06/18/2008 | OlenaSt

24 квітня 2008 р. Кабінет Міністрів України подав до Верховної Ради законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" (нагадаю, чинний закон був прийнятий ВР 22.12.2006 р.).
Якщо хтось схоче особисто ознайомитися із цим документом, може знайти його, а також пояснювальну записку та порівняльну таблицю до нього тут: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=32413
Хоча навряд чи читання цих "витворів юридичного мистецтва" принесе комусь задоволення, якщо він, звичайно, не забудовник.

Але за тим самим посиланням є ще один документ,який заслуговує бути наведеним у повному обсязі: "Висновок Головного науково-експертного управління" від 02.06.2008 р. Обнадіює, що є ще державні чиновники, які можуть собі дозволити називати речі своїми іменами.

========================================

ВИСНОВОК
на проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду»
реєстр. № 2437 від 24.04.2008 р.)

Законопроектом пропонується внести зміни до чинного Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», а також до Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та ряду законодавчих актів, які мають сприяти практичному застосуванню норм вказаного Закону.
З тексту проекту випливає, що він зосереджений головним чином на забезпечення примусового відчуження об’єктів права приватної власності, зокрема, відчуженні об’єктів нерухомості – квартир, будинків, земельних ділянок. Однак іншого способу, ніж запровадження радикальних адміністративних методів з вилучення нерухомості проект не запропонував. При цьому, хоча у ньому й задекларовано необхідність дотримання вимог частини шостої статті 41 Конституції України щодо засад примусового відчуження об’єктів права приватної власності, запропонований проектом механізм примусового відчуження, на наш погляд, не забезпечує дотримання відповідних положень Основного Закону країни.

Вважаємо, що виселення мешканців з будинку (доповнення статті 12 Закону новою частиною третьою) за принципом «якщо є згода 60 відсотків власників і наймачів, то згоди решти не потрібно» прямо порушує частину першу статті 41 Конституції, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. При такому підході фактично створюється ситуація, коли той власник чи наймач як жилих, так і нежилих приміщень, який погодився на виселення з будинку, фактично дає таку згоду й на виселення сусідів, тобто розпоряджається не тільки своєю, але й чужою власністю, до якої він жодного відношення не має, до того ж проти волі самого власника. Звертаємо також увагу на те, жодним законом не встановлено, що право власності і право проживання у будинку має визначати більшість його мешканців, враховуючи, зокрема, те, що частина їх не є власниками, а вирішувати вони будуть за власників. Взагалі, вважаємо, що заміна житла для одних осіб на житло для інших в контексті ст. 41 Конституції України не може розглядатися як підстава для примусового вилучення приватної власності, оскільки таке вилучення за Конституцією розглядається як виняток.

Відселення мешканців з будинків у районах реконструкції є дуже складним процесом, який має не тільки майнові, але й соціальні та психологічні аспекти. Саме тому застосування у такому життєво важливому і гострому питанні жорстких примусових заходів, які до того ж не мають під собою належного конституційного підгрунтя, матиме наслідком виникнення гострих конфліктних ситуацій, та численних зловживань щодо житлових прав громадян.

На нашу думку, завданням даного Закону, і зокрема, даного проекту, насамперед має бути недопущення гострих конфліктів при реконструкції. Адже реконструкція застарілого житла врешті має поєднати зацікавленість мешканців цього житла у поліпшенні своїх житлових умов та комерційні інтереси забудовників щодо продажу новозбудованого житла. При цьому місцеві ради та їх виконавчі органи мають відігравати важливу роль гаранта втілення інтересів обох сторін, а не лише «виступати позивачами у судових спорах щодо виселення» та забезпечувати виселення власників (наймачів) та орендарів жилих і нежилих приміщень на погоджених з інвестором-забудовником умовах (стаття 11).

Також звертаємо увагу на недоцільність застосування до «незгодних» викупу за ринковою вартістю. Сам по собі це нормальний правовий механізм відшкодування відчужуваної нерухомості. Однак якщо врахувати, що на етапі відселення будинку вартість квартир у ньому буде практично нульовою, то загроза неотримання належного відшкодування стає цілком реальною. На наш погляд, для забезпечення дотримання положення частини 6 статті 41 Конституції України щодо умови попереднього і повного відшкодування вартості відчужуваних об’єктів права приватної власності доцільно було б у статті 12 Закону вказати, що викуп здійснюється за оцінкою, проведеною не менш, ніж за рік до початку реконструкції.

У зв’язку з вищенаведеним, нова частина 3 має бути виключена із статті 12 проекту Закону. Так само пропонуємо не вносити до тексту Закону зміни, які замінюють термін «відселення» на термін «виселення», наприклад, у статті 11 Закону.
Одним із недоліків Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», на наш погляд, є непрозорий і нечіткий механізм відшкодування вартості нерухомості, яка має бути примусово відчужена. Проте проект, уточнюючи ряд положень чинного Закону, залишив поза увагою саме це питання. Зазначимо, що від прозорості механізму компенсації і забезпечення умов її повноти залежить насамперед довіра населення до цього процесу, без якої здійснити реконструкцію буде практично неможливо. Наприклад, доцільно було б у статті 12 Закону чітко вказати, хто саме відповідає за надання нових квартир та грошового відшкодування наймачам та власникам житлового та нежитлового фонду і у які терміни це має здійснюватися. Якщо це мають робити органи місцевого самоврядування, то про це слід було б зазначити у статтях 7 чи 11 Закону, оскільки на даний час ці органи тільки «здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства щодо надання житлового та нежитлового фондів на праві власності чи оренди власникам (наймачам), житловий (нежитловий) фонд яких підлягає реконструкції» (абзац восьмий статті 7 Закону). Зміни, які пропонуються проектом до цих статей, мають скоріше уточнюючий характер, але цього замало для дійсного вдосконалення Закону.

Якщо погодитися на пропозицію проекту включити до статті 146 Земельного кодексу норму, що визначає реконструкцію як суспільну потребу і підставу для викупу земельної ділянки, то з проекту, а також і з Закону необхідно вилучити всі згадування про «вилучення» земельної ділянки. Адже «вилучення» і «викуп» не є тотожними поняттями (наприклад, «вилучення» охоплює також конфіскацію).
На нашу думку, статус суспільної потреби підвищує вимоги до реконструкції, зокрема, вимагає більш чіткого визначення випадків, коли вона застосовується, оскільки реконструкція застарілого житлового фонду пов’язана з відчуженням приватної нерухомості. Нагадуємо, що, відповідно до частини шостої статті 41 Конституції України, примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток. Проте зі змісту проекту випливає, що реконструкція може бути обумовлена не стільки її винятковою необхідністю для жилого кварталу, а також відсутністю інших засобів для вирішення житлових проблем його мешканців, скільки інвестиційною привабливістю проекту для забудовників.

Проект навіть пропонує реконструювати об’єкти, які не потребують реконструкції, наприклад, такий житловий або нежитловий фонд, який не є застарілим, але «може бути прирівняний до застарілого» лише на тій підставі, що він знаходиться у зоні реконструкції (доповнення статті 1 Закону новим пунктом 2), скасовуючи навіть вимогу щодо зносу основних конструкційних елементів на 60%, що передбачено чинною редакцією Закону. Оскільки в проекті не вказано, що це може бути лише у крайньому випадку, коли немає іншої можливості поліпшити технічний стан території, то не лише створюється враження, але й реально формуються підстави до того, що реконструкцією можна буде зловживати, використовуючи її не за основним призначенням, яким є поліпшення житлових умови громадян України, а з метою одержання якнайбільших прибутків інвестором.

Виходячи з наведеного, Головне управління вважає, що ряд ключових положень, запропонованих проектом є неприйнятними, у зв’язку з чим за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб‘єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Керівник Головного управління В.І.Борденюк
Вик. І.В.Зуб, О.А.Шевченко

=================================

Наостанок додам, що це далеко не перша спроба протягти через ВР закони, які порушують конституційні права громадян на житло і на приватну власність: http://maidan.org.ua/static/mai/1206609260.html