03/27/2008 | Герасимчук В.Д.

Творчий вечір присвячений пам’яті С. Щербатих або ще раз про втрачене
покоління.

Події, які відбулися в Україні на початку 90 – х, більшість підручників по історії подають так – демократичні сили та номенклатура домовились, при чому кожна сила мала своїм резони – одні хотіли незалежності за будь – яку ціну, інші – залишитись при владі за будь – яку ціну. Те й сталося ,Україна проголосила свою незалежність, номенклатура залишилась при владі, перефарбувавшись у блакитно – жовті кольори. Лише декілька рядків у підручнику без будь – яких емоцій, але скільки втрачених можливостей та похованих доль вони містять.

Подія, яка відбулася в Києві 2008 року, мало чим пов'язана з 1993 - тім. У бувшому музеї Леніна, нині Європейському домі, відбувся вечір спогадів присвячений 60 – річчю від дня народження Станіслава Щербатих , більш знаного під творчим псевдонімом Тризубий Стас. Відомий український бард та поет 90 – х, лауреат луцького фестивалю авторської пісні .

Запрошення роздавали прямо біля входу, безкоштовно. Тут же стояла розкладка з ультра патріотичними книжками випущені в перші роки незалежності, магнітні плівки та диски з піснями Станіслава Щербатих. Зал був повний. Публіка різнобарвна. Більшість забезпечені люди, хоча й не сяяли коштовностями, як у палаці «Україна» на концертах російських гастролерів, але мали достатньо лоску, що вирізняє заможних від незаможних. Звичайно, не обійшлося від активних бабусь пенсійного віку, котрих завжди можна зустріти на культурних безкоштовних заходах , були й представники мистецького фронту - ім’я яких завжди крутиться на язиці, але ніколи в житті його не пригадаєш.

Вечір справив неоднозначне враження, інколи він досягав трагічних висот, а в деякі моменти міг би слугувати приводом для написання сатиричної пісні. Виступив якийсь режисер і розповів, що він уже рік знімає документальний фільм про Тризубого Стаса. Чудасія, 40 – а хвилинний документальний фільм про українського поета знімається цілий рік!!!

Естафету продовжив депутат націонал - демократичного спрямування й видав спіч на тему « Как молоды мы были » - як вони стояли на Хрещатику в буремні 90 – ті. Хочеться йому нагадати, що людині потрібно кожний день підтверджувати свої переконання, а шановного народного обранця рідко вже можна побачити не лише на депутатській трибуні, а й просто на блакитному екрані.

Продовження слідувало в подібному ключі, виступив чиновник по культурі ( чи від культури) з Житомира, котрий ще й заспівав пісню вельми сумнівної якості за виконанням і за змістом. Так можливо в ті 90 – ті вони організовували фестивалі, концерти, а де зараз ці організатори? Певно, пішли організовувати «Шанс» чи «Танці із зірками».

Звісно, виступало багато інших людей – талановитих, яскравих, бо таку особистість не можуть оточувати сірі тіні. Багато з виступаючих могли дати 100 відсоткову фору будь – якій сучасній телезірці з «грудним» голосом.
Але весь вечір не зникало відчуття гіркоти й суму. Хто в останні роки чув про Тризубого Стаса? Де були його пісні в помаранчеву революцію? Чому поет і співак такого масштабу не знадобився в сучасній Україні?

А вся справа в тих сухих рядках – «... при владі залишилась партійна номенклатура, що перефарбувалась в національні кольори.»

В 30 – ті роки українське відродження розстріляли, в 90 – ті його тихо задушили. Прогрес. Чи не так?