Міжнародна Амністія в Україні занепокоєна висловами керівників
03/28/2008 | Майдан-ІНФОРМ
Міжнародна Амністія в Україні занепокоєна висловами вищого керівництва МВС України та партії “Народна самооборона”, яка входить у правлячу коаліцію “Наша Україна” і таким чином представляє позицію української влади, щодо міжнародних зобов'язань України та прав біженців і шукачів притулку.
Наприклад, за повідомленнями ЗМІ Міністр Внутрішніх Справ України Юрій Луценко у відповідь на питання про те, що дедалі частішають напади на біженців та шукачів притулку в Україні, заявив, що постраждалі особи не мали статусу біженця, а просили його лише для того, щоб уникнути видворення. Він також заявив, що “нелегальні мігранти...стають пошукувачами статусу , і таким чином вільно перебувають не у відведених для того законом місцях затримання, а на вулицях українських міст”. Він також заявив про те, що «коли людина не має статусу політичного біженця, вона повинна бути видворена».
14 березня на сайті “Народної Самооборони” народний депутат Верховної Ради України Геннадій Москаль звинуватив правозахисні організації, у тому числі Міжнародну Амністію у тому, що вони “роблять піар на іноземцях, в тому числі на нелегальних мігрантах, які незаконно проникають на територію України. Я вважаю, що правозахисні організації мають сьогодні перейматися іншими питаннями, зокрема, питанням подорожчання комунальних послуг, росту цін на продукти харчування, розмірами малих пенсій тощо. У той же час, щоб показати свою значимість, вони знаходять різні надумані причини, зокрема для компрометації МВС України. Серед таких можна назвати заяву голови Міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні Наталії Дульнєвої про те, що Президент Віктор Ющенко не надав гарантій неповернення 11 жителів Шрі-Ланки в країну їхнього походження, незважаючи на те, що такі зобов'язання покладені на Україну міжнародним правом. Також організація стурбована тим, що цим особам (шріланкійцям) відмовили в доступі до справедливих і ефективних процедур одержання притулку в Україні.”
Далі Народний депутат України, член депутатської групи «Народна самооборона», перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Геннадій Москаль заявив про те, що шукачі притулку із Шрі Ланка, які були примусово вислані працівниками МВС до країни походження всупереч міжнародним зобов'язанням України, є нелегалами, їхні заяви про притулок — вигадками, а “дії МВС є законними, витримані всі міжнародні норми щодо процедури їхнього затримання, утримання, забезпечення прав, у тому числі й право звертатися до суду, до міграційної служби тощо”.
Міжнародна Амністія в Україні нагадує, що 10 січня 2002 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН про статус біженців 1951 року та її Протокол 1967 року, і тим самим зобов’язалася захищати права і свободи осіб, яких стосується визначення “біженець” статті 1 цієї Конвенції. Закон України “Про біженців” від 21 червня 2001 року у ст. 1 чітко зазначає, що «„біженець” - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом країни своєї громадянської належності або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань.» Це визначення повністю співпадає із визначенням поняття „біженець”, як воно зафіксоване у Конвенції ООН 1951 року „Про статус біженця”. Таким чином, такий міжнародний договір як Конвенція ООН 1951 року „Про статус біженців” та Закон України “Про біженців” розповсюджують дію цього терміну не лише на осіб, які отримали статус біженця, а й на будь-яку особу, яка мала підстави внаслідок певних побоювань залишити країну своєї громадянської належності. Більше того, особа є біженцем за змістом Конвенції, як тільки вона задовольняє критеріям, закладеним у визначенні терміну "біженець". Це відбувається ще до того, як її статус формально визнається протягом процедури визначення статусу, що проводиться державними органами. Тому визнання статусу біженця не робить особу біженцем, а лише декларує, що вона ним є. «Особа стає біженцем не через визнання, а визнається такою, оскільки є біженцем1.» І особа залишається біженцем за змістом Конвенції, навіть якщо цей факт не визнається державними органами країни, в якій перебуває особа.
Найважливіше право, зафіксоване у Конвенції ООН 1951 р. Про статус біженців — найголовнішому міжнародному документі, де визначені права біженців — це право на забезпечення захисту проти примусового повернення або вислання біженця на території тієї країни, з якої вони втекли. Надаючи біженцям притулок, відповідна держава бере на себе обов'язки по захисту його/її від примусового повернення, по дотриманню та забезпеченню фундаментальних прав та свобод біженця, а також обов'язок по наданню йому/їй дозволу залишатися на своїй території доти, доки не буде знайдено довгострокове рішення цієї проблеми. Тому у таких випадках, коли біженців примусово повертають у країну походження, де вони відчувають побоювання щодо того, що стануть жертвами переслідувань, має місце порушення принципу не-вислання. Власне, фундаментальний принцип не-вислання є наріжним каменем системи захисту прав біженців і підтверджується іншими міжнародними угодами, такими як Конвенція ООН проти катувань, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права та інші міжнародні угоди, ратифіковані Україною, які забороняють повертати особу до країни, де вона може опинитися у небезпеці тортур або іншого жорстокого, негуманного або принижуючого поводження чи покарання. Більше того, цей принцип є загальновизнаним компонентом звичаєвого міжнародного права і є обов'язковим для усіх держав, незважаючи на те, чи вони ратифікували міжнародні угоди захисту біженців, чи ні. Принцип не-вислання викладений у ст. 33 (1) Конвенції ООН по біженцях. Цей принцип застосовується до всіх біженців, у тому числі до шукачів притулку, статус яких ще не визначений, а також до тих, хто намагається в'їхати до країни. Виконком УВКБ ООН постійно заявляє про те, що в усіх випадках "фундаментальний принцип не-повернення" має бути дотримано. Відсилання будь-кого назад, хто може опинитися у небезпеці серйозних порушень прав людини або бути переслідуваним у країні, де особа проживала, є прямим порушенням принципу не-вислання, незважаючи на те, чи особі надано доступ до процедури надання притулку, чи навіть відмовили у наданні притулку. Таким чином, заборона вислання біженців, дуже чітко застосовується до всіх осіб, що відповідають Конвенційному визначенню терміну "біженець", незалежно від того, чи були вони формально визнані такими чи ні. Зобов'язання держав дотримуватись цього загального принципу заборони вислання, також існує незалежно від дотримання чи недотримання іноземцем формальних вимог, навіть, якщо іноземець в'їхав до країни нелегально і не з'явився до органів влади. У Рекомендації R (84) щодо захисту осіб, які відповідають критеріям Женевської Конвенції, але формально не визнані біженцями, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 25 січня 1984 р. говориться про те, що принцип не-вислання визнаний як загальний принцип, який застосовується до усіх осіб. Вислання біженців та шукачів притулку також спеціально заборонене українським національним законодавством.
Вислання біженців до країни громадянської належності заборонене до того ж Ст. 3 Конвенції проти катувань, ратифікованої Україною. Вона наголошує, що: “Жодна держава-учасниця не повинна висилати, повертати біженця, або видавати будь-яку особу іншій державі, якщо існують серйозні побоювання, що йому може там загрожувати застосування тортур. Для визначення наявності таких підстав компетентна влада бере до уваги усі дотичні до справи обставини, включно з, у відповідних випадках, існуванням у даній державі постійної практики серйозних, кричущих і масових порушень прав людини.” У цій статті не має і не може бути ані винятків, ані застережень.
Більше того, згідно з законодавством України це не справа МВС оцінювати вірогідність заяв про притулок, це право відноситься до компетенції Державного Комітету у справах національностей та релігії та міграційних служб на місцях. Ми глибоко обурені подібною позицією одного з керівників Народної Самооборони, яка є частиною правлячої коаліції. Адже власне ця коаліція разом з Президентом та її міністрами в уряді у першу чергу несе відповідальність за процес інфляції та росту цін, так само як і за порушення прав людини, зокрема прав біженців та неповагу до міжнародних зобов'язань України.
Голова МА в Україні Н.В.Дульнєва
Наприклад, за повідомленнями ЗМІ Міністр Внутрішніх Справ України Юрій Луценко у відповідь на питання про те, що дедалі частішають напади на біженців та шукачів притулку в Україні, заявив, що постраждалі особи не мали статусу біженця, а просили його лише для того, щоб уникнути видворення. Він також заявив, що “нелегальні мігранти...стають пошукувачами статусу , і таким чином вільно перебувають не у відведених для того законом місцях затримання, а на вулицях українських міст”. Він також заявив про те, що «коли людина не має статусу політичного біженця, вона повинна бути видворена».
14 березня на сайті “Народної Самооборони” народний депутат Верховної Ради України Геннадій Москаль звинуватив правозахисні організації, у тому числі Міжнародну Амністію у тому, що вони “роблять піар на іноземцях, в тому числі на нелегальних мігрантах, які незаконно проникають на територію України. Я вважаю, що правозахисні організації мають сьогодні перейматися іншими питаннями, зокрема, питанням подорожчання комунальних послуг, росту цін на продукти харчування, розмірами малих пенсій тощо. У той же час, щоб показати свою значимість, вони знаходять різні надумані причини, зокрема для компрометації МВС України. Серед таких можна назвати заяву голови Міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні Наталії Дульнєвої про те, що Президент Віктор Ющенко не надав гарантій неповернення 11 жителів Шрі-Ланки в країну їхнього походження, незважаючи на те, що такі зобов'язання покладені на Україну міжнародним правом. Також організація стурбована тим, що цим особам (шріланкійцям) відмовили в доступі до справедливих і ефективних процедур одержання притулку в Україні.”
Далі Народний депутат України, член депутатської групи «Народна самооборона», перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Геннадій Москаль заявив про те, що шукачі притулку із Шрі Ланка, які були примусово вислані працівниками МВС до країни походження всупереч міжнародним зобов'язанням України, є нелегалами, їхні заяви про притулок — вигадками, а “дії МВС є законними, витримані всі міжнародні норми щодо процедури їхнього затримання, утримання, забезпечення прав, у тому числі й право звертатися до суду, до міграційної служби тощо”.
Міжнародна Амністія в Україні нагадує, що 10 січня 2002 року Україна ратифікувала Конвенцію ООН про статус біженців 1951 року та її Протокол 1967 року, і тим самим зобов’язалася захищати права і свободи осіб, яких стосується визначення “біженець” статті 1 цієї Конвенції. Закон України “Про біженців” від 21 червня 2001 року у ст. 1 чітко зазначає, що «„біженець” - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом країни своєї громадянської належності або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань.» Це визначення повністю співпадає із визначенням поняття „біженець”, як воно зафіксоване у Конвенції ООН 1951 року „Про статус біженця”. Таким чином, такий міжнародний договір як Конвенція ООН 1951 року „Про статус біженців” та Закон України “Про біженців” розповсюджують дію цього терміну не лише на осіб, які отримали статус біженця, а й на будь-яку особу, яка мала підстави внаслідок певних побоювань залишити країну своєї громадянської належності. Більше того, особа є біженцем за змістом Конвенції, як тільки вона задовольняє критеріям, закладеним у визначенні терміну "біженець". Це відбувається ще до того, як її статус формально визнається протягом процедури визначення статусу, що проводиться державними органами. Тому визнання статусу біженця не робить особу біженцем, а лише декларує, що вона ним є. «Особа стає біженцем не через визнання, а визнається такою, оскільки є біженцем1.» І особа залишається біженцем за змістом Конвенції, навіть якщо цей факт не визнається державними органами країни, в якій перебуває особа.
Найважливіше право, зафіксоване у Конвенції ООН 1951 р. Про статус біженців — найголовнішому міжнародному документі, де визначені права біженців — це право на забезпечення захисту проти примусового повернення або вислання біженця на території тієї країни, з якої вони втекли. Надаючи біженцям притулок, відповідна держава бере на себе обов'язки по захисту його/її від примусового повернення, по дотриманню та забезпеченню фундаментальних прав та свобод біженця, а також обов'язок по наданню йому/їй дозволу залишатися на своїй території доти, доки не буде знайдено довгострокове рішення цієї проблеми. Тому у таких випадках, коли біженців примусово повертають у країну походження, де вони відчувають побоювання щодо того, що стануть жертвами переслідувань, має місце порушення принципу не-вислання. Власне, фундаментальний принцип не-вислання є наріжним каменем системи захисту прав біженців і підтверджується іншими міжнародними угодами, такими як Конвенція ООН проти катувань, Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права та інші міжнародні угоди, ратифіковані Україною, які забороняють повертати особу до країни, де вона може опинитися у небезпеці тортур або іншого жорстокого, негуманного або принижуючого поводження чи покарання. Більше того, цей принцип є загальновизнаним компонентом звичаєвого міжнародного права і є обов'язковим для усіх держав, незважаючи на те, чи вони ратифікували міжнародні угоди захисту біженців, чи ні. Принцип не-вислання викладений у ст. 33 (1) Конвенції ООН по біженцях. Цей принцип застосовується до всіх біженців, у тому числі до шукачів притулку, статус яких ще не визначений, а також до тих, хто намагається в'їхати до країни. Виконком УВКБ ООН постійно заявляє про те, що в усіх випадках "фундаментальний принцип не-повернення" має бути дотримано. Відсилання будь-кого назад, хто може опинитися у небезпеці серйозних порушень прав людини або бути переслідуваним у країні, де особа проживала, є прямим порушенням принципу не-вислання, незважаючи на те, чи особі надано доступ до процедури надання притулку, чи навіть відмовили у наданні притулку. Таким чином, заборона вислання біженців, дуже чітко застосовується до всіх осіб, що відповідають Конвенційному визначенню терміну "біженець", незалежно від того, чи були вони формально визнані такими чи ні. Зобов'язання держав дотримуватись цього загального принципу заборони вислання, також існує незалежно від дотримання чи недотримання іноземцем формальних вимог, навіть, якщо іноземець в'їхав до країни нелегально і не з'явився до органів влади. У Рекомендації R (84) щодо захисту осіб, які відповідають критеріям Женевської Конвенції, але формально не визнані біженцями, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 25 січня 1984 р. говориться про те, що принцип не-вислання визнаний як загальний принцип, який застосовується до усіх осіб. Вислання біженців та шукачів притулку також спеціально заборонене українським національним законодавством.
Вислання біженців до країни громадянської належності заборонене до того ж Ст. 3 Конвенції проти катувань, ратифікованої Україною. Вона наголошує, що: “Жодна держава-учасниця не повинна висилати, повертати біженця, або видавати будь-яку особу іншій державі, якщо існують серйозні побоювання, що йому може там загрожувати застосування тортур. Для визначення наявності таких підстав компетентна влада бере до уваги усі дотичні до справи обставини, включно з, у відповідних випадках, існуванням у даній державі постійної практики серйозних, кричущих і масових порушень прав людини.” У цій статті не має і не може бути ані винятків, ані застережень.
Більше того, згідно з законодавством України це не справа МВС оцінювати вірогідність заяв про притулок, це право відноситься до компетенції Державного Комітету у справах національностей та релігії та міграційних служб на місцях. Ми глибоко обурені подібною позицією одного з керівників Народної Самооборони, яка є частиною правлячої коаліції. Адже власне ця коаліція разом з Президентом та її міністрами в уряді у першу чергу несе відповідальність за процес інфляції та росту цін, так само як і за порушення прав людини, зокрема прав біженців та неповагу до міжнародних зобов'язань України.
Голова МА в Україні Н.В.Дульнєва
Відповіді
2008.03.29 | Александр М.
Re: Міжнародна Амністія в Україні М Дульневой
М.Дульневой!57-й месяц находится в заточении незаконно арестованный Москаленко Алексей с 1982г.р. в СИзо №5 г.Донецка без возбуждения уг.дела согласно ст.94 УПК Украины. Сколько времени разрешается мордовать человека без возбуждения уголовного дела!?
2008.03.30 | Olexandra
Re: Інфляція
Висновок про коаліцію та інфляцію не є доречним. Питання інфляції не є компетенцією Міжнародної Амністії та пані Дульнєвої.