«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию»
06/22/2008 | Данило Кулиняк
ВАТАЖКИ КОЗАЦЬКОЇ ВОЛЬНИЦІ
Данило Кулиняк
письменник, історик, директор Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського
Найяскравішій постаті російської історії, герої багатьох наукових досліджень і художніх творів... Омелян Пугачов та Степан Разін за походженням, виявляється, були українцями
«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию» - ця риса Омелька Пугача була виокремлена в матеріалах слідчої комісії після його підступного арешту, і саме цю рису карателі вважали однією з головних причин бунтарства цього українського козака, намагаючись не помічати інших, соціально-політичних...
А тим часом Омелько Пугач був, можна сказати, чи не першим політичним діячем, який зрозумів, що поневолені народи Росії не зможуть звільнитися самотужки, поодинці, а лише після розвалу всієї колоніальної імперії.
Через сто сімдесят років такого ж висновку дійдуть, між іншим, і керівники ОУН-УПА, коли почнуть створювати в УПА узбецькі, кавказькі та інші національні підрозділи, проведуть з’їзд поневолених народів і навіть порушать питання про перейменування ОУН на НВРО — національно-визвольну революційну організацію, щоб такою назвою, так би мовити, інтернаціоналізувати національно-визвольну боротьбу і поширити її на територію всього СРСР. Та повернімося у вісімнадцяте сторіччя до Омеляна Пугача.
Після придушення московськими і польськими військами гайдамацького повстання Коліївщини — в Україні, що в ньому, за деякими даними, брав участь і Омелько Пугач, він втікає аж у Передкавказзя, на Терек. У нього виникає задум об’єднати всіх козаків — запорозьких, донських слобідських, волзьких, яїцьких і підняти повстання, залучивши до нього покріпачених селян та всіх пригноблених, щоб захопити Москву і встановити скрізь «вільні козацькі порядки».
Омелян Пугач народився 250 років тому, як зазначено в офіційному висновку Оренбурзької таємної слідчої комісії від 1774 року, в «козачьей малоросійськой Зимовейской станице». На допиті ж у листопаді 1774 року він повідомив, що його дід Михайло «был Донского войска Зимовейской же станицы козак, и прозвище было ему Пугач». До речі, Бугогардівською палатою Запорозької Січі 1773 року командував полковник Пугач.
Між іншим, у цій же українській козацькій станиці Зимовейській, десь за сто років до Омелька Пугача, народився інший ватажок повстання проти царизму — знаменитий Степан Разін, теж українець.
Омелько Пугач розмовляв українською. У сімнадцять років він одружився із сиротою із сусідньої Осавултської станиці, українкою Софією Недюжевою, а коли в них народився син Трохим, то хрещеним батьком його став також українець. Згодом Омелько Пугач, мобілізований до війська, побував у багатьох місцях України, а в Києві, за його словами, жив два роки, удаючи з себе хворого, щоб не служити в армії царської Росії.
Треба сказати, що українці становили значну, якщо не більшу частину населення Дону. Як зазначав дослідник Бронштейн, уже 1638 року на Дону налічувалося понад 10 тисяч «черкас» — українців. Та й назва столиці Донського козацького війська — Черкаськ промовля сама за себе: «черкасами» колись називали українців. Українці переважали також у Волзькому козацькому війську, значна частина їх була і в Терському та Яїцькому козацьких військах. Тож закономірно, що коли 18 вересня 1773 року на Яїку (Уралі) почалося повстання під проводом Омеляна Пугача, то українці були чи не основною його ударною силою. Колишні гайдамаки (є дані про те, що навіть сам Максим Залізняк утік з сибірської каторги і приєднався до повсталих), запорожці... Ось лише кілька прізвищ найактивніших соратників Омелька Пугача (а їх можна назвати сотні): Мелещенко, Заклиста, Журба, Новиковський, Кармацько, Шаварнівський, Журбинський, Стодола, Криворученко, Черваченко, Величко... Майже тисяча українських козаків перейшла на бік повстанців навесні 1774 року з російської каральної армії, посланої на придушення повстання, якою командував генерал Бібіков. Пугачовці з’явилися й на Запоріжжі. Як повідомляв єпископ Феодосій, у січні 1774-го на Запорожжі були пугачовські полковники Ємельянов і Стодола, котрі закликали козаків приєднатися до повстання. Той же єпископ Феодосій писав: «Весной 1774-го года в соседстве к проживающим здесь запорожцам присоединились несколько бурлаков из пораженной пугачевщины». Та й сам Омелько Пугач після поразки мав намір «пробратися морем до запорозьких козаків».
Хтозна, якою була б майбутня доля України, якби російський уряд, спішно уклавши мир з Туреччиною, не послав проти повстанської армії Пугача свої найкращі війська, а зрадники не захопили й видали карателям свого отамана! Повстання було жорстоко придушене восени 1774-го, а 21 січня 1775-го Омелько Пугач був прилюдно замордований у Москві.
Повстання під проводом українця Омелька Пугача налякало російську царицю Катерину II — саме після цього вона вирішила знищити Запорозьку Січ, цей «розсадник» бунтів і непокори, острівець свободи в морі абсолютизму, зрозумівши, що доки буде в Україні Січ, доти житиме й Україна. Через півроку після страти Омелька Пугача російські війська підступно захопили й зруйнували Запорозьку Січ.
Отже, так звану селянську війну «під проводом Омеляна Пугачова» — найбільшу в історії Російської імперії, можна цілком вважати і українським повстанням проти поневолювачів, одним з важливих етапів трагічної історії наших визвольних змагань. Так само, як і повстання під проводом Степана Разіна — Стеньки Разіна, оспіваного у відомій російській пісні, який на Красній площі в Москві 6 червня 1671 року після лютих тортур був четвертований за царським указом. А тим часом і Степан Разін, і повстання під його проводом прямо пов’язані з Україною. Та й сам Степан Разін був українцем, бо народився він, як вказано в архівних документах, «в малороссийской станице Зимовейской на Дону».
Ще 1663 року Степан Разін на чолі загону донських козаків разом із запорожцями успішно воював проти кримських татар. Навесні 1670 року Степан Разін очолив народне повстання, що охопило Дон, Поволжя, Підмосков’я. Не обійшло воно й Україну. Це був спільний виступ донських і запорозьких козаків, інших поневолених Московією народів і племен проти спільного ворога — московського царя. Згодом повстання переросло у війну — після того, як до разінців приєдналися українські повстанці на чолі з полковником Острогозького полку Іваном Дзиковським. Саме він ще 1668 року таємно домовився із Степаном Разіним про спільний збройний виступ — і восени 1670-го повстанням була охоплена вся Слобідська Україна. Якби не зрада промосковськи налаштованої частини козацької верхівки, то невідомо, чим би закінчилася війна під проводом Степана Разіна. Змовники захопили керівників повстання в Україні, видали їх царю. 8 жовтня 1670-го Дзиковський, його дружина Євдокія, писар Марко Жуковцев, сотники Яків Чекмез, Василь Григорів, обозний Микола Волнянка були розстріляні. Та повстання тривало ще до весни 1671-го. Повстанці здобули ряд блискучих перемог над царськими військами, захопили багато міст — ця війна охопила все Поволжя, Дон, Приуралля. Повстанці боролися проти гніту московського царя, за козацькі вольності і порядки. Вони прагнули свободи, їх ідеалом була козацька держава. Та в квітні 1671 року тяжко пораненого Степана Разіна захопили зрадники і видали московському царю на розправу.
Після розвалу СРСР в нинішній Російській Федерації відновлюються імперські цінності і традиції, ревізується історія, тож і Степан Разін, і Омелян Пугач та інші герої, котрі руйнували основи імперії, вважаються ледь не державними злочинцями. Що ж, з точки зору імперсько-великодержавної — можливо, й так. Але не з позицій загальнолюдських цінностей. Тож Україна повинна надати політичний притулок, хоча б посмертно, своїм дітям, передусім Омеляну Пугачу та Степану Разіну, котрі ціною свого життя наближали визволення і державність України.
http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=682
Данило Кулиняк
письменник, історик, директор Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського
Найяскравішій постаті російської історії, герої багатьох наукових досліджень і художніх творів... Омелян Пугачов та Степан Разін за походженням, виявляється, були українцями
«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию» - ця риса Омелька Пугача була виокремлена в матеріалах слідчої комісії після його підступного арешту, і саме цю рису карателі вважали однією з головних причин бунтарства цього українського козака, намагаючись не помічати інших, соціально-політичних...
А тим часом Омелько Пугач був, можна сказати, чи не першим політичним діячем, який зрозумів, що поневолені народи Росії не зможуть звільнитися самотужки, поодинці, а лише після розвалу всієї колоніальної імперії.
Через сто сімдесят років такого ж висновку дійдуть, між іншим, і керівники ОУН-УПА, коли почнуть створювати в УПА узбецькі, кавказькі та інші національні підрозділи, проведуть з’їзд поневолених народів і навіть порушать питання про перейменування ОУН на НВРО — національно-визвольну революційну організацію, щоб такою назвою, так би мовити, інтернаціоналізувати національно-визвольну боротьбу і поширити її на територію всього СРСР. Та повернімося у вісімнадцяте сторіччя до Омеляна Пугача.
Після придушення московськими і польськими військами гайдамацького повстання Коліївщини — в Україні, що в ньому, за деякими даними, брав участь і Омелько Пугач, він втікає аж у Передкавказзя, на Терек. У нього виникає задум об’єднати всіх козаків — запорозьких, донських слобідських, волзьких, яїцьких і підняти повстання, залучивши до нього покріпачених селян та всіх пригноблених, щоб захопити Москву і встановити скрізь «вільні козацькі порядки».
Омелян Пугач народився 250 років тому, як зазначено в офіційному висновку Оренбурзької таємної слідчої комісії від 1774 року, в «козачьей малоросійськой Зимовейской станице». На допиті ж у листопаді 1774 року він повідомив, що його дід Михайло «был Донского войска Зимовейской же станицы козак, и прозвище было ему Пугач». До речі, Бугогардівською палатою Запорозької Січі 1773 року командував полковник Пугач.
Між іншим, у цій же українській козацькій станиці Зимовейській, десь за сто років до Омелька Пугача, народився інший ватажок повстання проти царизму — знаменитий Степан Разін, теж українець.
Омелько Пугач розмовляв українською. У сімнадцять років він одружився із сиротою із сусідньої Осавултської станиці, українкою Софією Недюжевою, а коли в них народився син Трохим, то хрещеним батьком його став також українець. Згодом Омелько Пугач, мобілізований до війська, побував у багатьох місцях України, а в Києві, за його словами, жив два роки, удаючи з себе хворого, щоб не служити в армії царської Росії.
Треба сказати, що українці становили значну, якщо не більшу частину населення Дону. Як зазначав дослідник Бронштейн, уже 1638 року на Дону налічувалося понад 10 тисяч «черкас» — українців. Та й назва столиці Донського козацького війська — Черкаськ промовля сама за себе: «черкасами» колись називали українців. Українці переважали також у Волзькому козацькому війську, значна частина їх була і в Терському та Яїцькому козацьких військах. Тож закономірно, що коли 18 вересня 1773 року на Яїку (Уралі) почалося повстання під проводом Омеляна Пугача, то українці були чи не основною його ударною силою. Колишні гайдамаки (є дані про те, що навіть сам Максим Залізняк утік з сибірської каторги і приєднався до повсталих), запорожці... Ось лише кілька прізвищ найактивніших соратників Омелька Пугача (а їх можна назвати сотні): Мелещенко, Заклиста, Журба, Новиковський, Кармацько, Шаварнівський, Журбинський, Стодола, Криворученко, Черваченко, Величко... Майже тисяча українських козаків перейшла на бік повстанців навесні 1774 року з російської каральної армії, посланої на придушення повстання, якою командував генерал Бібіков. Пугачовці з’явилися й на Запоріжжі. Як повідомляв єпископ Феодосій, у січні 1774-го на Запорожжі були пугачовські полковники Ємельянов і Стодола, котрі закликали козаків приєднатися до повстання. Той же єпископ Феодосій писав: «Весной 1774-го года в соседстве к проживающим здесь запорожцам присоединились несколько бурлаков из пораженной пугачевщины». Та й сам Омелько Пугач після поразки мав намір «пробратися морем до запорозьких козаків».
Хтозна, якою була б майбутня доля України, якби російський уряд, спішно уклавши мир з Туреччиною, не послав проти повстанської армії Пугача свої найкращі війська, а зрадники не захопили й видали карателям свого отамана! Повстання було жорстоко придушене восени 1774-го, а 21 січня 1775-го Омелько Пугач був прилюдно замордований у Москві.
Повстання під проводом українця Омелька Пугача налякало російську царицю Катерину II — саме після цього вона вирішила знищити Запорозьку Січ, цей «розсадник» бунтів і непокори, острівець свободи в морі абсолютизму, зрозумівши, що доки буде в Україні Січ, доти житиме й Україна. Через півроку після страти Омелька Пугача російські війська підступно захопили й зруйнували Запорозьку Січ.
Отже, так звану селянську війну «під проводом Омеляна Пугачова» — найбільшу в історії Російської імперії, можна цілком вважати і українським повстанням проти поневолювачів, одним з важливих етапів трагічної історії наших визвольних змагань. Так само, як і повстання під проводом Степана Разіна — Стеньки Разіна, оспіваного у відомій російській пісні, який на Красній площі в Москві 6 червня 1671 року після лютих тортур був четвертований за царським указом. А тим часом і Степан Разін, і повстання під його проводом прямо пов’язані з Україною. Та й сам Степан Разін був українцем, бо народився він, як вказано в архівних документах, «в малороссийской станице Зимовейской на Дону».
Ще 1663 року Степан Разін на чолі загону донських козаків разом із запорожцями успішно воював проти кримських татар. Навесні 1670 року Степан Разін очолив народне повстання, що охопило Дон, Поволжя, Підмосков’я. Не обійшло воно й Україну. Це був спільний виступ донських і запорозьких козаків, інших поневолених Московією народів і племен проти спільного ворога — московського царя. Згодом повстання переросло у війну — після того, як до разінців приєдналися українські повстанці на чолі з полковником Острогозького полку Іваном Дзиковським. Саме він ще 1668 року таємно домовився із Степаном Разіним про спільний збройний виступ — і восени 1670-го повстанням була охоплена вся Слобідська Україна. Якби не зрада промосковськи налаштованої частини козацької верхівки, то невідомо, чим би закінчилася війна під проводом Степана Разіна. Змовники захопили керівників повстання в Україні, видали їх царю. 8 жовтня 1670-го Дзиковський, його дружина Євдокія, писар Марко Жуковцев, сотники Яків Чекмез, Василь Григорів, обозний Микола Волнянка були розстріляні. Та повстання тривало ще до весни 1671-го. Повстанці здобули ряд блискучих перемог над царськими військами, захопили багато міст — ця війна охопила все Поволжя, Дон, Приуралля. Повстанці боролися проти гніту московського царя, за козацькі вольності і порядки. Вони прагнули свободи, їх ідеалом була козацька держава. Та в квітні 1671 року тяжко пораненого Степана Разіна захопили зрадники і видали московському царю на розправу.
Після розвалу СРСР в нинішній Російській Федерації відновлюються імперські цінності і традиції, ревізується історія, тож і Степан Разін, і Омелян Пугач та інші герої, котрі руйнували основи імперії, вважаються ледь не державними злочинцями. Що ж, з точки зору імперсько-великодержавної — можливо, й так. Але не з позицій загальнолюдських цінностей. Тож Україна повинна надати політичний притулок, хоча б посмертно, своїм дітям, передусім Омеляну Пугачу та Степану Разіну, котрі ціною свого життя наближали визволення і державність України.
http://www.vu.mil.gov.ua/index.php?part=article&id=682
Відповіді
2008.06.22 | Hoja_Nasreddin
Re: «Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию»
Засмучують два моменти:1.Чергове повстання закінчилося як воно завше закінчувалося в Україні: повстанців оточили, пообіцяли тим, хто видасть ватажків, подарувати життя, такі зрадники очевидно знайшлися, свого ж отамана видали (а життя їм до речі ніхто і не збирався дарувати)
2.Наскільки я пригадую, і Разін і Пугачов посилали своїх послів на Січ по підтримку й допомогу, але так на неї і не дочекалися. Не знаю, чи це було з боку запорожців розумно
Щодо того, що саме 1774 року Катерина раптом вирішила знищити Січ - сумніваюся. Мріяла давно, а зручну нагоду дістала саме 1775 року. А останнім поштовхом скорше були події 1768 року (Коліївщина)
2008.06.22 | пан Roller
А куда бы вы соотнесли Ермака Тимофеевича? Че его не шануютв?
http://www.rojdenierus.ru/rojdenie/forum/files/__402.jpg2008.06.22 | stefan
А що це за буква "К" на пам"ятнику?
в словіЕ
Р
М
А
К
У
2008.06.24 | пан Roller
Де здаю.
2008.06.22 | Чучхе
Прикро, що не згаданий мій улюблений герой Кіндрат Булавін
По-перше, це міг би бути національний символ Донбасу як альтернатива усіляким Артемам та Стахановим - підкреслював би козацьке походження краю, а не теорію про індустріальне його заселення. Тим більше в старих традиційних донбаських містах, як от Бахмут його дійсно вважають націлональним героємДо того ж зараз, коли так багато говорять про 300-ліття Полтавської битви, чомусь зовсім забувають дослідити зв"язки Мазепи з російськими казаками. Бо якщо врахувати, що кілька тисяч запорожців були виділені Мазупою для участі в антипетровському повстанні Булавіна ще за три роки до Полтавської битви, то версія про "зраду" Мазепи вже не виглядає такою однозначною
2008.06.22 | ziggy_freud
країні бракує пам*ятників
як кремлівській верхівці потрібен такий герой, як ґламураст Потьомкін, хай він буде їхнім героєм. А нашими будуть козаки Пугач(ов) і Булавін.До речі, чомусь аффтар, пишучи про інтернаціоналізацію жидо-бандерівського руху, в наступному пасажі згадує тільки українські прізвища учасників повстання. І забуває, наприклад, про Салавата Юлаєва. Колись бачив його пам*ятник у місті Шупашкар (а.к.а Чєбоксари), дуже схожий на монумент Богдана Хмельницького
Чучхе пише:
> По-перше, це міг би бути національний символ Донбасу як альтернатива усіляким Артемам та Стахановим - підкреслював би козацьке походження краю, а не теорію про індустріальне його заселення. Тим більше в старих традиційних донбаських містах, як от Бахмут його дійсно вважають націлональним героєм
еге-ж. Просто старі донецькі недостатньо активні у просуванні своїх героїв совковим "космополітам". Як і старі київські...
2008.06.22 | Чучхе
Ви мене надихнули. Пишу в "по-київські" колонку про Булавіна
Якщо хтось хоче висказатись з цього персонажу - будь ласка. Я хочу провести три тези:-Булавін, як символ рівноправної дружби українського та російського народів
-Булавін - як претензія на історичність Донбасу
-Булавін та Мазепа - єдність в боротьбі з тиранією (однією на два народи)
ziggy_freud пише:
> як кремлівській верхівці потрібен такий герой, як ґламураст Потьомкін, хай він буде їхнім героєм. А нашими будуть козаки Пугач(ов) і Булавін.
Прикольно, що в творах "українофобів" Булавін традиційно подається як "запеклий мазепинець" - (соловьйов http://biblioteka.org.ua/book.php?id=1120000381&p=15, невікіпідована стаття в вікіпедії http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD,_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B9)
При цьому у "українофілів" ми читаємо усілякі відмазки Мазепи від цього "москаля" (Аркас http://hghltd.yandex.net/yandbtm?url=http%3A%2F%2Fwww.ukrcenter.com%2Flibrary%2Fread.asp%3Fid%3D3940%26page%3D2&text=%E1%F3%EB%E0%E2%E8%ED%20%EC%E0%E7%E5%EF%E0)
Не тільки відчувається неординарна особистість, але й у кожного народу видно специфічний підхід до цієї постаті
> еге-ж. Просто старі донецькі недостатньо активні у просуванні своїх героїв совковим "космополітам". Як і старі київські...
На жаль проблема Донбасу "с понаєхавшімі" стоїть значно сильніше ніж в Києві, власне корінних донбасівців майже нема як класу. Тому "булавінщина" - це швидше така собі форма інтелектуального дисидентства на ктшталт "інгерманландців" в росії. Виключення складає хіба що Бахмут (окупаційна назва - Артемівськ), де ідеї булавінства в настроях жителів живі й сьогодні - хто був, той підтвердить
2008.06.22 | Tatarchuk
5 копійок
Чучхе пише:> На жаль проблема Донбасу "с понаєхавшімі" стоїть значно сильніше ніж в Києві, власне корінних донбасівців майже нема як класу. Тому "булавінщина" - це швидше така собі форма інтелектуального дисидентства на ктшталт "інгерманландців" в росії. Виключення складає хіба що Бахмут (окупаційна назва - Артемівськ), де ідеї булавінства в настроях жителів живі й сьогодні - хто був, той підтвердить
Не забувайте про масове заселення-виселення після війни. Не як в Криму, але МАЙЖЕ як. Включно з контингентом заселених - "вільновідпущеників".
2008.06.22 | Чучхе
Це заселення-виселення почалось ще за Петра 1
Якщо вже в нас пішла мова про Кондратія Булавіна то згадаю "вимушених переселенців" - некрасівцівhttp://www.djembuka.ru/kazaki/history.php
http://www.www-cossacks-krug.ru/NEKRASOVCI.htm
> Не забувайте про масове заселення-виселення після війни. Не як в Криму, але МАЙЖЕ як. Включно з контингентом заселених - "вільновідпущеників".
Причому дуже цікаво виглядять на Донбасі греко-католицькі села, в які переселяли "бюандєраффцеф" в 40-50-ті роки - такі специфічні анклави... Під Бахматом теж є одне таке повністю галицьке село
2008.06.22 | ziggy_freud
+5! версія "селянських повстань" трохи некоректна
тобто повставали дуже специфічні "селяни", озброєні та небезпечні. Яких селили на кордонах імперії не стільки щоб ростити картоплю, а щоб їх руками "собірать зємлі", забезпечувати локальну торгівлю та боротись з місцевими жителями. Але вони іноді активно заперечували проти подібної ролі.ну хіба могли "боттанєгі", навіть під проводом грамотного ватажка кілька разів побити регулярне військо?
2008.06.23 | Чучхе
Ось моя обіцяна колонка про Булавіна (л)
http://pk.kiev.ua/view/2008/06/23/095550.html2008.06.23 | Мінор
І кожного разу зрадники, зрадники, зрадники...
Я дуже люблю свою Україну, але мене шокує поведінка частини моїх земляків.2008.06.23 | Tatarchuk
ми ж не інопланетяни, здається?
Мінор пише:> Я дуже люблю свою Україну, але мене шокує поведінка частини моїх земляків.
Це притаманне всім таким "бунтам". Україна чи щось суто українське тут нідочого. Гусити поділилися на чашників та таборитів, частина з чашників була зрадниками. Так було і під час повстання анабаптистів Мюнцера, і під час селянських чи партизаньских рухів в сотнях країн.
Єдина пилюля від зрадників (на прикладі вдалих повстань) - це своєчасне вбивство попутчиків (які зрадники не від початку, а ідеологічно созрівають до цього).
2008.06.23 | троль ak1001
ви б краще на тему про два українці три гетьмани подумали
разом з татарчуком2008.06.23 | Tatarchuk
насправді "де три українці там чотири гетмани"
а де два українці там партизанський загін з одним зрадником2008.06.23 | Мінор
Ну спільна спадщина Речі Посполитої буде давати
себе знати ще довго. Про поляків між іншим кажуть те ж саме. Ви просто не в курсі. Лікується це одним - патріотизмом. Просто треба домовитись - якщо виникає конфлікт державних та особистих інтересів, особисті інтереси завжди мають бути на другому плані.2008.06.23 | Tatarchuk
як можна домовитися з егоїстом насамперед любити батьківщину?
Мінор пише:> себе знати ще довго. Про поляків між іншим кажуть те ж саме. Ви просто не в курсі. Лікується це одним - патріотизмом. Просто треба домовитись - якщо виникає конфлікт державних та особистих інтересів, особисті інтереси завжди мають бути на другому плані.
От як можно просто домовитися? Для цього треба створити умови коли інше буде небезпечно - з прямим націлом на самозакоханих придурків.
2008.06.23 | Мінор
Через Генпрокуратуру, КРУ та СБУ
Я знаю, що це не пройде голосування у парламенті, але мені дуже хочеться посилити удвічі відповідальність за хабарництво, якщо мова йде про кошти державного бюджету.2008.06.23 | Чучхе
Re: І кожного разу зрадники, зрадники, зрадники...
Мінор пише:> Я дуже люблю свою Україну, але мене шокує поведінка частини моїх земляків.
Мене, наприклад. нахабність Турчинова шокує, що зірвав перевибори в Києві і продовжив термін повноважень Черновецького до майже семи років.
І навіть не вибачився.
Тим більше, що зараз сталася аварійна ситуація на Дарницькому мості, спорудження якого він, бувши кандидатом на мера міста, обіцяв взяти під свій контроль. Чомусь Олександра Валентиновича після виборів там не бачили. Як і на підприємстві "Радон" (яке він обіцяв вивезти за межі Києва, до речі)
2008.06.23 | Мінор
Миколо, попустися. Це офтоп - заведи собі іншу гілочку
І шокуйся скільки завгодно.2008.06.23 | Чучхе
Якщо ти відкриваєш якусь гілку, то вже будь готовий до того,
щоб отримувати чергову дяку всій політичній потузі під назвою БЮТ за продовження на два роки терміну перебування Леоніда Михайловича Черновецького на його многотрудній посаді2008.06.23 | Мінор
Так друже, а ти будь готовий відповідати за свою газету
Яка у кожному номері друкувала осанну Черновецькому. Не віриш - так у редактора свого спитай. Він мені так і пояснив, що ми, мовляв, запізнилися - Черновецький на рік договір на піаробслугу з газетою уклав.Так що не треба тут святу невинність корчити. Ок?
Ми пішли на вибори і чесно спробували виграти, а те, що боксер дав собі залити оливою очі, не наша проблема. Ми спробували і програли - хай тепер спробують інші. І припинити офтоп - більше не відповідатиму.
2008.06.23 | Чучхе
І ще раз - спасибі за Черновецького
і нєча на зєркало пєнять, колі кандідат - Турчінафф2008.06.23 | Tatarchuk
сам дурак (с)
2008.06.23 | Чучхе
????????????
2008.06.23 | Tatarchuk
логічне продовження афтопіку
2008.06.23 | Чучхе
Придумайте собі нік "оффтоппер"
але нахрєн влазити з офф-дурницями у гілку обговорення - ну ніяк не можу зрозуміти