Дещо до нинішнього політичного моменту
08/28/2008 | Євген Марченко
Пройшло майже два дні з історичного рішення Президента Російської Федерації Дмітрія Медвєдєва від 25 серпня 2008 року про визнання державної незалежності Південної Осетії і Абхазії. Вже достатньо зрозуміло, що Москва загалом досягла поставлених завдань в операції проти Грузії, виконавши програму-мінімум. Закріплено панування у Абхазії і південній Осетії, провчено М.Саакашвілі, здійснено «акт залякування» щодо сусідів по СНД, продемонстровано Заходу і, передусім США, нову роль Росії, і фактичне безсилля світової спільноти.
При загалом негативній реакції міжнародної спільноти, в тому числі США, країн ЄС та Китаю на дії Кремля, вже, очевидно, що воювати за свободу країн пострадянського простору ніхто по обидві сторони Атлантики не збирається, проте певні висновки щодо Москви зроблені або прискорено робляться.
Зрозуміло також, що серед цих висновків головний той, що Рубікон Кремлем перейдено і цитуючи А.Дугіна «маски сброшены», хоча, невідмінно вже найближчим часом почнеться дипломатичний сюрпляс між РФ і Заходом, насамперед, країнами ЄС, для відновлення зіпсованої комунікації. Буде багато розмов, демаршів і контрдемаршів, Вашингтон готуватиме відповідь Москві, Брюссель ладнатиметься посісти позицію трохи збоку. Але все це буде потім. А нині кремлівське керівництво, яке складають блискучі тактики і оперативники і не надто сильні стратеги, святкує заслужену перемогу.
Але вже дуже скоро свято закінчиться, і у Росії почнуть боротися з тими, «кто шакалит у западных посольств», та продовжать нарощувати тиск у «близькому зарубіжжі». І останнє безпосередньо і, у першу чергу, стосується Києва.
Тим більш час на роздуми дуже обмежений. Перший наступ очікує нас вже восени, до грудня 2008 року, тобто до моменту обговорення послами країн НАТО рішення про приєднання України до ПДЧ. А другий, генеральний російський штурм вірогідно відбудеться під час президентської виборчої кампанії 2010 року.
Все це зрозуміло і вже говорене, переговорене. Що ж важливо в усьому цьому для нас. Насамперед, Україна має остаточно визначитися з своїми цілями у новій ситуації. А спрощуючи, їх, тобто цілей, та відповідно стратегій може бути дві.
Перша, ну дуже-дуже патріотична – красиво загинути, тобто молодь і військовики черговий раз повторять подвиг героїв Крут, а вище керівництво поїде до Європи і США читати лекції та писати мемуари. Власно програти і радикально посилити Кремль перед його генеральною битвою з Заходом.
Для швидкого і ефективного досягнення цієї мети потрібно зовсім небагато. А саме, просто не опиратися нинішнім тенденціям. Як і нині ставити власні політичні чи приватно-економічні інтереси понад усе, забуваючи про існування національно-державних. Робити ефектні, але не ефективні вчинки.
Шукати не консолідації і єднання, а розділення та ворожнечі. Чубитися один з одним і розколювати суспільство з приводу і без привода, наприклад щодо історично важливих подій півсторічної давнини. Визнавати володіння мовою основною чеснотою справжнього українця, нехтуючи змістом промов цією мовою. Бути ханжами і лицемірами.
Проводити красиву, але імпульсивну і за суттю авантюристичну зовнішню політику, демонстративно ненавидячи і ганьблячи Москву, насправді ж виконувати всі її найпотаємніші бажання. Розпалювати антивеликоруські настрої, ненависть не до авторитарної держави, а до її одурманених гебельсівською пропагандою підданих. Плекати мерзенний у всіх своїх обличчях шовінізм. Сподіватися на іноземного пана (зараз американського), що вирішить всі наші проблеми.
«С легкостью необычайной» кидатися грізними словами на кшталт державна зрада, не збираючись нічого доводити чи відповідати за них. Інспірувати полювання на відьом та шпигунську істерію, дозволяючи безкарно працювати справжній агентурі лише через те, що вона належить до кола недоторканих, «наших людей», «справжнього істеблішменту». Жити в штучному світі своїх мрій та уявлень за принципом «якщо світ не відповідає моїм уявленням, тим гірше для світу».
Чи друга – зберегти незалежну демократичну Україну, а отже перемогти. Це набагато складніше, бо ворог достатньо сильний, а загрози, нажаль, не лише і не стільки зовнішні, а найбільша – це ми власноруч.
Для перемоги слід, насамперед зрозуміти – нам допоможуть лише, якщо ми допоможемо собі самі. Ніяке НАТО, ніяка міжнародна коаліція проти агресії, хоча вони конче потрібні, не зроблять за нас наших справ, не вирішать нагальних завдань. Гасла дня обережність і наполегливість, спирання на раціо, а не на емоції, самоповага, але не пиха і самозакоханість, і це стосується всіх національних справ. А зазначені завдання полягають насамперед у такому.
Знайти загальнонаціональне взаєморозуміння Українського народу – громадян України всіх національностей. Забезпечити найширшу консолідацію всіх, хто визнає незалежність держави і європейські цінності. Чітко і відверто пояснювати кримчанам, донбасівцям, луганцям та всім іншим, що в Російській Федерації їхнє місце буде «біля параші», вибачаюсь за різкість, але це так.
Усвідомити, що проблема не в Донбасі, і не в Галичині, та навіть не в Києві, а в істеблішментах, які з однаковим презирством ставляться до суспільства і вичавлюють з нього соки. А елітам, якщо вони все ж таки хочуть здати іспит на це звання та просто фізично вижити, варто поступитися амбіціями і, аж жах бере, частиною статків заради майбутнього не тільки дітей, а й власного.
Не побоюючись набриднути, ще раз повторюся, київського намісника пришлють не з Донецьку, Одеси чи Харкова, а з Москви, чи за сьогоднішніх реалій, скоріше із Санки-Петербургу. А кандидатів у генерал-губернатори очікує не щасливе правління, а у найліпшому випадку почесна висилка в «северное Нечерноземье». Це ж стосується і «кримського президента». «Предателю (доносчику)– первый кнут» це ж суто великоруська приказка, чи вже забули панове?
Вичавлювати з себе раба і не лише імперського, а й всіх інших видів і сортів. Зрозуміти, що відмова від демократичних цінностей заради держави – це перемога Кремля, бо нинішнє зіткнення не в останню чергу має ідеологічний вимір – свобода проти рабства, а своє безсилля під час Майдану надто гарно пам’ятають в Білокамінній. Це не означатиме продовження анархії, бо вже давно сказано «права без обов’язків, то сваволя». Але свідоме обмеження (насамперед самообмеження) громадян і накинуте згори обмеження підданих, то є дві великі різниці. І це варто усвідомити.
Будувати інститути правової держави. Забезпечити верховенство права і законність. Повернути принцип професіоналізму при призначеннях на держслужбі, посунувши лояльність і відданість з їхнього п’єдесталу. Згадати про сильну і ефективну армію, спецслужби та правоохоронні органи та створювати їх. Але не забувати про блискуче доведений радянською історією «парадокс безпеки» після певної межі посилення сектору безпеки призводить до послаблення національної безпеки країни. Розвивати демократичний цивільний контроль, але й не зв’язувати безпековців по руках і ногах.
Керовані з-закордону політичні партії і громадські організації мають відчути – Українська демократія може захистити себе. Суворо і невідворотно карати за порушення законодавства, у тому числі щодо розпалювання міжнаціональної, расової, релігійної ворожнечі, іноземного шпигунства тощо. Але свобода слова, дискусій, мирних походів і демонстрацій – це принципово важливі речі.
У відносинах з Росією необхідна гранична виваженість, при чіткому дотриманні стратегічних пріоритетів щодо євроатлантичної інтеграції. Нагальним стає пошук союзників, і не лише на Заході, а у тому числі в Білорусі, Центральній Азії, звичайно Кавказі, та й у тій самій Росії, не всі ж зрештою збожеволіли. При цьому слід пам’ятати про союзи на основі інтересів і цінностей, а також про здоровий державний егоїзм, тобто дотримання угод, але не фанатичний захист інколи доволі сумнівних друзів. Відкритість світу і навчання в нього. І багато ще чого потрібно.
Так зазначене здійснити складно, майже нереально, цей шлях потребує чітко визначеної стратегії і філігранно точної тактики, компромісів і непохитної наполегливості. Дотримання надскладного балансу. Ходіння по лезу ножа. Необхідне самообмеження, компетентність, рішучість etc. Потрібні нові люди, нові політичні сили. Список майже незліченний. Але шлях перемоги є єдино можливий, а саме тому реальний. Впевнений, що зможемо, бо іншого не дано.
При загалом негативній реакції міжнародної спільноти, в тому числі США, країн ЄС та Китаю на дії Кремля, вже, очевидно, що воювати за свободу країн пострадянського простору ніхто по обидві сторони Атлантики не збирається, проте певні висновки щодо Москви зроблені або прискорено робляться.
Зрозуміло також, що серед цих висновків головний той, що Рубікон Кремлем перейдено і цитуючи А.Дугіна «маски сброшены», хоча, невідмінно вже найближчим часом почнеться дипломатичний сюрпляс між РФ і Заходом, насамперед, країнами ЄС, для відновлення зіпсованої комунікації. Буде багато розмов, демаршів і контрдемаршів, Вашингтон готуватиме відповідь Москві, Брюссель ладнатиметься посісти позицію трохи збоку. Але все це буде потім. А нині кремлівське керівництво, яке складають блискучі тактики і оперативники і не надто сильні стратеги, святкує заслужену перемогу.
Але вже дуже скоро свято закінчиться, і у Росії почнуть боротися з тими, «кто шакалит у западных посольств», та продовжать нарощувати тиск у «близькому зарубіжжі». І останнє безпосередньо і, у першу чергу, стосується Києва.
Тим більш час на роздуми дуже обмежений. Перший наступ очікує нас вже восени, до грудня 2008 року, тобто до моменту обговорення послами країн НАТО рішення про приєднання України до ПДЧ. А другий, генеральний російський штурм вірогідно відбудеться під час президентської виборчої кампанії 2010 року.
Все це зрозуміло і вже говорене, переговорене. Що ж важливо в усьому цьому для нас. Насамперед, Україна має остаточно визначитися з своїми цілями у новій ситуації. А спрощуючи, їх, тобто цілей, та відповідно стратегій може бути дві.
Перша, ну дуже-дуже патріотична – красиво загинути, тобто молодь і військовики черговий раз повторять подвиг героїв Крут, а вище керівництво поїде до Європи і США читати лекції та писати мемуари. Власно програти і радикально посилити Кремль перед його генеральною битвою з Заходом.
Для швидкого і ефективного досягнення цієї мети потрібно зовсім небагато. А саме, просто не опиратися нинішнім тенденціям. Як і нині ставити власні політичні чи приватно-економічні інтереси понад усе, забуваючи про існування національно-державних. Робити ефектні, але не ефективні вчинки.
Шукати не консолідації і єднання, а розділення та ворожнечі. Чубитися один з одним і розколювати суспільство з приводу і без привода, наприклад щодо історично важливих подій півсторічної давнини. Визнавати володіння мовою основною чеснотою справжнього українця, нехтуючи змістом промов цією мовою. Бути ханжами і лицемірами.
Проводити красиву, але імпульсивну і за суттю авантюристичну зовнішню політику, демонстративно ненавидячи і ганьблячи Москву, насправді ж виконувати всі її найпотаємніші бажання. Розпалювати антивеликоруські настрої, ненависть не до авторитарної держави, а до її одурманених гебельсівською пропагандою підданих. Плекати мерзенний у всіх своїх обличчях шовінізм. Сподіватися на іноземного пана (зараз американського), що вирішить всі наші проблеми.
«С легкостью необычайной» кидатися грізними словами на кшталт державна зрада, не збираючись нічого доводити чи відповідати за них. Інспірувати полювання на відьом та шпигунську істерію, дозволяючи безкарно працювати справжній агентурі лише через те, що вона належить до кола недоторканих, «наших людей», «справжнього істеблішменту». Жити в штучному світі своїх мрій та уявлень за принципом «якщо світ не відповідає моїм уявленням, тим гірше для світу».
Чи друга – зберегти незалежну демократичну Україну, а отже перемогти. Це набагато складніше, бо ворог достатньо сильний, а загрози, нажаль, не лише і не стільки зовнішні, а найбільша – це ми власноруч.
Для перемоги слід, насамперед зрозуміти – нам допоможуть лише, якщо ми допоможемо собі самі. Ніяке НАТО, ніяка міжнародна коаліція проти агресії, хоча вони конче потрібні, не зроблять за нас наших справ, не вирішать нагальних завдань. Гасла дня обережність і наполегливість, спирання на раціо, а не на емоції, самоповага, але не пиха і самозакоханість, і це стосується всіх національних справ. А зазначені завдання полягають насамперед у такому.
Знайти загальнонаціональне взаєморозуміння Українського народу – громадян України всіх національностей. Забезпечити найширшу консолідацію всіх, хто визнає незалежність держави і європейські цінності. Чітко і відверто пояснювати кримчанам, донбасівцям, луганцям та всім іншим, що в Російській Федерації їхнє місце буде «біля параші», вибачаюсь за різкість, але це так.
Усвідомити, що проблема не в Донбасі, і не в Галичині, та навіть не в Києві, а в істеблішментах, які з однаковим презирством ставляться до суспільства і вичавлюють з нього соки. А елітам, якщо вони все ж таки хочуть здати іспит на це звання та просто фізично вижити, варто поступитися амбіціями і, аж жах бере, частиною статків заради майбутнього не тільки дітей, а й власного.
Не побоюючись набриднути, ще раз повторюся, київського намісника пришлють не з Донецьку, Одеси чи Харкова, а з Москви, чи за сьогоднішніх реалій, скоріше із Санки-Петербургу. А кандидатів у генерал-губернатори очікує не щасливе правління, а у найліпшому випадку почесна висилка в «северное Нечерноземье». Це ж стосується і «кримського президента». «Предателю (доносчику)– первый кнут» це ж суто великоруська приказка, чи вже забули панове?
Вичавлювати з себе раба і не лише імперського, а й всіх інших видів і сортів. Зрозуміти, що відмова від демократичних цінностей заради держави – це перемога Кремля, бо нинішнє зіткнення не в останню чергу має ідеологічний вимір – свобода проти рабства, а своє безсилля під час Майдану надто гарно пам’ятають в Білокамінній. Це не означатиме продовження анархії, бо вже давно сказано «права без обов’язків, то сваволя». Але свідоме обмеження (насамперед самообмеження) громадян і накинуте згори обмеження підданих, то є дві великі різниці. І це варто усвідомити.
Будувати інститути правової держави. Забезпечити верховенство права і законність. Повернути принцип професіоналізму при призначеннях на держслужбі, посунувши лояльність і відданість з їхнього п’єдесталу. Згадати про сильну і ефективну армію, спецслужби та правоохоронні органи та створювати їх. Але не забувати про блискуче доведений радянською історією «парадокс безпеки» після певної межі посилення сектору безпеки призводить до послаблення національної безпеки країни. Розвивати демократичний цивільний контроль, але й не зв’язувати безпековців по руках і ногах.
Керовані з-закордону політичні партії і громадські організації мають відчути – Українська демократія може захистити себе. Суворо і невідворотно карати за порушення законодавства, у тому числі щодо розпалювання міжнаціональної, расової, релігійної ворожнечі, іноземного шпигунства тощо. Але свобода слова, дискусій, мирних походів і демонстрацій – це принципово важливі речі.
У відносинах з Росією необхідна гранична виваженість, при чіткому дотриманні стратегічних пріоритетів щодо євроатлантичної інтеграції. Нагальним стає пошук союзників, і не лише на Заході, а у тому числі в Білорусі, Центральній Азії, звичайно Кавказі, та й у тій самій Росії, не всі ж зрештою збожеволіли. При цьому слід пам’ятати про союзи на основі інтересів і цінностей, а також про здоровий державний егоїзм, тобто дотримання угод, але не фанатичний захист інколи доволі сумнівних друзів. Відкритість світу і навчання в нього. І багато ще чого потрібно.
Так зазначене здійснити складно, майже нереально, цей шлях потребує чітко визначеної стратегії і філігранно точної тактики, компромісів і непохитної наполегливості. Дотримання надскладного балансу. Ходіння по лезу ножа. Необхідне самообмеження, компетентність, рішучість etc. Потрібні нові люди, нові політичні сили. Список майже незліченний. Але шлях перемоги є єдино можливий, а саме тому реальний. Впевнений, що зможемо, бо іншого не дано.
Відповіді
2008.08.28 | Sean
Рекомендую. Час для роздумів є дійсно вельми обмеженим
2008.08.28 | технолог
Теж рекомендую. Особливо для палких борців з ВФ
2008.08.28 | Sirko
Re: Дещо до нинішнього політичного моменту
Навіщо друкувати такий собі брєд. Невже автор статті думає, що з росіянами Криму, Донбасу чи Луганську можна домовитись, розповідаючи їм про якісь параші. Та вони з радістю будуть облизувати онучі "русского міротворца", обливаючи лайном Україну та усе українське, що вони до цього часу з успіхом і роблять. Ось альтернатива, яка для автора здається максимально прийнятною: 1. Відмовитись від української мови, як єдинодержавної (чого в принципі і добиваються усі прокремлівські сили); 2. На всіх рівнях максимально стелитись під Москву особливо у царині зовнішньої політики; 3. На поталу українофобам відмовитись від встановлення історичної справедливості стосовно Голодомору та діяльності УПА (лишь би бил мір); 4. Забути про НАТО, створюючи таку собі колективну безпеку з державами, які більше за усіх прагнуть нам добра (Білорусією, державами Середньої Азії); 5. На усіх рівнях підтримувати ідею братерської любові до "старшого брата", не дивлячись на те, як він час від часу буде сунути наш писок в своє лайно та поблажливо посміхатись. Дуже схоже на останні ідеї нашої святої прем`єрки, тим більше, що автор видно з усього на сто відсотків їй прихильник. Тільки хай автор розкаже, що через років 5-10 залишиться від України. Невже до цих пір він не зрозумів, що з московським людом так розмовляти не можна. Є дуже вдала книга про ці речі http://odin.prohosting.com/~moskovst/. Шановний авторе, прочитайте будь-ласка, може тоді щось зрозумієте та не будете писати усіляку нісенітницю.2008.08.28 | Абу
Марченко хоче виграти війну, а Ви волієте стати героєм Крут-2?
І ми будемо його публікувати і надалі. Автор - послідовний прихильник вступ України до НАТО. Не треба пересмикуватиSirko пише:
> 4. Забути про НАТО, створюючи таку собі колективну безпеку з державами, які більше за усіх прагнуть нам добра (Білорусією, державами Середньої Азії); 5. На усіх рівнях підтримувати ідею братерської любові до "старшого брата", не дивлячись на те, як він час від часу буде сунути наш писок в своє лайно та поблажливо посміхатись. Дуже схоже на останні ідеї нашої святої прем`єрки, тим більше, що автор видно з усього на сто відсотків їй прихильник. Тільки хай автор розкаже, що через років 5-10 залишиться від України. Невже до цих пір він не зрозумів, що з московським людом так розмовляти не можна. Є дуже вдала книга про ці речі http://odin.prohosting.com/~moskovst/. Шановний авторе, прочитайте будь-ласка, може тоді щось зрозумієте та не будете писати усіляку нісенітницю.
2008.08.28 | Анатоль
Так, Марченко хоче виграти війну Юлі проти Ющенка
2008.08.28 | Sean
Не хоче
Він прагне виграти війну України проти загроз і зовнішніх і внутрішніх. Я в тому впевнений.Напевно у Вас нема підстав вважати мене за ТЮлефана?
2008.08.28 | Анатоль
Вас - ні, його - так.
В його переліку чого не варто робити, явно лише закиди в бік Ющенка, а Юля ніби й не має відношення до гризні у владі.> «С легкостью необычайной» кидатися грізними словами на кшталт державна зрада, не збираючись нічого доводити чи відповідати за них. Інспірувати полювання на відьом та шпигунську істерію, дозволяючи безкарно працювати справжній агентурі лише через те, що вона належить до кола недоторканих, «наших людей», «справжнього істеблішменту»
А кидатись «С легкостью необычайной» звинуваченнями в корупції, в кришуванні корупції, в зраді національних інтересів "не збираючись нічого доводити чи відповідати за них" це нормально?
Тільки тому що це Юля звинувачує президента і його соратників, а не навпаки? І хто почав ще з 2005 цю війну і не припиняв її ні на хвилину?
2008.08.28 | Sean
Re: Вас - ні, його - так.
Анатоль пише:> В його переліку чого не варто робити, явно лише закиди в бік Ющенка, а Юля ніби й не має відношення до гризні у владі.
Я вже казав у гілці про Гриценка, що той може претендувати на щось, якщо позбудеться образ щодо Ющенка. Або шашечки, або їхати.
А у Марченка однобічних закидів я не бачу. Нмд він оцінює "дискурс", прости Господи
2008.08.28 | Олена Весел
та йой... краще б підручник з ЦО почитали
замість того, щоб виясняти хто з українських політиків дурніший. їй-бо знадобиться, навіть якщо на відпочинку муха укусить. а якщо хочете знати мою особисту думку з питання, то зараз пєрєходноє красноє знамє впевнено вже кілька днів утримує Коновалюк, який щойно по Весті.ру заявив, що збирається довести факт незаконних поставок Україною зброї до Грузії і саме цим пояснює пожежу на складах у Харківській області. Якщо так далі піде, то вони скоро сюди ще і миротВОРців покличуть поки сваритись будете...2008.08.31 | Михайло Свистович
Re: Так, Марченко хоче виграти війну Юлі проти Ющенка
Параною треба лікувати2008.08.29 | Херсонець
Re: Дещо до нинішнього політичного моменту
Шановний, то треба кинути н Крим бомбу?Чи що?2008.08.28 | Lexa62
Re: Дещо до нинішнього політичного моменту
питання має такий вигляд:якщо Україна відмовиться від євро-атлантичного прагнень, чи відмовиться Кремль у стосунках з Україною від використання 5-ї колони?
чи готові будуть покоління, виховані на притлумленні патріотизму брати на себе відповідальність за країну?
одним словом, чиїх дітей має виховувати скопець?
2008.08.28 | Абу
наш автор - послідовний прибічник НАТО
і наскільки зрозуміло зі статті, він жодним чином не ставить під сумнів потребу як НАТО, так і інших форм саме військового співробітництва з Заходом, вказуючи тільки, що без власних зусиль і докорінних змін у нас, причому нами самими, це все не спрацює, або спрацює не в повній мірі2008.08.29 | VOL
Re: наш автор - послідовний прибічник НАТО
Пане АбуНастільки я розумію, автор якраз і закликає перейти під парасольку НАТО щоб виграти деякий час для спокійної розбудови України...
А Кремль це бачить і не хоче дати такого часу бо ще небагато часу і Україна відірветься назавжди від їхнього впливу.
І здається мені, що не ЮВТ треба боятися, а таких як Янукович і його команда (особливо Колісниченко, Чечетов, Богословська, Кожара і декілька десятків других). Ця бригада здасть Україну не за понюшку табаку.
2008.08.28 | Олена Весел
Нмд, Ви дещо неправильно зрозуміли автора
Коли я кажу, що не варто сподіватись на Васю, це не означає що, Вася не потрібен, або Вася не допоможе. Вася може підтримати, може не підтримати, Вася може допомогти, а може не допомогти і це його особиста справа, алеМОЯ БЕЗПЕКА І МІЙ ЗАХИСТ ЦЕ ВПЕРШУ ЧЕРГУ МОЯ ОСОБИСТА СПРАВА
і по ходу я можу вступити в коаліцію з Васьою і удвох відбиватись від Петі, але
БЕЗ МЕНЕ ОСОБИСТО ДІЛО ЗАХИСТУ МЕНЕ ВІД ПЕТІ ПРОГРАНЕ ВІД ПОЧАТКУ
приблизно це з поясненням шо треба зробити особисто мені і намагався сказати автор, якщо Ви не зрозуміли.
2008.08.28 | Adviser
100%
2008.08.29 | Lexa62
Re: Нмд, Ви дещо неправильно зрозуміли автора
Олена Весел пише:> приблизно це з поясненням шо треба зробити особисто мені і намагався сказати автор, якщо Ви не зрозуміли.
тепер цитую:
"Так зазначене здійснити складно, майже нереально, цей шлях потребує чітко визначеної стратегії і філігранно точної тактики, компромісів і непохитної наполегливості"
Отже складно. А це значить, по-українські, практично неможливо.
А в вашому прочитанні зовсім по-дурному.
Тому я волію бути реалістом.
Єдине, на що ми спроможні, це підтримати намічені тенденції. Росію треба провчити. Це головне. Тут годяться всі засоби. Але головний - пропагандистський. Найперше - вирвати у них нашу історію.
2008.08.28 | Володимир I
Re: Дещо до нинішнього політичного моменту
Ще одна варіація на тему "а нам треба урожай збирати". А заклики розвивати і посилювати демократію в нинішніх умовах - це просто маячня з кримінальним відтінком. За умов нерозвиненості громадянського суспільства в Україні, демократія наразі спричинилася до паралічу держави та інфільтрації її структур агентами ворожої сусідньої країни.Знову синдром винниченка-грушевського, за який Україна вже заплатила мільйонами життів?!
Давайте демократією захищатися від танків та штурмовиків...
Навпаки - зараз потрібно розігнати ВР, заборонити вже наявні антидержавні партії (в першу чергу - ригів), змінити виборче законодавство таким чином, щоб їхній електорат не знайшов собі іншу нішу, і ввести на три роки пряме президентське правління. А за ці три роки зміцнти власну армію, вступити до НАТО і провести необхідні реформи в судовій та правоохоронній сферах.
2008.08.28 | Sean
По-перше, зареєструйтеся, б/ласка
не додавайте роботи модераторам, ок?Володимир I пише:
> Знову синдром винниченка-грушевського, за який Україна вже заплатила мільйонами життів?!
Навпаки. Якщо хочете - "синдром Скоропадського"
> Давайте демократією захищатися від танків та штурмовиків...
За демократію проти ворожих танків піде більше людей ніж за тоталітарщину.
> Навпаки - зараз потрібно розігнати ВР,
Ви це можете зробити тут і зараз?
> заборонити вже наявні антидержавні партії (в першу чергу - ригів), змінити виборче законодавство таким чином, щоб їхній електорат не знайшов собі іншу нішу, і ввести на три роки пряме президентське правління. А за ці три роки зміцнти власну армію, вступити до НАТО і провести необхідні реформи в судовій та правоохоронній сферах.
Мені здається, Ви прочитали текст Марченка дещо поспіхом, якщо не побачили що він якраз і пише про аналогічне. Тільки без емоцій і екстріму.
2008.08.28 | Володимир I
Re: По-перше, зареєструйтеся, б/ласка
По-перше, я зареєструвався - як Ви могли помітити. По-друге, ВР розганяє не я, а ющенко. По-третє, саме про екстрім і йшлося: коли під дверима крейзонутий на всю голову озброєний кацап, демократію не розвивають. Те, про що ви кажете - процес довготривалий, а особливо в Україні, де значний відсоток населення в силу різних причин нездатні про СЕБЕ потурбуватися, не кажучи вже про суспільство, і тому потребують щоденник вождівських вказівок. Якщо ви цього досі не зрозуміли, то ви не мислите реаліями.А Українську державу просрав не скільки Скоропадський, скільки винниченки-грушевські. Читайте історію. Корисне заняття.
2008.08.28 | Sean
Re: По-перше, зареєструйтеся, б/ласка
Володимир I пише:> По-перше, я зареєструвався - як Ви могли помітити.
Ні, Ваші постинги йдуть через модераційну чергу, як і раніше.
> По-друге, ВР розганяє не я, а ющенко.
тільки у визначених Конситтуцією випадках.
> По-третє, саме про екстрім і йшлося: коли під дверима крейзонутий на всю голову озброєний кацап, демократію не розвивають. Те, про що ви кажете - процес довготривалий, а особливо в Україні, де значний відсоток населення в силу різних причин нездатні про СЕБЕ потурбуватися, не кажучи вже про суспільство, і тому потребують щоденник вождівських вказівок.
Українці не потребують жодних вождів, бо вони - вільні люди. Можливо, за історією, з надто "вільними" амбіціями
> Якщо ви цього досі не зрозуміли, то ви не мислите реаліями.
Я - так, Ви - схоже, що ні.
> А Українську державу просрав не скільки Скоропадський, скільки винниченки-грушевські.
Я про те і кажу. І кажу, що текст Марченка - це у дискурсі Скоропадського
> Читайте історію. Корисне заняття.
З задоволенням читаю і читатиму надалі. І Вам того самого зичу.
2008.08.28 | Володимир I
Re: По-перше, зареєструйтеся, б/ласка
Ви, мабуть, обчиталися історії і живете в якійсь іншій, віртуальній Україні. Більшість населення Сходу складають деградовані істоти, які тільки й лишилися після того, як цими терЕнами пройшовся кацапоімперський каток. Розумом вони слабкі і тому просто фізично нездатні збирати інфу, аналізувати її та на основі цього аналізу діяти. Їм психологічно набагато комфортніше керуватися вказівками. Про мораль я мовчу, тому що у примітивів її немає, а якщо і є, то це мораль хижака або дрібного злодюжки, які не бачать далі власної кирпи. І недарма вся ця публіка (на Сході) з таким завзяттям увесь час після 1991 року голосувала за антидержавні партії.Свобода в середовищі примітивів перетворюється на бєспрєдєл хижаків, які, за відсутності опору населення (я вже не кажу про громадянське суспільство) швидко захоплюють владні та економічні важелі.
Висновок: реально таким людям підійшов би український патріотичний авторитарний режим з елементами керованої демократії, яка з часом, за сприятливих обставин, поступово переросте в демократію повноцінну. Раз вони мислять стереотипами, то треба їм ці стереотипи постачати. Наші, українські. Так би мовити, перепрограмувати цих людей. Але без повноти державної влади це, звісно, неможливо. Треба, щоб український патріотичний світогляд ішов по вертаклі "дитсадок-школа-вуз-армія". Тільки тоді ми зможемо стати нацією.
Саме тому ющ, на мій погляд, є злочинцем, що просрав унікальний історичний шанс зробити все вищезазначене.
2008.08.28 | Sean
Re: По-перше, зареєструйтеся, б/ласка
Володимир I пише:> Ви, мабуть, обчиталися історії і живете в якійсь іншій, віртуальній Україні.
Ні, мабуть Ви.
> Більшість населення Сходу складають деградовані істоти,
Ні, я сам звідти і засвідчую, що там живуть нормальні, розумні люди, котрі мають таке саме бажання добре жити, що і Ви. А якщо Ви вважаєте, що Ви апріорі краще за них, то далі нема про що розмовляти
2008.08.28 | Володимир I
Re: По-перше, зареєструйтеся, б/ласка
Якщо я даю таку оцінку людям, серед яких живу, то, мабуть, маю на це моральне право. Це по-перше.А по-друге, у мене нікОли і не виникало особливого бажання з вами спілкуватися. Тому що з ваших дописів бачив, що ви - ілюзіоніст, тобто, людина, що живе в світі ілюзій та віртуальностей. Одна ваша безоглядна апологетика юща чого варта.
Як кажуть, "нє очєнь-то і хотєлось".
До побачення.
2008.08.29 | Sean
Ну, за моральні права!
Володимир I пише:> Якщо я даю таку оцінку людям, серед яких живу, то, мабуть, маю на це моральне право. Це по-перше.
По-перше, якщо Ви вважаєте українців такими поганими, то і не турбувалися б за них. Бо маєте на те моральне право.
> А по-друге, у мене нікОли і не виникало особливого бажання з вами спілкуватися.
йой. Але маєте на те повне моральне право.
> Тому що з ваших дописів бачив, що ви - ілюзіоніст, тобто, людина, що живе в світі ілюзій та віртуальностей.
Та можете мене вважати хоч взагалі віртуальною сутністю. Маєте моральне право.
А Ви - жонглер. Словами, насадженими на емоції. Тільки не надто вправний. Нмд звісно.
> Одна ваша безоглядна апологетика юща чого варта.
Овва! Який я,одначе, безоглядний апологет....
> Як кажуть, "нє очєнь-то і хотєлось".
А якби і хотєлось,то швидко б перехотєлось.
> До побачення.
На все добре
2008.08.28 | Max
Нам як суспільству потрібно більше розважливости
Володимир I пише:> Більшість населення Сходу складають деградовані істоти, які тільки й лишилися після того, як цими терЕнами пройшовся кацапоімперський каток. Розумом вони слабкі і тому просто фізично нездатні збирати інфу, аналізувати її та на основі цього аналізу діяти. Їм психологічно набагато комфортніше керуватися вказівками. Про мораль я мовчу, тому що у примітивів її немає, а якщо і є, то це мораль хижака або дрібного злодюжки, які не бачать далі власної кирпи. І недарма вся ця публіка (на Сході) з таким завзяттям увесь час після 1991 року голосувала за антидержавні партії.
Вельми жорстко то пан окреслив. Проте мушу визнати, почасти має пан рацію. Тобто пана слова, НМСД, є справедливі щодо певної частини населення, досить значної нажаль.
> Свобода в середовищі примітивів перетворюється на бєспрєдєл хижаків, які, за відсутності опору населення (я вже не кажу про громадянське суспільство) швидко захоплюють владні та економічні важелі.
Порівняння людського (як би то не було) суспільства до світу тварин є все ж метафорою. Недолік в тому той же, що й в кожній аналогії: аналогія завжди є неповна.
Конкретно щодо обговорюваної теми: згадані важелі захоплюють найбільш пристосовані. Якщо загалом в суспільстві панує закон джунглів, то найбільш пристосованими будуть якраз такі хижаки. В інших умовах -- інші особи.
> Висновок: реально таким людям підійшов би український патріотичний авторитарний режим з елементами керованої демократії, яка з часом, за сприятливих обставин, поступово переросте в демократію повноцінну. Раз вони мислять стереотипами, то треба їм ці стереотипи постачати. Наші, українські. Так би мовити, перепрограмувати цих людей. Але без повноти державної влади це, звісно, неможливо. Треба, щоб український патріотичний світогляд ішов по вертаклі "дитсадок-школа-вуз-армія". Тільки тоді ми зможемо стати нацією.
Гадаю, є альтернатива авторитарному ладу: суспільний "природний" добір. Соціальний дарвінінізм, як пан воліє. Чи буде то працювати в бажаному для української справи напрямі, залежить від встановлених рамкових умов (правил гри).
НМД, вертикаль "дитсадок-школа-вуз-армія" обов'язкова не є: а якщо зробити так, щоб бути українцем ся оплачувало (не матеріяльно, хоча й то теж)? І тоді нехай кожен сам ся програмує, як хоче, а життя покаже, в кого то ліпше вийшло.
P.S. Про демократію. То є непогана річ, але належить знати міру у всьому. Така (квазі)демократія, коли пана (мій) голос політично важить стільки ж, як голос в'язня-кримінальника (наприклад), то якась хвора демократія (чи радше насмішка над...) З чого зовсім не випливає, що демократія не може працювати як належить. Треба лише без неофітського фанатизму до того підходити, то все з нею буде гаразд.
2008.08.28 | Володимир I
Re: Нам як суспільству потрібно більше розважливости
Абсолютно згоден з останнім абзацом. Демократія - не фетиш, а продукт, залежний від багатьох чинників. Загалом, Україні вона поки що більше пішла на шкоду, аніж на користь, бо наші вороги виявилися спритнішими і швидше добігли до влади і грошових потоків. І наша країна нам не належить. Втім, справедливости заради, слід сказати, що вони і ближче до них знаходилися. Той же кушнарьов, наприклад, був партійним чінушою і прекрасно знав, де і що погано лежить. А наївні чорноволи гадали, що то - нічого, то є нормально, кушнарьови тепер працюватимуть на Україну. Автоматично стануть її патріотами. Каюсь, колись і я так вважав.2008.08.29 | Lexa62
Re: Нам як суспільству потрібно більше розважливости
Володимир I пише:> А наївні чорноволи гадали, що то - нічого, то є нормально, кушнарьови тепер працюватимуть на Україну. Автоматично стануть її патріотами. Каюсь, колись і я так вважав.
навряд Чорновіл був настільки наївним ( з його життєвим досвідом).
Але він зробив так, щоб ці пани дурили самі себе ( в стратегічному плані, як явище). Це ж під їхнім керівництвом суспільство, наприклад, дозріло до Майдану. А погляньте на Болгарію. За оцінками експертів - дуже корумпована країна. Але на гачку декларацій вона таки опинилась там де треба. І тепер західний світ ставить її в такі умови, що корупція стає невигідною еліті.
2008.08.29 | Олена Весел
мені чомусь завжди здавалось, що
(а я мені лише здається, я не претендую на істину в останній інстанції) якщо людина починає важати себе ну-у-у-у-у на дуже багато розуміншою за інших, то їй пора сюдаhttp://photofile.name/users/hild_0_ua/3177095/120627896/
але не переживайте - я цілком згодна що всьому нашому політикуму і громадянам цієї країни теж не завадить почитати;) я і сама щойно прочитала;) ну бо не завадить імхо нікому...
2008.08.29 | Володимир I
Re: мені чомусь завжди здавалось, що
Пані, у Вас комплекс неповноцінності? У мене його немає. І, як ви могли помітити, я не стверджував, що розумніший за когось. Ви неуважно читали. Я просто дав реалістичну оцінку населенню Сходу. Здається, маю на те право. Бо прожив довго (і досі живу) серед цієї публіки. До того ж, свого часу доводилося подовгу бувати в інших регіонах України, зокрема - на її Заході, а також за кордоном, тому маю змогу робити певні "неліцепріятні" висновки. І політкоректість тут ні до чого. А різкість суджень не треба сприймати як бажання вивищитися.2008.08.29 | Херсонець
Re: Дещо до нинішнього політичного моменту
Віват пан Марчук!Усе -вірно, та без ватажка не буває парамог. Здається він у спідниці і не всі можуть
прийняти це. Та, всеж, і лідер і суспільство швидко прогресують.
P.S. У Скадовську, Херсонської, на даху мукомольного заводу "гордо" майорить
турецький прапор (якраз на день прапора) а рядом (нижче) запутались порвані
залишкм українського прапора. Ми це бачимо, а як "компетентні органи", влада?
Мабудь шукають у Скадовську компромат проти власного уряду?