04/04/2008 | presskun

Хто тепер сперечається, що нас не „освободілі” у 39-му році, той – або підручника з історії в руках не тримав, або читати не вміє.
Тоді, у тому ж таки 39-му нас цілком „освободілі” від власних помешкань, родичів і земель. Натомість ми у власність отримали благоустроєні камери і комфортабельні теплушки. І понаїхали в Галичину Міті та Аркаші, Кості і Саші, які нам, тим, що залишилися, почали рахувати кості й ребра. А ще поставили „вопрос ребром: лібо ми, лібо оні”. Возз’єднали нас із нами і постановили, що ми вільні і незалежні, бо залежати від нас уже нічого не буде. Хто незгоден - тому пальчики між двері, хто не вдоволений ручки - колючим дротом і кулю в потилицю, щоб знали як Родіну і Ілліча любити треба.
Так-так-так! лунало по наших лісах і криївках, оселях і стодолах.
Потім нас іще раз „освободілі”, але вже надовго. Гостро наказали нам зголоситися про свою любов до Жукова, Берії й Сталіна і зав’язали на наші й шиї колгоспи. Декого за виняткові заслуги скерували у далекі шахтарські краї, або у вічнозелену тайгу. Натомість прислали спецалістів, щоб навчили нас працювати. Кому не сподобалось - пальчики між двері...
Довго страждав П’ємонт і вистраждав собі незалежність із Тризубом і прапором синьожовтим. І заспівав про червону калину, що в лузі похилилася, і „ще не вмерла...” зі сльозами радості та долонею на серці. На Майдан за Помаранчевою свободою виїхав увесь галицький електорат і повернувся вдоволений собою і результатом. Та поквапився, мабуть, бо ж залишилися ще Міті та Аркаші, Кості й Саші, в яких до Галичини особлива любов і тяга. А особливо до земельки галицької: до полонин, дібров, вигонів і садів.
Так-так-так, - думають собі вони. Оце не вміють ті западенці геть нічого, навіть земельку не здатні розділити по справедливості, себто по-братськи. Тай пошлемо ми їм спеціаліста по «дверях і пальцях» для зачистки території. Тим більше він же в «местном» інфізі комсомолом керував і „родственнікі” порядні, як Андрюша Шкіль стверджує. «Порядочні, порядочні і біографія у нього заслужена!» – каже Юра Олексієнко. Наш чоловік, потомственний комуніст, синуля присідатєля парткомісії, затьок самого генерала Маліка.
Не вірите? Він же балотувався від Петі Сімонєнка, дружка Міті й Аркаші, Кості й Саші.
Так-так-так. А хто не задоволений, - двері наші, а пальчики ваші.
Юзик Допитливий

P.S. Прізвисько Допитливий, можливо, від слова допит?! Може і Юзик для чого придасться. Дверей в Галичині не бракує. А пальчики?! Може спробувати на тих, що до Галицької землі тягнуться?