05/29/2008 | Майдан-ІНФОРМ

"Наше слово" № 21, 25 травня 2008 року
Андрій Шевців, Центр досліджень визвольного руху

11 липня у Польщі вшановуватимуть загиблих на теренах Волині в ході польсько-українського збройного конфлікту часів ІІ Світової війни. Цього року минає 65 років від тих подій, трагічних не лише для польської сторони. Однак огляд польських ЗМІ справляє враження, що приготування до цьогорічних урочистостей поступово перетворюються саме на масштабну антиукраїнську кампанію.

Найбільш промовистим є інтерв’ю, яке дав «Ґазеті виборчій» Ярослав Калиновський – голова Загальнопольського комітету вшанування 65-ої річниці геноциду, вчиненого ОУН-УПА проти польського населення Східних Кресів (далі – Комітет), а також віце-маршалок Сейму РП. Сама назва Комітету декларує наперед визначене трактування історії українського визвольного руху 20-50-х років ХХ століття. Хоч історія подій на Волині 1943 р. ще потребує ґрунтовних наукових досліджень, зважаючи на постійне введення в науковий обіг нових джерел, однак польський високопосадовець категорично заявляє: «Волинь – це не була селянська війна, а спланований злочин, реалізація ідеології ОУН-УПА». І додає: «За Волинь відповідають сучасні українські політики».

Ще 15 грудня 2007 р. в приміщенні Сейму відбулось установче засідання Комітету. В його компетенції – побудова у Варшаві пам’ятника та ініціювання урочистостей. На засіданні було оголошено плани встановлення пам’ятника у вересні 2008 р. Калиновський заявив тоді, що новий проект вже практично готовий. Слід нагадати, що основою попередньої концепції стала фотографія, на якій зображено трупи закатованих дітей. За словами скульптора Мар’яна Конєчного, на світлині – Волинь 1943 р. Однак журналісти газети «Жечпосполіта» з’ясували, що фотографія була зроблена на Тернопільщині ще в 20-х роках і на ній зображені циганські діти, замордовані власною матір’ю. Боґуміла Бердиховська ініціювала проти проекту відкритий лист – його підписали 130 польських інтелектуалів.

У пресі розгорілась гостра дискусія. Проект було видозмінено, але не вельми суттєво. Однак досі немає офіційного дозволу міської влади. Вочевидь, це пов’язано із тим, що польські можновладці не хочуть псувати стосунків з Україною, крім того, серед мешканців Варшави лунають щораз частіше заяви про перенасиченість міста пам’ятниками. Зокрема у столиці Польщі є вже один пам’ятник полякам, загиблим на Волині в роки ІІ Світової війни – його встановлено 5 років тому у Волинському сквері. Також ініціатори побудови пам’ятника в березні ц.р. звернулись із відкритим листом про збір коштів. До речі, завдяки сприянню Спілки ветеранів РП та колишніх політв’язнів на будову пам’ятника юридичні та фізичні особи мають право перераховувати 1% своїх податків.

Комітет також висунув свої вимоги до Сейму: «визнати ОУН та УПА, а також інші формування українських націоналістів, що співпрацювали з німцями, злочинними організаціями»; «вшанування жертв геноциду, здійсненого на Кресах, називаючи цей злочин властивим терміном – геноцид». Відповідні законопроекти взялася просувати партія, до якої належить Калиновський – Польська народна партія (PSL). Комітет домагається від уряду «принципового та відповідного реагування на будь-які прояви прославляння людиновбивчих націоналістичних формувань в Україні». До Міністерства внутрішніх справ надіслано звернення про доцільність припинення фінансування друкованого органу Об’єднання українців у Польщі «Наше слово» у зв’язку з «антипольськими публікаціями та прославлянням українського фашизму». Міністерству національної освіти висунуто вимогу ввести в шкільну програму тему «Геноцид, скоєний ОУН-УПА» та негайно вилучити з польських шкіл навчальні матеріали про українсько-польські відносини в 1939-1947 рр., які мають «сфальшований образ подій». Комітет також задекларував підтримку законопроекту чотирьох польських євродепутатів про визнання Європарламентом «злочинів ОУН-УПА». Крім цього, Комітет звернувся до найвищих органів влади, щоб вони «не прислухалися до порад» таких осіб, як Богдан Осадчук, Боґуміла Бердиховська, Мирон Сич та Мирослав Чех.

Комітетом заплановано провести 20 червня наукову конференцію. Швидше за все – для наукового обґрунтування політичного позиціонування Комітету. Вже у квітні у пресі розгорівся скандал з приводу того, що на цю конференцію не запрошено українських істориків. Внаслідок протестів української громади та тиску Посольства України в Польщі організатори конференції були змушені скоригувати свої плани: дещо пом’якшено антиукраїнську риторику програми заходу та запрошено трьох українських дослідників. Однак серед запрошених польських істориків залишилися особи, відомі своїми антиукраїнськими поглядами. Це зокрема професор Ришард Шавловський, який відомий в наукових колах як творець «кваліфікованої концепції геноциду», а також доктор Люцина Кулінська, яка час від часу публікує в пресі заяви про загрозу відокремлення від сучасної Польщі залишків українських етнічних земель. Наївно було б очікувати від особистостей із такими переконаннями об’єктивного аналізу історичних подій чи, тим більше, наукового діалогу. Крім того, організатори конференції поширили інформацію, що захід має відбутись під патронатом Канцелярії президента РП. Щоправда, після запиту Посольства України цю інформацію було спростовано.

11 липня у Варшаві мають відбутися офіційні урочистості, в яких зокрема планує взяти участь Лех Качинський – президент Польщі. Це буде кульмінаційний момент – саме тоді можна чекати відповідних декларацій та законодавчих актів від Сейму, якщо не Європарламенту. Загалом вимальовується така перспектива: нагнітання анти-українських настроїв у польському суспільстві, дискредитація польськими політиками іміджу України на міжнародному рівні, тиск Польщі на Україну з метою недопущення визнання УПА, погіршення ставлення польської влади до української громади.

Наскільки реальними є ці загрози? ПНП, яка зараз найбільше «розкручує» тему «геноциду УПА», є найменш чисельною партією в Сеймі. Однак їй вдалось утворити урядову коаліцію разом із переможцем виборів – Громадянською платформою (РО). Завдяки цьому ПНП отримала декілька урядових портфелів: віце-прем’єр-міністра, міністра економіки, міністра рільництва і розвитку села, міністра праці та соціальної політики. Крім того, не забуваймо, що її представник (той же Калиновський) – заступник спікера польського парламенту.

До речі, ПНП якось підозріло недавно «перейнялося» темою Кресів. Щойно 2006 р. вона підписала угоду про співпрацю з Кресовим патріотичним рухом у справі вшанування «жертв УПА». ПНП позиціонує себе як селянську партію, відтак її представники заявляють, що для них справа Волині є принциповою, оскільки там гинули польські селяни. Де ж була ПНП 2003 р. під час масштабного вшанування 60-их роковин волинської трагедії? Ця «послідовність» набуває певної логіки з огляду на президентські амбіції чільника Комітету. 2000 р. Калиновський набрав 6% голосів і посів 4 місце серед претендентів на найвищу посаду в країні. 2005 р. його позиції погіршились – 1,8 % і вже 5 місце. Наступні президентські вибори повинні бути в грудні 2010 р. Тому можна вважати, що Калиновський фактично розпочав свою виборчу кампанію. Результати опитувань громадської думки в Польщі за останні кілька років свідчать про неухильне зростання прихильників партнерства України та Польщі. Напевно тому Калиновський запевняє, що не має нічого проти українців і намагається довести, що УПА – це лише «мізерний відламок українського народу». Зрештою, сумнівним є те, що Калиновський може всерйоз претендувати на перемогу 2010 р. Однак у найближчі три роки цей політик буде чи не найактивнішим «бійцем невидимого фронту» з УПА.

Поруч із ПНП ще однією впливовою політичною силою, яка час від часу підіграє «кресовим» середовищам, є партія Право і справедливість (PiS). У польському парламенті ПіС – друга за чисельністю мандатів. На виборах 2007 р. вона здобула 32% голосів. Співзасновником цієї партії є нинішній президент Польщі Лех Качинський. Від 2006 р. фракція ПіС у Варшавській міськраді добивалася встановлення пам’ятника загиблим на Волині за згаданим вище проектом Конєчного. Ця політична сила також лобіювала виділення бюджетних коштів на діяльність Кресового інституту, який мав би популяризувати «правильні» дослідження польської історії ХХ століття. Однак досі ці ініціативи не були підтримані на державному рівні. Зрештою, коли окремі діячі ПіС почали занадто гостро критикувати політику свого ж таки президента Качинського відносно України, керманичі цієї політичної сили були змушені вдатися до стримування таких кроків. Відтак ПіС дещо менше помітний, ніж ПНП, у публічній дискусії про Волинь, однак від цієї політичної сили можна очікувати підтримки законодавчих ініціатив «кресових» середовищ.

Ситуацію збалансовує присутність у польському політичному спектрі поміркованих сил, які намагаються утримувати добросусідські відносини з Україною, а відтак зменшують антиукраїнську напругу в польських владних колах. Саме депутати згаданої вже ГП заблокували у Варшавській міськраді справу встановлення «волинського» пам’ятника. Лідер цієї політичної сили Дональд Туск, завдяки перемозі у парламентських виборах, очолив уряд. Зокрема, за виборчим списком ГП до Сейму був обраний відомий діяч Об’єднання українців у Польщі Мирон Сич, який став заступником голови парламентської Комісії у справах національних та етнічних меншин. Хоча промовистим є й те, що під впливом корупційного скандалу, «розкрученого» в ЗМІ на початку ц. р., з не з’ясованими до кінця обставинами, він був змушений тимчасово призупинити своє членство у парламентській фракції ГП. Та все ж позиція ГП в «українському питанні» наразі залишається послідовною і стримує надмірний вплив «кресових» середовищ на державну політику.

Натомість у президента Качинського із «українським питанням» – дилема. Для нього важливо підтримувати добросусідські стосунки з Україною, але в той же час не менш важливо втримати свій електорат, значну частину якого складають «кресові» середовища. Відтак він намагається бути в дискусіях про УПА десь посередині. З огляду на це, стає зрозумілішим, чому виникло «непорозуміння» із президентським патронатом наукової конференції, присвяченої подіям на Волині. Промовистим є також і те, як радник президента професор Лєґутко наполягав, що Качинський не повинен надавати патронат Фестивалю української культури в Сопоті, оскільки ця подія збігається із «волинськими» урочистостями. Упродовж багатьох років цей найпотужніший захід українців у Польщі відбувається приблизно в той самий термін, йому вже традиційно надають свій патронат президенти Польщі та України. При чому цей фестиваль не має прямого відношення до вшанування УПА – він був започаткований ще за комуністичних часів із метою сприяння культурному розвитку українців у Польщі. Натомість з легкої руки Лєґутка тепер виходить, що підтримка президентом Польщі навіть таких заходів є «політично некоректною». Однак поки що невідомо, яка остаточна позиція Л. Качинського щодо цього питання (президент Польщі таки надав свій почесний патронат фестивалю – ред.). Як не як, а до останнього часу президент Качинський робив кроки назустріч українцям. Зокрема, він офіційно засудив операцію «Вісла», а також спільно з Віктором Ющенком брав участь в урочистостях з нагоди вшанування українців, загиблих у Павлокомі.

Поруч із політичними пристрастями помітні також антиукраїнські тенденції у ЗМІ. Треба сказати, що польські журналісти досить уважно стежать за подіями в Україні. Зокрема особливо ретельно вони відслідковують новини, які стосуються УПА. За останніх півроку в центральних польських ЗМІ найбільш резонансними новинами, пов’язаними із УПА, стали: встановлення пам’ятника Бандері у Львові, законодавчі ініціативи Ющенка щодо державного визнання УПА, позитивні підсумки соціологічних опитувань серед українців щодо їх ставлення до УПА. В цілому можна ствердити, що офіційна політика української влади, спрямована на вшанування УПА, має потужний розголос у польських мас-медіа. Треба зазначити, що «левова» частка повідомлень про це мають негативний тон або, в кращому випадку, стриманий. Поруч з тим помітна внутрішня дискусія в польському суспільстві щодо сучасних оцінок діяльності УПА. Польські інтелектуали, насамперед представники Інституту національної пам’яті, досить гостро полемізують щодо оцінок УПА. Вони звертають увагу на непослідовність своїх опонентів, які, критикуючи діяльність УПА, ігнорують водночас злочини польських збройних формувань, а відтак позитивно ставляться до офіційного вшанування у Польщі останніх, зчиняючи при тому ґвалт з приводу вшановування УПА. Таку позицію польських інтелектуалів висвітлює «Ґазета виборча» – найпотужніший друкований ЗМІ в Польщі. Слід відзначити, що питання УПА в польських ЗМІ на сьогодні має дискусійний та неоднозначний характер. Тенденції до паплюження історії УПА в центральних мас-медіа Польщі є доволі сильними і безумовно загрожують наростанням антиукраїнських настроїв у польському суспільстві. При чому з огляду на наближення «волинських» роковин такі тенденції стають щораз помітніші.

Підсумовуючи, доводиться констатувати, що в Польщі поступово розгортається чергова потужна інформаційна кампанія, спрямована проти УПА. Ця кампанія так чи інакше дискредитує Україну в очах міжнародної спільноти, ускладнює українсько-польські міждержавні взаємини, нагнітає антиукраїнську істерію в польському суспільстві та погіршує становище української громади в Польщі. Подальше її розгортання значною мірою залежить від того, чи сприятливим буде для неї ґрунт удома і чи зуміє протидіяти цьому українська дипломатія. Від позиції Леха Качинського, який наразі утримує рівновагу поміркованих та радикальних політичних сил Польщі, залежить зараз чи не найбільше.

Характерним в усій цій історії є дуже сильне пов’язання політики вшанування національної пам’яті із політикою міждержавних відносин, а також політикою в справах національних меншин. Відтак політичні пристрасті значною мірою позначаються на об’єктивності наукових досліджень історії УПА. З іншого боку, сучасне трактування подій на Волині 1943 р. перетворюється на засіб боротьби за електорат. А сучасна українська громада в Польщі щораз частіше стає заручницею минувшини.