Напередодні війни
08/29/2008 | Ярослав Сватко
Нарешті Путін заткав рота імпотентам від історії суспільства. Раніше було як: говориш, що війна — один з природніх станів людства, пропонуєш в підручник заглянути, і вияснити, скільки ж там було мирних років за останні 2000? Ну добре, а за останніх 100? А тобі — що хоч це і так, але — неправильно, що всі люди — брати, що війни не буде і тд. Або й узагалі кажуть, що займаєшся пропаґандою війни. Тепер, принаймні, про братство народів СРСР говоритимуть в лапках, бо Путін поламав Москвою же творений міф. На спілку з Саакашвілі ламав, це правда, одному таке вчинити не вдасться. Але тут була обоюдна воля з обох боків — тому й померли і братерство, й сестринство. Залишилась у чистому вигляді правда історії. А вона така, що кожний народ отримує таку частку волі, за яку він, згуртувавшись, готовий платити життям. Відкладімо вбік “дивну війну” після відступу грузинів зі Цхінвалі — у всесвітніх маневрах, які в цей час відбувалися, кожен невчасний, або неправильний постріл під Ґорі, міг їм більше зашкодити, ніж допомогти. Краще гляньмо на стан грузинського суспільства. На поставу опозиції. На підходи до оцінки свого президента тими, хто по життю, чи то в політиці був його супротивником. Грузини не торгують Грузією. Тому їх і візьмуть у НАТО — не просто тому, що вони потрібні Альянсу (це правда, і геополітичних інтересів не треба приховувати), а тому, що вони й самі того одностайно хочуть. Збіжність інтересів приведе Грузію в НАТО швидше, ніж планували в Бухаресті.
Перейдімо до України. Є доста політиків та експертів, які переконують, що нас хоч і очікує загострення стосунків з Росією, але така, як в Грузії, війна, омине. Перше, що викликає питання в цьому випадку, це куди ж загострюватися стосункам від сьогоднішніх? А друге — це те, що нас не питають. Є конкретна держава, з дуже конкретизованою програмою облаштування світу навколо себе. Вона зараз цю програму реалізує. Навіть, якщо комусь і не подобається ця програма, вмовити команду, яка працює в Кремлі, не втілювати програму в життя, не вдасться. Для цієї команди умовляння є сигналом, що завдання можна протиснути силою. І тільки сила є арґументом, який примушує починати арифметичні розрахунки: чи вистачить дивізій для прориву кордону? Якщо логіка подій у Грузії продовжиться, Україну не питатимуть, чи вона хоче війни, і навіть використання Києвом міліцейського батальйону внутрішніх військ для підтримання порядку в місцях, де будуть спровоковані заворушення, буде достатньою причиною для початку широкомасштабної війни. Є лише один спосіб запобігти війні, хороший, випробуваний тисячоліттями, і безвідмовний, називається si vis pacem, para bellum. Хочеш миру — готуйся до війни. І тоді, навіть, якщо воєнного конфлікту уникнути не вдасться, людських жертв у ньому однаково буде менше, аніж коли б ви до нього не готувалися. Така от статистика історії.
Ми, як народ, багато разів проходили цей урок історії. Схоже, намагаємось стати живою ілюстрацією іншої вічної істини, що історія вчить тільки те, що вона нікого не навчить. Попередній період нашої державності починався з інтелектуальних мук державної еліти, чи правильно це: захищати свою країну зі зброєю в руках. Це вони не самі собі вигадали: однією з ефективних технологій війни є моральне розкладання суспільства, яке аґресор хоче завоювати. Впоєння ідеї “миру й братерства” з тим, хто пізніше прийде із кулеметом в хату, у якій чогось кращого від дубельтівки немає, ефективніше від блокади шляхів постачання зброї. У 1917 ми розпустили мільйонну армію з українців, а в 1918 посилали три сотні студентів під Крути, щоб встигнути підписати Берестейський мир. Найгірше, що не задумуємось: Голодомор — це наслідок бездарного “державного будівництва” тих, хто панічно боявся війни, і думав, що не даючи приводів на себе напасти, можна від цієї війни уберегтися. Але саме ця паніка й була достатнім приводом для аґресора, щоб розв'язати війну. А от була б армія — була б і держава. І вона б не морила голодом своїх же селян. То кого ми маємо звинувачувати у Голодоморі: зовнішній чинник, який подекуди подібний на стихійне лихо, чи самих себе, що вчасно від нього не убезпечилися? Це проста філософія життя: або твориш середовище, яке зменшує зовнішні небезпеки, або пристосовуєшся до кожної небезпеки, як вдасться, і тоді нарікаєш на долю, сусідів та відсутність Божої Опіки.
Щось подібне вдбувається сьогодні: ми дискутуємо про правильність чи неправильність дій грузинів, але не ставимо собі питання про свої дії, коли нам поставлять територіяльні претензії. Ми повторюємо й інші помилки 17-го року. Воюємо між собою, коли головний фронт — зовнішній. Готові воювати на зовнішньому фронті, але окремими загонами. Хоч історія показує приклади, коли вчимося. УПА під командуванням Шухевича поставила перед формуваннями інших політичних течій альтернативу: або воюєте в складі єдиної армії, або розходитесь по селах. Були ображені цим недемократичним підходом, але й була багаторічна боротьба, керована з єдиного штабу.
Напередодні війни суб'єктивний підхід сучасників дуже часто є обмежений короткотерміновим і матеріяльним. Втримати або захопити матеріяльні атрибути влади на певній території. Як правило, такий нематеріяльний складник війни, як віра народу в своє право, вважають в кращому випадку другорядним. Але історія доводить протилежне. Франція Віші без віри капітулювала. А Франція де Ґоля з вірою в своє право на державу воювала після катастрофічного розгрому армії та окупації. В якій з цих двох країн зараз живуть французи? Польща після державної катастрофи у 1939 році понесла ще й суттєві людські втрати, НКВД розстріляв або згноїв у Казахстані значну частину державних службовців: поліції, адміністрації, офіцерського складу армії. Але віра народу пережила часи маріонеткової держави і відновила незалежність певнішою, ніж була до катастрофи. Україна не вийняток, спроби штабів інформвійни деморалізувати українців та впоїти їм зневіру в перемогу матимуть результат не більший, ніж у Польщі, чи у Франції. Вони ж не змогли деморалізувати УПА в багато важчих умовах, чому в такому разі вони повинні деморалізувати нас зараз?
Насправді у нас є один аспект, який значно знижує імовірність такої війни, як у Грузії. Наша ядерна енерґетика. Коли Європа уявляє собі, що внаслідок конфлікту може з'явитися хоч би ще один Чорнобиль... Коротше, мирити нас будуть значно активніше, ніж грузин, і все залежатиме від постави тих, хто буде біля керма нашої держави. Будуть рішучими — буде й рішуча підтримка від Європи. Тоді війна зведеться до спроб ламати через коліно тих політиків, на яких Кремль має важелі впливу. Це дешевше і ефективніше, та й надає фактичній аґресії міжнародну леґітимність. Чи може народ протидіяти аґресії в такій ситуації, коли він нібито виведений за рамки прийняття доленосних для себе рішень, коли політики можуть здатися, і продати національні інтереси? В сьогоднішній Україні — так! Після Помаранчевої революції межі фальсифікації виборів значно скоротились, і влада залежить від думки народу більше, ніж народ від влади. Народ може примусити політиків приймати в критичних ситуаціях національно зорієнтовані рішення. Для цього є і важелі, і воля. Доля СДПУ (0) і СПУ тяжіє над рішеннями політиків, навіть, якщо вони бояться у цьому відкрито признатись. А народ у нас не такий вже й байдужий, як декому би хотілось. Не вірите? Значить, ви не чули Гімну України на останніх хвилинах матчу Динамо-Спартак. Можливо, багато хто з політиків і не співав би там спонтанно національного Гімну. Але ж там був народ...
Перейдімо до України. Є доста політиків та експертів, які переконують, що нас хоч і очікує загострення стосунків з Росією, але така, як в Грузії, війна, омине. Перше, що викликає питання в цьому випадку, це куди ж загострюватися стосункам від сьогоднішніх? А друге — це те, що нас не питають. Є конкретна держава, з дуже конкретизованою програмою облаштування світу навколо себе. Вона зараз цю програму реалізує. Навіть, якщо комусь і не подобається ця програма, вмовити команду, яка працює в Кремлі, не втілювати програму в життя, не вдасться. Для цієї команди умовляння є сигналом, що завдання можна протиснути силою. І тільки сила є арґументом, який примушує починати арифметичні розрахунки: чи вистачить дивізій для прориву кордону? Якщо логіка подій у Грузії продовжиться, Україну не питатимуть, чи вона хоче війни, і навіть використання Києвом міліцейського батальйону внутрішніх військ для підтримання порядку в місцях, де будуть спровоковані заворушення, буде достатньою причиною для початку широкомасштабної війни. Є лише один спосіб запобігти війні, хороший, випробуваний тисячоліттями, і безвідмовний, називається si vis pacem, para bellum. Хочеш миру — готуйся до війни. І тоді, навіть, якщо воєнного конфлікту уникнути не вдасться, людських жертв у ньому однаково буде менше, аніж коли б ви до нього не готувалися. Така от статистика історії.
Ми, як народ, багато разів проходили цей урок історії. Схоже, намагаємось стати живою ілюстрацією іншої вічної істини, що історія вчить тільки те, що вона нікого не навчить. Попередній період нашої державності починався з інтелектуальних мук державної еліти, чи правильно це: захищати свою країну зі зброєю в руках. Це вони не самі собі вигадали: однією з ефективних технологій війни є моральне розкладання суспільства, яке аґресор хоче завоювати. Впоєння ідеї “миру й братерства” з тим, хто пізніше прийде із кулеметом в хату, у якій чогось кращого від дубельтівки немає, ефективніше від блокади шляхів постачання зброї. У 1917 ми розпустили мільйонну армію з українців, а в 1918 посилали три сотні студентів під Крути, щоб встигнути підписати Берестейський мир. Найгірше, що не задумуємось: Голодомор — це наслідок бездарного “державного будівництва” тих, хто панічно боявся війни, і думав, що не даючи приводів на себе напасти, можна від цієї війни уберегтися. Але саме ця паніка й була достатнім приводом для аґресора, щоб розв'язати війну. А от була б армія — була б і держава. І вона б не морила голодом своїх же селян. То кого ми маємо звинувачувати у Голодоморі: зовнішній чинник, який подекуди подібний на стихійне лихо, чи самих себе, що вчасно від нього не убезпечилися? Це проста філософія життя: або твориш середовище, яке зменшує зовнішні небезпеки, або пристосовуєшся до кожної небезпеки, як вдасться, і тоді нарікаєш на долю, сусідів та відсутність Божої Опіки.
Щось подібне вдбувається сьогодні: ми дискутуємо про правильність чи неправильність дій грузинів, але не ставимо собі питання про свої дії, коли нам поставлять територіяльні претензії. Ми повторюємо й інші помилки 17-го року. Воюємо між собою, коли головний фронт — зовнішній. Готові воювати на зовнішньому фронті, але окремими загонами. Хоч історія показує приклади, коли вчимося. УПА під командуванням Шухевича поставила перед формуваннями інших політичних течій альтернативу: або воюєте в складі єдиної армії, або розходитесь по селах. Були ображені цим недемократичним підходом, але й була багаторічна боротьба, керована з єдиного штабу.
Напередодні війни суб'єктивний підхід сучасників дуже часто є обмежений короткотерміновим і матеріяльним. Втримати або захопити матеріяльні атрибути влади на певній території. Як правило, такий нематеріяльний складник війни, як віра народу в своє право, вважають в кращому випадку другорядним. Але історія доводить протилежне. Франція Віші без віри капітулювала. А Франція де Ґоля з вірою в своє право на державу воювала після катастрофічного розгрому армії та окупації. В якій з цих двох країн зараз живуть французи? Польща після державної катастрофи у 1939 році понесла ще й суттєві людські втрати, НКВД розстріляв або згноїв у Казахстані значну частину державних службовців: поліції, адміністрації, офіцерського складу армії. Але віра народу пережила часи маріонеткової держави і відновила незалежність певнішою, ніж була до катастрофи. Україна не вийняток, спроби штабів інформвійни деморалізувати українців та впоїти їм зневіру в перемогу матимуть результат не більший, ніж у Польщі, чи у Франції. Вони ж не змогли деморалізувати УПА в багато важчих умовах, чому в такому разі вони повинні деморалізувати нас зараз?
Насправді у нас є один аспект, який значно знижує імовірність такої війни, як у Грузії. Наша ядерна енерґетика. Коли Європа уявляє собі, що внаслідок конфлікту може з'явитися хоч би ще один Чорнобиль... Коротше, мирити нас будуть значно активніше, ніж грузин, і все залежатиме від постави тих, хто буде біля керма нашої держави. Будуть рішучими — буде й рішуча підтримка від Європи. Тоді війна зведеться до спроб ламати через коліно тих політиків, на яких Кремль має важелі впливу. Це дешевше і ефективніше, та й надає фактичній аґресії міжнародну леґітимність. Чи може народ протидіяти аґресії в такій ситуації, коли він нібито виведений за рамки прийняття доленосних для себе рішень, коли політики можуть здатися, і продати національні інтереси? В сьогоднішній Україні — так! Після Помаранчевої революції межі фальсифікації виборів значно скоротились, і влада залежить від думки народу більше, ніж народ від влади. Народ може примусити політиків приймати в критичних ситуаціях національно зорієнтовані рішення. Для цього є і важелі, і воля. Доля СДПУ (0) і СПУ тяжіє над рішеннями політиків, навіть, якщо вони бояться у цьому відкрито признатись. А народ у нас не такий вже й байдужий, як декому би хотілось. Не вірите? Значить, ви не чули Гімну України на останніх хвилинах матчу Динамо-Спартак. Можливо, багато хто з політиків і не співав би там спонтанно національного Гімну. Але ж там був народ...
Відповіді
2008.08.29 | gorlan
Re: Напередодні війни
Цікаво, а хто на сьогодні виступає тим єдиним центром (яким свого часу була УПА)? Чи є сьогодні в Україні сильні військові лідери, які здатні згуртувати довкола себе боєздатну військову одиницю? Чи "беріть хлопці манатки та розходьтеся по домівках"? Президент показав свою рішучість та принциповість в питаннях призначення кумів на високі урядові посади та роздаванням орденів та медалей своїм колишнім сусідам по Хорунжевці, йому лишилося ще бджолам щось присвоїти. У Прем'єра також "рильце в пушку", хоч в порівнянні з ПУ виглядає трішки краще. Про "міністра оборони" та голову РНБО взагалі краще промовчати. Опозиція (ПРУ, КПУ та інші У) - перша побіжить хлібом-сіллю зустрічать "рАсейскіх мірАтворцев".Ось і виходить, що захисником державних інтересів України - є уряд... та Президент... Польщі... Так, так саме Польщі(!). Бо поляки таки роблять хоч якісь висновки з історії і не хочуть мати поблизу свого кордону "двогологово" урода, який може в будь-який момент захотіти "помиротворити" в сусідній державі.
2008.08.29 | Володимир I
Re: Напередодні війни
Сумний парадокс, еге ж? Не поділяю оптимізму пана Сватка. Бо і справді немає центру, звідки пролунає команда: "до зброї"!2008.08.29 | Ярослав Сватко
Не поділяєте оптимізму, бо не розумієте системи ОУН
Яку давно списують всі, кому не лінь.Останніми були Баркашов і Бен Ладен
Коли є людина, навколо якої можна гуртуватися, то питання протидії гуртуванню вирішується одним пострілом чи ракетою (або одним камазом і тд)
Тому ОУН розпрацювало систему, де шкода від такої втрати мінімалізувалася. Бандеру посадили, але УПА створили й без нього.
Шухевича вбили, але підпілля й далі працювало,
В середині 60-х Красівський випускав журнал Національного Фронту (це теж було ОУН, просто з певних міркувань дали таку назву) і поширював його по всій Україні. Зенко провалився через три роки, але НФ-2 КГБ так і не змогло розкрити. Вони працювали, не нарікаючи, що нема навколо кого згуртуватися. Тому ми маємо сьогодні державу, за яку вони боролись (в першому наближенні). Ця система без галасу впроваджувалася в українське суспільство від 1988 року, працюючи з дітьми, а сьогодні тодішні діти вже самодостатні люди.
Мій оптимізм полягає в тому, що ми маємо багато людей, готових боротись за Україну. Значно більше, ніж тих, кому просто потрібна влада. Можливо, більше, ніж мав Шухевич у 1944-му. Ті, хто готові боротись за Україну, на додачу, готові жертвувати життям, а ті, хто прийшов до державного керма виключно заради влади, коли засмердить смаленим, сховаються в кущі. Або побіжать здаватися, що в принципі те саме. Вони самознищаться як політики. Але Ви бачите тільки їх, тих, хто піариться до непристойности, а не тих, хто без галасу працює для України. Тому у Вас нема оптимізму.
Мій оптимізм полягає в переконанні, що матеріяльні атрибути влади є вторинні, і базуються на нематеріяльній суспільній силі. Суспільна віра є більшою силою, нід дивізії. Я про це писав у статті, але Ви не прочитали. Або не поділяєте цієї думки, і вважаєте, що базою для створення держави є груба сила. То так і кажіть, що в цьому питанні у Вас інші погляди, і тому оптимізму на песпективи української держави у Вас немає.
2008.08.29 | Мірко
А це вже конкретна відповідь!
Структура така як і наш Інтернет!Як не помиляюсь первісна структура ПОРА була така.
Отже надіятися на націю, а не на її вождів.
2008.08.30 | Володимир I
Re: А це вже конкретна відповідь!
Простий приклад: зара, згідно з опитуваннями, більшість українців не підтримує агресію пацаків проти грузії. Але де МАСОВІ демонстрації? Де потужний тиск на уряд тимошенко, яка виявилася зрадницею? Немає. Тому, що немає лідера.І просте запитання: а як нація зможе організуватися без вождів? Я маю на увазі екстремальні умови, як зараз, наприклад?
Порада:
не будьте наївним.
2008.08.30 | Убітий Єнот
зараз немає екстремальних умов
Принаймні для звичайних людей. В Україні війни немає.От коли почнеться або буде пряма небезпека, що почнеться, тоді буде видно...
2008.08.30 | Володимир I
Re: Не поділяєте оптимізму, бо не розумієте системи ОУН
Наразі так - груба сила. Невже ви не бачите реального стану справ? Стосовно того, що мені робити у разі війни, у мене сумнівів немає - піду в сучасну УПА. Але грузинська війна чітко показала, що справжньої держави ми не маємо. Для кристалізації та організації воль й зусиль численних патріотичних індивідів потрібна структура, і якщо немає схеми їх мобілізації, то це - дуже погано. І саме над її створенням потрібно замислюватися вже зараз.2008.08.31 | Ярослав Сватко
Мені здається,що я пишу про реальний стан справ(Вам і Йєс зразу)
Бо я не приховую того, що українська держава є в небезпеці. Але нема в світі нації, яка була б в безпеці. Це хіба нація, яка вмерла, і її вчать у підручниках. Ви ще скажіть, що Росія зараз у більшій безпеці, ніж Україна! Та вона ходить по лезу ножа! Вона ж коли розсиплеться, то не позбирається. А Україна, якщо й впаде, то й підніметься, тут у мене немає жодних сумнівів.Тепер про оптимізм. Я писав у статті про те, що не одні державно-адміністративні атрибути є факторами, які визначають міцність держави. Віра є специфічний фактор, недоступний людям із совковою системою мислення, який для нації має далеко більше значення, ніж ефективність діяльности шубравців, які пролізли у владу. На презентації "Місії Бандери" у Львові, вже покійний ректор УВУ висловив таке спостереження (воно достатньо об'єктивне, бо він був двійкар, а не бандерівець) Бандеру (а з ним і Стецька, Ленкавського, всіх тих, хто стояв біля початків ОУН) відрізняла віра в Україну. Вони вірили в Україну так, як вірять тільки в Бога. Тоді це здавалось неймовірним: ось є Радянський Союз, в нього ракети, атомна і воднева бомба, навіть такі потужні Сполучені Штати вимушені з ними домовлятись, Залізна Завіса непроникна і не дає можливості працювати в Україні - а він каже, що Українська Держава неодмінно буде, а совєцький Союз неодмінно розвалиться! І працює для того, щоб було по його! Для людей, які не могли запалитися тою вірою Бандера тоді здавався мрійником, який розповідає нам про вчорашню мрію, яка не змогла здійснитися (це він мабуть про Акт 30 червня). Але от ми з Вам маємо уже 10 років Україну і не маємо СССР, і тому мусимо подивитись на Бандеру і на підстави його праці з іншого боку..."
Можливо, моя віра в Україну Вас не переконує. Але я не місіонер, а сіяч. І я маю не тільки віру, але й глибоке переконання, на досвіді інших народів, що не державно-адміністративні атрибути є запорукою міцності держави, а внутрішній стан нації. Я приводив приклади Польщі та Франції - вони Вас не переконали. В статті про Мертвого Лева і Живого Пса приводив приклад Греції - ймовірно теж намарно. Але я думаю, що хтось вчитався в те, що я хотів передати.
А щодо "таємниць" ОУН, які дозволили їй так ефективно боротися і досягти мети, то їх дуже мало. Віра. Самопосвята в ім"я цієї віри. Самопожертва - менше собі, більше Україні. Виясніть для себе, чи ці якості допомагають пройти, наприклад, в парламент. І тоді робіть висновки, чи можна там шукати таких людей.
Не робіть фетишу з особи. Коли Європа оголосила війну Франції, Наполеон не був в числі лідерів, про яких можна було сподіватись, що він згуртує французів
2008.08.30 | yes
Re: Не поділяєте оптимізму, бо не розумієте системи ОУН
Ярослав Сватко пише:> Тому ОУН розпрацювало систему, де шкода від такої втрати мінімалізувалася.
Так договорюйте до кінця, якщо розумієте цю систему. Вся система була законспірована, при провалі одного, він не міг видати більше двох, а у більшості випадків тільки знав псевдо іт.д. Люди працювали автономно, але за єдиною програмою "умерти за Україну або здобути волю у боротьбі". У легальному варіанті ця система не буде існувати. Тому що розвідка противника перед нападом локалізує всіх лідерів. Так було з Бандерою, тільки він легалізувався, зразу ж послідували арешти. Якщо б він легалізувався в Україні на пару місяців раніше, то був би знищений зразу ж НКВД. Знищені були лідери і активні комуністи за день до війни 1939 року КПЗУ.
Друга складова ОУН-УПА феномену - це фінансування. Кожна найменша ланка мала свою касу.Способів поповнення кас було безліч. Ясно, що це фінансування теж робилося без публічних урочистостей.
Третя складова ОУН-УПА феномену - це підготовлена молодь у десятку різних патріотично-спортивних організаціях типу Січ, Тризуб, Пласт, Сокіл. Тобто - це означає, що цей матеріал найкраще і зараз би підходив для формування організації.
І ще одна складова - це чистота українського середовища, яка унеможливлювала проникнення у структури агентів, розвідників і потенційних зрадників.
Якщо ви створите таку організацію, хоча б з двадцяти осіб, де один одного знатиме тільки за псевдом і не буде жодного засланого казачка і організація буде фінансово незалежна, де кожен буде знати, що робити на випадок нападу на Україну чи її окупації і ці навики будуть щоразу удосконалюватися, то вам можна ставити пам"ятник за життя (підпільно).
Отже, Сватко, я багато розділяю з ваших думок, крім оптимізму. Тому більше схильний думати, що найкраща форма це державного захисту. Якщо особа є патріот, то вже не може ставити на потенційних зрадників типу Симоненка, Литвина, Януковича, Гриценка чи Тимошенко.
Всі ці особи проявили ПУБЛІЧНИЙ СТРАХ перед російською владою.
Тоді ми ставимо таке питання: "Як насправді багато патріотів є в Україні, коли вони свою прихильність так щиро розділяють серед названих вище осіб?" Який патріот може бути з Лук"яненка чи Шкіля?
Росіяни у патріотичному вихованні свого народу є надзвичайно далі, ніж українці. Вони є згуртовані навколо своїх лідерів, вони вчасно зачистили свій інформаційний простір і якщо така нація нападає на іншу, типу нинішньох української, то з тої іншої тільки мокре місце залишиться.
Ющенко на свому місці, він веде клопітливу терапевтичну роботу зі своїм народом, але коли перша ліпша сучка може задерти звіст і віддатися москалеві за кусок ковбаси, то Ющенку буде нелегко довести цю працю до успішного завершення. Часу до війни залишилося не так вже й багато, може з півдесятка років.
2008.08.31 | Михайло Свистович
Re: Напередодні війни
gorlan пише:> Президент показав свою рішучість та принциповість в питаннях призначення кумів на високі урядові посади та роздаванням орденів та медалей своїм колишнім сусідам по Хорунжевці
Не дав він жодного ордену і медалі мешканцям Хорунжівки і сам ніколи у Хорунжівці не мешкав, а, отже, сусідів не міг там мати апріорі.
2008.08.29 | Орест
Re: Напередодні війни
Добра статя і сумні коментарі. А вибори не за горами. Чи справді у майже 50-мільонному народі не знайдется наступник Шухевича? Чи тількі так зле себе оцінюєм? А може так Майдан попробує знайти такого наступника а одночасно майбутнього президента?2008.08.30 | yes
Re: Наступником Шухевича сьогодні є Ющенко (це коню ясно)
Для того, щоб знати лідера нації потрібно йому років 20 неред нацією публічно висловлювати свої думки і вчинки.Орест пише:
> Добра статя і сумні коментарі. А вибори не за горами. Чи справді у майже 50-мільонному народі не знайдется наступник Шухевича? Чи тількі так зле себе оцінюєм? А може так Майдан попробує знайти такого наступника а одночасно майбутнього президента?
Ющенко єдиний з сьогоднішніх чільних політиків, який зробив все для того, щоб народ знав і шанував пам"ять про Шухевича.
2008.08.30 | Сергій
Re: Напередодні війни
Дякую автору з-а статтю.Оптімізм є. Кожен рік, день існування незалежної України збільшує наш шанс на перемогу.
У 1917 не було покоління, котре виросло без впливу імперської пропагандистської машини великоросійського шовінвізму.
Сьогодні, дякувати Богу, ситуація інакша. Українське суспільство не дивиться на світ очима російського агітпропу. На багатьох сайтах очевидно, що кількість російськомовних патріотів України росте невпинно. А це явна поразка Кремля і явна наша перемога. Патріотизм це не просто ідея- це здоровий глузд і він переможе.
Згадаймо бодай Тузлу - суспільство згуртувалося моментально, навіть Куніцин у камуфляжі поїхав на острів. Тож, як на мене, у випадку сподб бойових дій з боку Москви всіляки можновладні запроданці будуть зметені або швиденько перефарбуються і виступлять разом з народом. Іншого шляху у них немає. Заувжте ще й те, що ті 30 срибляників, які вони отримують з Кремля - зберігаються на Заході.
А Гімн Україні на футбольному матчі думаю помітили і у Росії. Цей спів - важить більше, ніж мільярди влиті в МО України.
2008.08.30 | Володимир I
Re: Напередодні війни
Дуже велика частина українського суспільства саме очима росагітпропу і дивиться на світ.