06/28/2008 | Tatarchuk

Спочатку пара слів про міфологію як явище, що його часто записують в минуле або користують в принизливому значенні (наприклад „політичними міфами” звуть банальні журналістські качки, таким чином роблячи міф евфемізмом буденних явищ).
Ні, якими б ми з вами різними словниками не користувалися, міф – це не казка і тим більше не брехня, що ми її знаємо в побуті. З точністю аж до навпаки, висока та низька міфології – це іншій бік правди, її частина в світосприйнятті. Кут зору особливий, більш поетичний та езотеричний ніж ми звикли, але й настільки традиційний та притаманний власне людині, що існуватиме і супроводжуватиме нас, мабуть, завжди. Найкраще порівняння, що його знайшов в емоційній сфері – це відчуття людини, далекої або навіть принципово відокремленої від класичної музики, яка раптом випадково чує музичну фразу з „класики” і її охоплює мимовільний, миттєвий жаль, що такі звуки вона чує дуже рідко. Спорю на п’ятак, це було з кожною людиною хоч раз; так само й з міфом.

Запрошую до країни міфологічної, яка дивним чином розташувалася на теренах України практично у її кордонах, але задовго до того як сама Україна постала в історичному сенсі.
Ця міфологічна країна на мові давніх готів звалася Міддангерд, а варіанти Середзем’я (цю назву – Middle-earth – гарно знають в наш час в маскультурі через Толкіна) та Мідгард (знайома всім хто знається на скандинавиці) часто зустрічаються в художній та специфічній літературі, хоча і в інших сенсах.

Практично всі дослідники, які ставили собі за мету географічно локалізувати давньогерманську картину світу, сходяться на тому, що вона найбільш пасує для Південного Причорномор’я та земель поруч з нею, де в першій чверті Першого тисячоліття нашої ери розташовувалося ядро держави готів та жили інші германські племена.
Ключовим доказом (знову ж тільки для тих хто шукає географічної прив’язки) є часте згадування річок Дан та Данапр, що оточують або розмежовують міфічні землі „Старшої” та „Молодшої” Едди, Нібелунгів, Беовульфа та навіть давньоанглійського та ісландського циклу. Побічними аргументами є також те, що саме тут готи мали картину ідентичну до того що став класичним світогляду – межа цивілізацій, перехрестя світів та рас, гунське, слов’янське, римське та фінське сусідство водночас, нарешті – великі, „епічні” розміри відстаней та площ ландшафту.
Ми зазвичай надаємо мало уваги тому, що країни з розвитою культурою, передусім германського походження, але не тільки, століттями вивчають в школах та захоплюються давніми текстами, в яких багато подій відбуваються на НАШІЙ міфологічній території, тобто на землях Рейдготланду, у всесвіті археологічної Черняхівської культури та її сусідів. Мета цієї статті – актуалізувати та наголосити саме на цьому.

А тепер зробимо побіжний квазі-географічний огляд території нашого Міддангерду. Насамперед „серединна земля” або „серединна огорожа” – це світоглядний термін, притаманний давнім народам що впевнені в своїй (а чий же ж?) центральності. Саме тут (Мідгард) живуть „справжні люди” або власне люди, навколо ж (Утгард) мешкають не зовсім люди, не тільки люди або й геть не люди (і нелюди теж).

На схід від Міддангерду - Мюрквід (похмурий, темний ліс) на березі Данапра, він світлий на людське око, але сам є воротами до царства темряви і тому має погану репутацію. У фентезі Дж. Толкіна (як він сам визнавав) цей ліс запозичений з германської міфології і відомий як Лихолісся або Темний, Сутінковий ліс (Mirkwood).
Переступивши повз нього, давній гот потрапляв до Уттангерду – це не просто земля, а для нього окремий світ, все що поза Міддангердом на схід, північний схід та південний схід від нього. Цей світ неоднорідний, повністю загадковий та переважно – ворожий. Розглянемось у ньому, тільки обережно.
Прямо на схід лежить долина Ейтенас, перепуття між світами велетнів, людей та богів. В цей час тут майже пусто, але нізвідки можуть з’явитися гуни – найзліші з людей, вічні друзі-вороги готів, що не можуть ані жити в мирі, ані жити без готів. Так вони весь час то миряться, то б’ються, і між Данапром та Східним Даном весь час чутно брязкіт зброї або навпаки, пісні на честь примирення.
Але ця долина населена все ще людьми.

Якщо йти нею прямо на схід, то рано чи пізно ви потрапляєте до Ярнвиду, „Залізного лісу”. Що там, невідомо, бо звідти мало хто повертався. Та вже на підходах до того Ярнвиду чутно, як ревуть в ньому невідомі злі звірі та їхні жертви. Кажуть, буцімто там ховаються есхатологічні тварюки, що поглинуть світ наприкінці світу, якщо їх не вдасться вчасно зупинити. Серед них велетенський змій, що колись струсить світ, гігантський вовк Фенрір, що з’їсть багато воїнів перед тим як сконає, та велетка Хелл, що цілими століттями катуватиме людей. Отже, туди ми далі не підемо... Бо там вже йде репетиція.

На Північному Сході не так небезпечно. Принаймні там все просто: мешкають тупі, злі та хитрі водночас велетні – еттини, або йотуни. В них купа багатств прямо під ногами та чудові дівчини, самі вони можуть прикидатися добрими та гостинними, але краще бути з ними насторожі. Ця країна зветься Ейтенхам, або Йотнар. Готи ходять туди за коштовностями, звіром, магічними предметами. Багатств там багато, еттини часто-густо самі не розуміють як дати їм ладу. Можуть взяти чарівну кулю та бити нею цвяхи. Теж варіант, але готу вона станеться в нагоді значно краще та за призначенням.

Якщо ж підемо на південь-схід від Мюрквід, то вийдемо на Біфрест, райдужну дорогу в Ассегерд, Асгард. Це країна асів – дивовижних створінь, могутніх, мудрих і в принципі доброзичливих до людей. Аси люблять і готів, і гунів, не роблячи між ними різниці, взагалі славляться гостинністю та завжди ради допомогти. Єдине, чого не слід робити – це шукати з ними сварки. Адже ас ще дуже мстивий та злопам’ятний, а в разі потреби буде підступним та холоднокровним вбивцею. Аси схожі на людей, але значно сильніші та обізнані за них.
Гарні вояки після смерті оселяються в Ассегерді, або народжуються серед асів. Якщо ви в скрутному становищі, то вирушайте до них, запитуйте поради. Вони вам допоможуть, тільки перед тим випробують, чи не брешете. Брехати їм не варто. Не виконувати поради також. І ще: аси люблять брати обіцянки, які треба виконувати. Будьте пильними, не кидайтеся перед ними словами.
Аси – прибульці, вони прийшли з миром і осіли в колишній Данії, країні що була біля Східного Дану. Першими людьми, що жили поруч з асами, були Дани – вони давно пішли на Північ і так там і полишилися, але й досі вважаються мудрішими серед людей, саме через таке сусідство.
На південь від асів – власне Асія. Це велика країна, що продовжується далі й далі на схід та південь, майже безкінечно. Про цей світ відомо дві речі: що там дуже багато всякого дива, та що аси прийшли саме звідти, тому вони такі чудесні.

Прямо на Південь від Мюрквиду йдуть степи та пустелі, ця країна зветься Муспелл. Тут вільно мешкають представники самих різних народів, як одинокі мандрівники, так і цілі орди племен, що вештаються туди-сюди в пошуках нової батьківщини. Всі вони як правило – біженці зі сходу, де творяться невимовні жахи.
Тут дороги ведуть на всі боки всесвіту. Але завітна мрія кочівників – це країна Вельхів, Вельхала. Вельхи мешкають поза Західним Даном, всюди на захід та південний захід. Ними править таємничий Кьяр, якого ніхто не бачив, але всі знають що він невимовно багатий. Вельхи розмовляють на сотнях різних мов та розуміють одне одного, вони мають безліч хитрих приладів, можуть за допомогою них за ніч побудувати місто або навпаки зруйнувати його. І ще вельхи дуже майстерні. Один з них, Вьолунд, якось потрапив до людей та навчив їх таким дивовижним речам, що його пам’ятають і досі.

Просто на захід від Міддангерду лежать землі Ельфхаму. Там впереміжку мешкають як люди, так і ельфи (альви). Люди прийшли туди доволі пізно, хтось з них ворогував з альвами, хтось жив в мирі, а хтось зайняв землі що їх вже покинули. Звідти й різниця між альвами: ті, що зазнали людської ворожнечі, стали Чорними ельфами, і дуже небезпечні. Інші, які й досі мирно живуть пліч-о-пліч з людьми, звуться Білими ельфами. Вони часто мішаються, мають спільне потомство з людьми. Сірі ельфи живуть віддалено від людей, це ті, що покинули свої домівки і час від часу повертаються.
В горах та підземних печерах по всьому заходу живуть свартальви або Темні ельфи, це карлики, що знаються на золоті та інших коштовностях, вміють гарно ковалити та чаклувати.
Всі альви є прихильниками Ванів, що мешкають на Півночі. Остання наша подорож – туди, у Ванахам.
Вани, можна сказати, боги. Якщо вважати асів богами, то вани – це боги, що були до асів. Вони більш давні і можливо більш мудрі за асів (тільки не кажіть цього асам), знають ще більше чудесних мистецтв та примудрощів, тільки завжди жили на Півночі. Вани кажуть, що колись весь світ належав саме їм, і тоді був золотий вік. А потім прийшли злобні та недалекі вискочки аси, навчилися всьому нашвидкуруч і все зіпсували. З тих пір світ такий який є, аж до часу Рагнарьок (Останньої битви), коли вани мали б повернути собі владу. Тоді мають бути знищені багато народів, більшість ванів та асів також поляжуть в битвах, але то вже інша історія.
А поки вани керують природою навколо себе, роблять похмуру землю привабливою та життєдайною. Їх слухаються не тільки тварини та рослини, але й жахливі та чудернацькі сусіди – від ельфів до велетнів. Коли вани довершують якусь землю, то звільняють її та звуть туди людей. Так вже пішли Дани, колись і готи можуть піти за ними на Північ.

Але поки що готи поглядають прямо в іншій бік, на Південь. Там, поруч з пустелями Муспелл, вже з’являються нові та нові готські городища та стоянки. Готи будують Рейдготланд, країну по берегу моря. Саме море вже зветься ними Рейдмара (Hraiđmara), по ньому плавають перші незграбні кораблі та човники. Навколо Велика Скіфія або Великий Свитьод.
У цьому міфологічному просторі будується „імперія Германариха”, розпочинаються перши свари між готами – спочатку між грейтунгами (ті, що оселилися в пісках) та тервінгами (ті що полишилися в лісах), потім між правлячими родами Амалів та Балтів, нарешті – поділ на остроготів та візіготів.
І карколомні пригоди, битви, подвиги. Події, що стануть згодом класикою і ввійдуть в найвідоміші пісні та книжки Європи. Герої, що їх оспівуватимуть століттями. Але про це іншім разом.

П.С. Автор нагадує, що міфологічна реконструкція, навіть базована на джерелах та наукових методах їх вивчення, не може претендувати на щось достовірне, безсумнівне. Ні, це всього лиш, так само, частина міфологічного мислення. Як писала одна мудра та обачлива середньовічна людина: "Я, той що занотував цю історію, чи швидше, вигадку, не підтверджую своєю вірою багато чого в цій історії, чи швидше, вигадці, тому що певні речі в ній є страхітливий обман, інші - примхи поезії, певні - дещо схожі на правду, інші - такої схожості не мають; все інше - втіха для дурнів"