08/01/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Ви коли-небудь бачили, як важкий каркасний намет проламується під натиском вітру? А як за лічені хвилини піднімається рівень річки і затоплює все навколо? Чи може ви й далі не знаєте що таке „соціальний капітал”? Значить 21 липня вам не вдалося потрапити у Вінницьку область в село Северинівна, де розпочався Всеукраїнський рольовий табір „ОПОРА Summer camp 2008”.

На старт, увага...

В понеділок вранці, 21 липня, 80 представників різних громадський організацій з чотирьох країн світу вирушили з міста Жмеринка до мальовничого куточку Вінниччини на березі однієї із приток Південного Бугу. Серед цьогорічних учасників табору, поміж українців, були представники Росії, Казахстану та США. Найстаршому з них було близько 45 років, а наймолодшому - 17.

Перший день таборування розпочався з офіційного відкриття, яке відбулось під пекучими променями сонця. На небі майже не було хмар. В принципі, це був єдиний день таборування, коли сонце світило більше 30 хвилин. І саме піднесення першого погожого дня посприяло активному старту офіційної програми.

Прапор піднято, звучить легенда. Цього разу активістам табору не доведеться формувати власні громади чи моделювати державу. Все, на перший погляд, значно простіше. У далекому майбутньому глобальна криза ресурсів, перенаселення та природі катаклізми, пов’язаних зі зміною клімату планети призвели до повного падіння дієздатності людства та зневіри у власних силах. Можливість подолання всіх проблем видавалась настільки недосяжною, що більшість землян практично змирилась з вимиранням. І тоді ініціативна група останньої надії вирішує звернутися по допомогу до пращурів, себто до нас.

Основною проблемою наших предків, згідно легенди, є відсутність довіри, взаємодії між всіма учасниками громади. І щонайгірше, вони вже не в змозі вирішити цю проблему самостійно: надто сильно дистанціювалися між собою мешканці планети. А наш час - ідеальне місце у часі та просторі для подібного експерименту. Потрібна модель, модель ідеальної громади, яка допоможе нашим нащадкам подолати свої негаразди, а нам дасть відповідь на просте запитання: що зараз не так? Що заважає мешканцям нашої планети жити на повну „тут і сьогодні”?

Таке непросте завдання постало перед учасниками цьогорічного табору. На шляху до його вирішення їм потрібно було не тільки розв’язати та презентувати вирішення ряду квестів, але й постійною взаємодією між собою сформувати ту модель ідеальної громади, на яку так чекає і майбутнє, і сьогодення. Серед завдань були:
- описати модель ідеальної громади;
- визначити чинники, що негативно впливають на процес формування ідеальної громади;
- визначити основні ролі чотирьох суспільних секторів (влада, бізнес, ЗМІ, НГО) у процесі формування ідеальної громади;
- сформувати можливі шляхи покращення взаємодії між чотирма секторами;

На перший погляд - звичні і нічим не примітні завдання. Але шукати відповідь на кожне доводилось у групі практично незнайомих одне одному людей. Та й відповідь - це тільки половина шляху. Кожна вирішення потрібно було презентувати. А презентації були ускладнені чіткими вимогами. Наприклад, деяким групам доводилось робити це без допомоги будь-яких письмових засобів, а ще хтось доносив до загалу свої напрацювання у форматі вистави, чи просто у повній тиші. Саме такі своєрідні родзинки і формували атмосферу табору, розбавляючи подекуди доволі складний процес пошуку відповідей.

Окремо варто відзначити структурний момент цьогорічного таборування. Всі 80 учасників були поділені на чотири команди. У кожної команди був інструктор - людина, яка формувала подальший розвиток таборової легенди. Це дозволило уникнути відділенню організаторів табору від інших учасників і таким чином усі присутні брали активну участь у рольовій грі. А задля рівних умов участі ніхто з організаторів не розробляв легенду та квести від початку і до кінця. Кожен відповідав тільки за одну окрему частину і не бачив загальної картини.

Також команди обирали керівників - кожного дня іншого. Таким чином будь-хто з представників табору мав можливість однин день зайняти лідерську позицію і проявити себе з найкращої сторони.

Слово учасникам

„У нашій команді постійно триває багато дискусій”, - розповідає Джон Асселін. - „Мені навіть інколи видається, що ми забагато говоримо, а потрібно більше робити. А проте мені важко судити, адже у моїй державі зовсім інша специфіка взаємодії між соціальними групами. Можливо українська специфіка тільки зараз народжується”. Джон приїхав зі Сполучених Штатів Америки. Він навчається в Мічиганському державному університеті на міжнародних відносинах. Тема його наукової дисертації – країни Східної Європи, Україна зокрема.

Ольга Сало зі Львова розуміє Джона чи не найкраще. Ще б пак, адже саме їй доводиться перекладати для нього незрозумілі моменти дискусій та обговорення. Джон теж не залишається пасивним в дискусіях і Оля вже для команди пояснює точку зору товариша зі штатів.

„Мені вперше довелось побувати на такому мультимовному таборі”, - пояснює Оля. - „Навколо постійно звучить українська, російська, англійська. А ще дається в знаки різниця значення слів та словникового запасу. Наприклад, ми довго сперечалися навколо ознак ідеальної громади, поки не з’ясували, що наші друзі з Росії взагалі нас не розуміють. У російській мові немає відповідника слова „громада”, а є слово „общество”, що перекладається на українську як „суспільство”. Проте між словами „громада” і „суспільство” є відчутна різниця”, а слово «община» теж не повністю розкриває аналог «громада».

Проте схожі нюанси не заважали нашому колезі з Росії. Він досить добре знає українську мову. У себе на батьківщині він є одним із лідерів опозиційного громадського руху. За свої політичні переконання росіянину довелось відбути пів року в армії: його незаконно забрали до призову просто зі стін ВНЗ, в якому той навчався. Для нього це не перший табір такого формату. Проте перший, на якому окрім теоретичної частини обговорення проблеми присутня і практична складова.

„Шкода, що я не маю змоги відбути табір до кінця”, - розповідає росіянин. - „Мені було б цікаво взяти участь в реалізації соціального проекту, який передбачений на останні дні. А рольова гра — це, як на мене, дуже вдалий підхід до такої проблеми, як соціальний капітал. Україна і Росії схожі в багатьох параметрах. Соціальне поле теж потрапляє в цю „зону подібності”. І нам разом потрібно ще багато працювати, щоб сформувати надійний багаж для нащадків”.

Погода вирішує багато, але не все

Погода трималася рівно два дні. На третій розпочались затяжні дощі. Веселі струмені води стікали з акуратно складених велосипедів, катамаранів, пейнтбольного спорядження – всі ці розваги чекали погожого дня. Матір природа невблаганна.

А тим часом квести перенеслись з лісового затінку до великих наметів. Таборове життя прописалось під каркасними куполами. У той же ж час перша частина завдань наближалась до завершення. Учасники „Summer camp 2008” визначили основні характеристики ідеальної громади, склали приблизну схему функціонування, описали ряд проблем, які стоять на шляху до її формування.

У другій частині завдань кожна з команд набула певного статусу. Тепер це не були просто „сині”, „зелені” чи „жовті” (спершу команди різнилися між собою за кольором хустинок, які роздавали учасникам). На рольову сцену вийшли „бізнес”, „влада”, „ЗМІ” та „НГО”. Такий розвиток подій - наслідок додаткових умови моделювання, адже „ЗМІ” – це не просто назва, це цілий набір функцій та характеристик. Те ж саме стосується інших команд.

А паралельно до розумових завдань учасники табору брали участь і в навчальних забавах. Як і на минулорічному таборі, цього разу хітом стала гра „картопля”. Суть гри полягає в тому, що представники кожної з команд, ставши в коло, повинні передавати один одному картоплини за одним єдиним маршрутом. Яким має бути маршрту – це вже вибір самої команди. Картоплини вводять в гру після того, як одна пройшла повний маршрут (побувала в руках кожного учасника команди). Перемагає в цій грі та команда, яка змогла одночасно оперувати якомога більшою кількістю картоплин. Кажуть, що якщо команда змогла провадити гру з кількістю картоплин, що дорівнює кількості учасників команди плюс одна картоплина – то це вже велике досягнення. Але є такі профі, які можуть одночасно оперувати подвійною кількістю від числа гравців.

З теоретичної точки зору ця гра відображає реальний стан з каналами комунікації в колективі. Картоплина – це по суті певна порція інформації, яку отримує один з учасників колективу. У чітко вертикальних струткурах ця інформація проходить від найнижчого щабля, до найвищого. А ось у мережених, інформація, в залежності від ступеня її важливості, сама визначає маршрут. Найважливіша інформація повинна пройти шлях між усіма учасниками колективу.

Проте, жодної навчальної гри не проведеш під дощем. А погода на цьогорічному таборі навчанню не сприяла. І можливо великі каркасні намети врятували б учасників табору від води, але останню крапку в цій боротьбі поставила річка. На третій день вранці почав підніматися її рівень. Табір опинився під загрозою затоплення. Після кількох хвилин наради організатори прийняли рішення про евакуацію. Новим місцем таборування став сільський клуб. Тут, у кількох просторих кімнатах розташувались самі учасники, а в актовому залі продовжували розв’язувати квест.

На старому місця залишилось всього десять людей, разом з обслуговуючим персоналом. У їхні функції входило забезпечення учасників їжею та пильнування тих речей, які залишились у таборів. І якщо в сільському клубі тривав пошук моделі ідеальної громади, то в таборі тривала боротьба зі стихією.

Остання варта

На четвертий день таборування дощам на заміну прийшли грози. Кожні три секунди небом розходилась блискавиця. Вночі обходились без ліхтариків - було світло як вдень. І постійно піднімався рівень води у річці. Кожного дня сантиметрів на десять. Спершу „попливли” душові кабінки, згодом кухня. Поступово доводилось змінювати гардероб з шортів, футболок та сандалів на дощовики та водонепроникне взуття. До екзотики тодішнього перебування та таборі можна віднести плавання на байдарках та купання у річці під дощем.

До п’ятниці суттєвих змін у таборовому ритмі життя не відбулося. Їжу до сільського клубу возили на підводі з конем. Кожної ночі ставили варту по дві людини на три години. Переживали не так за речі (та й хто піде серед ночі до табору в таку погоду), як за каркасні намети. Розтягнуті на вітрі стінки постійно набирали воду, а велика кількість набраної води могла б просто порвати намет.

У п’ятничний вечір ніщо не віщувало біди. Спершу вечеря, а перед нічною вартою вирішили зварили глінтвейн. В старому казанку розігріли вина, додали приправ. І тільки розлили по кружках, як з-за горизонту почала вилазити чорний фронт хмари. Фронт рухався настільки близько, що за лічені хвилини захопив добру третину неба. Дощу не було і навколо панувала загрозлива тиша.

І в одну мить все почалось. Різкий порив вітру зламав каркасні опори великого тенту, спершу притиснув його о землі, а потім відкинув набік. Ті, хто залишився в той момент на таборі вибігли на загальну площу перед стягом, щоб у разі якщо вітром знесе якийсь з наметів не опинитися на траєкторії руху.

„Так ми стояли хвилин зо десять”, - згадує Назар Матківський, один з учасників тих подій. - „Тільки й пам’ятаю, як у світлі ліхтариків з крейсерською швидкістю проскакували дрібні краплі дощу. Вітер був неймовірний. Ми ж стоїмо зі стаканами глінтвейну в руках, а навіть не чуємо що говорить сусід”.

А потім вітер вщух, залишивши по собі грозу. Дощ лив суцільною стіною. „Вода була всюди: над головою, зліва, справа, під ногами”, - продовжує розповідати Назар, - „Ми заховались під одним з великих наметів, який витримав тиск вітру. Спершу було трохи страшно, а потім звикли. Тільки оглядались навколо - де вдарить більша блискавка”.

Але о другій годині ночі рівень води в річці піднявся настільки, що половина табору опинилась водою. З усіх двадцяти з лишком наметів сухими залишились тільки два. Дощ не вщухав під і група вирішила покинути табір. Таким чином через пів години вже всі учасники „Summer camp 2008” перебували у місцевому сільському клубі. На території табору залишився тільки обслуговуючий персонал.

І на сам кінець

„Ідеальна громада, це не тільки оці схеми та тези, що ми напрацювали за весь табір”, - підводить підсумки таборування Олександр Неберикут зі Львова. - „Ідеальна громада це передусім ми самі і кожен з нас окремо. Тільки від нас залежить рівень благополуччя у нашій квартирі, на нашій вулиці, у нашій державі. В ідеальній громаді є безліч факторів, які забезпечують її повноправне функціонування, але основним фактором є людина”.

Змовкають таборові пісні та дискусії. По колу передається свічка і у її миготливому світлі кожен з учасників розповідає про свої враження. побажання та зауваження до цьогорічного „Summer camp 2008”. „Ми разом пережили все: дощ, вітер, непорозуміння та втому, холодні ночі та голодних комарів”, - починає свій фід-бек Юля Ярмаркіна із Запоріжжя. - „Разом переживемо і прощання, і всі подальші проблеми подолаємо теж разом. Вміти довіряти один одному, вірити і покладатися на сусідів, розуміти проблеми інших і не ховати своїх - це перші кроки до „намальованої” нами ідеальної громади. І хоча будь-що ідеальне - це вже утопія, ми повинні намагатися кожного дня наближати цю утопію до реального втілення в життя”.

У останній день проведення табору погода відступила. І під першими за тиждень яскравими променями сонця залізницею та автобусами 80 учасників „ОПОРА Summer camp 2008” роз’їхалися по домівках. Кожен з них, окрім фотографій та яскравих спогадів, віз додому свою модель громади, підкріплену матеріалами з таборових дискусій та навчань. Чи зможуть вони запровадити ці моделі в життя - покаже час. А нам же ж залишається тільки чекати до наступного року, коли випаде чергова можливість спробувати знайти свою роль та свою модель у Всеукраїнському літньому таборі „ОПОРА Summer camp 2009”. До зустрічі.

І трошки стьобу

Тиждень напередодні табору. Четвер. 23:30. Ольга Айвазовська затрималась у Київському офісі на Межигірській. На її телефон приходить СМСка. Передаємо зміст повідомлення повністю мовою оригіналу:

„Хароша у вас організація. Чи можна зробити таку в селі Корчів Шепетівського району Хмельницької області? Олег. 23 роки.”

Оля відписала:

„Можна. Але завтра”.

Відповідь:

«Дякую. Добраніч».

Після написаного

Директор Будинку культури с.Северинівка була приємно здивована, коли за результатами двогодинного опитування мешканців громади, учасники табору зібрали більше матеріалу щодо соціального капіталу села, ніж було відомо протягом років існування музею Северинівки.