07/11/2008 | Tatarchuk

Юрій Стець, народний депутат України, «Народна самооборона»

До соціологічних досліджень можна ставитись по-різному. Але з огляду на те, що всі вони в один голос останнім часом невимушено кричать, що 40-50% українців не довіряють жодному нинішньому політичному лідерові, навіть зі статистичною похибкою у 2%, можна робити висновок: український народ послав далеко до дупи всіх без винятку: Президента з прем’єром, коаліцію з опозицією і майже весь депутатський корпус – 448 народних депутатів. Ще двох – Бута і Рибакова він послав двічі. На що розраховують ті, хто в прогресуючому сюрреалізмі політичного діалогу апелює до ймовірності дострокових виборів? Дискредитувавши себе в очах принаймні думаючої частини країни, вони прописуючи політичні сценарії, заплітаючи коси інтриг, створюючи «дорожні карти» на найближчі десять років аж ніяк не розвитку країни, а свого політичного довголіття, сподіваються, що ця гра може цікавити ще когось, крім них самих. Які до бісу парламентські чи президентські, строкові чи дострокові вибори? Жоден з представників політикуму не зможе відповісти на просте банальне запитання – з чим ти і твоя політична сила збираєтесь йти до людей. А головне – навіщо?

Тому, пропонуючи абсолютно суб’єктивний погляд на чотири можливі варіанти розвитку подій політичної осені, одразу зазначу: жоден з них не виглядає достатньо логічним, ще більше зводячи до абсурду рух в нікуди української політичної еліти, нагадуючи вкотре біблійну істину – має померти останній, хто пам’ятає рабство.

1. Зрив дострокових парламентських виборів.

Перша версія, яка можливо виглядає найбільш абсурдною, а тому абсолютно реальною. Отже, осінь 2008 року, розпуск парламенту, оголошення дострокових виборів. Для початку про очевидне. Основні гравці незмінні – Партія регіонів, БЮТ, оновлений формат НУ–НС, Блок Литвина, комуністи і новостворений ЄЦ. З огляду на це, можна прогнозувати, що в день виборів всім буде зрозуміло, що будь-який з можливих форматів коаліції матиме перевагу у 2–3 голоси. Пригадую, 30 вересня 2007 року всі причетні до дострокових виборів технологи, політконсультанти, журналісти бігали з однаковою інформацією. Зранку – про можливий формат коаліції за участю регіони-комуністи-Литвин, – а тому очікуйте в понеділок Майдан, помаранчеві намагатимуться визнати вибори недійсними, тим самим зірвавши їх. З 12-ї години дня все навпаки – помаранчеві перемагають у 2–3 голоси, очікується десант донецьких, Янукович спробує вкотре знехтувати думкою виборців, результати виборів будуть скасовані. Чи насправді можливим був сценарій зриву виборів з того чи іншого боку, вирішувати вам. Я знаю тільки одне – у цій країні можливе все. Не вірите – пригадайте, що півтора року тому в можливість дострокових виборів говорили винятково на мітингах «Народної самооборони». Далеко не всі вірили. А сталось. Щоправда, користі від подібного сценарію (зрив виборів) нікому – ні людям, ні політикам. Хіба що посилиться фактор зовнішнього впливу і наша державність дійсно стоятиме на колінах перед «великим братом». Назву країни оберіть самі. Росія чи США, Гондурас чи Бенілюкс.

2. Люди проігнорують вибори

Зрозуміло, що як тільки дострокові вибори, як варіант бодай якогось виходу з патової ситуації, хоча б комусь сьогодні будуть вигідні, ми побачимо конкретні кроки до запуску механізму. А допоки чуємо тільки браваду – ми до виборів готові! Якщо доведеться… але ж навіщо… треба шукати компроміс…

І все ж таки уявімо – сталося. Чому ж тоді нам, політикам не хочеться вірити в те, що є абсолютно можливим – народ може відмовиться брати участь в цьому абсурді. У минулому скликанні представники коаліції потурбувалися про запровадження 50%-го порогу явки виборців. Проголосувало менше половини – позачергові вибори визнаються такими, що не відбулися. А механізму, що робити далі, в законодавчому полі не існує. Розмови щодо його ухвалення стануть черговим сюжетом політичних баталій. На додачу до всіх попередніх.

Ну це вже точно – абсурд абсурдів. Кожен політик має запитати в себе, наскільки він себе бачить пролонгатором такого сценарію.

3. Нова коаліція – новий уряд

Давайте спробуємо змоделювати ситуацію, у якій 37 депутатів НУ–НС все ж таки проголосують за створення широкої коаліції. Мені видається це абсолютно неможливим, я справді поважаю своїх колег із фракції, але спроба бути об’єктивним примушує мене розглянути й цей варіант.

Отже, є 37 політичних самогубців, яких ненавидять ті, хто їх обирав, з ними не вітаються їхні колеги, які автоматично переходять в опозицію, їм апріорі не довіряють партнери з нової коаліції – зрадивши раз, як відомо, не… Якраз у цій ситуації, подібний народний вислів не зіграє. Люди точно вже на наступних виборах вірити нікому не будуть. А іншого годі й чекати – виборчу систему міняти ніхто не збирається, жодна з політсил збільшення довіри не заслуговує, а отже, триватимуть змагання в підкупі, фальсифікаціях та маніпуляційних схемах. А в підсумку – лідери політсил, що утворили нову коаліцію остаточно впавши в азарт, щовечора заряджатимуть політичні патрони на завтра і всіма способами намагатимуться відбити електоральні втрати, парламентська масовка тихенько займеться своїми справами, час від часу відриваючись від них задля якогось чергового «блокування трибуни», країна – поступово втратить внутрішній контроль і стрімко зовнішній. У цій ситуації, можливо, виграє Юля, оскільки вона опозиціонер від Бога, трохи Литвин, оскільки знайдеться більше тих, хто повірить, що він потрібен країні, і представники новоутвореної третьої сили, куди увійдуть луценківці, кириленківці, бо тоді народ зрозуміє – точно не ЄЦ, значить не падлюки.

Ще раз наголошую, варіант здається мені неможливим, але …

4. Збереження статус кво

Київські вибори яскраво продемонстрували дві основні тенденції: перша – вибори можна виграти за допомогою примітивного підкупу виборців, і другу – абсолютну апатію в суспільстві до всякого роду виборів. Тому якщо основні гравці політичного ринку вирішать, що нема сенсу витрачати фінанси на дострокові вибори і все залишити так, як є, то, як на мене, нас очікує ось що: у телеефірі – перманентні псевдодискусії на тему «хто винен», у Верховній Раді – бездарний сітком. Президент і прем’єр щодня змагатимуться в точності словесних пострілів й дальності амбіційних забігів. І на додачу фірмове знущання – улюблений пасаж вітчизняного політикуму: люди мудрі, вони розберуться. Адекватній людині важко реагувати на все це інакше, ніж сумнозвісною емоційною фразою завжди стриманого Азарова або не менш сумнозвісними емоційними діями менш стриманого, але більш щирого Луценка.

У будь-якому разі за рік до президентських виборів розкіш довгограючого парламентського телесеріалу навряд чи хтось собі може дозволити. А тому можливий непередбачуваний «нульовий» варіант – маніпулятори перестануть маніпулювати, так звані сірі кардинали від політики – кукловодити, парламентарі згадають, що вони законотворці, уряд залишать у спокої на Банковій, Президента не буде грати його оточення, бо він Гарант нації, а значить, має беззаперечну підтримку людей по обидва береги Дніпра, українські економічні мігранти вертаються додому, бо з огляду на те, скільки нам треба побудувати до Євро-2012, з’являється велика кількість добре оплачуваних робочих місць.

Чи можливий такий варіант? Можливий, якщо всі учасники процесу зрозуміють – чотири попередні сценарії лише відкладають політичну смерть. Ну хоча б власне его має спрацювати?

З повагою до Українського Народу, частиною якого є мої колеги з українського парламенту,

Юрій Стець, народний депутат України



Джерело: "Народна самооборона"

http://www.nso.org.ua/ua/analytics/2379