07/15/2008 | omela

Матеріали «круглого столу» політиків та експертів.
Львів, 4 липня 2008 року.
Доповідач – депутат ВРУ, член фракції НУ-НС Тарас Стецьків.
Частина ІІ

Частину І читайте тут:
http://vgolos.com.ua/nagolos/7833.html

Андрій Павлишин. Абсолютно неймовірна пропозиція, як для народного депутата. Ти весь час вибудовуєш свою концепцію на браку відсутності діалогу між імператором, помазаником та його боярською думою чи лордівською палатою.А чи не є одним із варіантів виходуіз цієї ситуації звернення до народу, до громадської думки, до публіки, до маси. Мені здається, що Ющенко не є достатньо чутливим до ваших приземлених прохань і звернень, а коли йому покладуть на стіл якусь соціологічну інформацію про настрої громадськості, то він зверне на це увагу.. Мені здається, що у вас зовсім відсутній діалог, контакт, розмова з масою.Чим, до речі, вдало користується Тимошенко, мені здається, що у БЮТ є більше налагоджений цей діалог з людьми, нехай навіть зловживаючи популістськими гаслами.


Тарас Стецьків: Звичайно, ми обговорювали такі речі. Але заклик до народу повинен мати мету. Тобто те, з чим ми звертаємось до народу. До чого ми народ закликаємо? На вулиці вийти? Він вже тепер не виде, тому що він є розчарований, він перебуває в одній з найнижчих точок розчарування. Запропонувати йому якусь ідею? Яку? Розглядалося безліч ідей. Від ідеї боротьби за конституційну асамблею, яка є зовсім віддаленою на 5 років роботою, до якогось безпосереднього тиску на адміністрацію. Ми прийшли до висновку, можливо він і не правильний, але ми вважаємо, що на сьогодні ситуація ще не визріла для такого рішення, бо існує потужний центр впливу, який називається Юлія Тимошенко і щодо якої в народі існують ілюзії, що вона здатна витягнути ситуація, якщо їй не буде заважати Банкова. І це означає, що треба виходити на щось третє, на третю силу, як це вже робить Литвин. Але воно не „грає”, сьогодні не „грає”. Тобто подібні речі мусять визріти, нема критичної маси політиків, готових на таке звернення до народу.


Роман Кошовий. Маю два запитання.Перше: де є та кістка розбрату між вами, Народною Самообороною, і президентом? Розкажіть нам не те, що пишуть в інтернеті, а те, що справді відбувається всередині. І друге, я нещодавно прочитав текст Сергія Тарана, який сказав, що десь через 7-8 років в Україні буде три основних політичних сили. Це Правиця, Ліберальна партія і Профспілкова партія. Власне, це не будуть ті, які переможуть на наступних виборах, але вони будуть готуватися. Я подумав, що я не пригадую жодного політичного партійного проекту, який би успішно прожив 7-8 років. Тому випливає питання: якщо дісно буде викристалізовуватися така ситуація, ви, як людина, яка вже була не в одній політичній партії, до якої ідеології будете прихильними і чи погоджуєтесь з таким твердженням Сергія Тарана?


Тарас Стецьків: Що стосується стосунків президента і Жванії. Вони є прямим відображенням персонально-групових протистоянь, які є основою української політики. Протистояння президента і Жванії має виключно персональний характер. Напевно, є речі яких ми ніколи не будем знати і яких нам не треба знати, бо щось в їхніх стосунках є таке, що вони могли б сказати лише двоє. Але ось яка ситуація:практично всі великі бізнесмени, які підтримували Ющенка після того як він став президентом попсували собі з ним стосунки.

Жванія пішов найдальше, кинувши звинувачення, що отруєння Ющенка взагалі не було, чим зачепив його дуже серйозно. Безпосередньо видимою причиною була доповідна записка президенту про те, що Жванія і Луценко ведуть таємний діалог з Тимошенко. Виходить так, що Тимошенко – найнещадніший ворог і сам факт розмови з нею – неприпустимий факт. А Жванія – дуже імпульсивна людина. Я думаю, що він, як і багато хто з тих, хто був близько до Ющенка під час революції, якось неправильно зрозуміли свої з ним відносини. Тобто мовчання Ющенка сприймалося ними як згода того, що коли він стане президентом вони будуть мати на нього якусь таку сильну домінуючу роль. А коли він став президентом він їм того не дав. І тепер вони всі на нього ображені...Порошенко, Морозов, Івченко, Третьяков, Жванія. На етапі, коли вони йшли до влади, вони не змогли домовитись про розподіл ролей. У версії Жванії воно ще й наклались на їх особисті стосунки, адже Жванія – кум. На цих-от іграх навколо Тимошенко, а він любитель тої інтриги. .. Ющенко до Тимошенко ставиться погано і відповідно до всіх, хто контактує з нею.

Що стосується того, що сказав Таран, то такий сценарій є досить імовірний, але він є не фаталістичним. Ще раз кажу, я абсолютно спевнений, що НУ може зберегтися як політична сила, якщо вона зробить кілька дуже серйозних кроків. Якщо НУ буде плисти за течією, вона справді розпадеться. І тоді частина піде до Тягнибока, інша – піде до Юлі, а ще інша буде шукати собі якусь третю нішу. І проблема є в тому, чому відбувається перехід людей з партії в партію і чому партійні проекти в Україні не живуть більше як 7-8 чи скільки років. Тому що в нас немає ідеологічних партій, партій заснованих на ідеї, на боротьбі за якусь політичну програму. І в цьому плані будуть всі, крім комуністів, які тримаються ідеології, яка зараз має десь 5%.

Це означає, що в теперішньому вигляді не збережеться жодна парія, яка є на перших ролях в українській політиці. Я думаю, що у БЮТ є потенціал еволюціонувати у сторону солідаризму, тобто профспілкової сили, в НУ є шанс стати на правому фланзі, запропонувавши ліберально-консервативеу модель розвитку країни, ПР хай визначається – то вже не моя робота. Бо якщо цього не буде, то в Україні законсервується персональне протистояння і суспільство до цього дістане відразу. Воно просто може відмовити в довірі існуючим політикам, якщо воно буде бачити ту зовсім неприглядну картину взаємопоборювання. Воно буде шукати інших політиків, які запропонують іншу картину розвитку держави. Хто це буде?.. На підході вже є ешелони тих, які за певних обставин дуже можуть „зіграти”.


Олесь Старовойт. Мені загалом видається, що наші політики високого штиву зараз грають у свою якусь комп ютерну віртуальну іграшку. І вони вже навчились перезавантажувати, бо насправді кожен із тих політиків, які зараз в першому ешалоні вже зробили серію якихось таких помилок, що вони вже мали б зійти з політичної арени, але їм прощається, ще раз під іншими марками, чи навіть в тій самій „атмосферці” вони виходять на перші ролі. Тарасе Степановичу! Я з великою повагою ставлюся до вашої політичної діяльності, але мене дуже насторожила сьогоднішня доповідь. Вона була віртуально відв язана від реальних подій. Ви не відчуваєте чим насправді, як насправді живе електорат, живе народ. Ніхто нікого не цікавить і ніхто не знає усіх розкладів. Дуже правильно було сказано, що в парламенті є лише кілька десятків людей, які здатні стратегічно мислити і моделювати ситуацію не від того хто переможе „тато” чи „мама”, чи може вони домовляться, а від того що можна загалом зробити і в економічному, і в політичному, і в правовому, і в зовнішньополітичному плані. Жоден з політичних проектів, жоден із політиків не готовий зараз запропонувати цілісної моделі загалом: ЩО робити в державі. Будь-які переговори між основними політичними гравцями, а домінування, як ми розуміємо, в найблищий час ніхто не буде мати,зводяться до того до поділу посад і преференцій, і в жодному разі не до того, що давате тут зробимо так, а тут – так.

Стосовно спілкування з президентом, підкажу одну річ. Я просто розпитував депутатів як відбувається оте спілкування з президентом. А є проблеми. Бо, скажімо, колись з Кучмою фракції спілкувались через речників, який був один, а можливо кілька і кожен з них свої „5 копійок” додав. А зараз, особливо це стосується фракції НУ-НС, кожен говорить, що хоче. Тобто є потік конструктивних ідей і можливо, навіть їх є забагато і дуже часто вони суперечать. Просто я сам є представником цієї політичної сили і тут немає внутрішніх домовленостей. Насправді „Рух” думає своє, УНП - своє, Стретович – своє (бо я не скажу, що там є партія - там є тільки Стретович). НС з НУ взагалі думають по-різному. І це велика проблема, бо кого має слухати президент. Він може послухати одного, але це не означає, що це сподобається іншим. Реально, блок не може запропонувати єдиної концепції президенту. Навіть те, що ми бачимо зараз відбувається з АМКУ, коли абсолютно логічно був запропонований Давид Жванія, але так, як він повівся зрозуміло, що тепер претендувати він не може. І коли Кириленко логічно його відкликає, відразу ж з являється заява Донія про те, що ми будемо переглядати позиції. І це характеризує дуже напружені і неправильні стосунки в сере дині самої фракції. На дно йдемо разом. І тут вже немає чого ділити.

Що стосується мислення стратегічного. Атака на Жванію, позбавлення його громадянства насправді тягне за собою страшні правові наслідни для держави. Тоді хто ж призначав його на міністра надзвичайних ситуацій, коли він несправедливо отримав українське громадянство? Тоді треба денонсувати всю його діяльність як міністра надзичайних ситуацій. А було прийнято масу різноманітних юридичних документів. А це одне з ключових, стратегічних міністерств. Чи думає хтось в адміністрації чи секретаріаті президента про правові наслідки цього? Будь-який громадянин може подати в суд на будь-яке рішення міністерства, коли там головою був Жванія.


Тарас Стецьків: Справді, народ не розуміє і 9/10 того, про що ми зараз говоримо і, можливо, добре, що не все розуміють. Що я виніс з спілкування: люди хочуть, щоб Юля і Ющенко помирилися, бо в їхньму розумінні мир між президентом і прем’єром – це основний елемент наведення порядку в країні. Люди хочуть порядку, вони втомилися від хаосу. Численні зустрічі показують мені, що люди хочуть, щоб крім БЮТу і ПР збереглася ще якась третя сила, але вони висловлюють пертензії НУ в тому, що фактично вона є „під президентом”.

Щодо діалогу в нашому блоці, то він є важким. Ще більше він утруднився після створення ЄЦ, коли всі зрозуміли, що ЄЦ дістав „золоту акцію” і без нього жодне рішення в коаліції не пройде. Але питання в тому, що президент мусить ислуховувати всіх суб єктів. І якщо він хоче, щоб фракція його розуміла, якщо він хоче з фракцією працювати, то йому треба слухати навіть таку „розхристану” публіку, як наші 9 партій. В багатьох випадках у нас відбувалося таке, що кожен що хотів, те й робив, але в червні, коли настала критична ситуація, коли ми фактично втратили коаліцію, ми виробили консолідовану позицію принаймі по двох питаннях: як рятувати коаліцію і що робити з НУ як пропрезидентською партією. І ми хотіли з президентом досягти взаєморозуміння в цьому плані. Зустрічі не відбулося, а натомість ми отримали лише посилення нападок на Луценка і на Жванію. Прблема з президентом і Жванією полягає в тому, що вони засліплені ненавистю один до одного і в нин, як в боксерському поєдинку світ звузився, це коли ти виходиш на ринг, то в тебе світу нема, є лише обличчя супротивника. От вони є в такій ситуації. Це повний клінч, яка тут політика... І зупинити їх фактично не можна. Я десяток раз говорив з Жванією. Я просив його припинити ці дурні нападки про отруєння, про громадянство Катерини Ющенко і т.д. Я отримав згоду, а на наступний день – чергове інтерв’ю. Така дурна ситуаціія виходить...

Тут хтось на себе має взяти лідерську функцію. Це міг би бути президент, якби він позбувся ролі стороннього спостерігача; це може бути В ячеслав Кириленко, але йому тоді треба позбутися ролі „сина Ющенка”. Хтось має взяти на себе лідируючу позицію і почати керувати процесом. Або в парламенті має виникнути якесь міжфракційне об єднання, яке скаже, що так робити не можна і план для ВР має складатися з двох пунктів:відмова кожного від просування свої конституційних проектів і проект першочергових законів, які би всі зобов язалися приймати. Якщо такого нема, країна йде в хаос. Це означає, що еліта незріла, що політикум нездатний. Ми всі від цього виграємо, і ті хто має менше відношення і ті, хто зовсім непричетні. Але в критичній ситуації або політикум або еліта повинні досягати консолідації, або розпадуться. І якщо такої здатності не буде, то та еліта не пройшла тест, значить она рано чи пізно буде викинута на задвірки. Тоді або замість неї прийде нова еліта, або „прийде лісник і вижене всіх з лісу”. Тільки лісник буде не український.


Володимир Квурт. З площі Ринок Київські пагорби нам заважає якісно споглядати Винниченка, проте всі наслідки того, що відбувається в Києві ми добре відчуваємо на своїй шкурі щоденно. Ми всі даємо класні поради і президенту, і прем єру і один одному, але насправді ми нічого не продукуємо, лише пропонуємо. Всі наші заклики до того, що варто об’єднатися, варто помиритися... А давайте поставимо собі запитання: навколо чого, заради чого це відбувається? Ми розраховуємо на якусь моральність, на якісь політичні механізми, але самі ж визнаємо, що вся українська політика є персоніфікована і всі проблеми лежать в площині міжособистісних стосунків. Конфлікти в нас персональні, проблеми персональні, формування ВР, Конституційного суду персоніфіковані. То чого ж ми чекаємо?..

Як наповнити водою глечик, колисамого глечика немає? Сьогодні влада просто розбита на шматочки. Різні центри приняття владних рішень.Як ми можемо чекати що хтось нас об’єднає? Ви говорите: президент може зробити те, може зробити інше. А чи достатньо в нього повноважень?Чи він готовий взагалі на себе взяти відповідальність? І чи він структурно може це зробити?

Скажіть, будь ласка, які в нас є ідеологічні партії? Де школа молодого політика, яка повинна формуватиструктурні одиниці партії. На кожному рівні від селищної ради до ВР ми спостерігаємо бізнес. Що ми можемо чекати від цих людей?

Ще ми говоримо про мажоритарку. Мене в окрузі обрав народ, я звітуюся перед людьми, які мене обрали. І от приїжджає в Київ, наприклад, Тарас Степанович і каже: хлопці, ви тут не тим займаєтесь, я приїжджав в округ і мені там сказали, що має бути любов між тим і тим. І у мене така позиція, як продиктували мої виборці. Крапка. Яка ж тут політична відповідальність?

Проблеми називаються. А ви назвіть вихід із цього. Коли всі в війні, то про те, чим живе країна ніхто не думає.Чи напрацьовує хтось в країні судову реформу, чи економічну реформу, але структуровану. Ми говоримо нема програми для партії. А хтось сформував ці речі, бодай у вигляді документу і сказав в мене це є.


Ігор Танчин: І я ще спробую додати до сказаного: ми всі вчили історію КПРС і пам’ятаємо хоча б із неї одну з ключових тем: „Про роль особи в історії”; зараз ми прийшли до того, що деякі особи відіграють в нашій історії явно деконструктивну роль.Історія КПРС нас вчила, що жодні особи не можуть гальмувати об’єктивні процеси. Чи об’ єктивно існують в Україні сьогодні якісь сили, які можуть змінити, переламати таку впертість цих осіб? І друге, ти сказав, що у нас є молоді політики, які підтискають нинішніх лідерів. Я чесно кажучи був здивований цією фразою.


Тарас Стецьків: Питання, яке поставив Володимир Квурт – дуже серйозне. Навколо чого об’єднуватись. Я вважаю, що повинно бути розуміння. Якщо немає розуміння, то ми не рушимо з місця. Якщо було би розуміння певних небезпек і викликів, то президент, прем’єр, голова ВРУ і сили, які за ними стоять, могли би виробити певну програму дій. Один факт мене наштовхнув на такі роздуми: приїхав вчора Платіні і в його присутності Тимошенко та Ющенко об’єдналися. Об’єдналися в тому, що „били себе в груди” і запевняли, що Євро-2012 ми проведемо. Те, що вони можуть стати лицем національного приниження, якщо у нас заберуть чемпіонат, їх „стряхнуло” скоренько. Тобто така вже є українська ментальність, що треба щоб добряче „тріпнуло”.

Я бачу декілька пунктів навколо чого можна було б об’єднатися. Наприклад, спільні дії по Євро-2012, в прийнятті тих законів, які потрібні, в тому числі й закону, що ініціювався львівським керівництвом. Друге, поставити спільну мету в вересні, в новому договорі з ЄС досягти перспективи асоціаці] і в грудні добитися ПДЧ. Що для цього можна зробити. 22 липня сюди приїжджає Меркель. Всім відомо, що Німеччина займає категоричну позицію проти вступу України уПДЧ, але якщо президент і прем’єр зустрілися б з нею разом, якщо б вона побачила консолідовану позицію української влади в цьому напрямку, то я думаю, що тоді в нас появилися б шанси.

В області внутрішньої політики можна було б зосередитися на двох речах, які для нас є вкрай важливі.

Перше – це боротьба з інфляцією. Смішно говорити, що з інфляцією має боротися лише уряд. Ніколи сам уряд не подолає інфляцію. Потрібен Нацбанк, потрібні зусилля президента і ВР. Потрібен бюджет. Бо коли президент критикує прем’єра за те, що вона 20 млрд. з 30-ти хоче кидати на соціальні проекти і каже, що 10 млрд. треба дати на армію, то це такі самі інфляційні чинники, як і видатки на соціальні потреби. Значить бюджет треба робити з різким обмеженням державних видатків.

І друге – то є спільні дії в області енергозбереження. Тому що нас „положать” зимою уже з ціною в 400 дол. Як має поводитись країна, яка знає, що газ через пів року буде по 400 дол., а зараз по 170. Так може закупити стратегічний запас газу по цій ціні, закачати в підземні газосховища, благо, є куди закачувати, і протриматися цю зиму. Слід розробити двохрічну програму переходу на енергозбереження, міняти котельні, міняти теплотраси, тратити на це гроші з бюджету. Не тих 700 млн., які зараз є в комітеті, а 7 млрд. Тобто сторони мали б такий план скласти і оприлюднити його для суспільства. Якби такий план був оприлюднений, то це би стояло консолідацією. Знову ж таки, якщо не здатні – то не здатні.

Так, ці люди мають владу. Президент має її вже 4 роки. І тому всі претензії до президента. Я думаю, що президент – головна особа в державі. Неважливо яке в нього прізвище, все одно він – головний відповідальний, хоча не єдиний. А для того щоб домовитись з Ющенком, Тимошенко повноважень не треба, потрібна тільки добра воля. Тоді губернаторам не будуть забороняти їздити на засідання Кабміну, що взагалі є дивовижною практикою. Для Ющенка головне питання, щоб Юля не йшла на президентські вибори. Якщо так було спочатку, то треба було сісти і домовитись. Зрештою, якщо і він і вона підуть на вибори, то що є важливіше персональне сидіння в кріслі чи державний інтерес. Якщо вони думають тільки про президентську посаду, то нашій державі не позаздриш. Я назвав лише 5 пунктів, які могли б бути спільним планом дій, які можуть показати суспільству, що влада нарешті об єдналася.

Що сталося за тиждень до того як Бут і Рибаков вийшли з коаліції? Ми лише один раз за чотири дні прийняли десь чотири закони 226-ма голосами. Це шокувало ПР. На наспупний день вони їх витягнули. Тобто коаліція могла працювати. Якби Ющенко і Тимошенко її зберігали, то вона б не розвалилася. Але знову ж таки, коли люди не мають якогось стратегічного мислення, коли всю політику бачать, як персональне протистояння, то результат ми отримали. Це тривало півроку. В діяльності Ющенка був тільки один період, коли він міг вискочити за рамки цього протистояння – це Бухарест. От-там йому треба було триматися. Адже саме там дискусія навколо членства України, запевнення, що ми там будемо були б рано чи пізно прийняті. Це давало для Ющенка консолідуючу роль і він міг іти далі, але пройшов тиждень і Ющенко знов скотився до бійки з нею. Бо вона „сунула” Конституцію, пізніше почала блокувати трибуну і пішло-поїхало.


Ігор Танчин. То чи є в Україні все-таки такий соціальний і політичний потенціал, який може усунути існуючих політиків і підняти якісь нові персоналії? Я маю на увазі не лише якісь масові заходи, а взагалі всі ресурси. Адже очевидно, що є політики, громадські і культурні діячі, які, так би мовити, «в процесі» і на видноті. Але є також люди які мають певний капітал, і які також повинні бути незадоволені тим, що країна втрачає. Адже це їх життєвий інтерес…

Тарас Стецьків. Думаю, що ні, тому що домінуючим суспільним настроєм є розчарування. В Україні немає відповідального великого бізнесу, він просто грабує країну. Це якраз відповідь на питання чому посварилися великі бізнесмени з президентом. Просто вони неправильно зрозуміли що отримають взамін на підтримку президента. Президент з ними не домовився на старті, тому вони один на одного тепер є злі. А ситуація є така, що українська політика зараз є в такому розщепленому стані, що її може врятувати лише союз Ющенка і Тимошенко. Вона є персонізована і від персон залежить все.

Коли ми виводили людей на Майдан ми мали суспільне запит на ці дії. Ющенко був тільки символом. Люди хотіли змін, і якраз тому за Ющенка встав величезний клас суспільної підтримки. Той клас суспільної підтримки за чотири роки вивітрився, бо не були реалізовані жодні обіцянки, а навпаки були зроблені дурнуваті кроки. І тепер виходить так, що суспільство не відреагує. Воно перестало бути активним чинником політики. Воно вибрало Ющенка і вишло із політики, бо вважало свою місію виконаною. А політики замість того, щоб здійснювати владу між собою воюють. Значить виявилися недостойними.


Ігор Вдовичин: Ющенко неправий, так...А не може бути так, що саме Юлія Володимирівна більш тонко діє, провокуючи його? А у відповідь виникає його неадекватна реакція. І тоді вона як досить хитра людина вміло демонструє це загалові.

Стосовно кризи, то чи не може бути так, що вона є досить добре спланованою дією, для того, щоб дескредитувати Ющенка, Тимошенко, Януковича і ще 5-6 основних фігур і дійсно провести той варіант про який ми з вами говоримо – провести до влади нових людей. Отримуємо ситуацію, коли ніби всі люди, що очолюють країну є погані, а тут хтось запропонує, що ми приведемо вам кращих. Незнаю хто за цим планом стоїть але не виключено, що він є. Бо в команді кожної відомої політичної партії є якісь люди які керують діями лідерів цих партій. Наприклад, Гриценко – він і тих і тих критикує, але людина ніби має позитивний імідж.


Тарас Стецьків: Я не вірю в теорію змов. Але точно знаю, що ворожнечу, яка зараз є в Україні буде використовувати Росія. Наші олігархи використовують слабкість влади для того, щоб набивати собі кишені, а Росія це використовує в геополітичному плані. Погоьтеся, що якби українська влада була консолідованою, то нічого того не було б. Адже маленька Латвія, маленька Естонія виживали в значно гірших умовах і вижили, бо були консолідовані.

Я не думаю, що хтось спеціально вирощує Гриценка, Яценюка. Якщо Ющенко припинить воювати з Тимошенко а вона з ним, то тоді ніхто не буде випихати політиків другого ешалону. Якщо вони „самознищаться” двоє, то тоді по факту суспільство буде шукати інших політиків. На нашому фланзі тоді буде підростати Тягнибок, а там буде підростати Вітренко. Якщо говорити про «Самооборону» до якої я належу, то допустити таку кількість помилок, яку допустив Юрій Луценко за півроку, це треба вміти...І на сьогодні як самостійни об’єкт політичного життя «Самооборона» не працює.

Україна є така держава, де все залежить від персонального прикладу перших осіб держави. А перші особи держави не просто подають антиприклад, вони показують як треба битися. Тому в регіонах виникають конфлікти між мерами і депутатами, між радами і виконкомами. А якби вони показували інший приклад, то в регіонах поводились би по-іншому, тому я стверджую, що Ющенко і Тимошенко є відповідальними за те, що робиться зараз в українській державі.

Думаю, що Ющенко слабо усвідомлює, що робиться зараз в державі через одну вагому причину: він свідомо обрізав до себе всі потоки інформації, крім одного – через Балогу. В тому плані Кучма був інший, він ніколи не обмежував інформаційні потоки до себе однією людиною, тому що це маніпуляція.

Нас троє написало план „Як врятувати коаліцію”. Ми передали його через Кириленка. В’ячеслав сказав, що президент ознаомився з цією пропозицією і не вважає ситуацію в Україні такою критичною, як вважаємо ми. Так було сказано лідером фракції, на що ми звичайно обурилися. Якщо президент вважає, що ситуація в країні ще не є такою критичною і можна чекати аж до осені, тоді стає зовсім сумно.


Андрій Мисик: Одна ремарка. Щойно Тарас Степанович сказав, що проблема чому залишився один Балога це не лише проблема Ющенка, це також проблема всієї НУ.

Декілька разів я почув, що спасе Україну тільки Ющенко і Тимошенко, тобто їхній союз. Скільки разів ще можна давати їм шанс? А стосовно ПДЧ і всього іншого, то може набагато простіше домовитися з ПР, тоді ми будемо мати ПДЧ, тоді ми будемо мати стабільність, тоді ми будемо мати розвиток. Тобто ми перестанемо ділити Україну по горизонталі, нав’язувати російську мову і таке інше. Давайте ми реально скажемо, що там великі бізнесмени, тут великі бізнесмени хай вони з єднаються і показують свою модель розвитку. Тут є політична сила більше лівого спрямування, то хай вони свою силу покажуть. Може в тому полягає розвиток України, а не знову об’єднуються в нас Ющенко і Тимошенко і знову виходять вони до людей. Вам не здається, що це вже не пройде?

Тарас Стецьків: Я вважаю, що ЦЕЙ шанс є останній. І якщо восени вони не дійдуть згоди, то Ющенко вже не пройде в другий тур, а Юля програє Януковичу президентські вибори. Ми йшли на вибори і казали людям: „Дайте нам останній третій шанс”, вони дали 228 голосів. І наскільки високо підросла довіра Ющенка і Тимошенко, коли ми в грудні обрали спікером Яценюка, а її прем’єром. Бо це було свідченням того, що коаліція працює.

Відповідь на це питання залежить від того, наскільки Регіони готові до торгів. Бо їхній лідер потсійно говорить про нейтральний статус України, ми всі розуміємо, що це означає. Це би передбачало відмову Регіонів від двох їхніх основоположних постулатів: мова і НАТО. Я незнаю чи вони до того готові. Бо якщо йти на широку коаліцію і ціною питання є визнання регіонами плану дій щодо членства і відмова від російської мови.


Ігор Танчин. А може навпаки, погодитись із тим, щоб другою державною, чи, може, регіональною мовою, стала російська?


Тарас Стецьків: Ющенко на це не піде.


Ігор Танчин: Тобто компроміс по-ющенківськи означає: «Ви повинні на колінах приповзти до мене, а я на вас можливо зглянуся, а, може, й ні»?


Тарас Стецьків: Це дуже складне питання, бо якби регіони відмовились (що малойиовірно, бо вони втратили б електорат), тоді в нас у фракції почались би розбіжності, можливо знайшлося б 37 голосів, Юля пішла б в опозицію і виграла б президентські вибори, а ми отримали б ПДЧ.


Ігор Танчин: А розміняти другу державну мову на ПДЧ – такий варіант вами не розглядався? Адже компроміс – це не тоді, коли обидві сторони задоволені, а тоді, коли обидві сторони незадоволені.


Тарас Стецьків: В мене була нагода в складі парламентської делегації цього тижня бути в Брюселі. Ми мали там дискусію з приводу НАТО. Крім загальних дискусій, там були і внутрішні дискусії. І ми регіонам щось подібне говорили. Ми кажем „давайте йдем на широку, Юля не влаштовує ні вас ні нас, ціна питання НАТО. Ви пішли б на таке? Ми визнаєм російську мову як державну, ви офіційно визнаєте ПДЧ і тоді ми формуємо ще раз цю пропозицію там”, це не були перші люди, але достатньо впливові. Вони сказали „НІ!”.

Захід ставить питання або рівень суспільної підтримки, або консолідована позиція еліти. І тут нам знак питання. Бо що зроблять регіони в грудні. Вони заблокують трибуну і будуть показувати, що в українському політикумі відсутній консенсунс. А це не нова картинка для Заходу.

Ціною питання може бути відставка Юлії Тимошенко. Але тоді Юля навколо себе кристалізує все і тоді вона виграє президентські вибори. Ось це і буде справжня плата.


Роман Кошовий: Ще один момент в розвитку широкої коаліції. Справа в тому, що в 2006 році це все вже було і Універсал розраховував такий сценарій, але як тільки одна з сил має можливість «взяти все» – вона починає це все брати. Знов починається чергова криза, тому що дві інші частинки піраміди починають об’єднуватись проти тої одної. Тому що в кожної людини, яка належить до нашої еліти, в голові є одна модель – це вертикальна система влади, за якою я – начальник, а всі інші – дураки.


Тарас Стецьків: Те саме ми проходили з Януковичем, коли він урочисто підписував рішення, поїхав у Брюсель і сказав, що це все дурниці. Але це вже є досвід. Якщо ж НУ йде на союз, тоді «Самооборона» „відскакує” до Юлі, тоді виходить 174 регіонали, 24 литвинівці і приблизно 40 НУ. НУ тоді буде молодшим паркнером і її тут можна буде ігнорувати.


Репліка: А що робити коли Юля Володимирівна знову домовиться з Ющенком, нехай навіть в 14-й раз. Що робити тоді з Жванією, що робити з Гриценком? Як тоді парламент ви хочете скріпити. Я не вірю, що Жванія буде голосувати так, як треба. Це ж глухий кут.


Тарас Стецьків: Справа йде до зламу. Кожне наступне рішення буде погіршувати ситуацію. Думаю, що Жванія, з президентом в нього вже „всі мости спалені”, але якщо припинити всю цю історію навколо громадянства, то Жванія буде нормально голосувати.

Бута треба позбавляти громадянства. Треба давати запит в посольство, отримувати відповідь, що нема процедури виходу із російського громадянства, на цій підставі видати указ президента і – „допобачення!”. Івана Степановича сюди, з Литвином можна почати переговори і домовитись. Тут питання в тому, щоб президент взяв на себе ту роль і став центром консолідації. Тоді всі учасники зможуть зрозуміти, що в Україні появляється той, хто „рулить” процесом.


Олег Соскін: Може ми подивились би ще з іншого боку на ситуацію. Можна відійти від суб’ єктивних чинників, та спробувати подивитись на об’єктивні економічні інтереси і групи, які стоять за цими особами. Власне, інтереси і рухають особами.

Але перше, що хотілось би сказати, це те, що в Україні при Ющенку повністю сформована і закріплена система трайбалізму. Є вожді і ці вожді між собою воюють. Під вождями знаходяться клани. Але не просто клани, а фінансово-корпоративні потужні групи.

На сьогодні, на мою думку, у ВР є чотири потужних трайбалістичних фінансово-корпоративних кланових фінансових групи. Одна група представлена Фірташем, братом Ющенка Петром, дружиною Ющенка, Балогою, її очолює Ющенко. Я б не сказав, що тільки Балога там має доступ до президента. Величезний доступ до Ющенка має його дружина.Вона є чудовим юристом міжнародного рівня, вона працювала в Баренс-груп.

Друга група найпотужніша навколо Тимошенко. По-перше, вона сама супер-менеджер-фінансист, по-друге, через її родину діє це все, чоловік плюс вся та група, яка за ним стоїть, також там є Тігіпко, Гайдук, брати Буряки, Васадзе...це ціла купа мільярдерів доларових.

Третя група – це група, яка стоїть за „донецьким”, але та група розділилась на три елементи: радикальне, таке ультракрило це луганський клан, всередині знаходяться ті хто маневрують, ті хто з Януковичем, і третє крило це Ахметов, Рибак, яких лідер політичний – Раїса Богатирьова, яка сьогодні секретар РНБО.
Четверта група – це та, яку представляє Литвин(також не бідна вже сьогодні людина), Пилипишин, а за ними знаходяться Пінчук, Кучма.

Отже, є чотири фінансово-корпоративні групи і між ними йде боротьба за одну посаду, яка дає найбільші дивіденти – президентську посаду. Тим паче, що якраз наблизились вибори, а вона тільки одна. Групи Тимошенко і Ющенка приблизно рівні в фінансових ресурсах. Хоча Ющенкова трошки переважає, тому що він тримає газ, а газ дає величезні прибутки. Так-от, група Ющенка в жодному разі не може віддати посаду президента, бо група Тимошенко вже застосовує методи Павла Лазаренка (вона ж є плоть від плоті його, це ж дві частини одного цілого), а якщо її ще й допустити до президентської посади, то мало всім не покажеться.

Я цілком згоден з Тарасом, що Ющенко жодних шансів не має на президенських виборах, просто 0,0%. Він такий же ненормальний, яким був Кучма в 98 році. Але ми тоді реанімували цей „труп”. Це була страшна системна помилка, її не можна повторювати.

На нашу думку ситуація повинна рухатися іншим еволюційним шляхом. Зрозуміло, що сьогодні Тимошенко беззаперечний лідер на президентські перегони. Як не крути, а вона – лідер. Її зламати... От в Пакистані, наприклад, знайшли механізм – питання вирішено. Але ж ми все-таки живемо в Центральній Європі і так робити не можна. Треба діяти цивілізовано.

Я думаю так: ми маємо вже ЄЦ. За деяких обставин ця партія може мати дуже цікавий потенціал. Ющенко сьогодні не відмовляється від НУ. Вони чітко визначилися, що їм треба від „попутчиків” звільнитися. Вони точно знають, що НУ за будь-яких обставин 6-8% „своїх” набере. Це у випадку, якщо не йти на широку коаліцію, а вони на неї не підуть, бо вона їм абсолютно не потрібна. ЄЦ знає, що в наступному парламенті НУ буде присутня, але з своїми людьми і лідером Ющенко. Дивіться, як мудро зроблено. ЄЦ це ж не нова партія, це партія приватної власності, це не такі вже дурні люди, вони купили партію 99-го року, вона може брати участь у виборах. Тепер треба її оформити, надати їй красиву оболонку. В неї є і адміністративний і фінансовий ресурс. Чого нема – харизматичного лідера. А де поле, на якому можна попастися – Партія регіонів. Це третє крило. Третє крило це Ахметов і ця вся група. Отже, треба зробити так, щоб з їсти лівоцентриський фланг і фланг ліберальної ПР. Для цього треба виставити фігуру, яка вже майже вирощена. Це Раїса Богатирьова. Але тоді треба знайти місце для Ющенка. Яке місце йому можна знайти? Не знаю.


http://vgolos.com.ua/nagolos/7846.html