07/20/2008 | Ярослав Гребенюк

Цього тижня на засідання робочої групи зі створення Єврорегіону «Донбас» (між Луганською областю та Ростовською областю РФ). Юрій Ареф'єв, перший заступник голови Луганської облдержадміністрації розповів, що зі занедбаних прикордонних сіл українським дітям дуже далеко добиратися до школи. Але вихід є: «Діти можуть учитися в школах Росії, ходити через кордон», – запропонував перший зам Луганського губернатора. Із Києва чи Львова ця пропозиція здається кумедної або абсурдною, проте серед луганських урядовців вона знайде чималий відгук.

У цьому переконує останній мовний скандал на Луганщині.

У Рубіжному Луганської області клас з українською мовою навчання балансував на межі закриття біля двох місяців. У школі № 7 це освячена роками традиція – діти, провчившись українською 9 років, змушені потім йти до 10-го «російського» класу. І 9 «Б» клас спіткала би доля попередників, якби не звернення батьків до Луганської облради, яке потрапило до місцевих ЗМІ та однієї скандальної партій. Всеукраїнське розголошення нюансів мовної політики регіону, де, за думкою луганських депутатів, шириться «тотальна українізація освіти», ймовірно, призвело би до скандалу. Отже, чиновники Луганської ОДА тепер присягаються, що 1 вересня діти зможуть продовжувати навчання обраною мовою.

Проте ця невеличка перемога не анулює всієї історії – про те, як рубіжанські чиновники тиснули на батьків, примушуючи їх віддати дітей до класу з російською мовою навчання. Або ж шукати інші навчальні заклади.
Україна – не настільки багата, аби утримувати українські класи

Двадцять чотири учні спеціалізованої школи № 7 дев’ять років ходили до українського класу з поглибленим вивченням англійської мови. У паралельних трьох класах предмети викладалися російською.

Школа має хорошу репутацію, в українському «Б» класі було чимало учнів з високими оцінками, учасників всеукраїнських олімпіад. Діти звикли оперувати в царинах фізики, математики, біології саме українськими термінами. Отже, несподівана пропозиція перейти до класу з російською мовою наразилася на опір – і дітей, і батьків.

Костянтин Казачинський з 9 «Б», переможець фізико-математичних олімпіад стверджує: школярі були впевненні, що викладання триватиме українською, про зміну мови у класі дізнався лише в травні. «Протягом дев’ятьох років навчалися українською мовою, по-російські був лише урок російської мови. І тепер все міняти? Це головна причина, чому я не хочу переходити в російський клас», – каже він. «Тепер перевчатися? Це не дуже добре. І адаптуватися до іншого колективу в новій школі – це теж важко й неприємно, може й не вийде пристосуватися», – така думка Дмитра Соломатіна.

Те, що погана новина прийшла зненацька, підтверджують батьки учнів 9 «Б» Наталя Цвентух, Ірина Шпотя, Вікторія Казачинська.

«Коли це питання виникло, ми ніяк не могли зрозуміти – з чотирьох створюється два десятих класи, чому не можна зробити один клас український, один – російський?» – каже Ірина Шпотя.

Загадкова анкета

Про анкету, в якій діти буцімто обрали російську мову, батьки розповідають у зверненні до депутатів Луганської обласної ради (12 підписів): «Директор школи №7 Горбушина Ірина Вікторівна під приводом того, що нібито було опитування, і діти не побажали продовжити навчання в 10 класі українською мовою (мовою, якої навчалися 8 років, яку люблять, цінують і розуміють!), терміново зажадала від дітей написати заяву щодо прийому до десятого класу на один із профілів навчання. Мова викладання в заявах взагалі не була позначена».

Здивовані батьки звернулися за поясненнями до директора Горбушиної. Та відповіла, що утримувати український клас місту «накладно», бажаючих вчитися небагато. Люди дізналися, що у Законі України «Про загальну середню освіту» ніде не зазначено, скільки потрібно учнів для відкриття класу, є тільки мінімум для сільських шкіл – 5 осіб. Поки набиралося 13 учнів. «Директор Горбушина сказала, що торік було шістнадцять охочих вчитися українською, і в управлінні освіти не дозволили відкривати клас. Тому на клас з тринадцятьма учнями вона не подаватиме заявку – однаково не дозволять», – розказує Наталя Цвентух.

Директорка пропонувала вступати до російського класу, або ж шукати іншу школу. Батьки пішли шукати правди до міського управління освіти, де начальник Тетяна Костяникова також розповіла батьків про відсутність коштів і збитковість українських класів.

Тоді батьки вирішили розповсюдити звернення: «Питання збереження викладання рідною мовою порушувався неодноразово, і врешті решт, ухвалене рішення було зафіксовано у протоколі батьківських зборів… Останнім часом спостерігається тенденція, що деякі учні 9 Б, зваживши на змальовану директоркою відсутність перспективи навчання рідною мовою у 10 класі, віддають свою документи до інших навчальних закладів».

Правда, деякі батьки, знаючи, що попередні два роки випускників українського класу примушували обирати інше місце навчання, вже забирали дітей з 7-ї школи. Так випускник 9 «Б» Максим Каут розповів, що його однокласниця, Катерина Зайцева, дізнавшись, що української освіти не отримати, вирішила взагалі не йти до 10 класу, – продовжити навчання в технікумі.

Батьки відстояли клас

Однак батькам вдалося відстояти право на навчання власних дітей українською мовою. В управлінні науки й утворення Луганської ОДА присягаються, що клас такий буде – 1 вересня відкриють два класи – 10 «А» с російською мовою навчання й 10 «Б» («спеціалізований, природно-математичного напрямку хіміко-біологічного профілю») – з українською мовою навчання. Отже українська освіта відстояна. Залишається факультативно описати, – як виглядає подібна освіта на теренах російськомовного Донбасу.

Перевірка статистикою

За офіційними даними в навчальних закладах Луганщини 40% учнів навчаються українською мовою (49,4% – у перших класах). Є навіть райони, де українською освітою охоплено від 93 до 100 % учнів (Новопсковський – 93%, Білокуракинскький – 98%, Сватівський – 99%, Марківський – 100%). Найнижчий відсоток безпосередньо в Луганську – 10,3%. В інших великих індустріальних та шахтарських містах, ці цифри набагато значущі, ніж в обласному центрі: Алчевськ – 22,5%, Лисичанськ – 33,9% Краснодон – 36,1%, Красний Луч – 44%, Сєвєродонецьк – 51%).

У Рубіжному ці цифри – 38% (37% перші класи).

За підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року 58% мешканців Луганщини визначилися українцями, отже охоплення 40% учнів українською освітою, враховуючи занепад українською мови за часи Радянського Союзу і відсутність мовної політики за часи незалежності, здається непоганою.

http://www.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/lugansk/

Формально й на папері

Однак варто вважати, що ця цифра є завищеною. Під час конфлікту в Рубіжному дітям кілька разів пропонувалося переходити до міської школи № 8 – школи розташовані неподалік одна від одної, і у 8-й школі є викладання українською. Але учні навідсіч відмовлялися від цієї пропозиції.

«У 8-й школі навчання проводиться українською лише на паперах. Минулого року одна учениця з нашої школи перейшла до 8-ю школи в український клас. Але, потім виявилося, що там все навчання проводиться на російській мові», – каже Костянтин Казачинский. З ним погоджується Максим Каут: «Є українські класи у 8-й школі – багато хто туди переходить, а там навчання формально українське. У мене там друзі, які вчаться нібито в українському класі, але всі предмети вчать російською, тому що вчителі самі української не знають».

Володимир Семистяга, доцент кафедри історії України ЛНПУ ім. Т.Шевченка каже, що формальне впровадження української мови на Луганщині явище повсемісне. «У Луганську статус українських має 6 шкіл з 70-х. Але і в Луганську і в області, у більшості подібних шкіл обмежуються викладанням українською уроків мови і літератури, ну, хіба ще, історії України».

Українського фестивалю не буде

Формальність заходів – і освітніх, і історичних (вшанування пам’яті жертв Голодомору, національні свята тощо), невміння чи небажання чиновників спілкуватися українською не підносять авторитет державної мови, навпаки створюють ставлення до української, як мови другорядної.

Заходи патріотичного напрямку стають такими, що виказують неповагу до місцевої біло-блактиної влади. Останній приклад: у Лутугіному три рази проводився міжнародний фестиваль «Стежками Лемківщини» (в Лутугинському районі живе кілька сотень лемків, виселених після 2-ї світової війни на Донбас). Але після того, як місцеві депутати відсторонили від влади голову райадміністрації Григорія Пригребу (він є членом БЮТ), регіонали вирішили не виділяти гроші на проведення фестивалю.


Отримано поштою "Майдан-Інформ" 20 липня 2008 07:33