07/04/2008 | Олександр Дядюк

Що робити – коли дуже хочеться вкрасти, але закон не дозволяє?
Правильно – плювати на закони, робити здивовану “морду ящиком”, - “а хіба ми щось порушуємо?”, ну і на всяк випадок зварганити якийсь “фіговий листочок” – аля нормативно-правовий акт Хацапетівської районної (міської, сільської) ради, як “органу колективної безвідповідальності”, на який можна посилатись у виправдання своїх дій, не дивлячись на те, що Хацапетівська районна рада своїм “актом” поклала одночасно на всі закони держави та Конституцію разом узяті.
Саме таким шляхом пішла група “творчих особистостей” у Дніпровській районній у м. Києві раді та її виконавчих органах, яка вирішила “не плохо підживитись” за рахунок комунальної нерухомості, яка належить на праві власності територіальній громаді Дніпровського району.
Ця комунальна нерухомість має властивість іноді приватизовуватись. Але закон, з метою якнайбільшого наповнення бюджету, визначив, що при цьому, повинні застосовуватись переважно конкурентні способи приватизації.
Як правило, об’єкти комунальної нерухомості відносяться до групи А (за класифікацією, встановленою ст. 5 Закону України “Про державну програму приватизації”. Приватизація об’єктів групи А, неконкурентним шляхом, можлива ЛИШЕ У ДВОХ ВИПАДКАХ, передбачених, відповідно ст. 49 і 51 вищезазначеного закону України “Про державну програму приватизації”.
Відповідно до ст.. 49 Закону України «Про державну програму приватизації», покупець, який раніше став власником об’єкта приватизації групи А, але не скористався на той момент правом викупу приміщення, у якому знаходиться раніш приватизований ним об’єкт, групи А, має право приватизувати таку будівлю, споруду, приміщення, - у межах займаної цим об’єктом (раніш приватизованим) площі. (Наприклад, такий спосіб застосовується у тих випадках, коли трудовий колектив приватизував майно своєї перукарні (саме підприємство, як юридичну особу, обладнання), але, при цьому не приватизував саме приміщення перукарні і тоді, відповідно до зазначеної вище ст.. 49, він має право «доприватизувати» займане ним же приміщення.
Другий випадок, коли виникає право на приватизацію шляхом викупу, визначений ст.. 51 цього ж Закону «Про державну програму приватизації».
Даною нормою надано право приватизації шляхом викупу суб’єктам, які орендують об’єкт приватизації, але, за умови - якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).
Але, що робити “нещасним” районним депутатам і посадовцям, коли об’єктів, які підпадали б під вищезазначені критерії практично немає, а здійснювати приватизацію через конкурси і аукціони ну дуже не хочеться – бо тоді, хоч районний бюджет буде і краще поповнятись, але ж у власних кишенях буде вітер гуляти? Ну і шо дєлать “страдальцям”?
Як вже зазначалось – глибоко наплювати на всі існуючі закони, що регулюють питання приватизації – і здійснювати приватизацію так, як бог на душу положить.
“В общем” технологія, я думаю зрозуміла, - а тепер розкажемо як вона була реалізована у Дніпровському районі на практиці.
10 жовтня 2007 року Дніпровська районна у м. Києві рада прийняла рішення № 175, яким затвердила перелік об’єктів нерухомості комунальної власності району, які мають бути приватизовані в 2007-2008 роках.
Всі 57 об’єктів, які були представлені на розгляд сесії, відносяться до об’єктів групи “А”, але практично жоден із них не підпадає ні під умови визначені статтею 49 ні під умови визначені ст. 51 Закону України “Про державну програму приватизації”, а відтак – не може бути приватизований шляхом викупу.
“Ну і чьо” – сказали депутати Дніпровської районної ради – “а нам закони не писані” і прийняли рішення, яким визначили, що всі об’єкти мають бути приватизовані – лише шляхом викупу.
Причому, священна любов до дерибану творить прямо чудеса – в єдиному пориві єднання і “взаємопонімання” разом голосували здавалось би непримиримі вороги – “клички” і “черновецькі”, БЮТ і регіони. Я вже не кажу про ГАК, для якого дерибан є уже просто способом існування.
Причому, насолода священного єднання заради спільної справи так сподобався депутатам, що вони вирішили повторити приємну мить ще не раз, а тому у березні уже 2008 року, вони знову зібрались, та прийняли рішення № 233 http://www.dnipr.da-kyiv.gov.ua/?id=24 , яким внесли зміни до рішення № 175, доповнивши перелік додатковими 17 об’єктами. Нє, ви будете сміятись, але знову таки – виключно неконкурентним шляхом (викупу).
А 26 червня “сварганілі” ще одне рішення, яким “сообразілі” новий перелік уже на 2008-2009 роки. І знову була священна мить єднання “кличківців” і “черновецьких”, “бютівців” і “регіоналів” (нє, про ГАК я також не забув).
Причому “об’єднані священними узами” депутати, навіть рішення люб’язно по черзі підписували. Якщо рішення ради № 175 від 10 жовтня 2007 року підписував заступник голови ради Артеменко від “черновецьких”, то рішення № 233 від 27 березня 2008 року – головуючий на пленарному засіданні депутат А. Странніков – від “кличків”. Любов – да благодать!
Безпосередня реалізація “прихватизації” була доручена виконавчому органу Дніпровської районної ради - “Управлінню оренди та приватизації комунального майна” Дніпровської районної ради – яке очолює така собі А. О. Уперенко.
Але, от біда - щоб “мудрагелі” не зовсім нагліли і не зовсім вже на халяву приватизовували державну та комунальну власність, законодавством України визначено, що навіть у разі приватизації шляхом викупу, ціна об’єкта повинна встановлюватись шляхом його оцінки незалежним оцінювачем у порядку встановленому законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, а рецензування матеріалів оцінки, відповідно до п. 64 Постанови Кабінету міністрів України №1891 від 10.12.03р. «Про затвердження Методики оцінки майна», повинно здійснюватись ЛИШЕ Фондом державного майна України.
Проте, посадовці Фонду державного майна навряд чи підтвердять рецензуванням занадто вже занижену ціну об’єктів приватизації і шо дєлать?
А чого, якщо депутати райради плюють на закони України, я повинна зважати на всякі там Постанови Кабінету Міністрів, вирішила достопочтима пані А. Уперенко і продала 20 об’єктів (тих що поки що встигла) – без всякого рецензування у Фонді державного майна України.
Державний орган “підмінили” приватні оцінщики, які і “порецензували” “всьо как нада” і повністю погодились, що “ринкова ціна” на об’єкти нерухомості у Києві ну ніяк не може перевищувати 1000 тисячу доларів США (в еквіваленті). Бо по “матеріалам оцінки” уже приватизованих об’єктів, які спішно пройшли “приватне” рецензування, середня “ринкова ціна” квадратного метра “прихватизованої” нерухомості склала менше 5000 грн. (навіть менше 1000 тис. дол. по теперішньому курсу).
Хоча, єдиний об’єкт, який був проданий при цьому складі районної ради – з аукціону, в березні минулого року – приміщення перукарні по проспекту Миру 13, було продано по ціні близько двох з половиною тисяч доларів США за квадратний мер (по тодішньому курсу 5.05). А якщо брати до уваги, що з того часу ринкові ціни виросли, а курс упав, то середня ринкова ціна мала б скласти не менше 3 тисяч доларів США за квадратний метр.
І саме такі ціни (від 3 тисяч доларів і більше за квадратний метр) фігурують сьогодні на порталах нерухомості і у об’явах у пресі.
Напевно саме розуміючи, що такі дивовижно низькі “ринкові ціни” не пройдуть рецензування у Фонді державного майна А Уперенко просто “послала подалі” Кабінет міністрів і його Постанову № 1891 і обійшлась “приватним рецензуванням”.
Причому складається враження, що оцінщики і рецензенти діють по принципу – “взаємозамінності”. Так, наприклад оцінювач Л. Д. Піхур оцінювала приміщення по Алма-Атинській, 103/1, а по приміщенню по вул. Будівельників, 8 ця ж Піхур Л. Д. Уже виступає контролюючим рецензентом.
В результаті таких дій А. О. Уперенко об’єкти були продані за ціною, яка, як мінімум, в двічі в тричі нижче ринкової, таким чином, у територіальної громади Дніпровського району на кожному квадратному метрі її “прихватизованої” нерухомості – було вкрадено (що встигли) і ще буде вкрадено від двох до трьох, а то і більше тисяч доларів (5000-10000 тисяч гривень), що по 70 об’єктах, затверджених рішеннями районної ради № 175 і 233 складе понад 200-300 мільйонів гривень.
Це тих гривень, яких так не хватає району для вирішення колосального масиву надзвичайно гострих соціальних проблем, які накопичені в районі.
Я, до речі, спілкувався з пані А. Уперенко і на моє зауваження, що приватизація здійснюється відверто незаконно і що шляхом викупу не можна приватизовувати зазначені об’єкти, А. Уперенко відповіла – “що вона виконує рішення районної ради” – “ну воно ж не відмінене” (пам’ятаєте про фіговий листочок?)!!!
Проте, на моє зауваження щодо того, що закони України, які якими визначено умови, порядок та способи приватизації також не відмінені, то чому А. Уперенко у ситуації колізії (протиріччя) закону (який також ніхто не відміняв) та підзаконного акту (яким є рішення ради) А. Уперенко, обрала - виконувати підзаконний акт, а не Закон, як того вимагає ст. 19 Конституції України, А. Уперенко так нічого мені і не відповіла.
Ст. 233 Кримінального кодексу України встановлено, що – «Приватизація державного, комунального майна шляхом заниження його вартості через визначення її у спосіб, не передбачений законом, або використання підроблених приватизаційних документів, а також сама приватизація майна, яке не підлягає приватизації згідно з законом, або приватизація неправомочною особою - караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, якщо воно призвело до незаконної приватизації майна державної чи комунальної власності в великих розмірах або вчинене групою осіб за попередньою змовою, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
То може правоохоронним органам слід би було зацікавитись – чи не містять дії А. Уперенко ознаки суспільно небезпечних діянь, за які передбачена відповідальність, відповідно до ст. 233 КК України.
А заразом чи не містяться ці ж ознаки у діях посадових осіб Дніпровської районної у м. Києві ради, які всупереч ст. 19 Конституції України підписали завідомо незаконні рішення ради стосовно приватизації.
Хоча, пані А. Уперенко, в розмові зі мною натякала, що вона “колись працювала в таких органах”, які уміють організувати – “за що притягнути”. При цьому питала мене – чи не боюсь я кримінальної відповідальності, ну наприклад за взяття хабара, а коли я відповів, що я взагалі то, навіть не посадова особа, - “ну так за посередництво”?
“Намьок” я звичайно зрозумів, але глибоко пілівал на нього.
Напевно з розрахунку на “старі зв’язки” А. Уперенко так безбоязненно плює не лише на законодавство, з питань приватизації, а навіть на ст. 21 закону України “Про прокуратуру”.
Справа в тому, що прокуратура Дніпровського району (слід віддати належно), хоча б подала протест на зазначене незаконне рішення № 175, який був дружньо відхилений районною радою 27 березня цього року.
Так як її протест було відхилено, прокуратура в квітні подає до Дніпровського районного суд позов про скасування цього ж злощасного рішення № 175.
Відповідно до ст. 21 Закону України “Про прокуратуру”, подання позову прокурором, після відхилення його протесту, зупиняє дію оскаржуваного акта, в даному випадку рішення № 175.
Відтак, з квітня 2008 року, після подання прокурором позову, рішення № 175 – ЗУПИНЕНЕ, тобто, на сьогодні, немає легітимного переліку об’єктів, які можна приватизувати.
Але що такі дрібниці, як закон “Про прокуратуру” для А. Уперенко та посадовців районної ради – пілівать вони хотіли на такі дрібниці, а тому дії по приватизації цих об’єктів – ПРОДОВЖУЮТЬСЯ.
А відтак, такі дії А. О. Уперенко та тих хто приймає співучасть у цьому, на мою думку, містять ознаки суспільно-небезпечних діянь, які кваліфікуються уже не лише за ст.. 233 КК України, але й за ст..ст. ст.ст. 364, 365 Кримінального кодексу України.
Автор просив би розглядати дану публікацію як офіційне звернення до правоохоронних органів (до прокуратури Дніпровського району вже звернулись депутати районної ради).
Проте, на звернення (навіть депутатське) депутатів районної ради, зараз не дуже реагують, тому я хотів би звернутись до пана Мінора (Уколова) та інших форумчан (у кого є знайомі депутати ВР), чи не могли б вони звернутись з депутатськими зверненнями з даного приводу до Генеральної прокуратури, МВД та СБУ, щодо перевірки вищевикладених обставин. Я готовий надати матеріали і підготувати саме звернення – лиш би вони підписали і направили.
Правда враховуючи, що СБУ в долі - серед “прихватізіруємих об’єктів” є СБУшні (через певні громадські організації) – які незаконно, без конкурсу отримали в оренду об’єкти, які зараз приватизують (наприклад склади на ДВРЗ по вул. Рогозівській – і нафіга вони “громадській організації”), на них мало надії.