04/07/2008 | Ярослав Жукровський

Посадовці місцевого самоврядування у Львові по-різному говорять про партнерство і співпрацю із громадським сектором. З одного боку, наявне усвідомлення необхідності діалогу і співпраці, але відсутня спроможність до такого діалогу. З іншого боку, за словами одного із чиновників, громадський сектор сприймається як такий, що „себе компрометує тим, що працює не на суспільство, а на ідею показати, що влада погана”. А це – „як два пальця запхати в двері”... Проте, найбільш сенсаційною виявилось публічне висловлювання (!) про наявність у міській раді "чорного списку" громадських організацій...

Хотіли як краще, а вийшло як завжди…

Останнім часом, представники міської адміністрації Львова активно розпочали обговорювати питання про необхідність діалогу із громадським сектором задля створення сприятливих умов для участі громадськості у місцевому самоврядуванні, встановленні партнерських відносин між владою і громадськими об’єднаннями.

Подекуди розмови про такий діалог набувають яскраво забарвлених ознак панацеї або зручної для влади маніпуляції. Мабуть, більш важливо, щоб у створенні таких „сприятливих умов”, не створювались сприятливі умови для зловживань, перешкоди для діяльності цього ж громадського сектору, або можливості для координації громадської думки у потрібних контекстах.

Вартувало б, спершу визначитись із деякими термінологічними моментами. Зазвичай, співробітництвом вважаються узгоджені дії суб’єктів для досягнення спільної або взаємопов’язаних цілей. Узгодженість дій означає, що дані суб’єкти не тільки не роблять того, що перешкоджає досягненню спільної мети, але й погоджують власні дії між собою, щоб досягти мети у якнайкращий спосіб.

Партнерство розглядають як систему взаємовідносин, яка спирається на переговори, пошук взаємоприйнятних рішень у врегулюванні відносин між суб’єктами партнерства. Головним методом забезпечення згоди є консенсус, що досягається в ході діалогу (коли один одного чують і розуміють). Характерною рисою партнерства є укладення хоча б неформальної угоди, яка передбачає права, обов’язки та форму спільної або солідарної відповідальності суб’єктів. Про це, представники громадського сектору у Львові вже давно ведуть монотонний „монолог”...

Довіра є невід’ємною умовою та першим кроком до реального співробітництва. Слова про довіру, партнерство і невтомне бажання влади бути ближчим до громади сьогодні звучать так часто, що інколи втрачають своє значення, перетворюючись у звичайну банальність.

Мета виправдовує засоби?

14 лютого 2008 р. Львівська міська рада затверджує Комплексну програму підтримки громадських організацій на 2008 рік, метою якої є „створення сприятливих передумов для розвитку громадських організацій, надання їм підтримки на виконання суспільних завдань, що у свою чергу сприятиме покращанню надання послуг мешканцям міста”. Представники міської ради називають дану програму „революційною” та вкрай необхідною місту. Не зрозуміло, для кого ж вона є революційною? Що вона змінює у щоденній діяльності громадського сектору? Цікаво, які ж „більш ефективні форми роботи з громадськими організаціями” планує у майбутньому запроваджувати Львівська міська рада? Виходить, що до останнього часу форми роботи були неефективними?

Звичайно, дана комплексна програма не проходить жодного (!) попереднього обговорення із представниками того ж громадського сектору. Зрештою, для чого її обговорювати? Громадський сектор має радіти з приводу геніальності і прогресивності міських райців. А можливо, мета - виправдовує засоби?

Місцева влада активно говорить про припинення зловживань комунальним майном недобросовісними представниками третього сектору, сприяючи діяльності громадських організацій, які виконують суспільно значимі для міста функції, невтомно „забезпечуючи прозоре та ефективне використання коштів міського бюджету”. Навіть була затверджена спеціальна Програма надання фінансової підтримки громадським організаціям для покриття видатків на оренду приміщень на 2008 рік. Її метою є знову ж „створення сприятливих передумов” для розвитку громадських та інших неприбуткових організацій. Такі сприятливі умови створюються шляхом забезпечення можливості користування ними приміщеннями, що перебувають у власності територіальної громади м.Львова відповідно до їх статутної діяльності.

Звичайно, що позитивним фактом є спроба визначення механізмів використання коштів для покриття видатків на оренду приміщень. Але, мова йде лише про громадські організації, які орендують комунальне майно (у 2007 р. їх було близько 30). Неприбутковим організаціям, які використовують для своєї статутної діяльності комерційну нерухомість і виконують не менш суспільно значимі для міста функції, на жаль, міська рада не покриває видатків на оренду. А де ж, дотримання принципу рівності громадських об’єднань? Можливо, це свідомий поділ громадського сектору на „своїх” і „не своїх”?

Якщо частина приміщень комунальної форми власності, які орендують громадські організації, практично не використовується, то чому мовчать контрольно-ревізійні органи?

Хоча, тишком-нишком на некомерційному конкурсі у 2007 р. ГО „Самопоміч” отримує в оренду немаленьке офісне приміщення у престижному районі та „пропонує найкращі умови співпраці з територіальною громадою міста”. Які це такі найкращі умови, пане Садовий?

Цікаво, що до складу комісії з підготовки пропозицій для надання в оренду майна територіальної громади, входять представники усіх фракцій Львівської міської ради. Чому ж вони мовчать? Кругова порука, панове?

Одні зловживання усунули, інші впровадили

Якщо до недавнього часу, мільйони українських гривень із міського бюджету „інвестувались” в різноманітні так звані „ініціативи” без жодних конкурсів, то чому й досі мовчать уповноважені органи? Довший час, окремий сегмент громадських організацій використовувався і використовується як можливість „перекачки” міських грошей у потрібні кишені...

Інновацією міських посадовців стало проведення конкурсів соціально-культурних проектів. На жаль, жодного авторитетного експерта чи представника громадського сектору у комісії, яка визначає переможців конкурсу не має. Чиновники і депутати отримали право визначати суспільно важливі для міста ініціативи. Знову, друзі і родичі деяких членів комісії отримають фінансування із міського бюджету для реалізації, інколи, вкрадених ідей і напрацювань. Значна частина громадських організацій просто проігнорувала даний конкурс, оскільки під час такого „діалогу” і „партнерства” говорити про прозорість таких конкурсів немає жодного сенсу. Але це тема окремого матеріалу!

А ще у Львові громадським організаціям роздають земельні ділянки для будівництва житла! А чому громадська організація не може отримати в оренду земельну ділянку і побудувати будинок для потребуючих членів організації? Думаю, що такий досвід буде цікавий й іншим містам. Небезпідставно підозрюю, що посадовці міської ради готують чергову програму надання громадським організаціям земельних ділянок для будівництва житла і забезпечення статутної діяльності.

Чорний список громадських організацій

Та найбільше здивувала теза про те, що Львівська міська рада співпрацює і допомагає тим громадським організаціям, які реально щось роблять, є корисними суспільству. Але у Львові є громадські організації, які лише декларують допомогу, насправді або "проїдають" свій бюджет, або не вміють організаційно налагодити свою роботу, - експресивно зазначив якийсь чиновник.

Від імені міської ради він говорить про те, що такі організації потрапляють у "чорний список" міської ради...

За його словами, громадські організації поділяють на три види: перший - ті, що реально працюють, отримують гранти, ЇМ ДОПОМАГАЄ І МІСЬКА РАДА (!); другий - ті, хто проїдають гранти, і треті - які зареєструвалися і все, "мертві" громадські організації.

Кадри вирішують усе... Невже, мова йде про „більш ефективні форми роботи з громадськими організаціями” та створення „сприятливих умов” для діяльності громадського сектору у місті Львові?