04/02/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Ірпінська міська рада скасувала власне ж рішення від 3 січня 2007 року „Про передачу до комунальної власності територіальної громади міста Буча будівель та споруд охорони здоров’я, розташованих в місті Буча”, чим загнала ситуацію з медициною регіону у стан юридичного абсурду.

Рішення від 3 січня 2007 року було прийняте в зв’язку з тим, що з 1 січня 2007 року Буча набула статусу міста обласного значення та вийшла зі складу Ірпінського регіону. Таким чином вийшло, що об’єкти охорони здоров’я, які були спільними для всього регіону, опинилися на територіях різних адміністративно-територіальних одиниць (лікарня, станція швидкої допомоги – на території Бучі, пологовий будинок, дитяча лікарня, жіноча консультація –на території Ірпеня).

Оскільки позбавити мешканців обох міст певних медичних послуг міг наважитись лише божевільний, постала проблема вироблення механізму фінансування цих об’єктів, адже, згідно бюджетного кодексу, до бюджету Ірпеня з моменту отримання Бучею статусу міста стало надходити на третину менше коштів (пропорційно населенню Бучі), які Буча стала отримувати з держбюджету напряму.

Ця, неврегульована жодними законодавчими та нормативно-правовими актами проблема постала перед новою владою, якій через затіяну невдахою виборів-2006 Олегом Бондарем судову тяганину, залишилося на три місяці менше асу для її вирішення. Дружня до нашоукраїнського мера Бучі Анатолія Федорука нашоукраїнська команда Олега Бондаря лякала мешканців Приірпіння, що через недружні стосунки Мирослави Свистович з Анатолієм Федоруком всіх очікує медичний та інший колапс (ділити доводилось не лише медицину).

Однак, відкинувши особисті протиріччя, М. Свистович та А. Федорук, розпочавши переговори з непримиренних позицій, поступово дійшли згоди щодо розподілу спільної колись власності. Свистович погодилась віддати Бучі повністю заклади освіти на території селища, а Федорук відмовився від претензій на комунікації, які проходять територією Бучі, але належать розташованим в Ірпені комунальним підприємствам.

Значно складніше питання медичних закладів також поступово вирішувалось. Була досягнута домовленість що Бучі повністю віддається поліклініка, яка обслуговує виключно бучанців, а лікарня і швидка допомога передаються лише як будівлі та споруди, але не як об’єкти охорони здоров’я. Натомість Буча перераховує до бюджету Ірпеня частину коштів, необхідних для обслуговування бучанців у цих спільних для мешканців обох територій закладах. Сесія Ірпінської міськради прийняла відповідне рішення, і залишалося лише підписати угоду, де був би прописаний до подробиць весь механізм взаємостосунків.

Боротьба ішла за кожен пункт угоди, однак поступово питання за питанням вироблявся консенсус, і проблема наближалася до завершення. Але відставка депутатами Ірпінської міськради Мирослави Свистович з посади мера призвела до того, що дружні іще вчора (на ґрунті боротьби з М. Свистович) до бучанських нашоукраїнці ірпінські однопартійці вирішили „не віддавати Бучі ні п’яді”. Ця позиція дістала палку підтримку ірпінських БЮТівців, які на наступних виборах збираються захопити владу й у Бучі (вибори тепер там відбуватимуться за партійними списками, а голова фракції БЮТ в Ірпінській міськраді Олег Сотніков є одночасно головою Бучанської організації ВО „Батьківщина”).

В підсумку Буча за непідписаної угоди не може перераховувати ніяких коштів до бюджету Ірпеня, а також не може вкласти кошти зі свого значно більшого за Ірпінський бюджету розвитку, наприклад, в ремонт схожої на морг Ірпінської міської лікарні, і спрямовує усі кошти на розвиток своєї поліклініки, яка виглядає палацом у порівнянні з тим сараєм, який зветься поліклінікою в Ірпені. В свою чергу Ірпінь змушений фінансувати зі свого бюджету лікування бучанців, отримуючи, як вже було зазначено вище, на медицину на третину менше коштів, ніж до 1 січня 2007 року.

Якби Ірпінські депутати скасували рішення від 3 січня 2007 року в частині передачі Бучі будівель і споруд Ірпінської міської лікарні, це було б ще якось зрозуміло – угода не підписана, тому, якщо вже Ірпінь і так фінансує лікування бучанців, повернення до початкової точки переговорів могло б виступити як важіль тиску (хоча насправді це не так, оскільки у найшвидшому розв’язанні питання мав би бути зацікавлений насамперед Ірпінь, а не Буча). Однак вони скасували рішення в цілому, тобто, в т.ч. і про передачу Бучі поліклініки, яка обслуговує тільки бучанців.

На запитання начальника фінансового управління Євгенії Данилюк „А як же з фінансуванням?” начальник Ірпінського відділу охорони здоров’я Юрій Романенко відповів, що фінансувати Бучанську поліклініку це рішення Ірпінської міськради не зобов’язує, бо у 2007 році бучанська влада перереєструвала поліклініку як іншу юридичну особу (з Ірпінської вона стала Бучанською), і що фінансувати свою поліклініку Буча звичайно ж не перестане. Однак, з юридичної точки зору (якщо абстрагуватись від безглуздості прийняття такого рішення без жодних наслідків) виходить, що Ірпінська міськрада намагається заперечити цю перереєстрацію, оскільки вона сталася на підставі рішення, яке вже скасоване. Таким чином працівники Бучанської поліклініки в принципі можуть подати до суду, що Ірпінський відділ охорони здоров’я, формально повернувши їхню поліклініку у своє підпорядкування, не виплачує їм зарплати. І мати оплату своєї праці з обох бюджетів у повному обсязі – згідно бюджету міста Буча отримувати зарплату в Бучанській поліклініці, а згідно рішення суду – в Ірпінський поліклініці, розташованій на території міста Буча. І неважливо, що йдеться про той самий об’єкт.

Також Юрій Романенко повідомив, що вони звернулися до Київської обласної державної адміністрації, щоб та перераховувала не до Бучанського, а до Ірпінського бюджету кошти, необхідні для лікування бучанців в Ірпінський міській лікарні та обслуговування їх станцією швидкої допомоги. Однак адміністрація не має права так робити. Адже бюджетний кодекс навмисно приймався так, щоб усі суб’єкти адміністративно-територіального устрою отримували пропорційно однакову частку коштів з розрахунку на кожного мешканця безпосередньо державного бюджету та не залежали від волі обласних властей, які у цьому випадку відіграють лише роль обслуговувача транзитного рахунку.

Дурдом і абсурд триває, і в результаті самодурства ірпінських можновладців страждають як ірпінчани (в більшій мірі), так і бучанці (меншою мірою).