04/11/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Київський обласний главк відверто став на сторону порушників закону. І це на сьогодні очевидно і не може бути пояснено нічим зі стандартного набору „відмазок”: ні поганою юридичною підготовкою правоохоронців, ні їх „дезорієнтацією на місцевості”, ні іншою можливою брехнею, яку вигадуватиме міліція для виправдання свої дій на кшталт перекриття протестуючими автодоріг, як це було у Києві біля Жовтневої лікарні.

Ситуація в Ірпені на вулиці Тургенєвська, 102, де люди захищають насаджений їхніми батьками та дідами ліс, добре відома ГУ МВС України в Київській області. На місці подій не раз бували заступники начальника Головного управління Віталія Яловенка, там були присутні ті самі місцеві й обласні міліціонери (в т.ч. й бійці „Беркуту”), що періодично перебувають на об’єкті вже кілька місяців поспіль, знає про цей конфлікт і міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.

Дії пікетуючих також не несли у собі нічого нового. Не змінилося нічого, окрім поведінки правоохоронців, яка вчора перевернулася на 180 градусів.

Зранку до огородженого парканом будмайданчика прибула техніка. Представники очолюваного головою Київської обласної організації Партії регіонів Податкового університету Петром Мельником посилалися на рішення Господарського суду Київської області, який скасував рішення Ірпінської міської ради про визнання нечинними усіх дозволів, виданих на будівництво. Люди, які вже набули у процесі конфлікту юридичних знань, пояснили, що це рішення не набуло законної сили, оскільки таким воно стає, якщо підтверджене судом апеляційної інстанції. Або, якщо протягом десяти днів не була подана заява про апеляційне оскарження. Це написано навіть у самій постанові суду – на подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції відводиться десять днів, апеляційна скарга – протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Пред’явлена мешканцями така заява (подана своєчасно) не мала ефекту. Податківці спирались на те, що ці люди не були стороною по справі у спорі між міськрадою та прокуратурою, яка винесла протест на її рішення і виступила на стороні Податкового університету. При цьому робили вигляд, що їм невідома норма Кодексу адміністративного судочинства про те, що будь-яка сторона, чиї інтереси зачіпає судове рішення, може вступити у справу на будь-якій стадії. Однак, на нещастя податківців, таку саму заяву подала і міськрада, яка стороною по справі у першій інстанції була. Правда, податківці стверджували, що нічого про це не знають, а з міськради, яка веде подвійну гру (під тиском обставин нібито захищає народ, але чинить так, щоб дати змогу податківцям виправити ситуацію на свою користь), ніхто на місце подій за цілий день так і не приїхав. Там був присутній лише депутат від блоку „За чесну владу” Віктор Бархоленко, але ні заступники міського голови, ні інші чиновники, ні більш впливові депутати від правлячої в Ірпені фракції БЮТ, які могли б привезти це рішення, не зважаючи на дзвінки громадян, на місці подій так і не з’явилися.

Податкові юристи свідомо несли ахінею, що має бути ухвала суду про призупинення дії рішення, але прості люди, ледь стримуючи обурення від такого цинізму, пояснювали їм, що ніколи таких ухвал суд щодо справ, які не набули законного рішення, не надає. Натомість, якщо заява або апеляційна скарга не подані, суд ставить на постанові відмітку „вступила в законну силу”. Такої відмітки на рішенні, яке було у податківців, не було, оскільки бути просто не могло. І люди звернули увагу як податківців, так і правоохоронців, що, якби Податковий університет мав правові підстави для відновлення будівництва, то прийшов би із виконавчим листом та судовим виконавцем. До того ж існує ще рішення міської ради від 25 травня 2007 року, яким зупиняється рішення цієї ж ради від 3 квітня 2007 року про надання 1,5 га лісу в постійне користування Податковому університету. І це рішення жодним судом не скасовувалося і навіть іще не оскаржувалося.

На це податківці сказали, що тут судового виконавця не потрібно та пішли на штурм. Здійснювали його здоровані у камуфляжній формі, які не представлялись самі, не видавали своєї приналежності до якоїсь юриличної особи й не пред’являли правових підстав своїх дій. Їх було втричі більше, ніж захисників лісу (в основному жінок), які не чекали нападу, і більшість з яких були на роботі.

Нічого нового у цьому не було. Зазвичай після цього люди ставали на шляху техніки, мордовороти кидалися їх розкидати, у справу втручала ся міліція, яка розбороняла сторони та ставала між ними, і на цьому все закінчувалося. Хоча в нормальних країнах саме правоохоронці, а не народ, повинні не допускати протиправних дій (незаконного будівництва) та ще й карати порушників за спробу знехтувати законом, однак люди були вдячні міліції і за таку реакцію.

Цього разу реакція була зовсім інакшою. Міліціонери залишились стояти на місці, спокійно дивлячись, як молодики б’ють жінок (в тому числі й похилого віку). На питання прибулого на місце подій члена Громадської ради МВС України, депутата Київської обласної ради Михайла Свистовича пояснити таку свою бездіяльність правоохоронці мовчали. Також вони відмовлялись представлятися, показувати посвідчення і навіть повідомити, до якої структури належать здоровані, які тут порядкують. Також не зреагували на пропозицію відрядити когось до міськради, щоб пересвідчитись в наявності поданої в належний термін заяви ради про апеляційне оскарження постанови суду.

В присутності правоохоронців Михайло Свистович зателефонував до начальника ГУ МВС України у Київській області Віталія Яловенка та повідомив того, що його підлеглі не виконують своїх обов’язків з дотримання громадського порядку. В. Яловенко пообіцяв розібратися, але через годину знову почався штурм. Не зважаючи на чисельну та фізичну перевагу нападників, їм не вдавалось прорвати зміцнену кількома чоловіками жіночу оборону захисників лісу. Михайло Свистович знову зателефонував Віталію Яловенку з обуренням щодо дивної поведінки правоохоронців. Начальник Головного управління відповів, що зараз там буде начальник Ірпінської міліції Микола Павленко. Той прибув, але дуже нескоро. Значно швидше на місці подій опинився Сергій Корніч, перший заступник Віталія Яловенка. Також прибув мікроавтобус з „Беркутом”. Причому настільки швидко, що доїхати з київського главку фізично навряд чи б зміг. Складалося враження, що він знаходився неподалік. Також викликало здивування прибуття саме С. Корніча, який очолює УБОЗ, коли логічною була б присутність начальника міліції громадської безпеки області.

Сергій Корніч підійшов до присутньої на місці подій Мирослави Свистович, поновленої Київським адміністративним апеляційним судом на посаді Ірпінського міського голови та почав стверджувати, що Податковий університет має право тут будувати. Вищенаведені аргументи про набуття рішенням суду законної сили на нього враження не справили. Він навіть не вступав особливо у юридичну дискусію, а просто „наївно” запитував: „Хіба людина не має права робити на своїй землі, все, що забажає?” Йому пояснили, що навіть на своїй землі немає, так само як немає права влаштувати у своїй квартирі м’ясопереробний цех чи хімічне виробництво. Але правоохоронець стверджував, що може. Тоді депутат Ірпінської міської ради Віктор Бархоленко, щоб не вести зайвих дискусій, показав Сергію Корнічу рішення ради від 25 травня 2007 року, яке зупиняло передачу цієї ділянки Податковому університету. І розповів, що це рішення навіть не оскаржувалося податківцями, запропонувавши генералу самому спитати в них про це – хай нададуть якесь пізніше рішення ради на свою користь чи скасування судом цього рішення. Цим самим високопоставленому і навряд чи юридично аж настільки безграмотному правоохоронцю було пояснено, що податківці будуються зовсім не на своїй землі.

Однак це рішення не справило на Сергія Корніча жодного враження, і в цей час мордовороти знову прийшли на штурм, розбившись так, що по двоє з них припадали на кожну жінку, а по троє на кожного чоловіка з числа захисників лісу. Зав’язалася бійка навколо КрАЗу, який намагався проїхати, але навіть за чисельної переваги „невідомі” в камуфляжах знову не змогли нічого зробити. І тут їм на допомогу прийшов „Беркут”. Серйозних тілесних ушкоджень нікому нанесено не було, однак тіла захисників лісу і досі болять від ударів об землю, по ліктях, спинах і ребрах, як болять і повикручувані руки, а, саме головне, запльовані ще вчора законослухняними міліціонерами душі (нагадуємо, що на сторону беззаконня стали ті самі міліціонери – всі вже знають їх обличчя – які до цього кілька місяців були з нардом). Викрутили руки, вдарили по голові й по спині Мирославі Свистович, вибили лікоть та вдарили по ребрах і по зубах її чоловіка, розірвавши на ньому куртку, приблизно так само вчинили з іншими людьми, які протистояли свавіллю.

В цей час, поки заблоковані „невідомими” в камуфляжах та „Беркутом” люди кидалися під колеса вантажівки, з іншого боку, збивши будівельний паркан, на майданчик проїхали екскаватор і бульдозер, який майже відразу перевернувся й ліг на бік (щоб його підняти, податківцям потім довелося приганяти кран). Віталій Яловенко знову ніс рідкісну ахінею про те, що він розбереться, але в це вже ніхто не повірив – лише наївна людина тепер може подумати, що він не в долі.

Після вчорашніх подій набули зовсім іншого звучання нібито смішні раніше чутки про існування домовленості між Віталієм Яловенком та Петром Мельником щодо невтручання міліції під час штурму регіоналами Податкової академії за допомогою фірми „Пересвіт” наприкінці 2005 року (відео цих подій можна побачити на http://video.google.com набравши у рядку „пошук” слово „nalog”). І тоді, як і зараз, міліцію неодноразово попереджали про штурм, який готується. І тоді все відбулось не відразу. Але міліція й тоді усунулась від дотримання порядку, надіславши на місце подій лише кількох правоохоронців, які здійснювали фільмування подій. В підсумку під час того штурму серйозно постраждали декілька бійців податкової міліції, які захищали Академію від бритоголових.

Вчорашні „невідомі” у камуфляжах – це також бійці „Пересвіту”, який „прославився” не лише штурмом Академії, але й угодою про спільні дії з Компартією України та нападах на учасників маршу УПА у 2006 році на Хрещатику.

Синхронні дії міліції та пересвітівців вчора проглядалися неозброєним оком. Правоохоронці, які раніше ніколи не фільмували події (вони просто ставали між сторонами, і ніхто не дозволяв собі ніякого бєспрєдєлу), вчора мали із собою кілька камер. Між міліцією та здорованями були чітко розписані ролі. Перші непомітним для зовнішнього ока завданням болю (це вони робили з жінками) мали провокувати доведених до відчаю та емоційно виснажених кількамісячним протистоянням захисників лісу, а міліція, акі грифи на падло, відразу кидалися фільмувати емоційну реакцію у відповідь. Після цього жінок забирали до міліцейського натовпу, приписуючі їм усі можливі в такій ситуації порушення законодавства. Правда, до кінця своїх планів не довели, бо дуже важко застосувати звичне для міліціонерів-бєспрєдєльщиків формулювання про лайку у публічних місцях та чіпляння до перехожих у лісі. З рукоприкладством теж не складалось, бо вивести із себе больовими прийомами вдалося лише жінок, і побиття жіночками значно чисельніших за них двометрових лобуряк теж виглядало б якось непереконливо.

Однак фортуна посміхнулася покидькам у формах. Інвалід першої групи Тетяна Сабрига, яка через свій вік, статуру та хворобу ледве рухається, щоб не втрачати даремно час між штурмами, взяла з собою целофановий пакет із шиттям, оскільки долати кілька десятків метрів додому й назад для неї – півгодини часу. Коли вона, після чергового побиття, почала голосити „Що ж мені робити, старій немічній бабі, якщо навіть міліція не захищає закон, брати оці ножиці та кидатись на вас?” один з беркутят (потім він стверджував, що вона, руки якої можуть рухатися лише у сповільненому темпі, погрожувала йому, вдягнутому в бронежилет, цими ножицями) відійшов до пересвітівців, і від них відділився жвавий молодик, який почав бабусю банально діставати. Під час чергового штурму, коли знесилена бабуся вже не могла обороняти територію й знаходилася в тридцяти метрах від місця подій, обстригаючи шерсть на своєму собачці, який вліз у смолу, молодик знову почав діставати бабусю, а коли та сказала щось на кшталт „Облиш мене, бо зараз щось тобі обріжу”, радісно замахав руками, привертаючи увагу міліції. На бабусю кинулися спочатку двоє, а потім четверо беркутів, збили її на землі та пошкодили руку. Самостійно піднятися вона вже не змогла. Однак це не завадило двом міліціонерам показувати всім маленькі подряпини, отримані під час виривання ножиць з рук бабусі, не соромлячись навіть того, що в дітей захисників лісу, які гралися поряд з котами, були на руках значно „солідніші” сліди від кігтів тваринок.

Двох жінок – Олену Максименко та Олену Лук’яненко – які кинулися захищати бабусю-інваліда, забрали до беркутівського автобусу та завезли до міськвідділу міліції, де через кілька годин, відібравши пояснення, відпустили. Хотіли забрати ще й третю, але потім передумали.

Саму потерпілу, не зважаючи на викликану швидку допомогу, правоохоронці дуже хотіли завезти самі до травмпункту. Але вона кричала від болю при спробі її підняти, і принесена з дому інвалідська книжка зупинила пернатих. Лікарі „швидкої” також підняли Т. Сабригу далеко не з першої спроби, наклавши на руку шину. А беркутівське начальство прилюдно віддало наказ підлеглому: „Поїдь за ними і порішай питання в травмпункті”. Як ми вже писали, Тетяні Сабризі написали „легкі тілесні ушкодження”, поставивши діагноз забій руки та розтягнення сухожиль. Правда, в її віці та стані це не так вже й мало. У всякому разі рукою бабуся не може поворушити і досі.

Дуже дивує як це правоохоронці не відібрали у ще однієї учасниці захисту лісу палку, на яку та спирається при пересуванні (єдина з тих, хто садив цей ліс власноруч – інші вже померли). Тим більше, що бабуся навіть нанесла цією палкою удар одному з бритоголових, який бив її онуку. Мабуть, не звернули увагу, бо здоровань того удару просто не відчув – сили у руках старенької вже немає.

Також дивує , що правоохоронці не приписали народу перекриття дороги, як це вони зробили з пікетувальниками будівництва біля Жовтневої лікарні у Києві. Адже люди дійсно стояли прямо на ґрунтовій дорозі (іншого місця там немає, всюди паркан), яку самі протоптали та накатали шинами своїх авто.

Цікаво, що на більш небезпечні дії протилежної сторони міліція не реагувала. Так, міліціонери „не чули” погроз пересвітівців „стрелять на поражение”, коли люди підійшли на будівництво. Не помітили вони і жбурляння каміння в журналістів СТБ, яким ледь не розбили камеру. Лише пояснили всім, хто закликав їх втрутитися, про їхнє право написати заяви та почекати їх розгляду. Отакоє от.

Це – не остання наша новина про вчорашні події в Ірпені. Буде ще також відео, яке зараз цифрується. За якість його не ручаємось, оскільки робила його одна з захисниць лісу одночасно зі стримуванням кількох маленьких дітей, які кричали, коли кривоохоронці з бєспрєдєльшиками у камуфляжах били їхніх мам.