МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Війна для Грузії: Росія, Захід, майбутнє

08/16/2008 | Ghia Nodia (Ґіа Нодіа)
Digest: The war for Georgia: Russia, the west, the future

Війна для Грузії: Росія, Захід, майбутнє

Ghia Nodia (Ґіа Нодіа)


«В підґрунті намірів нападу Росії на Грузію лежить політичний виклик Заходу і екзистенційний — її південному сусіду», — пише міністр освіти та науки Республіки Грузія Ґіа Нодіа.

(Ця статтю вперше опубліковано 12 серпня 2008 року)


Ґіа Нодіа — міністр освіти та науки Республіки Грузія. Його призначено на цю посаду 31 січня 2008 року. Він є також вченим і радником Кавказького Інституту миру, демократії та розвитку у Тбілісі, автор The Political Landscape of Georgia: Political Parties: Achievements, Challenges, and Prospects (University of Chicago Press, 2007) (Політичний ландшафт Грузії: Політичні партії: Досягнення, Виклики та Перспективи (Друк університету Чікаго, 2007)


Ці слова пишуться, коли російсько-грузинська війна, здається, на переході від ескалації 11 серпня 2008 серпня до оголошення на 12 серпня призупинки військових дій з боку Росії. Ще зарано казати, чи справжній цей перехід і чи остаточний; бо ніхто не знає, як розвиватимуться події навіть за кілька годин. Умови угоди для закінчення війни, запропоновані Москвою, і котрі сам на сам обговорювали 12 серпня французький Президент зі своїм російським колегою, свідчать, що це, може, є тільки початком її закінчення – якщо є.

Так само очевидно, що зараз ніхто не може сказати і якими будуть тривалі наслідки війни. Проте одне ясно: після того, що сталося за ці п'ять днів, status quo ante, стан, що існував до цієї війни, не може бути цілком відновлено — ні в самій Грузії, ні в російсько-американських чи в російсько-європейських стосунках.

Примусовий вибір

Війна була водночас несподівана і передбачувана. Ніхто не знав наперед точного розвитку подій; але вже кілька місяців дипломати та аналітики говорили про небезпеку головного російсько-грузинського конфлікту, пов’язаного з одним чи й обома «замороженими конфліктами» (в Абхазії та в Південній Осетії). У той же час справжнє значення заморожених конфліктів у спричиненні фатальних подій 8-12 серпня 2008 року не слід ані недооцінювати, ані переоцінювати. Це правда, що коли б статус Південної Осетії чи Абхазії, було визначено, Росія і Грузія не стали б воювати. Але з російського боку питання Південної Осетії взагалі — або, захист російських громадян Росії, що проживають там, зокрема, — був тільки приводом; і це ставало дедалі яснішим у міру розгортання конфлікту.

Оскільки міжнародне суспільство все дужче засуджувало російську агресію, грузинський уряд теж опинився під критикою за його нібито нерозсудливість, коли він віддавав наказ рано вранці 8 серпня 2008 серпня розпочати військову атаку на Цхінвалі, столицю провінції Південна Осетія. Це виглядає так, наче грузинський уряд показав політичну незрілість, потрапляючи в російську пастку.

Однак слід розуміти обставини такого рішення. Протягом місяців на грузинські сили усередині анклаву в Південній Осетії, лояльного до Тбілісі, — також, як і на сили, розташовані вздовж фактичного кордону — систематично чинились атаки з використанням артилерійського вогню та інших засобів. Очевидна мета цього була втягнути Грузію у відкрите військове протистояння з Росією. Кожен на грузинському боці це дуже ясно розумів, і всі зусилля були спрямовані на те, щоб уникнути такого протистояння. Проте, виявляючи цей тиск, росіяни — через свій маріонетковий режим у Цхінвалі — ставили грузинський уряд в ситуацію, коли для нього все в програші. Так, втягнення росіян у відкрите військове протистояння було проти грузинських інтересів. Але й далі безпорадно спостерігати систематичні напади на громадян Грузії та їх убивства грузинський уряд не міг, бо поступово втрачав довіру.

Розгортання насилля напередодні 8 серпня показало, що росіяни хочуть знищити прогрузинський анклав в Південній Осетії, таким чином призводячи до серйозної гуманітарної катастрофи. Новина близько опівночі 8 серпня про те, що велика колона російських танків входить до Південної Осетії з півночі (а прогрузинський анклав міститься якраз на головній дорозі між кордоном з Росією і Цхінвалі), був останньою краплею: рішення узяти контроль над Цхінвалі було відчайдушною спробою запобігти широкомасштабному російському нападу.
З перспективи міжнародного піару, мабуть, було б ефективініше дозволити Росії зробити те, що вона запланувала зробити, і після цього чекати на міжнародне обурення. Та легко судити ретроспективно. За таких подій грузинський уряд також відчував, що має зобов'язання зробити щось, щоб захистити своїх громадян проти відкритого нападу. Він сподівався, що росіяни не ризикнуть проводити незамасковану тотальну військову агресію проти Грузії, таким чином піддаючи небезпеці свій міжнародний імідж та стосунки з міжнародною спільнотою. Але такий розрахунок виявився марним.

Справжня мета

Мабуть, найпромовистішу ілюстрацію того, що росіяни роблять в Грузії, серед того, що можна було знайти, знайдено в кишені російського льотчика, збитого протиповітряною обороною Грузії: непристойний вірш. Вірш висміює ворога — це нормально у війнах. Проте ні грузини, ні осетини в ньому не згадуються: тема цього шматка поганих віршів — російські війська, що принижують солдатів НАТО.

І хай яка була б гуманістична риторика Росії, але насправді, що Росія робить — так це завдає НАТО попереджувального удару, котрий якраз і має місце на грузинській території. Москва хоче дати Грузії урок за відкрите і зухвале побажання Тбілісі стати частиною Заходу; вона хоче заявити Сполученим Штатам та Європі, що не терпітиме подальше вторгнення в її зону впливу; і хоче недвозначно вказати іншим країнам-сусідам (насамперед Україні), що вони перебувають на російському задвірку і повинні поводитися відповідно.

Конкретно до Грузії головне завдання — зміна влади. На засіданнях Ради Безпеки ООН 8-9 серпня 2008 року, скликаних для обговорення кризи, постійний представник США при ООН Халмай Халілзад обмовився, що міністр закордонних справ Росії Сергєй Лавров сказав Кондолізі Райс, що «(Михаїл) Саакашвілі повинен піти»; і ця нетактовність викликала лють у його російського колеги, бо він видав секрет неофіційних дипломатичних перемовин.

Стратегічно росіяни прагнуть остаточно встановити свій контроль над сепаратистськими територіями, і, що найважливіше, мати у Грузії проросійський режим, котрий ніколи більше не наважиться поглянути в західний напрямок і спробувати стати демократією західного типу. У самій Росії це подаватиметься як головна перемога над НАТО, таким чином демонструючи, що скінчилась тенденція російського приниження після поразки у холодній війні.

Заяви Росії,що її сили захищають осетин від грузинського "геноциду" є в російській імітації західної гуманістичної риторики іншим виявом її відчуття образи на Захід. Росія сприйняла військову операцію НАТО проти Сербії у 1999 як особисте приниження; російська політична еліта та більшість громадськості Росії розглядали західну розмову про "гуманітарне втручання" для захисту косівських албанців як особливо цинічний шлях виправдати агресію, умотивовану геополітичними інтересами. Зараз Росія зводить рахунки: ми всі розуміємо, що ця гуманітарна розмова — нісенітниця (це натякає Заходу), але якщо ви могли робити це в колишній Югославії, ви не маєте жодного морального права стримувати нас від виконання того ж у нашому задвірку.

Інша війна

Тож у глобальному масштабі ця війна ставить серйозні питання до Заходу і до Грузії: для Заходу, чи сприйме він свій стратегічний відступ від Росії і визнає, що колишній Радянський Союз — територія, де Росія може справді панувати без формального відновлення колишньої імперії; для Грузії, чи зберігає вона на ділі суверенітет та державність. Здається, російський розрахунок такий, що Грузія впаде у хаос, коли її народ розгнівається на уряд за початок неправильної війни і хибне покладання на Захід, і залишає грузинам мало не єдиний вибір: сформувати новий уряд, який буде формально незалежним, але насправді російським сателітом.

Навіть після оголошення Росії про припинення військової операції 12 серпня 2008 року не можна бути певним, що безпосередні військові дії скінчились, — щоб стало можливим те, що буде потім: безладний та брудний політичний та дипломатичний ендшпіль за участі Росії, Грузії, Європи, НАТО і Заходу. Щоразу відбувається така послідовність подій, проте моральна війна, яка насправді лежить у підґрунті речей, триватиме паралельно. Це війна за душу та ідентичність Грузії. За будь-якого результату в термінах територіального контролю або військово-політичних аранжувань, ця війна є такою, яку сама Грузія не може дозволити собі програти, а Захід не зможе дозволити собі проігнорувати.


Переклад Юрія Вовка. Оригінал статті за адресою: http://georgia2008.net/en/2008/08/13/%d0%b4%d0%b0%d0%b9%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d1%81%d1%82-%d0%b2%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%b0-%d0%b7%d0%b0-%d0%b3%d1%80%d1%83%d0%b7%d1%96%d1%8e-%d1%80%d0%be%d1%81%d1%96%d1%8f-%d0%b7%d0%b0%d1%85%d1%96%d0%b4/

Відповіді

  • 2008.08.21 | qwerty

    Re: Війна для Грузії: Росія, Захід, майбутнє

    "Мабуть, найпромовистішу ілюстрацію того, що росіяни роблять в Грузії, серед того, що можна було знайти, знайдено в кишені російського льотчика, збитого протиповітряною обороною Грузії: непристойний вірш. Вірш висміює ворога — це нормально у війнах. Проте ні грузини, ні осетини в ньому не згадуються: тема цього шматка поганих віршів — російські війська, що принижують солдатів НАТО."

    Жаль автор этого бреда забыл упомянуть, что автор стихов Путин Владимир Владимирович


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".