Тарас Стецьків. Політична криза (/)
07/10/2008 | Tatarchuk
4 липня у Львові відбувся «круглий стіл» політиків та експертів за участю народного депутата України, члена депутатської групи «Народна самооборона» Тараса Стецьківа.
Тарас Стецьків:
Я спробую представити погляд на сучасну політичну ситуацію, на ту політичну кризу, яка вже очевидно проступила в українському парламенті. Я думаю, що це є тільки елемент більш широких кризових явищ, які наступають. Я буду представляти погляд з позиції «Народної самооборони», тому деякі мої тези можуть бути дискусійними, і це нормально. Може в деяких моментах я буду неоригінальним, але тим не менше.
Що ми маємо на сьогодні? Ми стоїмо перед доконаним фактом, що в нашій демократичній коаліції, а отже і в парламенті, наявні чіткі ознаки кризи. Ми не маємо 226 голосів. І можна, звичайно, юридично доказувати і пояснювати, що коаліція існує, але по факту нам бракує одного депутата і ми не можемо приймати результативних рішень. Така сама проблема перед нами стане і на наступний тиждень, коли доведеться ухвалювати бюджет. Тоді нам одного голосу може не вистачити.
Можна по-різному називати причини виходу тих людей з коаліції. Я представлю свій погляд. На мою думку, до цього приклалося три фактори.
Перший: звичайно це відбулося не без відома і не без участі Секретаріату Президента і факти показують, що двоє вищезгаданих товаришів, зокрема тов. Рибаков, досить часто бували на другому поверсі на вул. Банковій. Далі я скажу чим керувалися, якою мотивацією, в Адміністрації Президента, але тим не менше цей фактор точно мав місце.
Другий фактор можна назвати фактором російським. Дивний збіг обставин, що обидва товариші, які покинули коаліцію мають відношення до московського патріархату. І як це не сумно визнати, навіть пан Бут, який йшов за квотою «Народної самооборони». Цей факт і ряд інших, про які ще можна буде говорити в процесі дискусії, наштовхують на думку, що Росія є зацікавлена в дестабілізації української влади, оскільки у цьому році дуже гостро постало питання щодо приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО.
І третій найменший фактор: ПР була зацікавлена в такому розвитку подій і зрозуміло, що вона працювала на цей сценарій. Може не в такому вигляді, але працювала. І зараз ні парламент, ні коаліція самостійно розв’язати цю кризу не можуть. І той факт, що всі учасники конфлікту закрилися відмовкою, що хай рішення прийме КС, також насправді не є вирішенням питання, це лише відтяжка вирішення питання. Бо суд може прийняти будь-яке рішення, але якщо коаліція не відновить кількість 226 депутатів, вона буде непрацездатною.
В цій ситуації дуже дивну позицію зайняв президент. Я про це вже говорив і мушу сказати знову. Президент зайняв позицію стороннього спостерігача. На моє глибоке переконання президент є учасником коаліції і коли він бачить, що в правлячій коаліції настала криза, то не має права, як перша особа в державі займати відсторонену позицію і казати, що головний відповідальний Яценюк, а потім Тимошенко, а потім два Кириленки. Так, звичайно, можна таким чином діяти, але це не позиція державного діяча в моєму розумінні. Тому моє припущення і переконання зводиться до того, що єдиною людиною, яка може зараз відновити діяльність Демократичної коаліції є президент, якщо він цього захоче. І зрештою я пропонував на засіданні фракції 5 пунктів плану як можна відновити діяльність коаліції. Ми збиралися з цим іти до президента і В’ячеслав Кириленко був зобов’язаний домовитись про таку зустріч, але до сьогодні вона не відбулась. Пояснення можуть бути різні. Я скажу своє пояснення: серед 5-и пунктів ми бачимо на вибір або президент йде до Плюща і домовляється з ним, і Іван Степанович дає згоду увійти в коаліцію, або президент по-серйозному розмовляє з Литвином, адже думати, що з Литвином може домовитись сама «Наша Україна», або сама Тимошенко було би по меншій мірі наївно. Причому я зовсім не переконаний, що ціною долучення фракції Литвина було би спікерство самого Литвина. Це ще не факт. Якщо у Литвина є президентські амбіції, а вони в нього є, то стартувати на президентську кампанію з посади спікера є недобре. Це показує уся новітня історія України з 90-го року. Але розмова президента з Литвином не відбулася, хоча серед нас поширювались чутки, що така розмова була, але буцім-то не погодився сам Литвин. Мої особисті розмови з «литвинівцями» показують, що серйозної розмови не було.
Наступний момент. Наші юристи самі навели достатньо фактів, щоб піддати сумніву українське громадянство пана Бута. Він не закінчив процедуру виходу з російського громадянства. І це можна було б використати, щоб зробити те, що вони чомусь роблять зі Жванією. І наша аргументація щодо того, що Бут може бути позбавлений депутатських повноважень на підставі того, що він не полишив російського громадянства, зависла в повітрі. Так, можна було прийняти закон про імперативний мандат, попередньо домовившись з Президентом про те, що він його тут же підпише, і на підставі цього позбавити цих людей мандатів. Але, як повідомив нам В. Кириленко, він на зустрічі з президентом всі ці пункти виклав, проте минуло вже стільки часу, вже минуло три тижні, і жоден з пунктів з президентського боку не реалізований, то мене це наштовхує на думку, що очевидно має місце небажання президента скористатися пунктами нашого плану.
Моє припущення полягає в тому, що на сьогодні Ющенко перебуває в стані нерішучості і вагання. Він не прийняв ще рішення що для нього є кращим: втримати демократичну коаліцію, чи піти на широку.
Існує план, назвемо його умовно «план Балоги», який полягає в тому, що спочатку треба розвалити демократичну коаліцію, заручитися на цій підставі юридичним рішенням КС, який підтвердить, що коаліції нема і це зобов’яже Яценюка 2 вересня оголосити про розпад коаліції і тоді включається лічильник 30 днів. Паралельно може бути відставка уряду, а може і не бути. Тут є варіанти. І розрахунок авторів цього плану полягає в тому, що ВР, а конкретно фракція НУ-НС, під загрозою розпуску парламенту проголосує 37-а голосами за вихід з однієї коаліції і утворення другої, з Партієюрегіонів і Блоком Литвина.
Цей план має дві проблеми. Перша – Балога не відповів президентові, що буде, якщо фракція НУНС не піде на «ширку», бо якщо розвалюється ця коаліція і не утворюється друга, то президент повинен розпустити парламент, і він зі своїми 6% рейтингу нічого суттєвого не здобуде на президентських виборах. Аналіз показує, що президент, який іде на розпуск парламенту мало того що страшенно втрачає в очах громадськості як всередині країни, так і назовні (бо це ж якийсь парадокс раз в рік розпускати парламент. Той не подобався була одна коаліція, тепер ніби твоя коаліція, ти знов парламент розпускаєш). Але найгірша ситуація, що комбінація під назвою «блок Ющенка» на дострокових виборах так само для Ющенка питання не вирішує. Бо якщо ми з вами поміркуємо скільки такий блок може взяти на виборах, то мій прогноз – не більше 5-8%. І це означає, що за рік до президентських виборів Ющенко їх уже програє. І це вже в червні цього року зупинило президента від негайної реалізації цього плану. Ну а чому його не влаштовує демократична коаліція ми всі знаємо. В цій коаліції його влаштовує все, крім особи Юлії Тимошенко, яка розглядається як конкурент, що піде на президентські вибори.
І друге слабке місце цього плану – це те, що не вирішується питання хто ж стане прем'єром. Ясно, що для Ющенка була б найбільш прийнятною ситуація, коли Балога стає прем'єром, але на це в жодному разі не піде ПР, і всі це прекрасно розуміють. Умовою широкої коаліції з боку ПР є прем'єрство самого Януковича. А в цьому питанні на сьогодні Ющенко не готовий прийняти позитивне рішення, бо один раз таке вже було. Тому мій прогноз - щовся гра буде переведена на осінь.
На сьогодні ні одна зі сторін не має переваги. Тобто в нас (НУ-НС) не набирається 37 голосів за «ширку», а у них не складається з прем'єр-міністром. Яценюк, якого поза очі вже «засватали на Нацбанк», також раптом вирішив проявити самостійність і категорично від цієї справи відмовився, тому у них не складається ще й у питанні спікера. Отже ми можемо мати ситуацію, коли швидше за все усе це дійство буде перенесено на осінь.
Якщо все це не зупинити, то ми можемо мати або розвалену демократичну коаліцію, або дострокові вибори наступного року, або ж «українське ноу-хау»: Ющенко не розпустить парламент, бо розуміє, що це для нього катастрофа, не створиться коаліція і буде безкоаліційне існування. В нас буде в.о. уряд, в нас буде відсутня коаліція, бо в президента є тільки право але не обов’язок розпускати коаліцію – і тоді сторони в цьому клінчі можуть прийняти рішення, що хай все вирішиться «у чесному бою» на президентських виборах. Тоді можна собі уявити якими будуть президентські вибори, тоді вже «співаючого Майдану» не буде. Тоді вже буде бійка без правил.
На жаль, цей деструктивний сценарій є дуже реальним. У Ющенка є шанси його зупинити, якби він погодився на нашу точку зору і зрозумів, що реальним виходом із кризи для нього, для коаліції, для країни є його домовленість з Тимошенко. І при тому я не є романтик і розумію, що такі шанси є дуже маленькі, але Віктор Андрійович повинен розуміти ціну питання, розуміти, що він своїми руками знищує цивілізаційний вибір України. Це означає, що в вересні переговори з ЄС не дадуть навіть перспективи асоціації, що в грудні нам не дадуть ПДЧ, а якщо нам його не дадуть в грудні, то не дадуть і в 2009 році, бо в НАТО тоді буде ювілейний саміт, де такі питання не будуть розглядатися, а в нас будуть президентські вибори, де така тема не буде педалюватися. І тоді Україна опиняється в «сірій зоні» між НАТО і Росією, з усіма витікаючими з цього наслідками. Один на один в теперішній розбалансованій владі і в теперішньому абсолютно розхристаному нашому політикумі ми перед Росією не встоїмо. Це для України дає дуже гнітючу перспективу. Не хочу нагнітати, але це може вести до руйнації інститутів влади.
І тому, моя точка зору тут, до речі співпадає з точкою зору «Опори»: головна відповідальність лежить на президенті, бо він має владні важелі усе це зупинити. Чи він це зробить? – тут є велике питання, бо якщо ми подивимося трохи глибше, що лежить в основі тієї політики , яка відбувається в країні останні пів року, то найбільша проблема є в тому, що в нас відсутня політика як така. В нас в країні не відбувається боротьба ідей, поглядів, переконань, а відбувається персональне, інколи персонально-групове протистояння, яке ґрунтується на амбіціях, образах, бажанні доступу до посад, розподілу ресурсів. І НАЙСУМНІШЕ, що це протистояння в очах громадян виглядає як протистояння між президентом і прем’єром. І суспільство до кінця собі не може сформулювати в чому ж вони протистоять. Бо ні президент, ні прем’єр не пояснюють чим їх позиції відрізняються. Якби це було публічно сформульовано як відмінність напрямків, вектору розвитку, поглядів, якщо хочете ідейних установок, то суспільство це би прийняло, бо політика це і є конкуренція, це є нормально, але ж проблема не в тому, що в Ющенка, в Януковича чи в Тимошенко є президентські амбіції, проблема в тому, що їхнє протистояння є персональним. Якби вони формулювали певні напрямки розвитку держави і за тими напрямками стояли певні соціальні групи, то в тому нічого поганого би не було, але на сьогодні ми маємо персональне протистояння, а це не політика.
І друге. Ми маємо таку ситуацію, що, на жаль, Віктор Андрійович політику розуміє на такому патріархально-родинному рівні, це якесь архаїчне розуміння політики. І не може не дивувати той факт, що у відносинах з урядом була вибрана півроку тому тактика щоденних дріб’язкових нападок. Мета такої тактики була Юлю понизити. Ми задавали запитання: «Навіть якщо це вдасться, то що це додає президенту?». Відповіді не було. І на сьогодні це не лише не додало йому, це понизило його рейтинг, бо суспільство має уяву, що винуватими є обоє, але на порядок більшу провину люди покладають на президента. Бо він справді виглядає як сварливий чоловік, який щодня мучить працьовиту жінку. Далеко не так, що вона така вже працьовита, але суспільство головну відповідальність покладає саме на президента.
Можна також трактувати, що ідея змін до Конституції була просто стратегічно не прорахована, яку реально Балога нав’язав президенту в надії, що той в Конституційній війні перехопить ініціативу і це дасть йому плацдарм для старту на президентських виборах. В результаті «ящик Пандори» був відкритий і ми отримали: може найгіршу ситуацію в конституційному процесі, коли кожна політична сила полізе в парламент зі своєю Конституцією, а це означає, що нівелюється саме значення Конституції як документу, який визначає консенсус принаймні серед політичних еліт. Ми ж прекрасно розуміємо, що якщо сьогодні свій проект Конституції внесли регіони, завтра внесе БЮТ, потім внесе президент, потім ще внесе Тягнибок і всі будуть вносити і в нас буде 5 або 7 проектів Конституцій. А це означає, що шансів на прийняття Конституції нема взагалі.
Як можна ставитись до того, що в персональній боротьбі обидві сторони започаткували процес руйнації інститутів влади. Я маю на увазі події навколо ФДМ та останні спроби проштовхування в парламент рішень, які фактично ліквідовують Верховний Суд України. Це було зроблено руками Ківалова і компанії. Можна по-різному ставитись до Кучми, проти якого я боровся, але за десять років свого президентства Кучма будував інститути влади так, як він їх розумів. Він робив кордон, зміцнював внутрішні війська, а тут ми маємо факт, що інститути державної влади використовуються у внутріполітичній боротьбі. Ще трошки і в нас було би вже два фонди державного майна, до того йшло. Але небажання дати уряду виконати обіцянку щодо виплати заощаджень не означає, що треба було блокувати приватизацію як таку. З того питання був конструктивніший вихід. Президент міг би запропонувати прем’єрові спільними зусиллями розблокувати приватизацію, поміняти Семенюк, але не на Портнова, і чітко поставити перед прем’єром ситуацію, що кошти від приватизації діляться 50 на 50. 50 % – на соціальні потреби, а 50 % – на інфраструктуру, на енергозбереження. І віддати гроші на місцевий рівень, щоб тут впровадити енергозберігаючі технології в першу чергу для населення. Так має чинити нормальна державна влада, якщо вона хоче відповісти на виклик Росії, яка нам цього року «впаяє» 400 доларів по-мінімуму ціну на газ. Цього нічого не було зроблено, бо засліплені тією персональною боротьбою, вони відкинули все на задній план і, в першу чергу, державні інтереси. І така ситуація переконує мене в тому, що і президент України і партія НСНУ перебувають зараз в процесі, який називається «точка неповернення». Як це для мене не прикро, але це є факт. Окремі песимісти кажуть, що «точка неповернення» вже взагалі пройдена, інші кажуть, що вона ще не пройдена, але якщо події будуть так розвиватися, президент буде далі так собі роздумувати, а Балога той роздум використовувати для вирішення персональних завдань, то з високою долею ймовірності можна прогнозувати, що ми отримаємо розвалений парламент, розвалену коаліцію, нестворення на її уламках нової коаліції пізніше уряд в статусі в.о., а згодом або дострокові вибори, які будуть просто серйозною бійкою, або безкоаліційне існування, а потому президентські вибори, порівняно з якими вибори 2004 року будуть виглядати легкою прогулянкою.
Цей песимістичний настрій я маю не тому, що виходів нема. Виходи з цієї кризи насправді є. Але фракція НУ-НС має одну велику проблему: ми не маємо діалогу з президентом. До червня ми мали лише три зустрічі з президентом. Ми вислухали три лекції, приблизно по три години кожна і наші намагання, щоб президент вислухав нас наштовхувалися на стіну. Якщо в нас немає діалогу, то це означає, що ми не розуміємо президента, а президент не розуміє нас. Коли нам заявили що фракція поводить себе не так і навіть не дали можливості висловитися, чому фракція себе так поводить, коли було сказано, що міністри, які проходили за президентською квотою зараз викликають невдоволення, то виникає закономірне питання: двічі Ющенко подавав в уряд Тимошенко своїх міністрів і двічі через деякий час ці міністри ставали в опозицію до свого президента. Значить щось є не так. І якщо приводом до такої позиції президента було голосування міністрів проти розірвання договору з «Венко» (який на моє глибоке переконання, бо я досліджував це питання, є страшенно шкідливим для безпеки України), то тоді виникає питання: чому ж крок за кроком регулярно президент втрачає союзників? Останній союзник, якого він втратив – Яценюк, це вже майже очевидно.
Думаю, що тут не було б такої великої проблеми, якби йшлося лише про НУ-НС чи про президента. Але ж мова йде про національні інтереси. В такій ситуації українська влада слабне і розсипається на очах, тому що політику, повторю ще раз, заміняють персональні протистояння, персональна бійка за ресурси. І нема нічого дивного, що в оточенні ворогуючих сторін завжди опиняються шахраї і «пройдисвіти», які роблять свій інтерес. Бо так завжди буває, коли влада не є консолідованою. Коли запитуєш наших спеціалістів, принаймні в області нафти і газу, то вони кажуть, що дві сили виграють на протистояння Ющенка і Тимошенко і на спостерігаючій опозиції Януковича (який також безвідповідальний, бо опозиція могла б відігравати певну конструктивну роль, якби вона того хотіла. А Янукович просто з боку чекає, поки ті двоє поб’ються і він знову прийде до влади). Так-от що говорять люди, які мають відношення до найболючішого енергетичного сектора - На цьому протистоянні користають дві сили: Росія і декілька українських олігархів, в першу чергу такі як Коломойський, які цю країну грабують до останнього. Всім є відомо, що уряд вже півроку не може скликати збори «Укрнафти» і забрати дивіденди в державний бюджет в розмірі 400 млн. дол., бо там Коломойський утримує 41%; всім відомо, що уряд не може скликати збори «Укртранснафти» (100%- державної компанії!). Уряд не може того зробити, бо виявляється районний суд десь у Кацапєтовці прийняв рішення, що через хворобу одного із членів наглядової ради, якби були проведені збори акціонерів, порушуються права цього хворого. А він може хворіти хоча б і рік! І тому ми маємо факти масового рейдерства. Наприклад, на такому крупному підприємстві як Кременчуцький нафтопереробний завод! За даними американських досліджень за останній рік у нас було 2, 5 тис. випадків рейдерства, тобто прямого захоплення державних чи приватних підприємств під «липовими» рішеннями суду. Це є яскравий приклад того, що країна котиться до руйнації. І якщо цю руйнацію не зупинити, то на виході ми отримаємо хаос.
Будь-які дострокові вибори, на мою думку, Україну послаблять і можуть навіть зруйнувати підвалини незалежності. Найстрашніше в тому всьому те, що люди, які мають доступ до державної влади і можуть той хаос зупинити, на сьогодні не демонструють такої здатності. А наша роль (я вважаю, що парламенті є декілька десятків людей, хто розуміє), наша роль є знівельована тим, що парламент є паралізований і ми позбавлені можливості використовувати єдину трибуну, яка в нас є – парламентську трибуну, не маючи реального доступу до виконавчої влади. І в цій ситуації, я думаю, вже очевидно, що ми всі візьмемо паузу, перерву в півтора місяця, до вересня, що є, може, останнім шансом для того, щоб спробувати знайти конструктивний вихід із ситуації. Такі плани, грубо кажучи, в наших папках є, питання в тому, що їх можна реалізовувати лише тоді, коли в нас буде контакт і діалог з президентом, а президента буде співробітництво, а не війна з Тимошенко. Якщо ці фактори будуть не використані, то Україну може чекати поглиблення і ще раз поглиблення хаосу...
Ігор Танчин: Які, на Вашу думку, існують можливості виходу із кризи і на якій підставі можуть знайти консенсус Ющенко з Тимошенко?
Зараз ситуація для президента взагалі стала критичною в тому плані, що якщо пів року тому консенсус ще можна було знайти, то зараз ймовірність консенсусу знизилась практично до нуля. Президент мав домовитись з прем’єром про те, що він її залишає прем’єром до 2014-го, а вона натомість підтримує його на президентських виборах. Це міг бути єдиний консенсус. Але це треба було зробити зразу після парламентських виборів, а не війну з нею починати, в надії потопити її, а насправді втопитися самому. Я впевнений, що при підтримці політичних еліт цього можна було б досягнути. Друга ситуація полягала в тому, і ми пропонували її президентові ще в грудні, щоб не йти на конституційну реформу. Бо це приведе до ще більшого хаосу. Тепер фактично ми мусимо стояти на тій позиції, яку найбільш рельєфно висловив Яценюк: не треба чіпати діючої Конституції, бо будь-який конституційний процес ще більше порве нам ситуацію. В кінцевому підсумку найкраще було б поміняти Конституцію до президентських виборів, але воно вже не виходить і це означає, що конституційний процес треба згорнути. При тому в існуючій Конституції справді є дуалізм влади, є купа проблем, але увійти зараз в 2009 рік з дискусією навколо Конституції це означає фактично зруйнувати правове поле держави і правову свідомість, яка і без того є низькою.
Ющенко має певну специфіку у прийнятті рішень. З 2002 по 2004 рік він в багатьох випадках виявляв нерішучість, але в нас тоді з ним був регулярний контакт і він тоді більше слухав критичних слів в свою адресу. Якщо він зараз відгородиться від тих, хто йому буде говорити неприємні речі, то тоді – все. Але ж він може відкритися для діалогу і тоді в тому діалозі ми можемо з даної ситуації «вирулювати». Якщо він цього не робить, то він поставив на собі хрест, тоді він вже пройшов, або завтра пройде «точку неповернення». Тоді основна бійка розгорнеться між Тимошенко і Януковичем, зі всіма витікаючими з цього наслідками.
Вихід є і для НУ. Я не член НУ, але я написав записку з 9-ти пунктів в якій виклав усім членам НУ своє бачення виходу для НУ, збереження її електорального потенціалу і збереження самої НУ як «третьої сили». Тому що об’єднавчий процес на базі НУ не виходить. Для цього потрібно було б робити частковий або повний її ребрендінг, потрібна була б нова ідеологія, треба було б по-новому вибудувати відносини з президентом. Ті відносини мали б стати партнерськими, бо ніхто ж не буде голосувати за партію президента, рейтинг якої напряму буде залежати від рейтингу президента. Це приблизно позиція трьохрічної дитини, яка не хоче пускатися татової руки. Треба було трошечки відсепаруватися від президента і збудувати з ним партнерські стосунки. Тоді це б зберігало електоральний потенціал НУ, а так вона «сиплеться». «Самооборона» вже «посипалася». Отже ми йдемо до того, що якщо сценарій є негативний, тоді Ющенко і його блок залишаються без шансів, точка кристалізації формуватиметься навколо Тимошенко і ПР. Тоді це буде регіональна війна, це буде поділ України на дві частини. Політрада нашого блоку, незважаючи на гостру дискусію, більшість з цих пунктів підтримує, але потім все впирається в те, що немає дороги «наверх».
Продовження буде.
Джерело: "Народна самооборона"
http://www.nso.org.ua/ua/analytics/2354
Тарас Стецьків:
Я спробую представити погляд на сучасну політичну ситуацію, на ту політичну кризу, яка вже очевидно проступила в українському парламенті. Я думаю, що це є тільки елемент більш широких кризових явищ, які наступають. Я буду представляти погляд з позиції «Народної самооборони», тому деякі мої тези можуть бути дискусійними, і це нормально. Може в деяких моментах я буду неоригінальним, але тим не менше.
Що ми маємо на сьогодні? Ми стоїмо перед доконаним фактом, що в нашій демократичній коаліції, а отже і в парламенті, наявні чіткі ознаки кризи. Ми не маємо 226 голосів. І можна, звичайно, юридично доказувати і пояснювати, що коаліція існує, але по факту нам бракує одного депутата і ми не можемо приймати результативних рішень. Така сама проблема перед нами стане і на наступний тиждень, коли доведеться ухвалювати бюджет. Тоді нам одного голосу може не вистачити.
Можна по-різному називати причини виходу тих людей з коаліції. Я представлю свій погляд. На мою думку, до цього приклалося три фактори.
Перший: звичайно це відбулося не без відома і не без участі Секретаріату Президента і факти показують, що двоє вищезгаданих товаришів, зокрема тов. Рибаков, досить часто бували на другому поверсі на вул. Банковій. Далі я скажу чим керувалися, якою мотивацією, в Адміністрації Президента, але тим не менше цей фактор точно мав місце.
Другий фактор можна назвати фактором російським. Дивний збіг обставин, що обидва товариші, які покинули коаліцію мають відношення до московського патріархату. І як це не сумно визнати, навіть пан Бут, який йшов за квотою «Народної самооборони». Цей факт і ряд інших, про які ще можна буде говорити в процесі дискусії, наштовхують на думку, що Росія є зацікавлена в дестабілізації української влади, оскільки у цьому році дуже гостро постало питання щодо приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО.
І третій найменший фактор: ПР була зацікавлена в такому розвитку подій і зрозуміло, що вона працювала на цей сценарій. Може не в такому вигляді, але працювала. І зараз ні парламент, ні коаліція самостійно розв’язати цю кризу не можуть. І той факт, що всі учасники конфлікту закрилися відмовкою, що хай рішення прийме КС, також насправді не є вирішенням питання, це лише відтяжка вирішення питання. Бо суд може прийняти будь-яке рішення, але якщо коаліція не відновить кількість 226 депутатів, вона буде непрацездатною.
В цій ситуації дуже дивну позицію зайняв президент. Я про це вже говорив і мушу сказати знову. Президент зайняв позицію стороннього спостерігача. На моє глибоке переконання президент є учасником коаліції і коли він бачить, що в правлячій коаліції настала криза, то не має права, як перша особа в державі займати відсторонену позицію і казати, що головний відповідальний Яценюк, а потім Тимошенко, а потім два Кириленки. Так, звичайно, можна таким чином діяти, але це не позиція державного діяча в моєму розумінні. Тому моє припущення і переконання зводиться до того, що єдиною людиною, яка може зараз відновити діяльність Демократичної коаліції є президент, якщо він цього захоче. І зрештою я пропонував на засіданні фракції 5 пунктів плану як можна відновити діяльність коаліції. Ми збиралися з цим іти до президента і В’ячеслав Кириленко був зобов’язаний домовитись про таку зустріч, але до сьогодні вона не відбулась. Пояснення можуть бути різні. Я скажу своє пояснення: серед 5-и пунктів ми бачимо на вибір або президент йде до Плюща і домовляється з ним, і Іван Степанович дає згоду увійти в коаліцію, або президент по-серйозному розмовляє з Литвином, адже думати, що з Литвином може домовитись сама «Наша Україна», або сама Тимошенко було би по меншій мірі наївно. Причому я зовсім не переконаний, що ціною долучення фракції Литвина було би спікерство самого Литвина. Це ще не факт. Якщо у Литвина є президентські амбіції, а вони в нього є, то стартувати на президентську кампанію з посади спікера є недобре. Це показує уся новітня історія України з 90-го року. Але розмова президента з Литвином не відбулася, хоча серед нас поширювались чутки, що така розмова була, але буцім-то не погодився сам Литвин. Мої особисті розмови з «литвинівцями» показують, що серйозної розмови не було.
Наступний момент. Наші юристи самі навели достатньо фактів, щоб піддати сумніву українське громадянство пана Бута. Він не закінчив процедуру виходу з російського громадянства. І це можна було б використати, щоб зробити те, що вони чомусь роблять зі Жванією. І наша аргументація щодо того, що Бут може бути позбавлений депутатських повноважень на підставі того, що він не полишив російського громадянства, зависла в повітрі. Так, можна було прийняти закон про імперативний мандат, попередньо домовившись з Президентом про те, що він його тут же підпише, і на підставі цього позбавити цих людей мандатів. Але, як повідомив нам В. Кириленко, він на зустрічі з президентом всі ці пункти виклав, проте минуло вже стільки часу, вже минуло три тижні, і жоден з пунктів з президентського боку не реалізований, то мене це наштовхує на думку, що очевидно має місце небажання президента скористатися пунктами нашого плану.
Моє припущення полягає в тому, що на сьогодні Ющенко перебуває в стані нерішучості і вагання. Він не прийняв ще рішення що для нього є кращим: втримати демократичну коаліцію, чи піти на широку.
Існує план, назвемо його умовно «план Балоги», який полягає в тому, що спочатку треба розвалити демократичну коаліцію, заручитися на цій підставі юридичним рішенням КС, який підтвердить, що коаліції нема і це зобов’яже Яценюка 2 вересня оголосити про розпад коаліції і тоді включається лічильник 30 днів. Паралельно може бути відставка уряду, а може і не бути. Тут є варіанти. І розрахунок авторів цього плану полягає в тому, що ВР, а конкретно фракція НУ-НС, під загрозою розпуску парламенту проголосує 37-а голосами за вихід з однієї коаліції і утворення другої, з Партієюрегіонів і Блоком Литвина.
Цей план має дві проблеми. Перша – Балога не відповів президентові, що буде, якщо фракція НУНС не піде на «ширку», бо якщо розвалюється ця коаліція і не утворюється друга, то президент повинен розпустити парламент, і він зі своїми 6% рейтингу нічого суттєвого не здобуде на президентських виборах. Аналіз показує, що президент, який іде на розпуск парламенту мало того що страшенно втрачає в очах громадськості як всередині країни, так і назовні (бо це ж якийсь парадокс раз в рік розпускати парламент. Той не подобався була одна коаліція, тепер ніби твоя коаліція, ти знов парламент розпускаєш). Але найгірша ситуація, що комбінація під назвою «блок Ющенка» на дострокових виборах так само для Ющенка питання не вирішує. Бо якщо ми з вами поміркуємо скільки такий блок може взяти на виборах, то мій прогноз – не більше 5-8%. І це означає, що за рік до президентських виборів Ющенко їх уже програє. І це вже в червні цього року зупинило президента від негайної реалізації цього плану. Ну а чому його не влаштовує демократична коаліція ми всі знаємо. В цій коаліції його влаштовує все, крім особи Юлії Тимошенко, яка розглядається як конкурент, що піде на президентські вибори.
І друге слабке місце цього плану – це те, що не вирішується питання хто ж стане прем'єром. Ясно, що для Ющенка була б найбільш прийнятною ситуація, коли Балога стає прем'єром, але на це в жодному разі не піде ПР, і всі це прекрасно розуміють. Умовою широкої коаліції з боку ПР є прем'єрство самого Януковича. А в цьому питанні на сьогодні Ющенко не готовий прийняти позитивне рішення, бо один раз таке вже було. Тому мій прогноз - щовся гра буде переведена на осінь.
На сьогодні ні одна зі сторін не має переваги. Тобто в нас (НУ-НС) не набирається 37 голосів за «ширку», а у них не складається з прем'єр-міністром. Яценюк, якого поза очі вже «засватали на Нацбанк», також раптом вирішив проявити самостійність і категорично від цієї справи відмовився, тому у них не складається ще й у питанні спікера. Отже ми можемо мати ситуацію, коли швидше за все усе це дійство буде перенесено на осінь.
Якщо все це не зупинити, то ми можемо мати або розвалену демократичну коаліцію, або дострокові вибори наступного року, або ж «українське ноу-хау»: Ющенко не розпустить парламент, бо розуміє, що це для нього катастрофа, не створиться коаліція і буде безкоаліційне існування. В нас буде в.о. уряд, в нас буде відсутня коаліція, бо в президента є тільки право але не обов’язок розпускати коаліцію – і тоді сторони в цьому клінчі можуть прийняти рішення, що хай все вирішиться «у чесному бою» на президентських виборах. Тоді можна собі уявити якими будуть президентські вибори, тоді вже «співаючого Майдану» не буде. Тоді вже буде бійка без правил.
На жаль, цей деструктивний сценарій є дуже реальним. У Ющенка є шанси його зупинити, якби він погодився на нашу точку зору і зрозумів, що реальним виходом із кризи для нього, для коаліції, для країни є його домовленість з Тимошенко. І при тому я не є романтик і розумію, що такі шанси є дуже маленькі, але Віктор Андрійович повинен розуміти ціну питання, розуміти, що він своїми руками знищує цивілізаційний вибір України. Це означає, що в вересні переговори з ЄС не дадуть навіть перспективи асоціації, що в грудні нам не дадуть ПДЧ, а якщо нам його не дадуть в грудні, то не дадуть і в 2009 році, бо в НАТО тоді буде ювілейний саміт, де такі питання не будуть розглядатися, а в нас будуть президентські вибори, де така тема не буде педалюватися. І тоді Україна опиняється в «сірій зоні» між НАТО і Росією, з усіма витікаючими з цього наслідками. Один на один в теперішній розбалансованій владі і в теперішньому абсолютно розхристаному нашому політикумі ми перед Росією не встоїмо. Це для України дає дуже гнітючу перспективу. Не хочу нагнітати, але це може вести до руйнації інститутів влади.
І тому, моя точка зору тут, до речі співпадає з точкою зору «Опори»: головна відповідальність лежить на президенті, бо він має владні важелі усе це зупинити. Чи він це зробить? – тут є велике питання, бо якщо ми подивимося трохи глибше, що лежить в основі тієї політики , яка відбувається в країні останні пів року, то найбільша проблема є в тому, що в нас відсутня політика як така. В нас в країні не відбувається боротьба ідей, поглядів, переконань, а відбувається персональне, інколи персонально-групове протистояння, яке ґрунтується на амбіціях, образах, бажанні доступу до посад, розподілу ресурсів. І НАЙСУМНІШЕ, що це протистояння в очах громадян виглядає як протистояння між президентом і прем’єром. І суспільство до кінця собі не може сформулювати в чому ж вони протистоять. Бо ні президент, ні прем’єр не пояснюють чим їх позиції відрізняються. Якби це було публічно сформульовано як відмінність напрямків, вектору розвитку, поглядів, якщо хочете ідейних установок, то суспільство це би прийняло, бо політика це і є конкуренція, це є нормально, але ж проблема не в тому, що в Ющенка, в Януковича чи в Тимошенко є президентські амбіції, проблема в тому, що їхнє протистояння є персональним. Якби вони формулювали певні напрямки розвитку держави і за тими напрямками стояли певні соціальні групи, то в тому нічого поганого би не було, але на сьогодні ми маємо персональне протистояння, а це не політика.
І друге. Ми маємо таку ситуацію, що, на жаль, Віктор Андрійович політику розуміє на такому патріархально-родинному рівні, це якесь архаїчне розуміння політики. І не може не дивувати той факт, що у відносинах з урядом була вибрана півроку тому тактика щоденних дріб’язкових нападок. Мета такої тактики була Юлю понизити. Ми задавали запитання: «Навіть якщо це вдасться, то що це додає президенту?». Відповіді не було. І на сьогодні це не лише не додало йому, це понизило його рейтинг, бо суспільство має уяву, що винуватими є обоє, але на порядок більшу провину люди покладають на президента. Бо він справді виглядає як сварливий чоловік, який щодня мучить працьовиту жінку. Далеко не так, що вона така вже працьовита, але суспільство головну відповідальність покладає саме на президента.
Можна також трактувати, що ідея змін до Конституції була просто стратегічно не прорахована, яку реально Балога нав’язав президенту в надії, що той в Конституційній війні перехопить ініціативу і це дасть йому плацдарм для старту на президентських виборах. В результаті «ящик Пандори» був відкритий і ми отримали: може найгіршу ситуацію в конституційному процесі, коли кожна політична сила полізе в парламент зі своєю Конституцією, а це означає, що нівелюється саме значення Конституції як документу, який визначає консенсус принаймні серед політичних еліт. Ми ж прекрасно розуміємо, що якщо сьогодні свій проект Конституції внесли регіони, завтра внесе БЮТ, потім внесе президент, потім ще внесе Тягнибок і всі будуть вносити і в нас буде 5 або 7 проектів Конституцій. А це означає, що шансів на прийняття Конституції нема взагалі.
Як можна ставитись до того, що в персональній боротьбі обидві сторони започаткували процес руйнації інститутів влади. Я маю на увазі події навколо ФДМ та останні спроби проштовхування в парламент рішень, які фактично ліквідовують Верховний Суд України. Це було зроблено руками Ківалова і компанії. Можна по-різному ставитись до Кучми, проти якого я боровся, але за десять років свого президентства Кучма будував інститути влади так, як він їх розумів. Він робив кордон, зміцнював внутрішні війська, а тут ми маємо факт, що інститути державної влади використовуються у внутріполітичній боротьбі. Ще трошки і в нас було би вже два фонди державного майна, до того йшло. Але небажання дати уряду виконати обіцянку щодо виплати заощаджень не означає, що треба було блокувати приватизацію як таку. З того питання був конструктивніший вихід. Президент міг би запропонувати прем’єрові спільними зусиллями розблокувати приватизацію, поміняти Семенюк, але не на Портнова, і чітко поставити перед прем’єром ситуацію, що кошти від приватизації діляться 50 на 50. 50 % – на соціальні потреби, а 50 % – на інфраструктуру, на енергозбереження. І віддати гроші на місцевий рівень, щоб тут впровадити енергозберігаючі технології в першу чергу для населення. Так має чинити нормальна державна влада, якщо вона хоче відповісти на виклик Росії, яка нам цього року «впаяє» 400 доларів по-мінімуму ціну на газ. Цього нічого не було зроблено, бо засліплені тією персональною боротьбою, вони відкинули все на задній план і, в першу чергу, державні інтереси. І така ситуація переконує мене в тому, що і президент України і партія НСНУ перебувають зараз в процесі, який називається «точка неповернення». Як це для мене не прикро, але це є факт. Окремі песимісти кажуть, що «точка неповернення» вже взагалі пройдена, інші кажуть, що вона ще не пройдена, але якщо події будуть так розвиватися, президент буде далі так собі роздумувати, а Балога той роздум використовувати для вирішення персональних завдань, то з високою долею ймовірності можна прогнозувати, що ми отримаємо розвалений парламент, розвалену коаліцію, нестворення на її уламках нової коаліції пізніше уряд в статусі в.о., а згодом або дострокові вибори, які будуть просто серйозною бійкою, або безкоаліційне існування, а потому президентські вибори, порівняно з якими вибори 2004 року будуть виглядати легкою прогулянкою.
Цей песимістичний настрій я маю не тому, що виходів нема. Виходи з цієї кризи насправді є. Але фракція НУ-НС має одну велику проблему: ми не маємо діалогу з президентом. До червня ми мали лише три зустрічі з президентом. Ми вислухали три лекції, приблизно по три години кожна і наші намагання, щоб президент вислухав нас наштовхувалися на стіну. Якщо в нас немає діалогу, то це означає, що ми не розуміємо президента, а президент не розуміє нас. Коли нам заявили що фракція поводить себе не так і навіть не дали можливості висловитися, чому фракція себе так поводить, коли було сказано, що міністри, які проходили за президентською квотою зараз викликають невдоволення, то виникає закономірне питання: двічі Ющенко подавав в уряд Тимошенко своїх міністрів і двічі через деякий час ці міністри ставали в опозицію до свого президента. Значить щось є не так. І якщо приводом до такої позиції президента було голосування міністрів проти розірвання договору з «Венко» (який на моє глибоке переконання, бо я досліджував це питання, є страшенно шкідливим для безпеки України), то тоді виникає питання: чому ж крок за кроком регулярно президент втрачає союзників? Останній союзник, якого він втратив – Яценюк, це вже майже очевидно.
Думаю, що тут не було б такої великої проблеми, якби йшлося лише про НУ-НС чи про президента. Але ж мова йде про національні інтереси. В такій ситуації українська влада слабне і розсипається на очах, тому що політику, повторю ще раз, заміняють персональні протистояння, персональна бійка за ресурси. І нема нічого дивного, що в оточенні ворогуючих сторін завжди опиняються шахраї і «пройдисвіти», які роблять свій інтерес. Бо так завжди буває, коли влада не є консолідованою. Коли запитуєш наших спеціалістів, принаймні в області нафти і газу, то вони кажуть, що дві сили виграють на протистояння Ющенка і Тимошенко і на спостерігаючій опозиції Януковича (який також безвідповідальний, бо опозиція могла б відігравати певну конструктивну роль, якби вона того хотіла. А Янукович просто з боку чекає, поки ті двоє поб’ються і він знову прийде до влади). Так-от що говорять люди, які мають відношення до найболючішого енергетичного сектора - На цьому протистоянні користають дві сили: Росія і декілька українських олігархів, в першу чергу такі як Коломойський, які цю країну грабують до останнього. Всім є відомо, що уряд вже півроку не може скликати збори «Укрнафти» і забрати дивіденди в державний бюджет в розмірі 400 млн. дол., бо там Коломойський утримує 41%; всім відомо, що уряд не може скликати збори «Укртранснафти» (100%- державної компанії!). Уряд не може того зробити, бо виявляється районний суд десь у Кацапєтовці прийняв рішення, що через хворобу одного із членів наглядової ради, якби були проведені збори акціонерів, порушуються права цього хворого. А він може хворіти хоча б і рік! І тому ми маємо факти масового рейдерства. Наприклад, на такому крупному підприємстві як Кременчуцький нафтопереробний завод! За даними американських досліджень за останній рік у нас було 2, 5 тис. випадків рейдерства, тобто прямого захоплення державних чи приватних підприємств під «липовими» рішеннями суду. Це є яскравий приклад того, що країна котиться до руйнації. І якщо цю руйнацію не зупинити, то на виході ми отримаємо хаос.
Будь-які дострокові вибори, на мою думку, Україну послаблять і можуть навіть зруйнувати підвалини незалежності. Найстрашніше в тому всьому те, що люди, які мають доступ до державної влади і можуть той хаос зупинити, на сьогодні не демонструють такої здатності. А наша роль (я вважаю, що парламенті є декілька десятків людей, хто розуміє), наша роль є знівельована тим, що парламент є паралізований і ми позбавлені можливості використовувати єдину трибуну, яка в нас є – парламентську трибуну, не маючи реального доступу до виконавчої влади. І в цій ситуації, я думаю, вже очевидно, що ми всі візьмемо паузу, перерву в півтора місяця, до вересня, що є, може, останнім шансом для того, щоб спробувати знайти конструктивний вихід із ситуації. Такі плани, грубо кажучи, в наших папках є, питання в тому, що їх можна реалізовувати лише тоді, коли в нас буде контакт і діалог з президентом, а президента буде співробітництво, а не війна з Тимошенко. Якщо ці фактори будуть не використані, то Україну може чекати поглиблення і ще раз поглиблення хаосу...
Ігор Танчин: Які, на Вашу думку, існують можливості виходу із кризи і на якій підставі можуть знайти консенсус Ющенко з Тимошенко?
Зараз ситуація для президента взагалі стала критичною в тому плані, що якщо пів року тому консенсус ще можна було знайти, то зараз ймовірність консенсусу знизилась практично до нуля. Президент мав домовитись з прем’єром про те, що він її залишає прем’єром до 2014-го, а вона натомість підтримує його на президентських виборах. Це міг бути єдиний консенсус. Але це треба було зробити зразу після парламентських виборів, а не війну з нею починати, в надії потопити її, а насправді втопитися самому. Я впевнений, що при підтримці політичних еліт цього можна було б досягнути. Друга ситуація полягала в тому, і ми пропонували її президентові ще в грудні, щоб не йти на конституційну реформу. Бо це приведе до ще більшого хаосу. Тепер фактично ми мусимо стояти на тій позиції, яку найбільш рельєфно висловив Яценюк: не треба чіпати діючої Конституції, бо будь-який конституційний процес ще більше порве нам ситуацію. В кінцевому підсумку найкраще було б поміняти Конституцію до президентських виборів, але воно вже не виходить і це означає, що конституційний процес треба згорнути. При тому в існуючій Конституції справді є дуалізм влади, є купа проблем, але увійти зараз в 2009 рік з дискусією навколо Конституції це означає фактично зруйнувати правове поле держави і правову свідомість, яка і без того є низькою.
Ющенко має певну специфіку у прийнятті рішень. З 2002 по 2004 рік він в багатьох випадках виявляв нерішучість, але в нас тоді з ним був регулярний контакт і він тоді більше слухав критичних слів в свою адресу. Якщо він зараз відгородиться від тих, хто йому буде говорити неприємні речі, то тоді – все. Але ж він може відкритися для діалогу і тоді в тому діалозі ми можемо з даної ситуації «вирулювати». Якщо він цього не робить, то він поставив на собі хрест, тоді він вже пройшов, або завтра пройде «точку неповернення». Тоді основна бійка розгорнеться між Тимошенко і Януковичем, зі всіма витікаючими з цього наслідками.
Вихід є і для НУ. Я не член НУ, але я написав записку з 9-ти пунктів в якій виклав усім членам НУ своє бачення виходу для НУ, збереження її електорального потенціалу і збереження самої НУ як «третьої сили». Тому що об’єднавчий процес на базі НУ не виходить. Для цього потрібно було б робити частковий або повний її ребрендінг, потрібна була б нова ідеологія, треба було б по-новому вибудувати відносини з президентом. Ті відносини мали б стати партнерськими, бо ніхто ж не буде голосувати за партію президента, рейтинг якої напряму буде залежати від рейтингу президента. Це приблизно позиція трьохрічної дитини, яка не хоче пускатися татової руки. Треба було трошечки відсепаруватися від президента і збудувати з ним партнерські стосунки. Тоді це б зберігало електоральний потенціал НУ, а так вона «сиплеться». «Самооборона» вже «посипалася». Отже ми йдемо до того, що якщо сценарій є негативний, тоді Ющенко і його блок залишаються без шансів, точка кристалізації формуватиметься навколо Тимошенко і ПР. Тоді це буде регіональна війна, це буде поділ України на дві частини. Політрада нашого блоку, незважаючи на гостру дискусію, більшість з цих пунктів підтримує, але потім все впирається в те, що немає дороги «наверх».
Продовження буде.
Джерело: "Народна самооборона"
http://www.nso.org.ua/ua/analytics/2354
Відповіді
2008.07.10 | omela
Стецьків - молодець
І багато чого правильного каже. (І раніше казав, в 2006, в 2007 і т.д.). Але його не послухають (вкотре), навіть і в "рідній" "Самооборонській" групі. І ще. Мені чомусь здається, що довго він там не затримається.2008.07.10 | omela
детальніше
> Тарас Стецьків:> Ми не маємо 226 голосів. І можна, звичайно, юридично доказувати і пояснювати, що коаліція існує, але по факту нам бракує одного депутата і ми не можемо приймати результативних рішень.
Так.
> Далі я скажу чим керувалися, якою мотивацією, в Адміністрації Президента, але тим не менше цей фактор точно мав місце.
Мав. Не був першорядним, але мав. Аналогічно з тим, як дії Тимошенко хоч і не є основною причиною інфляції, але оливи до вогню таки добряче додали.
> Другий фактор можна назвати фактором російським. Дивний збіг обставин, що обидва товариші, які покинули коаліцію мають відношення до московського патріархату. І як це не сумно визнати, навіть пан Бут, який йшов за квотою «Народної самооборони». Цей факт і ряд інших, про які ще можна буде говорити в процесі дискусії, наштовхують на думку, що Росія є зацікавлена в дестабілізації української влади, оскільки у цьому році дуже гостро постало питання щодо приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО.
Це нмд головний фактор. На користь цього свідчить зокрема те, що Рибаков з Бутом вийшли саме під час візиту Ющенка до Москви, і для того це явно було несподіванкою.
> І третій найменший фактор: ПР була зацікавлена в такому розвитку подій і зрозуміло, що вона працювала на цей сценарій.
Це самоочевидно, виходячи з інтересів ПР.
> В цій ситуації дуже дивну позицію зайняв президент. Я про це вже говорив і мушу сказати знову. Президент зайняв позицію стороннього спостерігача. На моє глибоке переконання президент є учасником коаліції і коли він бачить, що в правлячій коаліції настала криза, то не має права, як перша особа в державі займати відсторонену позицію і казати, що головний відповідальний Яценюк, а потім Тимошенко, а потім два Кириленки. Так, звичайно, можна таким чином діяти, але це не позиція державного діяча в моєму розумінні.
З попередбного досвіду відомо, що Президентові властиві вагання та небажання діяти у досить критичних ситуаціях, чекати поки розв'яжеться само собою.
> Тому моє припущення і переконання зводиться до того, що єдиною людиною, яка може зараз відновити діяльність Демократичної коаліції є президент, якщо він цього захоче.
Не єдиною. Авктивніше мала би діяти і Тимошенко, зокрема в напрямку домовленостей з Литвином. Та й з позбавленням мандату Рибакова БЮТ явно не робить усе можливе... Але... Тимошенко також усунулася, і чекає що буде. Таке враження, що їй здається, усі варіанти для неї виграшні. Тимошенко властивий розрахунок. Відправлять у відставку - добрий старт для през. кампанії й уникнення відповідальности.
> Я скажу своє пояснення: серед 5-и пунктів ми бачимо на вибір або президент йде до Плюща і домовляється з ним, і Іван Степанович дає згоду увійти в коаліцію
Так. Плющ міг би врятувати. Т.б. Плющ людина близька до Ющенка.
> або президент по-серйозному розмовляє з Литвином, адже думати, що з Литвином може домовитись сама «Наша Україна», або сама Тимошенко було би по меншій мірі наївно.
Якраз з Литвином мала би домовитись саме Тимошенко. І не сьогодні, а ще з самого початку. Прем'єр - очільник коаліції, і вміння домовлятися вона продемонструвала зокрема на комуністах.
> Причому я зовсім не переконаний, що ціною долучення фракції Литвина було би спікерство самого Литвина.
Навіть яки це було ціною, воно все одно того варте.
> Мої особисті розмови з «литвинівцями» показують, що серйозної розмови не було.
Не було, бо всі чекають розв'язки.
> Наступний момент. Наші юристи самі навели достатньо фактів, щоб піддати сумніву українське громадянство пана Бута. Він не закінчив процедуру виходу з російського громадянства.
Слушно. Якщо взялися за Жванію, візьміться для порядку і за Бута. Хоча б тут був би "закон один для всіх".
> Так, можна було прийняти закон про імперативний мандат
Як його прийняти, коли коаліції голосів не вистачає? І чи закон може мати зворотню силу?
> Моє припущення полягає в тому, що на сьогодні Ющенко перебуває в стані нерішучості і вагання. Він не прийняв ще рішення що для нього є кращим: втримати демократичну коаліцію, чи піти на широку.
Очевидно, так.
> І розрахунок авторів цього плану полягає в тому, що ВР, а конкретно фракція НУ-НС, під загрозою розпуску парламенту проголосує 37-а голосами за вихід з однієї коаліції і утворення другої, з Партієюрегіонів і Блоком Литвина.
На сьогодні вони помиляються, бо 37 голосів немає, але якщо БЮТ продовжить свої "конституційні танці" з ПР (на чому наполягають такі люди як Портнов), не виключено, що під загрозою цього 37 голосів назбереться. Чистий виграш від цього - у ПР.
> Аналіз показує, що президент, який іде на розпуск парламенту мало того що страшенно втрачає в очах громадськості як всередині країни, так і назовні (бо це ж якийсь парадокс раз в рік розпускати парламент. Той не подобався була одна коаліція, тепер ніби твоя коаліція, ти знов парламент розпускаєш).
Минулого разу рейтинґ піднявся взагалі-то, але скоріш за все то був виняток, зумовлений конкретною ситуацією.
> В цій коаліції його влаштовує все, крім особи Юлії Тимошенко, яка розглядається як конкурент, що піде на президентські вибори.
Так, але головна проблема в тому, що Тимошенко діє як ворожий конкурент.
> І друге слабке місце цього плану – це те, що не вирішується питання хто ж стане прем'єром. Ясно, що для Ющенка була б найбільш прийнятною ситуація, коли Балога стає прем'єром, але на це в жодному разі не піде ПР, і всі це прекрасно розуміють. Умовою широкої коаліції з боку ПР є прем'єрство самого Януковича.
Отож.
> І тоді Україна опиняється в «сірій зоні» між НАТО і Росією, з усіма витікаючими з цього наслідками. Один на один в теперішній розбалансованій владі і в теперішньому абсолютно розхристаному нашому політикумі ми перед Росією не встоїмо. Це для України дає дуже гнітючу перспективу. Не хочу нагнітати, але це може вести до руйнації інститутів влади.
Це так. Але політики настільки захопилися внутріщньою боротьбою, що це вже мало хто помічає (Яценюк, Кириленко, той же Стецьків). В т.ч. і "Самооборони" це стосується.
> І НАЙСУМНІШЕ, що це протистояння в очах громадян виглядає як протистояння між президентом і прем’єром. І суспільство до кінця собі не може сформулювати в чому ж вони протистоять. Бо ні президент, ні прем’єр не пояснюють чим їх позиції відрізняються.
Боротьба за владу в чистому вигляді. Причому прем'єр постійно проявляє ініціативу.
> Якби це було публічно сформульовано як відмінність напрямків, вектору розвитку, поглядів, якщо хочете ідейних установок,
Як це може бути сформульовано, коли в Тимошенко немає ні ідейних установок, ні напрямків? Крім єдиного - здобути повну владу. Усе що вона робить - це засоби досягнення цієї мети (соціальний популізм).
> але ж проблема не в тому, що в Ющенка, в Януковича чи в Тимошенко є президентські амбіції, проблема в тому, що їхнє протистояння є персональним. Якби вони формулювали певні напрямки розвитку держави і за тими напрямками стояли певні соціальні групи, то в тому нічого поганого би не було, але на сьогодні ми маємо персональне протистояння, а це не політика.
Абсолютно так.
> І друге. Ми маємо таку ситуацію, що, на жаль, Віктор Андрійович політику розуміє на такому патріархально-родинному рівні, це якесь архаїчне розуміння політики.
Угу.
> І не може не дивувати той факт, що у відносинах з урядом була вибрана півроку тому тактика щоденних дріб’язкових нападок. Мета такої тактики була Юлю понизити. Ми задавали запитання: «Навіть якщо це вдасться, то що це додає президенту?». Відповіді не було. І на сьогодні це не лише не додало йому, це понизило його рейтинг, бо суспільство має уяву, що винуватими є обоє, але на порядок більшу провину люди покладають на президента. Бо він справді виглядає як сварливий чоловік, який щодня мучить працьовиту жінку. Далеко не так, що вона така вже працьовита, але суспільство головну відповідальність покладає саме на президента.
Це теж почасти вірно.
> Можна також трактувати, що ідея змін до Конституції була просто стратегічно не прорахована, яку реально Балога нав’язав президенту в надії, що той в Конституційній війні перехопить ініціативу і це дасть йому плацдарм для старту на президентських виборах. В результаті «ящик Пандори» був відкритий і ми отримали: може найгіршу ситуацію в конституційному процесі, коли кожна політична сила полізе в парламент зі своєю Конституцією, а це означає, що нівелюється саме значення Конституції як документу, який визначає консенсус принаймні серед політичних еліт. Ми ж прекрасно розуміємо, що якщо сьогодні свій проект Конституції внесли регіони, завтра внесе БЮТ, потім внесе президент, потім ще внесе Тягнибок і всі будуть вносити і в нас буде 5 або 7 проектів Конституцій. А це означає, що шансів на прийняття Конституції нема взагалі.
Спочатку треба визначитись яким чином взагалі її приймати (Конституційні збори, верховна рада, референдум), а потім розглядати проєкти (хай буде декілька, брати від усіх краще). Замість цього ПР і БЮТ вперто проштовухується ідея прийняття Конституції у цій Верховній Раді.
> Можна по-різному ставитись до Кучми, проти якого я боровся, але за десять років свого президентства Кучма будував інститути влади так, як він їх розумів. Він робив кордон, зміцнював внутрішні війська, а тут ми маємо факт, що інститути державної влади використовуються у внутріполітичній боротьбі.
І це правда.
> Але небажання дати уряду виконати обіцянку щодо виплати заощаджень не означає, що треба було блокувати приватизацію як таку. З того питання був конструктивніший вихід. Президент міг би запропонувати прем’єрові спільними зусиллями розблокувати приватизацію, поміняти Семенюк, але не на Портнова, і чітко поставити перед прем’єром ситуацію, що кошти від приватизації діляться 50 на 50. 50 % – на соціальні потреби, а 50 % – на інфраструктуру, на енергозбереження.
Але на час конфлікту за ФДМ прем'єр була настільки упевнена у своїх силах, що просто хотіла ВСЕ. І діяла відповідним чином, через Портнова. Тепер ситуація зайшла в глухий кут, і недовіра поглибилася настільки що надії на нормальну компромісну питання навіть не видно.
> Цього нічого не було зроблено, бо засліплені тією персональною боротьбою, вони відкинули все на задній план і, в першу чергу, державні інтереси. І така ситуація переконує мене в тому, що і президент України і партія НСНУ перебувають зараз в процесі, який називається «точка неповернення».
Слушно. Хоча не тільки президента і НСНУ. На мій погляд, для президента ще якесь поле для маневру залишається, а от для НСНУ, в актуальному вигляді, рації існування вже немає. Навіть якщо він збережеться, то як рудимент.
> голосування міністрів проти розірвання договору з «Венко» (який на моє глибоке переконання, бо я досліджував це питання, є страшенно шкідливим для безпеки України)
І замість сумнівної "Венко" підконтрольним прем'єрові "Нафтогазом України" просувається ще шкідливіша для безпеки України ідея віддати шельф "Газпрому"...
> Будь-які дострокові вибори, на мою думку, Україну послаблять і можуть навіть зруйнувати підвалини незалежності.
Дострокові вибори це ще не найстрашніше. Найстрашніше оце:
> Найстрашніше в тому всьому те, що люди, які мають доступ до державної влади і можуть той хаос зупинити, на сьогодні не демонструють такої здатності.
> Зараз ситуація для президента взагалі стала критичною в тому плані, що якщо пів року тому консенсус ще можна було знайти, то зараз ймовірність консенсусу знизилась практично до нуля.
Отож.
> Президент мав домовитись з прем’єром про те, що він її залишає прем’єром до 2014-го, а вона натомість підтримує його на президентських виборах. Це міг бути єдиний консенсус.
Це наївно думати, прем'єр з її шаленою жагою влади, були би погодилася на такий варіант, без того щоби вона (як прем'єр) не була головною. Треба зважати на ці її інтереси.
> але увійти зараз в 2009 рік з дискусією навколо Конституції це означає фактично зруйнувати правове поле держави і правову свідомість, яка і без того є низькою.
"Скриньку Пандори" вже відкрито.
> Вихід є і для НУ. Я не член НУ, але я написав записку з 9-ти пунктів в якій виклав усім членам НУ своє бачення виходу для НУ, збереження її електорального потенціалу і збереження самої НУ як «третьої сили». Тому що об’єднавчий процес на базі НУ не виходить. Для цього потрібно було б робити частковий або повний її ребрендінг, потрібна була б нова ідеологія, треба було б по-новому вибудувати відносини з президентом. Ті відносини мали б стати партнерськими, бо ніхто ж не буде голосувати за партію президента, рейтинг якої напряму буде залежати від рейтингу президента.
Саме так. НУ потрібна повна ґрунтовна реформа, ребрендинґ, нова ідеологія, зміна формату відносин з президентом. І, як не парадоксально, на щастя, поява "ЄЦ" сторила гарну нагоду і пристойний шанс реформу здійснити. На моє переконання, зараз дуже багато від Кириленка залежить.
> «Самооборона» вже «посипалася».
Отож, що посипалася. Вона втратила самостійну перспективу. Дякувати Жванії
2008.07.10 | omela
може, поставите позначку "передрук" замість "лінк"?
2008.07.10 | Hoja_Nasreddin
Re: Тарас Стецьків. Політична криза (л)
>Ми не маємо 226 голосів.Про які голоси мова? Для конкретного голосування. Чи формального існування? Якщо перше, то НІКОЛИ не мали
>І можна, звичайно, юридично доказувати і пояснювати, що коаліція існує, але по факту нам бракує одного депутата і ми не можемо приймати результативних рішень.
Не хочете – не доводьте. А коаліція існує. Щодо голосувань результативних: ТРИ місяці поспіль ВР не працювала через кульки ’НЕНАТО’, і як допомогла юридично-формальна наявність 227 депутатів у коаліції?
>Перший: звичайно це відбулося не без відома і не без участі Секретаріату Президента ... Далі я скажу чим керувалися, якою мотивацією, в Адміністрації Президента...
Так ми тільки про АП говоримо, чи нарешті скажемо про Президента Ющенка
>Бо суд може прийняти будь-яке рішення, але якщо коаліція не відновить кількість 226 депутатів, вона буде непрацездатною.
Знову за рибу гроші. Вона не була працездатною з самого початку, і всі бачили і бачать – хто тут диригент і джерело
>В цій ситуації дуже дивну позицію зайняв президент. Я про це вже говорив і мушу сказати знову. Президент зайняв позицію стороннього спостерігача.
Себто як? Сидить збоку й спостерігає, як Балога підписує укази?! Ніяк Стецьків не наважиться вимовити, що Президент активний учасник та керівник тієї всієї вакханалії
>На моє глибоке переконання президент є учасником коаліції
Формально – не є. І він про це уже висловлювався публічно
>Тому моє припущення і переконання зводиться до того, що єдиною людиною, яка може зараз відновити діяльність Демократичної коаліції є президент, якщо він цього захоче.
Дивне припущення. З ним тільки до букмекерської контори йти: відновив діяльність – виграв, не відновив діяльності, значить не хотів, отже – все одно виграв.
>І зрештою я пропонував на засіданні фракції 5 пунктів плану як можна відновити діяльність коаліції. Ми збиралися з цим іти до президента і В’ячеслав Кириленко був зобов’язаний домовитись про таку зустріч, але до сьогодні вона не відбулась.
Або не схотів. Або на порозі побачив усміхненого Балогу. А за спиною Кріля. Який публічно висловився проти Кириленка як майбутнього члена ЄЦю
>або президент йде до Плюща і домовляється з ним, і Іван Степанович дає згоду увійти в коаліцію,
Нащо йти?
>або президент по-серйозному розмовляє з Литвином, адже думати, що з Литвином може домовитись сама «Наша Україна», або сама Тимошенко було би по меншій мірі наївно.
В чому наївність? І що такого має сказати Ющенко Литвинові, аби це подіяло?
>Якщо у Литвина є президентські амбіції, а вони в нього є,
Та ніколи це гб-істське чмо не буде президентом і близько. Байки Стецьківа...
>то стартувати на президентську кампанію з посади спікера є недобре. Це показує уся новітня історія України з 90-го року.
То що, може прем’єра йому запропонувати? Чи віце-президента? А може замість Балоги? Ну-ну
>І це можна було б використати, щоб зробити те, що вони чомусь роблять зі Жванією.
Тіпа-наївний Стецьків ’не в курсі’, чого ж то вони роблять це зі Жванією?!
>Так, можна було прийняти закон про імперативний мандат,
Давно пора. І в коаліційній угоді це було написано. Але ви замість прийняти У ПЕРШУ ЧЕРГУ закони, які не дадуть розпастися коаліції, зміцнять її, приймали закони, що вимагали Ющенко й Балога
>попередньо домовившись з Президентом про те, що він його тут же підпише, і на підставі цього позбавити цих людей мандатів.
Він то руками балог робив, а тепер ні сіло ні впало, знищить своє “творіння”?!
>Але, як повідомив нам В. Кириленко, він на зустрічі з президентом всі ці пункти виклав, проте минуло вже стільки часу, вже минуло три тижні, і жоден з пунктів з президентського боку не реалізований, то мене це наштовхує на думку, що очевидно має місце небажання президента скористатися пунктами нашого плану.
Наштовхує на думку через три тижні очікувань? Тоді як все було очевидно на самому початку ДО викладу тих пунктів Ющенкові. Цікаво, пункти викладалися в присутності Балоги? За його безпосереднього коментування їхнього змісту?
>Моє припущення полягає в тому, що на сьогодні Ющенко перебуває в стані нерішучості і вагання.
Це його перманентний природній стан
>Він не прийняв ще рішення що для нього є кращим: втримати демократичну коаліцію, чи піти на широку.
Давно прийняв. Локшина від Стецьківа
>Тоді вже буде бійка без правил.
Чого раптом?
>Не хочу нагнітати, але це може вести до руйнації інститутів влади.
Якщо про ВР та суди, то вони давно зруйновані. А СБУ, а ГПУ – та сама ситуація. Працюють на себе, на ’тата’, на Сантехніка і на Ріната. І все завдяки ґарантові Ющенку
>І тому, моя точка зору тут, до речі співпадає з точкою зору «Опори»: головна відповідальність лежить на президенті, бо він має владні важелі усе це зупинити.
Ну нарешті. Видушив з себе. Перед ’зупинити’ потрібно сказати, що він теє все РОЗПОЧАВ
>Чи він це зробить? – тут є велике питання,
Це взагалі не питання
>І суспільство до кінця собі не може сформулювати в чому ж вони протистоять.
То Стецьків удає що не розуміє. А суспільство розуміє. Принаймні та його частина, яку це питання обходить
>Бо ні президент, ні прем’єр не пояснюють чим їх позиції відрізняються.
Скільки ще мають вони сказати і зробити, щоб речі очевидні стали очевиднішими?!
>Якби це було публічно сформульовано як відмінність напрямків,
Суспільство давно вже не купується на слова, пане Стецьків. Воно оцінює справи
>Віктор Андрійович політику розуміє на такому патріархально-родинному рівні, це якесь архаїчне розуміння політики.
Про синдром ’любих друзів’ та ’кумів’ відомо ще з 2005 року. Стецьків щойно прокинувся
>бо суспільство має уяву, що винуватими є обоє, але на порядок більшу провину люди покладають на президента.
Суспільство не має уяви. Її мають окремі громадяни, члени (хто багату, а хто мізерну). Щодо УЯВЛЕННЯ суспільства, то у стосунках президент-прем’єр більшості все очевидно. А в чому у тих стосунках провина Юлі – то було б цікаво почути. Від Стецьківа.
>Бо він справді виглядає як сварливий чоловік, який щодня мучить працьовиту жінку.
Він не сварливий чоловік. А захланний дИбіл-нероба.
>Далеко не так, що вона така вже працьовита, але суспільство головну відповідальність покладає саме на президента.
Ну-ну, пане Стецьків, про ледарку Тимошенко розкажіть докладніше. Ви будете у перших лавах, навіть Балога та його песики з СП бігтимуть позаду вас.
>і в нас буде 5 або 7 проектів Конституцій. А це означає, що шансів на прийняття Конституції нема взагалі.
Як кількість проектів впливає на шанси? Особливо проект Тягнибока на шанси проекту Прдунів?
>Як можна ставитись до того, що в персональній боротьбі обидві сторони започаткували процес руйнації інститутів влади.
Про обидві сторони – докладніше, пане Стецьків
>Я маю на увазі події навколо ФДМ та останні спроби проштовхування в парламент рішень, які фактично ліквідовують Верховний Суд України.
Так де тут обидві сторони. Сере постійно один, а у смороді звинувачують двох?!
>Це було зроблено руками Ківалова і компанії.
А для чого ж Ківалова відзначив грамотою Ющенко? Щоби руки Ківалова працювали адекватно
>З того питання був конструктивніший вихід. Президент міг би запропонувати прем’єрові спільними зусиллями розблокувати приватизацію, поміняти Семенюк, але не на Портнова,
В чому конструктивізм? Зробити так як хочуть БалоЮщенки?
>і чітко поставити перед прем’єром ситуацію,
Ситуацію не ставлять. Може Стецьків мав на увазі ультиматум? Так тоді так і треба казати
>що кошти від приватизації діляться 50 на 50. 50 % – на соціальні потреби, а 50 % – на інфраструктуру, на енергозбереження. І віддати гроші на місцевий рівень, щоб тут впровадити енергозберігаючі технології в першу чергу для населення.
До чого тут цей розподіл взагалі? Ющенкові взагалі ті всі проблеми до дупи. Завершується 4-й рік його президенства – зробленого НУЛЬ !
>І така ситуація переконує мене в тому, що і президент України і партія НСНУ перебувають зараз в процесі, який називається «точка неповернення».
Куди? У владу? А анекдот про Крамарова та протигаз чули-сьте, пане Стецьків?
>а потому президентські вибори, порівняно з якими вибори 2004 року будуть виглядати легкою прогулянкою.
Звідки такий песимізм?
>Але фракція НУ-НС має одну велику проблему: ми не маємо діалогу з президентом.
Який вам ще діалог? Он президент запропонував Сталінград-для-Юлі, а ви нерозумні відмовилися. То тепер Луценко та Жванія мають діалог з прокуратурою
>До червня ми мали лише три зустрічі з президентом. Ми вислухали три лекції, приблизно по три години кожна і наші намагання, щоб президент вислухав нас наштовхувалися на стіну.
Хто ж вам забороняв пекцію перетворити на іспит для студента Ющенка? І то на першій зустрічі? Самі винні. А тепер НСНУ ще звинувачує Жванію в аморальності. А перед тим Ющенко вимагав (пропонував настійливо) відкликати пів-уряду (квоту НУНС) і призначити інших. Бо ці бач від рук відбилися. Так хто там утворив коаліцію, аг? БЮТ+Ющенко? А НУНС так собі, для меблів?
>Якщо в нас немає діалогу, то це означає, що ми не розуміємо президента, а президент не розуміє нас.
Хибне твердження
>двічі Ющенко подавав в уряд Тимошенко своїх міністрів і двічі через деякий час ці міністри ставали в опозицію до свого президента. Значить щось є не так.
Та в опозиції до Ющенка переважна більшість громадян України.
>чому ж крок за кроком регулярно президент втрачає союзників? Останній союзник, якого він втратив – Яценюк, це вже майже очевидно.
Бо так пропонує союзник Балога, що сантехніком працює
>І нема нічого дивного, що в оточенні ворогуючих сторін завжди опиняються шахраї і «пройдисвіти», які роблять свій інтерес. Бо так завжди буває, коли влада не є консолідованою.
Хибне твердження. В такій ситуації просто їх легко виявити
>Так-от що говорять люди, які мають відношення до найболючішого енергетичного сектора - На цьому протистоянні користають дві сили: Росія і декілька українських олігархів, в першу чергу такі як Коломойський, які цю країну грабують до останнього.
Всім відомо, яка причина непорозумінь у газовому протистоянні. Не потрібно, пане Стецьків нікому замулювати очей
>Це є яскравий приклад того, що країна котиться до руйнації. І якщо цю руйнацію не зупинити, то на виході ми отримаємо хаос.
Називайте винуватця цієї руйнації, не соромтеся
>Будь-які дострокові вибори, на мою думку, Україну послаблять і можуть навіть зруйнувати підвалини незалежності.
А то чого? Бо не оберуть Стецьківа?
>парламент є паралізований і ми позбавлені можливості використовувати єдину трибуну, яка в нас є – парламентську трибуну,
Хіба така мета існування ВР? Аби політик-депутат міг використати трибуну?
>не маючи реального доступу до виконавчої влади.
Що означають ці слова? Уряд створений коаліцією
>І в цій ситуації, я думаю, вже очевидно, що ми всі візьмемо паузу, перерву в півтора місяця, до вересня, що є, може, останнім шансом для того, щоб спробувати знайти конструктивний вихід із ситуації.
Так, відпустка кличе спокусливо, а вихід пошукаємо на морях-океанах
2008.07.10 | Володимир
Re: Тарас Стецьків. Політична криза (л)
Сука, блядь! Де наш український Піночет?! Риторичне запитання. Нема. Ні українського, ні Піночета. Бо перелякані "по жизні" хохли. Сцикуни йобані. Ні совісті, ні честі. Одні хапальні рефлекси.Далекоглядно ж сантехнік наказав юродивому зняти Гриценка! Може б у того бзда вистачило. Хоча, навряд чи.
2008.07.10 | Hoja_Nasreddin
Володю перечитайте ще одне інтерв'ю Стецьківа яке я виклав
2008.07.11 | Володимир
Re: Володю перечитайте ще одне інтерв'ю Стецьківа яке я виклав
Перечитав. Повний пиздець.2008.07.10 | Yes
Re: Вибачайте, повний понос за виключенням про Росію.
Як можна домовлятися з Тимошенко, коли надворі вже 16% інфляції, а вона малює до кінця року 15,9% і хоче, щоб народ за тими правилами жив.Єдина форма домовлення - це Тимошенко пункт за пунктом виконує все, що Ющенко каже і всі успіхи може на себе записувати і я би на її місці так робив.
Якщо чесно, то я найменше переживаю за Ющенка, а Тимошенко ше треба до виборів дожити, як політик. І Стецьківи, портнови, губські не допоможуть. Київ показав, де знаходиться Тимошенко.
2008.07.10 | Володимир
Re: Вибачайте, повний понос за виключенням про Росію.
ковтуненку!!! Чому й досі не застрелився від пережитої самонакликаної ганьби?! Гадаєш, коли міняєш ніки, то тебе по стилю не видно?Мерщій стріляйся! Хоч з водяного пістолета.