05/13/2008 | Hoja_Nasreddin

http://www.prokuratura.org.ua/modules/news/?navid=255&newsid=2656

2008-05-12 17:43
Гвардія Ющенка. Маркіян Лубківський

Серед тих “рук, що ніколи не крали» і на яких тримається гнилий трон Ющенка, є тремтячі кінцівки відомого львівського поета комуністичної рані Романа Лубківського та його двох синів. Літопис цього одіозного галицького роду днями поповнився такими витягами із хроніки Інтерполу: «Спільними зусиллями Інтерполу та українських спецслужб розкрито злочинне угрупування, яке протягом трьох років займалося проституцією, торгівлею людьми та наркотичними препаратами… Група здійснювала свою діяльність під керівництвом і прикриттям глави дипломатичного представництва України у Хорватії Маркіяна Лубківського».

«Герой майдану».

В останній із 17 днів Майдану на естраді вождів - за спиною у Ющенка - раптово появилася нова фізіономія персонажа із «бородищею попа Гапона».

Охоплюючи доволі округле черевце, цей новий в оранжевому ляльковому театрі паяц хвацько бив браво у долоні помаранчевій перемозі, а відтак кинув у власноручні обійми самого верховного жреця, несамовито здавлюючи його нескорений дух своїм щирим та волохатим блюдолизанням.

Знаючий глядач каналу «чесних новин» із числа навколо-літературної богеми без труднощів впізнав у цьому публічному блазні лауреата комсомольських премій часів хрущовської відлиги Романа Лубківського.

Талант цієї дебелої постаті полягає у тому, що вона, ця постать, завжди виростає в потрібний момент і у потрібному місці.

Як завше, пан Ромцьо восени 2004-го тримав революційну паузу біля телеящика за зачиненими дверима і, слухняно, скоряючись внутрішньому голосу, вичікував. Практично – до останнього дня революції на асфальті, на якому його земляки у студених наметах обморожували собі нирки тривалими і тривожними днями й ночами. Вичікував – чия візьме.

І коли стало очевидним, що режим Кучми не спроможний встояти, і Майдан не може не перемогти, пан поет миттю чкурнув до Києва найближчим потягом і вже у вечірніх новинах постав у телекартинці яко невід»ємна частина революційного іконостасу.

Коли переможці хутко покрокували в омріяні «антинародні» кабінети владу ділити, патріот Лубківський – тут як тут. У центрі подій! Він не тільки в числі перших прорвався у владичі палати Кучми, де тепер воссідав його «син» Ющенко, а й першим вискочив звідтам із посадовими нагородами.

Осипаючи спантеличеного «месію» потоками компліментарної патоки, іменуючи його спасителем знедоленого люду і батьком нації, пан Ромцьо вирвав із цупких бухгалтерських рук, які враз розм»якли від солодощів блюдолиза всіх часів і народів, аж три посади – для себе, давним давно перестарілого пенсіонера, і для синків, не по роках тлустеньких і жирненьких.

Династія Лубківських вмостилася у бюрократичному інтер»єрі нового режиму наступним чином: Роман Маркіянович – голова Комітету з присудження Шевченківських премій, Маркіян Романович – заступник державного секретаря Секретаріату Президента України, Данило Романович – радник Президента.

І хоч пан Ромцьо покараулив на Майдані в останній день не більше, ніж годину, зате куш зірвав – найбільший! В Україні немає ще однієї такої сім»ї, яка би стільки принесла додому із Майдану посадових трофеїв.

Обкомівський посіпака.

Щоб непосвячений у тонкощі львівського патріотизму читач не надто дивувався такому дивовижному мистецтву із повітря робити кар»єру, чи, як кажуть у Львові, із г…лини робити кулю, варто бодай штрихами нагадати «героїчну» біографію цього віртуоза на ниві смоктання благ із перших осіб.

Роман Маркіянович чисто хронологічно належить до тої легендарної плеяди шістдесятників, яких породила хрущовська відлига. Породила, як відомо, для того, щоб виманити на слизьку оболонь, а відтак пересадити по гулагівських нарах.

Така доля спіткала В’ячеслава Чорновола і Михайла Осадчого, Левка Лук’яненка і Ірину Калинець, Ігоря Калинця і Михайла Гориня та багатьох інших повстанців того невидимого Майдану 60-х, зім»ятого катком тоталітарного режиму.

А пан Ромцьо, ще молодий і завзятий, уже тоді проявив свою головну на всі грядущі літа рису – він вичікував. Чия візьме?

І коли за дисидентами загуркотіли у сибірську даль поїзди, душа юного галицького поета спалахнула невимовною любов»ю до рідної комуністичної партії, до великого Леніна, який у ранній творчості Романа Маркіяновича, як і годиться, стає головним героєм.

Поки юне обдарування несамовито і запопадливо осмислювало роль вождя усіх об’єднаних пролетарів, у тих самих кабінетах, до яких пан Лубківський завжди мав невимовний пієтет, взяли хлопця у список. Перспективних і надійних.

Оформивши у відповідному компетентному комітеті відповідні розписки, молодий талановитий поет із самого націоналістичного кубла Львова їде у саме капіталістичне кубло Нью-Йорк, та з високої трибуни ООН із піною на спухлих губах доказує існування неіснуючої держави УРСР, яка, не будучи суверенною державою, умудрилася з подачі Москви бути засновником ООН.

І коли народний «дипломат» повернувся додому, його заслуги у виконанні інструкцій комітету, який його туди «прикомандирував», не могли не бути оціненими.

Пройшовши випробування на берегах Гудзону, наш резидент при поверненні у ставку отримує нове високе призначення. Його посилають, де найважче, - очолити оте націоналістичне кубло, яким ще з часів Франца Йосифа була Львівська письменницька організація.

Член міськкому і обкому Компартії України товариш Лубківський був приставлений наглядачем у те кляте для комуністичного режиму гніздо, у якому неминуче виплоджувалися ті окаянні націоналісти.

А хто мав би пильнувати, нотувати і ретельно рапортувати про їхні п»яні теревені про «самостійну і незалежну неньку»? Протягом тривалих років у письменницьких рядах так і не появилося жодного живого патріотичного голосу. Присікалося на корені. Паном Лубківським в супрязі із його обкомівськими кураторами і комітетськими операторами.

Він вальяжно роз’їжджав на керівній «Волзі» із обкомівськими номерами ліричними вулицями притлумленого режимом древнього Львова, коли його ровесники із 60-х томилися у сибірах на гулагівській каторзі.

Товариш Ромцьо був настільки промовистим символом вірнопідданості Львова Москві, що коли у галицьку столицю проїздом завітав Генеральний секретар ЦК КПРС товариш Горбачов, на литовиську його першим вітав навіть не перший секретар обкому, а він, товариш Ромко. Місцевий головний інтелігент і комуніст.

Бандерівець із комуністичним стажем.

Коли ж раптом, як грім з ясного неба, ті самі гулагівці - політв’язні повернулися в Галичину, коли повели мітингові ватаги вулицями, коли завирувала революція і захиталася імперія, товариш Ромко принишк і… вичікував. Чия візьме?

Може так і просидів би у обкомівському схроні. Але поступила несподівана команда – влитися у рухівські ряди. Десятки тисяч галицьких сексотів, а за їхньою насиченістю Львівська область займала перше місце у Радянському Союзі, отримали інструкцію йти у патріоти.

Отоді й появилася уже знайома борода на мітинговому іконостасі. Як тепер – позаду Ющенка, так тоді – позаду Чорновола.

Так у відповідності до інструкції уже не товариш, а пан не Роман, а Ромцьо став патентованим патріотом.

Найідейніше це проявилося, коли настала омріяна незалежна Україна, яку так послідовно віддаляв від реальності своєю службою московському режиму товариш Лубківський, і прийшла пора – знайома процедура – ділити портфелі.

Дипломат із кримінальною кар’єрою.

Де взяти молодій державі, приміром, цілу армію дипломатів? І тут вигулькнув наш герой! Хто відстоював інтереси України з високої трибуни Організації Об’єднаних Націй в осоружні радянські часи, хто пробрався у демократичний вільний світ і заявив на весь голос про Україну? Правильно згадали – пан Лубківський.

І він готовий поклястися, що виконував не інструкції КГБ, а інструкції Степана Бандери, який велів влитися в ряди КГБ і звідтам підривати Союз.

Таким чином, увесь попередній стаж у КПРС був зарахований пану Роману як стаж в ОУН. Його зачислили кар’єрним дипломатом незалежної України і послали послом у Чехію.

Один мудрий чоловік якось у відчаї сказав: патріотизм – це останнє пристанище негідника.

Як служив пан Лубківський рідній неньці у златоглавій Празі, як «гідно» представляв свою країну у тій самій Європі?

От інформація, яка витекла з-під семи замків МЗС і появилася в одному знаючому виданні: «Діяльність Лубківського-старшого у Чехії супроводжувалася рядом корупційних скандалів. У 1993 році Україна придбала трьохповерхову адміністративну споруду під посольство за 886 тисяч доларів США, плюс майже 400 тисяч доларів були витрачені на ремонт і благоустрій земельної ділянки…Як стало відомо, ще у 1997 році перевірка, ініційована послом Андрієм Озадовським, що замінив Романа Лубківського, вияснила, що потрачені у 1993-1994 роках вище названі кошти були фактично списані, оскільки актів виконання ремонтних робіт взагалі не існувало у природі…Реконструкцію будівлі проводила чеська фірма «АЗ-сервіс», з якою роман Лубківський підписав договір про купівлю чотирьох недобудованих будинків у районі Троя у якості житла для співробітників посольства. Без проведення правової експертизи і розгляду альтернативних проектів із державної казни України було виплачено 616 тисяч доларів. Після цього фірма «АЗ-сервіс» оперативно оголосила себе банкротом і виконувати свої зобов’язання перед українською стороною відмовилася»

Ці сотні тисяч, які від тої пори стали мільйонами доларів, до сьогодні висять в бухгалтерії МЗС України і числяться за «кар»єрним дипломатом» Лубківським.

За горезвісною фірмою, яка так «дипломатично» почистила міністерську казну, стоїть відомий земляк ще одного визначного «діяча сучасності» Балоги, відомий у Закарпатті аферист міжнародного масштабу Міша Куцкір.

Після тісної співпраці із Лубківським він повернутися у рідну Сваляву побоювався і переховувався за кордоном. Хоча, як свідчать джерела з оточення сім’ї Лубківських, пан Роман донині підтримує із ним стосунки і прекрасно відгукується про свого друга, з яким вони разом у важків часи становлення держави «розбудовували» дипломатичний корпус України.

Був свідок цієї «розбудови» - головний бухгалтер Посольства України у Чехії Наталія Майборода. Вона могла б багато розповісти про «подвиги» свого начальника, посла Лубківського. Але не розповість: із відрядження у Прагу її привезли у домовині - у розпалі перевірки діяльності посла вона за нез»ясованих обставин загинула (її викинули із вікна).

«Я єсмь кучміст!»

Отаку лепту вніс (чи виніс) в українську дипломатію Роман Маркіянович Лубківський.

Та оцініть всемогутність його зброї блюдолизства – завдяки їй він виліз із цієї глухої кримінальної ями!

Повернувшись із Праги до Львова, коротав дні свої тривожні в очікуванні конвою і кари за заподіяне. Але трапилося, що в область завітав президент Кучма. І треба знати бійцівські якості Романа Маркіяновича – він прорвався крізь редути охорони із натовпу і заполонив спантеличеного високого гостя у своїх фірмових палких обіймах і виціловуваннях. Поети у таких випадках пишуть безсмертні рядки: «Так ніхто не кохав! Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання!»

Роман Маркіянович від імені народу, із гущі якого він виринув, обнімав Леоніда Даниловича у Львові не менш палко, ніж через літа Віктора Андрійовича у Києві.

І спрацювало тоді, як і тепер. Уже при відльоті Кучма звелів губернатору дати Лубківському роботу. Команди тоді не обговорювалися. Взяли підозрюваного з під слідства і призначили начальником місцевого управління культури.

Скільки то клопоту мало керівництво області із бездарним «послом», який усю багатотисячну сферу культури заставляв звертися до нього «Ваша екселенція!».

Чашу терпіння сповнив міжнародний скандал під час Самміту президентів країн центральної і східної Європи у Львові. Коли після завершення роботи глави десяти європейських країн виїхали за місто на прощальний обід, крізь потрійний кордон охорони до них незаконно прорвався «екселенція» Ромцьо. Спочатку кинувся в обійми до свого, «у дошку содруга», президента Чехії Вацлава Гавела. Коли ж потягнув президента Польщі Олександра Кваснєвського співати польські коломийки, охорона побачила в очах Кучми металевий блиск – і все зрозуміла. Ромця насильно засунули в машину і вивезли з території, що охоронялася.

Після цього відправили «екселенцію» на не зовсім заслужений відпочинок. Тим і мала би завершитися ця фарисейська «поема» нікчемного поета.

Але грянула революція. І «вірний син» України прямо із дачних конопель помчався у столицю. Блюдолизи на пенсію не йдуть і під владичим столом шукають об’їдків до самого скону.

Яблуко від яблуні…

І треба сказати, що на високому посту голови Шевченківського комітету вроджений специфічний талант не міг не датися взнаки. Вперше ця своєрідна інституція завдяки нинішньому керманичу стала оповитою густим і запашним, як із гальюна, запахом корупції. Спитайте у майстрів мистецтва: нині звання лауреата Шевченківської премії може отримати кожен невизнаний талан при умові, якщо грошовий еквівалент поверне тому, хто «рішив питання».

Але що там немеркнучий пан Роман – синам йти далі. Передовсім, вони по праву, покладаючись на празькі подвиги батька, гордо іменують себе потомственними дипломатами. Збагачують рідну неньку династією патріотів.

Початкуючий «чичерін» Маркіян так надихнувся батьківськими мемуарами про звитяги на берегах Влтави, що закопилив губу на першого заступника міністра, аж поки не остудив його патріотичний порив міністр Тарасюк.

Відтак чергові нашіптування із медових уст Романа Маркіяновича Віктору Андрійовичу про те, що він не пасічник, а пророк, дали дипломатичний ефект – Ющенко рекрутував забракованих в МЗС синків поближче до себе на Банкову.

От як оцінила вільна і незалежна преса, яка, як відомо, є найбільшим завоюванням Майдану, державну службу Лубківського - молодшого: «В силу своєрідного характеру і спадкових задатків героя цього опусу, на новому місці він досить швидко утвердився, як нероба, нездара, інтриган і хабарник. Все це, звичайно, компрометувало людей, які влаштували його на цю роботу, а тодішній голова Секретаріату Олександр Зінченко просто зі скрипом зубів переживав співіснування із таким заступником. Доволі ілюстративним у цьому плані є той факт, що уже зразу після свого призначення Маркіян, зустрічаючись як із знайомими, так із зовсім незнайомими людьми, регулярно пропагував свої «можливості», пропонуючи купити будь-який орден за 200 тис. доларів, героя України – за 500 тис.

Але це, коли документи в порядку. Якщо документи треба було готувати, а у людини були, м’яко кажучи, проблеми із законом, Маркіян Маркіянович обіцяв підсобити у цьому ділі уже за цілий мільйон. В плані мирного співіснування Лубківського - молодшого з кримінальними елементами не менш показовим є те, що свого часу відомі своїм кримінальним минулим російські бізнесмени-аферисти брати Чуркіни (заробляли на привласненні української державної власності з її наступною перепродажею) за активне лобіювання своїх інтересів в оточенні президента придбали Маркіяну Лубківському BMW-X5».

В тенетах міжнародної мафії.

Пройшовши отакий бойовий вишкіл на Банковій під патронатом самого Президента, наш «герой» і син «героя», не забарився піти батьківськими слідами на берегах Адріатики до нових висот, допоки не зупинив його Інтерпол.

Спільно із українськими спецслужбами, у Хорватії викрито міжнародне злочинне угрупування, яке протягом років займалося работоргівлею і наркоторгівлею. Рядки із інтернет-видання From-UA просто заставляють здригнутися. Такого не знала не тільки українська, а світова дипломатія: «Нейтралізована група здійснювала свою діяльність під прихованим керівництвом глави дипломатичного представництва України у Хорватії Маркіяна Лубківського».

Міжнародна мафія під прикриттям дипломатичної недоторканості Віденської конвенції! Окрім банального криміналу, це непоправний удар по авторитету держави, топтання її честі і гідності.

От як «герої» Майдану та їхні потомки ведуть Україну у НАТО. От на кого опирається Ющенко, інтегруючи Україну не в Євросоюз, а у міжнародну мафію. Саме такі кадри Ющенка й привели його до геополітичного дефолту на Бухарестському самміті НАТО.

Спецслужби уже визволили 12 українських бранок із рабства, яких продали в неволю аферисти у дипломатичних пагонах.

Жертви дають покази, які, у свою чергу, дають підстави для висновку, обнародуваного у пресі: «Лубківський здійснює на своїй посаді діяльність, спрямовану на нанесення шкоди державним інтересам України… Уже кілька років він сприяв укладанню завідомо невигідних ділових угод, що приносили величезні збитки Україні, що стосується відмивання грошей керівництвом українського посольства через фіктивні хорватські кампанії, а також фінансових операцій на ринку землі і нерухомості у Хорватії».

P.S. Сьогодні питання в одному – чи знову кінці у воду? Поки під синами горить земля, Лубківський, той що закоханий у Прагу, відробляє відкупну із Банкової – збирає підписи львівських інтелігентів на підтримку Ющенка, а також розвал існуючої коаліції і утворення «ширки» із Партією регіонів.

Із офісу Конгресу української інтелігенції його просто видворили. І так повсюдно. Тоді він почав фабрикувати ці підписи, що знову вилилося у скандал.

Але Віктору Андрійовичу він пообіцяв підняти за нього усю Галичину на президентських виборах. І той повірив, бо у нього у Львові уже немає нікого, крім Лубківського.

«У мене немає інших письменників» - сказав колись сакраментальну фразу Сталін. У Ющенка немає інших кадрів, окрім таких, як гвардія Лубківських.

Ціна потуг Лубківського для піднесення авторитету Ющенка у Львові банальна, як і тоді, у Празі, - прикрити діло. Навіть якщо й крикне Балога на СБУ, а що робити із Інтерполом та хорватськими спецслужбами?

Чи може вони також проймуться рейтингом Віктора Андрійовича і заради торжества демократії закриють очі на виплекану ним мафію?

Схоже на те, що дійде до обопільного фатального кінця - до того, що Ющенко опиниться там само, що і його гвардія із клану сім»ї «патріота» із Пємонта».


Источник: Василь Тернинський, Львів-Київ-Загреб, спеціально для "ГПУ"