Ніби дорогу ремонтують, насправді, подвір’я асфальтують (/)
05/29/2008 | papaya
І так всюди:
http://www.drohobych.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2138&Itemid=30
Виконуюча обов’язки мера Дрогобича Алла Гладун – не фахівець у комунальних питаннях, та хитрі міські комунальники вочевидь уже бояться її більше від будь-якого спеціаліста. На тлі звичайної жіночої логіки вся їхня хитромудрість виглядає смішною. Скажімо, директор комбінату міського господарства Іван Лепкий виправдовувався, мовляв, перебої з вивезенням сміття виникли через те, що не було грошей, аби закупити пальне, а та йому у відповідь: “Коли знаю, що завтра не буде грошей, аби купити хліба, то йду до коліжанки та й зичу…” І що після таких слів скажеш у виправдання!
Цього понеділка пані Алла явно була в ударі. Вона навіть чимось стала подібною до “маленької господині великого будинку” за однойменним романом Джека Лондона, якщо, звичайно, великим будинком вважати Дрогобич. А наші господині, як відомо, традиційно кохаються в домашньому
затишку. Їхній гонор роздувається, коли помешкання охайніше, чистіше і привабливіше, ніж у сусідів. Хто зна, може, на свята їй довелося побувати в сусідніх містах, наприклад, у Стрию. І побачила там
відремонтовані дороги, побілені бордюри та підстрижені газони, які свідчили явно не на користь довіреної їй господарки рідного міста. Та як би там не було, а “маленька господиня” демонструвала невдоволення в такій формі, що багатьом ставало не по собі. 3 З ремонтом доріг у нас повний провал!
– без будь3яких ліричних відступів розпочала свій виступ Алла Володимирівна. – Єдину дорогу на вул. 22 січня довірили комунальникам зробити, та й це завдання виконали хіба наполовину. Я зрозуміла – чому… Пані Гладун недарма проходила вишкіл на телебаченні. Вона зробила коротку паузу, а вся комунальна рать, яка зібралася на понеділкову нараду, принишкла. І раптом, наче грім з ясного неба, прозвучали слова: “Я побачила свіжовистелений асфальт на шести подвір’ях. Іване Івановичу (зверталася до директора комбінату міського господарства), чому його стелять на подвір’ях, а не на дорозі?” І хоча Іван Лепкий парирував, начебто закид зроблено не за адресою, мабуть, і він відчув, що на наших очах чиниться звичайне злодійство. Та ми десятиліттями звикали до подібних речей і не засвіти їх у такому ракурсі – навіть не подумали б назвати ці оборудки такими неприємними для слуху словами. Навіть злодійством наректи їх язик якось не повертається. Скільки за радянських часів заасфальтовано подвір’їв, коли ремонтували дороги, скільки збудовано приватних будинків, коли споруджували
багатоповерхівки! Однак часи змінилися, а стереотипи ще не віджили себе. 3 Я не дорікаю господарям, 3
продовжувала Алла Володимирівна. – Кожен із них зацікавлений, щоб його подвір’я виглядало охайним. Дорікаю нам за те, що допускаємо “бізнес на ямах”. Гріховний бізнес. Цю дорогу робили, щоб люди на свята могли нормально доїхати на цвинтар, аби вшанувати пам’ять покійних родичів та близьких. Думала хоч Бога будуть боятися. В церкві пороги оббивають, а поза храмом злодійством займаються. Прийдуть вибори і найбільші злодії почнуть видавати себе за найбільших праведників. Дісталося комунальникам і за зрізку дерев на вул. Трускавецькій. Куди діваються зрізані дерева? Невже туди, де і асфальт? А тим часом на дитячих майданчиках бракує лавочок і нема дощок, аби їх зробити. Хоч комунальникам важко було перености закиди Алли Гладун, та вони, зціпивши зуби, терпіли. Можливо, згадували чоловіче правило: послухай жінку і зроби навпаки. А чом би й ні? Подібних випадків у нас траплялося, ох, як багато. Та чомусь ми не чули, щоб хтось за це поніс покарання. Хто відповість за вкрадений і проданий
асфальт і чи відповість взагалі – ось у чому питання. Мабуть, Алла Гладун з історії пам’ятає, що за часів княгині Ольги злодіям відрубували пальці, руки і навіть носи, щоб інші не спокушалися. В демократичній сучасній Україні таке неможливе. Та це не означає, що красти можна безкарно. Навіть, коли крадуть не в конкретної людини, а в громади. Обкрадають ж бо нас…
http://www.drohobych.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2138&Itemid=30
Виконуюча обов’язки мера Дрогобича Алла Гладун – не фахівець у комунальних питаннях, та хитрі міські комунальники вочевидь уже бояться її більше від будь-якого спеціаліста. На тлі звичайної жіночої логіки вся їхня хитромудрість виглядає смішною. Скажімо, директор комбінату міського господарства Іван Лепкий виправдовувався, мовляв, перебої з вивезенням сміття виникли через те, що не було грошей, аби закупити пальне, а та йому у відповідь: “Коли знаю, що завтра не буде грошей, аби купити хліба, то йду до коліжанки та й зичу…” І що після таких слів скажеш у виправдання!
Цього понеділка пані Алла явно була в ударі. Вона навіть чимось стала подібною до “маленької господині великого будинку” за однойменним романом Джека Лондона, якщо, звичайно, великим будинком вважати Дрогобич. А наші господині, як відомо, традиційно кохаються в домашньому
затишку. Їхній гонор роздувається, коли помешкання охайніше, чистіше і привабливіше, ніж у сусідів. Хто зна, може, на свята їй довелося побувати в сусідніх містах, наприклад, у Стрию. І побачила там
відремонтовані дороги, побілені бордюри та підстрижені газони, які свідчили явно не на користь довіреної їй господарки рідного міста. Та як би там не було, а “маленька господиня” демонструвала невдоволення в такій формі, що багатьом ставало не по собі. 3 З ремонтом доріг у нас повний провал!
– без будь3яких ліричних відступів розпочала свій виступ Алла Володимирівна. – Єдину дорогу на вул. 22 січня довірили комунальникам зробити, та й це завдання виконали хіба наполовину. Я зрозуміла – чому… Пані Гладун недарма проходила вишкіл на телебаченні. Вона зробила коротку паузу, а вся комунальна рать, яка зібралася на понеділкову нараду, принишкла. І раптом, наче грім з ясного неба, прозвучали слова: “Я побачила свіжовистелений асфальт на шести подвір’ях. Іване Івановичу (зверталася до директора комбінату міського господарства), чому його стелять на подвір’ях, а не на дорозі?” І хоча Іван Лепкий парирував, начебто закид зроблено не за адресою, мабуть, і він відчув, що на наших очах чиниться звичайне злодійство. Та ми десятиліттями звикали до подібних речей і не засвіти їх у такому ракурсі – навіть не подумали б назвати ці оборудки такими неприємними для слуху словами. Навіть злодійством наректи їх язик якось не повертається. Скільки за радянських часів заасфальтовано подвір’їв, коли ремонтували дороги, скільки збудовано приватних будинків, коли споруджували
багатоповерхівки! Однак часи змінилися, а стереотипи ще не віджили себе. 3 Я не дорікаю господарям, 3
продовжувала Алла Володимирівна. – Кожен із них зацікавлений, щоб його подвір’я виглядало охайним. Дорікаю нам за те, що допускаємо “бізнес на ямах”. Гріховний бізнес. Цю дорогу робили, щоб люди на свята могли нормально доїхати на цвинтар, аби вшанувати пам’ять покійних родичів та близьких. Думала хоч Бога будуть боятися. В церкві пороги оббивають, а поза храмом злодійством займаються. Прийдуть вибори і найбільші злодії почнуть видавати себе за найбільших праведників. Дісталося комунальникам і за зрізку дерев на вул. Трускавецькій. Куди діваються зрізані дерева? Невже туди, де і асфальт? А тим часом на дитячих майданчиках бракує лавочок і нема дощок, аби їх зробити. Хоч комунальникам важко було перености закиди Алли Гладун, та вони, зціпивши зуби, терпіли. Можливо, згадували чоловіче правило: послухай жінку і зроби навпаки. А чом би й ні? Подібних випадків у нас траплялося, ох, як багато. Та чомусь ми не чули, щоб хтось за це поніс покарання. Хто відповість за вкрадений і проданий
асфальт і чи відповість взагалі – ось у чому питання. Мабуть, Алла Гладун з історії пам’ятає, що за часів княгині Ольги злодіям відрубували пальці, руки і навіть носи, щоб інші не спокушалися. В демократичній сучасній Україні таке неможливе. Та це не означає, що красти можна безкарно. Навіть, коли крадуть не в конкретної людини, а в громади. Обкрадають ж бо нас…