Парламентський контроль чи двоєвладдя?
04/24/2008 | ilia25
Знову і знову чую ту ж саму маячню, на цей раз від Ющенка:
"Бо парламентська модель, та загроза авторитаризму, яка виникла в нас в минулому році, через політичну корупцію в парламенті вела до одного: що в країні буде одна людина, яка визначатиме, як обирати прокурора, суддів, уряд, як жити - це прем’єр-міністр."
І чисто президентська республіка Ющенка теж лякає, хоч там ситуація скоріше "і хочеться, і колеться":
"Я переконаний: якби сьогодні була президентська модель, ми були б далеко попереду. У мене сумніву немає. Але я хочу бути обережним у висловлюваннях, бо я знаю історію цієї країни у президентському ладі, особливо з 1996 по 2004 рік."
Тобто наявність єдиного центра у виконавчій владі виставляється як загроза авторитаризму та тиранії. Проблема в тому, що саме така система працює в переважній більшості демократичних країн. І не тому, що вони доросли, на відміну від України, а тому, що там існує значно кращий метод захисту від авторитаризму -- парламентський контроль над виконавчою владою.
Наявніше парламентьский контроль видно -- і це не парадокс -- у президентській республіці США. Саме тому, що у президентській республіці він найбільше потрібен. Там тиждня не проходить, щоб якийсь чиновник не свідчив (іноді під присягою) на засіданні одного з парламентьских комітетів. І ці засідання, в присутності журналістів та телекамер, мають найвищий суспільний резонанс.
Про парламентські республіки і говорити нічого -- там ту ж роль грають постійні дебати уряду та опозиції у парламенті. Що разом з можливістю практично миттєвої зміни уряду робить ці дебати визначальними для роботи виконавчої влади.
Звісно фактичне двоєвладдя у виконавчій владі також є запорукою від її узурпації -- але лише на короткий час. Справа в тому, що це двоєвладдя також паралізує роботу виконавчої влади. І, знов таки, це не виключно український феномен. Лише вчора на хвилинку Саркозі відклав візит у Польщу тому, там Президент та Прем'єр не дійшли до згоди щодо протоколу:
http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=886358
Двоєвладдя постійно перетворює виконавчу владу на бардак у будь-якій країні з подібною системою -- і в довгостртоковій переспективі дискредитує демократію та створює ту ж саму загрозу авторитаризму.
Добре, але чому парламентьська республіка, чому не президентьска, якщо останню можна зробити працюючою? Відповідь проста -- Україна ще не готова до президентської републіки, бо для цього потрібно також розуміння політиками критичної важливості парламентського контролю. Лише тоді його можна правильно вмонтувати у президентську вертикаль. Натомість у парламентській республіці цей контроль вже вмонтовано на фундаментальному рівні, і від нього нікуди не дітися.
Загалом добра новина в тому, що українські політики якщо ще не розуміють свідомо всі ці речі, то вже точно на інтуітивному рівні їх почувають. Бо політики, на відміну від доморощених "політологів" та "правників", стикаються з цими проблемами на практиці, і синяки та шишки набивають собі справжні.
"Бо парламентська модель, та загроза авторитаризму, яка виникла в нас в минулому році, через політичну корупцію в парламенті вела до одного: що в країні буде одна людина, яка визначатиме, як обирати прокурора, суддів, уряд, як жити - це прем’єр-міністр."
І чисто президентська республіка Ющенка теж лякає, хоч там ситуація скоріше "і хочеться, і колеться":
"Я переконаний: якби сьогодні була президентська модель, ми були б далеко попереду. У мене сумніву немає. Але я хочу бути обережним у висловлюваннях, бо я знаю історію цієї країни у президентському ладі, особливо з 1996 по 2004 рік."
Тобто наявність єдиного центра у виконавчій владі виставляється як загроза авторитаризму та тиранії. Проблема в тому, що саме така система працює в переважній більшості демократичних країн. І не тому, що вони доросли, на відміну від України, а тому, що там існує значно кращий метод захисту від авторитаризму -- парламентський контроль над виконавчою владою.
Наявніше парламентьский контроль видно -- і це не парадокс -- у президентській республіці США. Саме тому, що у президентській республіці він найбільше потрібен. Там тиждня не проходить, щоб якийсь чиновник не свідчив (іноді під присягою) на засіданні одного з парламентьских комітетів. І ці засідання, в присутності журналістів та телекамер, мають найвищий суспільний резонанс.
Про парламентські республіки і говорити нічого -- там ту ж роль грають постійні дебати уряду та опозиції у парламенті. Що разом з можливістю практично миттєвої зміни уряду робить ці дебати визначальними для роботи виконавчої влади.
Звісно фактичне двоєвладдя у виконавчій владі також є запорукою від її узурпації -- але лише на короткий час. Справа в тому, що це двоєвладдя також паралізує роботу виконавчої влади. І, знов таки, це не виключно український феномен. Лише вчора на хвилинку Саркозі відклав візит у Польщу тому, там Президент та Прем'єр не дійшли до згоди щодо протоколу:
http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=886358
Двоєвладдя постійно перетворює виконавчу владу на бардак у будь-якій країні з подібною системою -- і в довгостртоковій переспективі дискредитує демократію та створює ту ж саму загрозу авторитаризму.
Добре, але чому парламентьська республіка, чому не президентьска, якщо останню можна зробити працюючою? Відповідь проста -- Україна ще не готова до президентської републіки, бо для цього потрібно також розуміння політиками критичної важливості парламентського контролю. Лише тоді його можна правильно вмонтувати у президентську вертикаль. Натомість у парламентській республіці цей контроль вже вмонтовано на фундаментальному рівні, і від нього нікуди не дітися.
Загалом добра новина в тому, що українські політики якщо ще не розуміють свідомо всі ці речі, то вже точно на інтуітивному рівні їх почувають. Бо політики, на відміну від доморощених "політологів" та "правників", стикаються з цими проблемами на практиці, і синяки та шишки набивають собі справжні.