05/12/2008 | Йосип Сірка

Розуміння терміну „братні народи” (часом народи-брати) повинно б виходити з лексичного значення цих слів. Повинно б, але воно вимагає від людини інтелігентности нормального розуміння суті - значення цих слів, а такі політики, як московський мер Лужков, щодо розуміння саме цих словосполучень, доводять, що політиком може бути і людина, якій бракує елементарної інтелігенції.

Московський мер Лужков, який виступив 11-ого травня у Севастополі, на концерті з нагоди 225-ої річниці заснування ЧФ РФ довів, що політикові не потрібно ані інтелігенції, ані розуму. В цивілізованому світі привикли, що коли якийсь політик, чи просто представник іншої країни приїздить з візитом, то він дотримується не тільки міжнародної, але й елементарної людської етики – не заторкує питань, які можуть викликати образу, непорозуміння. Але коли ми говоримо про гостей, чи політиків, то маємо на увазі тих, які, якщо не поважають закони в країні, яку відвідують, то хоч мовчать. Та це, коли мова про нормальних людських політиків, але ж тут ідеться про представника країни, де ще багато таких, що не можуть проковтнути розпад найбільшої імперії кінця ХХ-ого століття!

Деякі російські політики вже змирились з тим, що балтійські та азійські країни відійшли остаточно від імперії, але багато ще залишилось таких, які ще плекають надію, що коли не всю Україну, то хоч частину їм вдастся знов загарбати. Саме так потрібно оцінити виступ московського мера у Севастополі.

Висловлювання Лужкова у Севастополі вже вкотре показують нам велику різницю розпаду різних імперій світу та розпаду Російської Імперії під різними назвами.

Ні великобританці, ні французи, ні іспанці, ні голандці та інші імерії, після розпаду не намагались диктувати своїм колишнім колоніям, як писати власну історію, кого можуть вважати героями в новоутворених державах, яку мову їм можна вживати, з ким можуть дружити, з ким можуть йти у оборонні союзи, кого мають запрошувати, а кого нехтувати. Одним словом, колишні „власники” імперій дуже відмінно поводились від евроазійської імперії, яка залишила глибоке коріння в головах таких політиків як Лужков. Сьогодні існує співпраця і порозуміння між такими країнами як Белика Британія та так званим Commonwealth, між Іспанією та Латиноамериканськими країнами, між Португалією та Бразилією та низкою інших, колишніх імперських націй, які зараз мають дружні взаємини з колишніми колоніями. Західна цивілізація базується на взаємоповазі і невтручанні у внутрішні справи – саме тому може існувати економчна й культурна співпраяця між колишнім колоніялістом і колишньою колонією.

Дехто з російських політиків ще не позбавився імперського думання і саме воно є найбільшою перешкодою порозуміння тзв. „народів-братів”. Крім розуміння „ділити по-братськи” на Заході існує ще й християнське „не зазіхати на чуже”. Якщо виходити сьогодні з того, хто у кого і коли більше забрав, то, гадаю, що миру не буде не тільки між колишніми члена імперської Росії, але й Европи та світу взагалі. Уявіть собі, що мер столиці Києва закликатиме про повернення до України територій Кубані, Дону, Краснодару!? А в Західній Европі взагалі з кордонами може винеикнути проблема, якщо прислуховуватись до „аргументів” московського мера.

Пан Лужков належить до тих, хто хоче затерти пам”ять про голодомор в Україні, про славну боротьбу УПА проти окупантів (червоних і коричневих). Якщо б Лужков керувався принципами поваги до „брата”, до сусіда, то міг би тоді сказати, що „це відповідає дружбі і братерству наших народів, які перемагали у Великій вітчизняній війні”, а керуватися погрозами порушити територіяльну цілісність країни, яку російські керманичі разом з американськими своїми підписами ґарантували – це не гідне ані політика, ані сусіда, а тим більше „брата”!

Торонто, 11.05.2008 р.