07/12/2008 | Hoja_Nasreddin

http://www.dt.ua/1000/1550/63572/
№ 26 (705) 12 — 18 липня 2008

«Прося у нищего на хлеб, богатым подаем на бедность»
Автор: Валентина САМАР (Крим)

Хочу цілком щиро приєднатися до абсолютно справедливих вимог російських дипломатів і політиків щодо необхідності неухильно дотримуватися угод з базування Чорноморського флоту РФ на території України. І закликаю вище керівництво рідної країни приєднатися. Однак спочатку сісти та на свіжу голову ці угоди перечитати. А угоду між урядами України і РФ зі взаєморозрахунків, пов’язаних із поділом ЧФ і перебуванням на нашій території російського флоту, що публікується вперше в «ДТ», у певних місцях — по кілька разів. Особливо цей абзац статті 2:

«Після погашення Україною державного боргу перед Російською Федерацією орендна плата здійснюється Російською стороною прямими платежами».

Потім зняти слухавку, зателефонувати до Міністерства фінансів і довідатися, скільки ж ми винні з тих 3 074,0 мільйона доларів США, у погашення яких на 20 років маємо суцільні радості та гордощі. Одночасно з’ясувати, що датою погашення боргу був кінець 2007 року, що в Угоді обумовлено. І хоч на хвилину задуматися: наскільки по-іншому, якби цього боргу вже не було, будувалися сьогодні великотрудні та малопрогнозовані переговори з базування ЧФ, у результаті яких ми й на одинадцятому році (!) перебування на нашій території іноземної бази не можемо домогтися завершення інвентаризації, початку верифікації, повернення того, що оренді не підлягає.

Після цього дозволяється «дзвінок другові», який знає, скільки ж можуть принести Батьківщині прямі платежі за використання території України під базу ЧФ. І будь-кому, навіть тому, хто не має досвіду керівництва Нацбанком, стане зрозуміло, що ці кошти треба знайти негайно, тому що потім упродовж ще восьми років можна одержувати щорічно стільки ж, а то й удвічі-втричі більше.

Вигідність для України (причому матеріальна, можливо, — і не в першу чергу) негайного погашення визначеного Угодою газового боргу, спонукання Росії до переходу до справжньої оренди землі, інфраструктури, акваторій, полігонів, радіочастот здається настільки очевидною, що виникають певні сумніви. Те, що цією можливістю дотепер не скористалися, — це через недомисел, службову халатність чи ми маємо справу зі зрадою Вітчизні?

Боргова розписка
У масовій свідомості Чорноморський флот знаходиться на території України до 2017 року на умовах оренди. А як орендна плата Україні погашається державний борг за газ. Офіційні особи застосовують ці самі формулювання, хоча насправді жодних юридично оформлених орендних відносин немає.

Тимчасове перебування на території України російського Чорноморського флоту в цілому визначено трьома базовими угодами, які були підписані 28 травня 1997 року, а набрали чинності в 1999 році. Це дві угоди між Україною і РФ — про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України й про параметри поділу Чорноморського флоту колишнього СРСР, а також Угода між урядом України та урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України (далі — Угода про взаєморозрахунки). Усі документи припускають підписання окремих угод, більшість з яких, зокрема і щодо взаємних розрахунків, дотепер не узгоджені та не підписані. Самі ж рамкові угоди виписані так, немов їх писав Ходжа Насреддин для ілюстрації хитромудрої притчи про ішака, якого потрібно було за двадцять років навчити читати Коран. Тобто з надією, що за 20 років базування ЧФ у Криму або ішак здохне, або емір, або він сам, і тоді спробуй розберися, а поки що ішак у господарстві знадобиться... Та, слава Богу, всі живі й навіть є надія на диво. Ні, ішак не заговорить, але Насреддин буде змушений за його експлуатацію на час експерименту платити.

Отже, спробуємо визначити, скільки ж Україна залишається винна Росії за тими боргами, які й лягли в основу взаєморозрахунків за перебування на нашій території російського флоту. Стаття 1 Угоди про взаєморозрахунки зазначає визнану сторонами суму боргу України за дер­жавними кредитами, наданими їй Росією в 1993 і 1995 роках, — три мільярди сімдесят чотири мільйони доларів з урахуванням відсотків за користування кредитами. В рахунок погашення боргу за цією ж статтею в 1998 році мали провести взаємозаліки по таких сумах:

— 521,06 млн. доларів компенсації Україні вартості отриманих від неї кораблів, суден і плавзасобів (із частки України після поділу ЧФ);

— 5,449 млн. доларів — компенсація 50 відсотків вартості кораблів, суден і плавзасобів, виключених зі складу ЧФ із 3 серпня 1992 р.

Стаття 2 припускає ще одну компенсацію в рахунок погашення боргу — 200 млн. доларів за матеріали, що розщеплюються, із вивезеної з України ядерної зброї — відповідно до окремої угоди. У жовтні 1997 р. вона була
підписана й сума уточнена — 199,829 млн. дол.



Крим. Кораблі російські, земля наша
Розрахунки за використання ЧФ земельних ділянок з об’єктами берегової інфраструктури, акваторій бухт у Севастополі та Феодосії (їхній перелік — у додатках 2 і 3 до Угоди) мають проводитися «шляхом щорічного зменшення рівними частками державного боргу України», що залишається після відрахування компенсацій, про які йшлося вище. Тобто суми в 2 347,662 млн. дол. Суму щорічного погашення держборгу України Угодою визначено в 97,75 млн. доларів.

Справедливість визначених Угодою сум взаєморозрахунків і компенсацій не просто ставиться під сумнів українськими експертами. Багато хто називає їх грабіжницькими. Ми наводимо дані Володимира Безкоровайного, віце-адмірала у відставці, заступника міністра оборони й командуючого ВМС України в 1993—1996 роках. За його словами, експертна оцінка вартості корабельного складу ЧФ при його поділі не проводилася, тому ніякого достовірного обґрунтування наведені в Угоді суми вартості частини української частки флоту, переданій російській стороні, не мають. 158 кораблів, суден і плавзасобів були оцінені, як ми вже казали, у 521,06 млн. доларів. Володимир Безкоровайний, спираючись на оцінки групи залучених їм експертів, стверджує, що ця сума нижча, ніж вартість металу переданих кораблів на ринку брухту. У наведених показниках вартості кораблів враховані їхній технічний стан, вартість судноремонтних робіт, витрат на поновлення боєздатності, а розкид цін — залежно від стану й терміну служби.

Корабель першого рангу коштує від 600 до 1300 млн. доларів США. Україна передала Росії три із шести отриманих кораблів першого рангу, сумарну вартість яких експерти оцінили в 2,75 млрд. доларів США. Дизельні підводні човни проекту 641-б коштують від 200 до 360 млн. доларів США. З огляду на те, що «б-9» не мала акумуляторної батареї та потребувала ремонту, її вартість мала б становити близько 240 млн. доларів США. П’ять кораблів другого рангу експерти оцінили в 1,75 млрд. доларів. Десять кораблів третього рангу — у 1,375 млрд. доларів. Вартість 98 допоміжних суден забезпечення експерти пропонують оцінити за найнижчою ціною — 382 млн. доларів.

Таким чином, вважає Володимир Безкоровайний, Україна передала російському ЧФ частину своєї частки розподіленого флоту за ціною одного старого крейсера (521 млн. дол.), тоді як реальна вартість її могла становити майже 6,5 мільярда доларів. Порівняти ці дані практично ні з чим — нам не вдалося знайти інших експерт­них оцінок. А якби вони й були — поїзд пішов. Однак запитання залишається: хто персонально з українського боку дав «добро» на такі розцінки, і якими були мотиви?

Є аргумент: Україна пішла на поступки, оскільки Росія продавала їй газ за ціною, значно нижчою від світових цін. Але поступка не може в кілька разів перевищувати сам борг! І, до речі, недавно нам нагадали, скільки ж коштував для України «газпромівський» газ у дев’яності. Рік тому, під час саміту G8, Володимир Путін зробив скандальну заяву: «Ми 15 років субсидуємо Україну низькою ціною на газ у розмірі 3—5 мільярдів доларів щорічно. Ми не маємо наміру робити це й надалі».

Банкова у відповідь звинуватила Росію в тому, що протягом десятиліття Україна змушена купувати газ за цінами, вищими від тих, за якими його продають у Європу! Як доказ заступник голови секретаріату президента О.Чалий надав пресі дані самого «Газпрому»: «Є офіційні документи, коли «Газпром» звертався в судові інстанції, коли він намагався відстояти свої інтереси зі своєчасної проплати з боку українських партнерів за газ, де він робив розрахунки своїх збитків. І, наприклад, на 1997 рік він дав офіційну інформацію, що середньоконтрактна ціна на газ із поставок у Європу дорівнювала 67,5 долара». Тим часом ціна за тисячу кубометрів російського газу для України, за його словами, становила 80 доларів, і протягом 1992—2000 років Україна за нього переплачувала.

Газовий момент у цій історії, звісно, досить важливий. І в усій історії України він, на жаль, ключовий. (Навіщо Росії Чорноморсь­кий флот, якщо в неї є «Газпром» — універсальна зброя тактичного і стратегічного призначення, особливо в ослаблених корупцією країнах? А прижилося ж у підсвідомості, здається, навічно, — ми винні Росії за газ. Вчора, сьогодні, завтра. Скоро діти, напевно, народжуватимуться з комплексами боржників. Якщо нічого з цим не робити, звісно. Для початку — не навчімось не повторювати помилку, ув’язуючи свої поступки із зобов’язаннями щодо газу. Росія свої «поступки», як показує гіркий досвід, швидко компенсує черговими підвищеннями цін.

Однак повернімося до наших підрахунків. Якщо вже зараховано всі компенсації та погашення, то на 2008 рік ми виходимо на суму боргу 1 272, 212 млн. доларів. (Сума неточна — в рахунок погашення українського боргу Росія також оплачує відсотки за ставкою Libor+1 відсоток річних для шестимісячних депозитів.)

Це, звісно, в тому разі, якщо Україна застережений борг інакше, як взаємозаліками, не зменшувала. Як з’ясувалося — ні.

«ДТ» звернулося з письмовим запитом у Міністерство фінансів України й отримало відповідь: «На 10.07.2008 року погашено 1.881. 644.140,0 дол. США від суми боргу України перед Російською Федерацією, залишок боргу становить 1.192.355.860,0 дол. США».

Наступне наше запитання стосувалося застереженого угодою терміну погашення кредитів 1993 і 1995 років до кінця 2007 року: чи ставило вище керівництво країни завдання погасити протягом цього терміну весь борг, щоб перейти до отримання прямих платежів від РФ за оренду, як те передбачає стаття 2 угоди?

Відповідь:

«Стосовно питання про дострокове погашення державного боргу України перед Російською Федерацією слід зазначити, що станом на 10.07.2008 таке завдання урядом України поставлене не було.

З іншого боку, у даному разі питання полягає у величині платежів за оренду об’єктів, пов’язаних із перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України. Погашення Україною боргу не означатиме, що Російська Федерація погодиться на збільшення цих платежів».

Відповіді на запитання — чи обговорювалася взагалі така можливість: сплатити борг на мільярд доларів, щоб потім, за найпесимістичнішими оцінками, отримувати протягом восьми років по два мільярди, у поданій інформаційній довідці не було. Натомість є інформація, що законом про бюджет на нинішній рік і проектом змін до нього кошти на «дострокове погашення боргу» перед РФ не передбачені.

Підіб’ємо риску. Отже, уряд України протягом десятиліття або взагалі не ставив перед собою мету погасити борг 2007 року з тим, щоб перейти до застережених в Угоді про взаєморозрахунки прямих платежів РФ за оренду землі, акваторії, об’єктів інфраструктури та інших ресурсів, або з якихось причин (політичних, економічних, через те, що гору над державним узяв приватний інтерес) не зміг її досягти. І на сьогодні таке завдання вищим керівництвом країни не поставлене. А це означає, що дія кабальної боргової розписки триватиме, і питання, скільки часу, — принципове. Слід зауважити, що Угода про взаєморозрахунки, взагалі-то, до 2017 року — терміну дії двох інших базових угод щодо ЧФ — не прив’язана. Вона діє до повного виконання сторонами зобов’язань, які з неї випливають. Якщо Україна гаситиме борг лише заліками по
97,75 млн. дол. на рік, то до 2017-го він все ще існуватиме! На суму близько 300 мільйонів доларів. Тобто т.зв. оренда може ще тривати два-три роки.

Закономірне запитання — де взяти гроші для погашення боргу? Варіантів багато: від отримання кредиту (якщо перспектива його швидкого погашення реальна) — до внутрішньої позики. Гадаю, ці облігації в народу набудуть особливої популярності.

Далі. Прораховувати вигоди й ризики — економічні, політичні, військові, соціальні тощо, визначати доцільність такого сміливого, як для стомленої в газовому борговому зашморгу України, кроку повинна не лише міжвідомча урядова комісія, ефективність роботи якої мало помітна, а й спеціально створена група експертів із третього сектора.

А даних для аналізу — чи варта шкурка вичинки — вже предосить.

Оренда без оренди
Як бачимо з вище наведених розрахунків, в угоді йдеться виключно про погашення боргу, а не про орендну плату за базування в Криму Чорноморського флоту.

При цьому стаття 2 визначає: «Україна передає російській стороні в оренду.....»

І далі: «Російська сторона використовує орендовані земельні ділянки, розміщені на них об’єкти берегової інфраструктури й акваторії бухт відповідно до чинного законодавства України».

Тобто передусім, відповідно до Земельного і Водного кодексів України та законів про оренду державного і комунального майна й землі.

Це ключовий момент, який дозволяє стверджувати, що Росія грубо порушує зазначену угоду і чинне законодавство України, оскільки використовує ресурси та майно без правоустановчих документів. Більше того, чиниться жорсткий опір їх оформленню.

Тут, вважають експерти, є один важливий момент. Згадані закони передбачають, що міжнародні договори мають перевагу над внутрішнім законодавством. Але в такому разі може йтися лише про закріплені умови перебування ЧФ на території України — замість орендної плати за землю і майно, розрахованої за певною методикою, прийнято погашення держборгу України. Свого роду бартер. Але це жодною мірою не скасовує визначених законодавством вимог до оформлення права користування землею, акваторією, майном тощо.

Можна казати, що першого кроку до цього Україна не зробила сама, не наполігши на проведенні інвентаризації й не взявши на баланс усе те, що потім у встановленому порядку потрібно було б передавати в оренду Російській Федерації для забезпечення функціонування ЧФ. Але спроби були. Ще в середині 90-х фахівці із питань земельних ресурсів та відомі експерти з оцінювання землі в Криму працювали. Власне, інвентаризацію земельних ділянок, які використовує ЧФ, на 2005 рік було завершено, профільний інститут виконав усі необхідні роботи, командири військових частин ЧФ їх завізували. Більше того, командування ЧФ й уповноважені органи з питань земресурсів Криму підписали спільно розроблений план, яким до кінця 2005 року було узгоджено терміни оформлення документів на орендовану землю. Однак він залишився невиконаним. Як каже один із учасників цього процесу, «чорноморцям надавали по голові». Мовляв, угоди — міждержавні, і всі процедури мають вестися на рівні столиць. Однак інвентаризацію земельних ділянок, що їх використовує ЧФ у Криму і Севастополі, відповідно до законодавства України було завершено.

«ДТ» також володіє даними з офіційних джерел. На території АР Крим російська сторона використовує 14 667,5618 гектара. Левова частка землі припадає на Ленінський район — це морський десантний полігон для проведення тактичних навчань із бойовими стрільбами з висадкою десанту. Площа — 13 031 га. Правовстановчі документи на жодну ділянку не оформлені.

Під час інвентаризації було виявлено 18 земельних ділянок, що не ввійшли в додатки до угоди, але використовуються ЧФ. Їх площа — 23,3061 гектара. З них під об’єктами гідрографічної служби (ті самі маяки й РНС) — 12,6139 га.

У Севастополі до вересня 2007 року українська сторона змогла ідентифікувати 308 земельних ділянок, які РФ використовує для розміщення ЧФ, загальною площею 3 тисячі 328 га.

Тут також були виявлені невраховані в додатках до угоди ділянки і розташовані на них об’єкти. Усього — 75 об’єктів на площі близько 36 гектарів.

Інвентаризація, яка нарешті здійснилася на десятому році перебування іноземної військової бази на території суверенної європейської держави, зауважимо, була виконана в односторонньому порядку й усупереч очевидній протидії з боку орендаря. Виявлено було чимало неточностей, закладених у додатках до угод. За словами начальника управління з земельних ресурсів Севастопольської міськдержадміністрації І.Сизова, під час роботи з’ясувалося, що частина об’єктів, які значилися в другому додатку, тобто серед об’єктів Севастополя, розташовані в Криму, і навпаки: «Так, в одного з командних пунктів площею 208 га, що проходить по другому додатку, насправді виявилися розміщеними в адміністративних межах Севастополя всього 6 га. Решта території цього об’єкта розташована в АРК. Або: частина військових містечок, зазначених у другому й третьому додатках, перелічені кілька разів і важко було однозначно ідентифікувати їх по земельних ділянках. Та, попри це, за роки ретельної праці ми вийшли на результат».

Крім того, у грудні 2005 р. Кабінет міністрів України затвердив план з проведення інвентаризації держмайна, що перебуває в користуванні Чорномор­ського флоту Росії в Сева­стополі, Феодосії, Ялті й сел. Гвардійсь­кому. Розпоряд­женням уряду було встановлено, що Міноборони відповідає за управління майном, яке використовується для військового призначення, а Фонд держмайна — за соціально-культурні й побутові об’єкти, які використовує Чорноморський флот РФ.

Уже на початку 2006 р. Фонд майна АРК повідомив, що під час перевірки встановлено: ЧФ РФ незаконно використовує 96 об’єктів, яких немає в додатку до угоди між урядами України й Росії про поділ Чорноморського флоту. Крім того, російська сторона в односторонньому порядку розібрала й списала 35 об’єктів у Криму, попри те, що досі не ухвалене загальне рішення про списання нерухомого майна, орендованого ЧФ. І, крім того, командування ЧФ РФ передало в суборенду 25 об’єктів без погодження з українською стороною.

У січні 2008 р. під час переговорів у Москві нотою МЗС України російській стороні була передана зведена інформація про конфігурацію й площі земельних ділянок, які використовує Чорноморський флот Росії на території України.

Продовження важкого процесу знову зависло. У методиці не сходимося. Україна вважає, що договори на оренду треба укладати на кожен об’єкт і земельну ділянку, як того вимагає законодавство, на яке є пряме посилання в Угоді про взаєморозрахунки. Проте Росія наполягає, що все має бути оформлене як єдиний комплекс. З огляду на те, що об’єкти ЧФ розкидані по всьому Криму, уявити цей комплекс важко. Та й навіщо. Не передбачено це в такому вигляді Земель­ним кодексом. Так, РФ потрібно укласти не один десяток договорів на оренду. Адже земля перебуває у віданні різних населених пунктів, за їхніми межами — вже компетенція райдержадміністрацій. Клопітно. Але ж у Росії на це було аж десять років!

Попутно висуваються претензії до української сторони (зі «зливаннями» у пресу) — багато ділянок відчужено в ЧФ, передано приватним особам або комерційним фірмам під забудову. Так, це правда. Тільки претензії не за адресою.

«Голові Севастопольської міської державної адміністрації Жуньку Л.М., Голові Севастопольської міської ради Борисову В.М. ...Чорноморський флот Російської Федерації добровільно відмовляється від земельної ділянки орієнтовною площею 40,68 га в районі хутора Молочний (військове містечко №488), переданої ЧФ РФ в оренду на підставі Додатку №2 до Угоди про параметри поділу ЧФ... Командуючий Чорноморським флотом, адмірал В.Масорін» (лист №86/12-16 від 24.01.2004).

Із рішення Ялтинської міської ради №421 від 05.10.2005: «Розглянувши добровільну відмову військового санаторію ЧФ РФ «Ялта» від частини земельної ділянки...».

«Голові Севастопольської міської державної адміністрації Іванову С.А. ...прошу розглянути в установленому порядку питання про погодження використання земельної ділянки 13,5 га в районі бухти Козача, ...яка є місцем дислокації військової частини №13140 ЧФ РФ, для будівницт­ва кварталу житлових будинків... Начальник інженерного забезпечення, розквартирування й облаш­тування — заступник командуючого ЧФ РФ В.Кім» (лист №82/2090-3 від 10.10.2005).

Цитати можна продовжити також із рішень Качинської селищної ради №371 від 30.12.2003, Севастопольської міськради №4148 від 14.12.2005, Массандрівської селищної ради №46 і 26 від 24.10.2006 і 27.12.2006, Феодосійської міськради №675 від 27.02.2007 тощо. Всі вони приймалися на підставі добровільної відмови або погодження з боку посадових осіб Чорноморського флоту. І жодне не було оскаржене в судах.

А з полігоном «Опук» і зовсім цікава історія. Ще 1994 року командуючий ЧФ адмірал Е.Балтін підписав документ, яким «у зв’язку зі скороченням робіт військової частини №09882» просив Кримський комітет із земельних ресурсів і Ленінський райвиконком «вилучити в народне господарство» 11 тисяч 963 гектари. А 1998 року президент Л.Кучма підписав указ про створення заповідника «Опукський», куди з колишнього або нинішнього полігону ЧФ нібито «потрапило» понад 880 гектарів. Межі полігону, як розумієте, всі ці роки ніхто в натуру не виносив. Де що відрізалось, куди наклалося, у принципі відомо. Зокрема й місцевим органам влади, які за ці роки встигли узбережжя біля полігону великими щедрими наділами (по 100 й 250 гектарів) передати в оренду фермерам. І в людей є держакти.

За цією ж схемою суди в Севастополі вже спонукали місцеву адміністрацію здати в оренду великі ділянки землі під комерційну забудову на землях, які, як усім відомо, — у користуванні ЧФ. Тільки документів на це право Росія не оформила.

З другого боку, хто ж повірить, що якісь п’ятеро фізосіб могли отак просто одержати на території військової частини ЧФ у Массандрі ділянки під будівництво індивідуального житла? Чи там ніхто службу не несе? Чи хтось на паях? І яким чинам близькі фірми, що якимсь дивом дістають змогу вести будівництво на землях військово-морської бази? Наївних серед нас немає. У Москві, думаю, теж. Тому ліпше швидше почати оформляти документи на користування землею й об’єктами нерухомості, поки все не відсудили. І, до того ж, як запевняють експерти, якщо Росія поквапиться, то може дешевше одержати землю в оренду в Криму. Ціни ж зростають!

Найсмачніше
В українських ЗМІ за останній рік можна було зустріти чимало гаданих сум, які називали як орендну плату за базування ЧФ на території України. Від 400 мільйонів доларів до чотирьох, а то й п’яти-шести мільярдів доларів. Обґрунтування й методика підрахунків, на жаль, ніким не здійснювалися. Маючи намір виконати свою «інвентаризацію» і оцінку орендної плати, «ДТ» поцікавилося даними експертів з оцінювання землі та нерухомості, аналітиків різних центрів у Криму, Севастополі та Києві. У результаті, дійшли висновку про необхідність вести підрахунки за двома методиками. Перша — узвичаєна в нашій країні, що називається, офіційна, заснована на вирахуванні певного відсотка від нормативної вартості землі. Ми маємо у своєму розпорядженні дані щодо нормативного грошового оцінювання всіх без винятку ділянок землі, які займає ЧФ у Криму. Цей метод дасть нам мінімальний розмір орендної плати за використання землі.

І другий метод — за міжнародними стандартами оцінювання землі, формула якого дуже проста. Земля коштує стільки, скільки доходу може принести. Що ж до нерухомості, то тут підрахунки можуть бути дуже відносними — оцінювання не здійснювалося, навіть допуск представники Фонду держмайна мали не на всі об’єкти. Що стосується плати за використання акваторії в Севастополі й оренди причалів, то ми наведемо дані центру «Номос», який використовував методику, визначену КМ України, й аналогії з оплатою, яку виконують комерційні структури.

Складність підрахунків у даному разі, за словами відомого в Україні експерта з оцінювання землі Ірини Іванової (яка, до речі, працювала в групі спеціалістів НДІСЕП із теми базування ЧФ у Криму ще в середині 90-х, про що ми згадували), полягає в тому, що об’єкти ЧФ, а отже, і земельні ділянки, не локалізовані у військово-морській базі, як це прийнято у світі, а розкидані по всьому Криму. Тому й аналогії з платою за іноземне базування в інших країнах тут не зовсім коректні. Хоча суми вражають — рахунок йде на мільярди. Можна вчинити просто, каже Ірина Іванова, і прийняти оренд­ну ставку в 30 доларів за квадратний метр на рік, як це робиться в усьому світі. Але у нас ще до цього не звикли.

Тому звернімося до більш знайомих методів, які дадуть нам мінімум. Сьогодні плата за оренду землі в Україні, за наявними нормативами, має бути не менше трьох і не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Для прикладу візьмемо ділянку, на якій розташований санаторій ЧФ «Ялта». Площа — 6,88 гектара. Нормативне грошове оцінювання — 19 654 053,1810 гривні. Отже, орендна плата за землю по максимуму — 12% (центр Ялти все ж таки) становитиме
2 358 486, 38 гривні на рік. Або ж 487 290, 574 долара (за офіційним курсом НБУ на 10.07.08).

Не запитуйте, де в Ялті можна орендувати землю за такими цінами. У реальному житті, звісно ж, їх немає. Тільки на папері. Але все пізнається у порівнянні. 97,75 млн. доларів нинішньої «орендної плати» за все, що є в Криму і Севастополі. І всього лише один об’єкт соцкультпобуту в Ялті — майже півмільйона доларів на рік.

Нормативне грошове оцінювання полігону «Опук» — 342 мільйони гривень. Застосовуємо теж максимальну ставку, бо узбережжя, навколо — заповідні землі. Отже, орендна плата за землю становитиме 41,04 млн. гривень або 8,479 млн. доларів. Все ж таки Ленінський район. О, і все це ще треба індексувати на 1,028, бо дані нормативних грошових оцінювань — минулорічні, а ціни зростають.

Ми, звісно ж, не будемо втомлювати читачів нагромадженням цифр. Підсумовуючи розрахунки спеціалістів, «класична» орендна плата тільки за землю в Криму та Севастополі (тут — за усередненими даним) може скласти на рік щонайменш — 250 млн. дол. США.

Коли врахувати, що орендна плата в Україні за квадратний метр об’єкта нерухомості, як нам пояснили у фонді майна АРК, може встановлюватися в розмірі від одного до 90% від його нормативної грошової оцінки, то експерти радять нам не ризикувати з розрахунками, не маючи на руках цих даних. І взяти до уваги думку військових спеціалістів. Віце-адмірал у відставці Володимир Безкоровайний вважає, що робити такі підрахунки, поки немає даних про стан і оцінювання об’єктів, некоректно. Але все ж ризикнемо припустити, що оренда за користування всіма об’єктами інфраструктури, включаючи 127 причалів, устаткування аеродромів, полігонів, плюс радіочастотного ресурсу й акваторії Севастополя «потягне» на суму не меншу від тієї, що утворилася шляхом класичного розрахунку орендної плати за землю. Разом півмільярда доларів.

Тепер звернемося до другого методу, прийнятого для оцінювання вартості землі та її оренди в усьому світі. Як каже Ірина Іванова, земля коштує стільки, скільки вона коштує за вашим парканом. Тобто до уваги не беруться об’єкти, на ній споруджені, — так би мовити, земля в чистому вигляді. Так от, за парка­ном військових частин, які в Се­вастополі розташовані, як правило, у прибережній, привабливій для бізнесу зоні, сотка землі коштує 20 тис. дол. Гектар, отже, — 2 млн. дол. Якщо навіть узяти ставку в п’ять відсотків від вартості, то орендна плата становитиме 100 тис. дол. за гектар, тобто 350 млн. дол. за 3500 гектарів. Але не вся земля в Севастополі така приваблива. Хоча, якщо подивитися на півострів Херсонеський, де розташований запасний аеродром ЧФ часів холодної війни, то ціна землі під привабливий інвестиційний проект може бути й у кілька разів вищою. Тому що право оренди за чинним нині законодавством продається на аукціоні.

З урахуванням вартості оренди акваторії в Севастополі та Феодосії, орендної плати за землю плюс така ж сума за об’єкти, оренду причалів (приватні компанії платять по 1,2 млн. дол. на рік.), по Криму і по Севастополю за другим методом підрахунків виходимо на суму щонайменш у 1,5 млрд. дол. на рік.

І все це, на думку експертів, жодним чином не може суперечити тій обставині, що в Угоді про взаєморозрахунки йде посилання на те, що орендні відносини щодо базування ЧФ регулюються законодавством України. Позаяк воно передбачає, що міжнародні договори мають преференцію над внутрішнім законодавством. Тобто, як сторони домовляться. Можна ж і безплатно, каже Ірина Іванова, передати територію в оренду. Але слід пам’ятати, що країна, яка не захоче, щоб на її території знаходилася іноземна військова база, за жодні гроші не погодиться на її розміщення. А країна, яка дуже хоче таку базу в якомусь місці мати, заплатить будь-які гроші. В розумних межах, звісно. Враховуючи національні інтереси.

Наша лабораторна робота, яка не претендує на всеосяжну оцінку реального розміру орендної плати за базування Чорномор­ського флоту на території України, втім, мала на меті — привернути увагу керівництва України й усіх, хто багато років намагався знайти вихід із перманентного переговорного процесу до того, що є невикористаний легітимний шанс переломити сформовану тенденцію та ситуацію. Для цього необхідні лише політична воля, професійний підхід і патріотизм діла, а не слова.