09/01/2008 | Майдан-ІНФОРМ

Сьогодні - день пам'яті видів тварин, знищених людиною.
детальніше - тут http://h.ua/story/127035/.

…

моа

тур

квага

дронт

тарпан

епіорніс

сумчатий вовк

безкрила гагарка

стеллерова корова

мандрівний голуб

…

Цих представників фауни ми, люди, не зможемо побачити вже ніколи. Ані в дикій природі, ні в зоопарках. Вони були легковажно знищені нами, і залишили згадку про себе хіба що в природничих музеях світу у вигляді шкур, скелетів та фотографій. Сьогодні в День пам’яті видів, знищених людиною, згадаємо їх сумні історії і будемо більш обачними і людяними надалі.

Чому саме цей день був обраний для такої пам’яті? Саме цього числа – 1 вересня 1914 року – в зоопарку м. Цинцинаті, США, помер останній мандрівний голуб. "Що в цьому особливого?" – може запитати читач після приведеної поряд статистики. Справа в тому, що історія знищення мандрівного голуба найбільш яскраво показує нам колосальні масштаби нашого марнотратства і необачності. І знищили цей вид птахів не древні дикуни, а, здавалось би цивілізовані, люди ХІХ століття.

Мандрівний голуб – порода диких голубів, що раніше масово населяла Північну Америку. До ХІХ ст. він був найбільш чисельним видом птахів, загальна кількість особин якого оцінювалась у 3-5 млрд. Мандрівний голуб був поширений по всій території Північної Америки від берегів Тихого океану до берегів Атлантичного океану. Птахи трималися величезними зграями. Наприклад, гніздова колонія голубів у штаті Вісконсин займала всі дерева в лісі на площі 2200 км2, загальна чисельність колонії нараховувала 160 млн. особин, на одному дереві було іноді до сотні гнізд.

Проте благополуччя цього виду закінчилось достатньо швидко. Спочатку зниження чисельності популяції відбувалось поступово з 1800 по 1870 рр., проте в період з 1870 по 1890 рр. воно набрало катастрофічних масштабів. Основною причиною зникнення виду став комерційний відлов і забій заради отримання …м’яса.

Американці почали масову добичу мандрівних голубів ще на початку XVII ст. При цьому влаштовувалися справжні бійні. Птахів відстрілювали, ловили сітками, зшибали на землю палицями, рубали дерева з гніздами. Ще в 1881 році в парку Нью-Йорка було проведене розважальне полювання на голубів, а вже через тридцять років вид зник с обличчя планети.

Останнє масове гніздування голуба спостерігалось у 1883 р., останній голуб у дикій природі був знищений 1899 р., і нарешті останній (в повному сенсі цього слова) птах "Марта"(Martha) помер в зоологічному саду м. Цинцинаті (США) 1 вересня 1914 г.

Люди ще довго не могли повірити, що причиною зникнення мандрівного голуба стали саме вони. Ще довго будували гіпотези про відліт і загибель птахів то над Атлантичним океаном, то на Північному полюсі. А потім довелося прийняти гірку правду: справжньою і прямою причиною загибелі цього виду є – homo sapiens.

Згадаємо й інші зниклі істоти.

Мамонт

Вимер близько 10 тис. років тому під час останнього льодовикового періоду. За думкою вчених, суттєву і навіть вирішальну роль в цьому вимиранні зіграли мисливці верхнього палеоліту.

Європейський лев

Був сучасником древніх греків і римлян. Зустрічався на території сучасних Балкан, Італії, Франції, Іспанії, Португалії. У греків, римлян і македонців лев був популярним об’єктом полювання і часто використовувався в боях гладіаторів. Вже до початку першого тисячоліття європейські леви були практично винищені. Останній представник виду був вбитий у Греції близько 100 року н. е.

Моа

Більше 10 видів великих, схожих на страуса, нелітаючих птахів, що населяли острови Нової Зеландії. Найбільші птахи (представники роду Dinornis) мали зріст до 3,6 м і масу в чверть тонни. В унікальній природі Нової Зеландії, де майже не було ссавців (окрім трьох видів кажанів, один з котрих зник в 1965 р.), моа займали екологічну нішу великих ратичних. Чисельність моа почала невпинно знижуватись після прибуття на острів перших поселенців. Люди активно полювали на цих не надто зграбних птахів. В результаті останні представники моа вимерли у 16-18 ст.

Епіорніси

Мадагаскарські аналоги моа, найбільші птахи планети. До заселення Мадагаскара людьми в епіорнісів не було серйозних ворогів – мабуть, на винятком крокодилів. Але ці величні птахи повторили долю новозеландських моа: на згадку про них залишилися лише кістки, осколки велетенських яєць та народні перекази. Останні епіорніси були знищені людиною на межі XVII—XVIII ст.

Тур

Дикий бик, предок сучасної великої рогатої худоби, жив на території Європи. Через м’ясо і шкуру на бика активно полювали. Останнє стадо спостерігалось у Мазовецьких лісах (Польща). Остання особина щоправда не була вбита на полюванні, вона загинула у 1627 році в лісах біля Якторова – вважається, що через хворобу, яка торкнулася маленької генетично слабкої та ізольованої популяції останніх тварин цього роду. Долю тура ледь не наслідували зубр та бізон, але в останній момент ці два види були врятовані.

Дронт

Дронт, або додо, – птаха, відома всім з дитинства, один з героїв книги "Аліса в Країні чудес". Нелітаючий птах з великим дзьобом, масою 20-25 кг і 1 м заввишки. Мешкав на острові Маврикій. Європейські колоністи винищували його через смачне м’ясо, а привезені людьми свині, коти і мавпи розорювали розташовані на землі гнізда дронтів. У 1680 році був убитий останній птах. Все, що залишилось від додо – це опис, зображення і декілька скелетів, один з яких можна побачити в Дарвінівському музеї в Москві. Дронт став символом знищення видів в результаті необережного варварського втручання в збалансовану екосистему. Джерсійський трест охорони диких тварин, заснований відомим натуралістом Джеральдом Дарреллом і основним завданням якого є охорона зникаючих видів, навіть обрав дронта своєю емблемою.

Стеллєрова корова

Ця велика малорухлива водна тварина довжиною до 10 м була відкрита у 1741 році Георгом Стеллером. Тварина майже не боялася людей і безжально знищувалась. В основному використовувався підшкірний жир та м’ясо морських корів. Всього лише за 27 років з моменту відкриття (у 1768 році) Стеллерова корова була повністю знищена. Ось такий сумний рекорд людської жадібності та безрозсудності. Скелет морської корови можна побачити в зоологічному музеї МГУ.

Безкрила гагарка

Ця чудова птаха була винищена в середині XIX ст. Через слабкий розвиток крил вона не могла літати, погано ходила по суші, проте чудово пірнала та плавала. Ще в XVI ст. ісландці при добуванні яєць цього птаха наповнювали ними цілі човни, вбивали птахів заради м’яса та знаменитого пуху. Пізніше, коли гагарки стали рідкістю, їх відловлювали для продажу колекціонерам. У 1844 році були вбиті дві останні особини виду, з того часу більше повідомлень про цих птахів не надходило.

Фолклендська лисиця, або антарктичний вовк

До приходу людини, була єдиним наземним хижаком на Фолклендських островах. Цей вид був відкритий англійським капітаном Джоном Стронгом в 1692; офіційно був описаний в 1792 р. У 1833, коли Чарльз Дарвін завітав на Фолклендські острови, Canis antarcticus (так тоді називали фолклендську лисицю) був тут доволі поширеним, проте вже тоді Дарвін прогнозував зникнення виду, чисельність якого неухильно зменшувалась через безконтрольний відстріл. Густе пухнасте хутро цієї лисиці користувалося великим попитом. З 1860-х, коли на острови прибули шотландські колоністи, лисиць почали масово відстрілювати і травити отрутами, як загрозу для овечих стад. Відсутність на островах лісів та довірливість цього хижака, в якого не було природних ворогів, швидко призвели до його знищення. Остання фолклендська лисиця була вбита у 1876 р. у Західному Фолкленді. Все, що залишилось від неї на цей момент, – це 11 зразків в музеях Лондона, Стокгольма, Брюселя та Лейдена.

Квагга

Квагга – дивна парнокопитна тварина, підвид зебри, яка мешкала на півдні Африки. Спереду вона мала смугастий окрас, як у зебри, а сзаду – гнідий окрас, як у коня. Місцеве населення знищувало кваггу заради її міцної шкури. Цікаво, що квагга була приручена людиною для …охорони стад, бо вона набагато раніше інших домашніх тварин помічала наближення хижаків і попереджала хазяїв голосним криком «куаха», від якого і отримала свою назву. Проте потреби полювання перемогли. Остання дика особина загинула у 1878 році, а в амстердамському зоопарку квагга проіснувала до 1883 року.

Тарпан

Тарпан – вимерлий предок сучасного коня – ще в XVIII—XIX ст. був широко розповсюджений у степах України, європейської частини Росії, ряді країн Європи та на території сучасного Казахстана. Існувало два підвиди тарпанів: лісовий та степовий. Лісовий мешкав у лісостепах, а степовий – у степах Європи. Тварини мали довгий густий ворс, який дозволяв їм добре переживати холодні зими, міцні ратиці, які не потребували підков, швидкі ноги. Тарпан на мові тюркських народів означає «нестися вскач, летіти вперед». Люди знищували тарпанів за їх дуже смачне м’ясо. В 1918 році в помісті поблизу Миргорода в Полтавській губернії помер останній (степовий) тарпан. Зараз череп цього тарпана зберігається у Зоологічному музеї МГУ, а скелет – в Зоологічному інституті Академії наук Санкт-Петербурга.

Тасманський вовк

умчатий вовк (тілацин) був одним з найбільших хижих сумчатих. В довжину тілацин досягав 100-130 см, разом з хвостом – 150-180 см; висота в холці – 60 см, вага – 20-25 кг. Видовжена паща могла відкриватися дуже широко, на 120 градусів. Останній дикий тілацин був убитий 13 травня 1930 року, а в 1936 році в приватному зоопарку в Хобарті помер від старості останній тілацин, що утримувався в неволі. Є думка, що сумчатий вовк міг вижити у глухих лісах Тасманії. Час від часу з’являються повідомлення про знахідку цього виду. В березні 2005 року австралійський журнал «The Bulletin» запропонував $1,25 млн. винагороди тому, хто зловить живого тілацина, однак жодна особина не була спіймана або хоча б сфотографована.

Туранський тигр

Цей підвид тигрів, що здавна мешкав на території Середньої Азії, в наш час вважається практично вимерлим. Місцеві жителі, як правило, не вважали тигрів особливо небезпечними для життя людей і мирилися з існуванням цих тварин поряд зі своїми селищами. Найбільш негативно на чисельність популяції тигрів у Середній Азії вплинуло освоєння цього краю російськими переселенцями. Російська адміністрація краю докладала значних зусиль для знищення цих хижаків. Відомий випадок, коли 27 лютого 1883 р. начальник штабу війск Туркестанського воєнного округу на прохання міцсцевих жителів наказав влаштувати облаву на тигрів, які з’явилися між Ташкентом і Чиназом, і знищити небезпечних хижаків. З цією метою були використані регулярні військові частини – 12-й туркестанський батальон. Проте не це виявилось головним: масове окультурювання заплавних земель в руслах средньоазіатських річок залишило тигрів без їх основної кормової бази – диких тварин (кабанів, косуль), які мешкали там. В тридцяті роки ХХ ст. тигри ще зустрічались на березі Амудар’ї в заповіднику «Тигрова балка» в Таджикістані (район кордону з Афганістаном). Останній раз туранського тигра бачили у 1968 році.

І це лише краплина в морі сумних історій.

Головним чином від діяльності людини постраждали мисливські та промислові види. Деяких птахів відстрілювали заради красивих пер, які йшли на прикрашання дамських капелюшків. Ми можемо цього не помічати, але зникають не тільки тварини, але й багато видів рослин. Варто лише відкрити Червону книгу і побачити вражаючі списки рослин, що зникають.

Людина знищує живі істоти не лише безпосередньо – під час полювання, вирубування лісів, а й зовсім не помічаючи цього – під час забруднення навколишнього середовища і руйнування місць мешкання живих організмів. Обміління рік, забруднення їх сточними водами губить риб, після вирубки лісів зникають їх чотириногі та пернаті жителі, а скільки маленьких мешканців лісу – комах та інших безхребетних – залишаються без своїх домівок.

Довгий час люди не звертали увагу на збіднення живої природи. Думалося, що лісів вистачить назавжди, мисливські тварини ніколи не переведуться. Але тепер картина різко змінилася: багато територій залишились без лісів, багато тварин знищено. Стало зрозуміло, що не можна бездумно експлуатувати природу, вона потребує уваги та охорони.

Багато тварин і рослин, що раніше вважалися не корисними або навіть шкідливими, пізніше виявлялися дуже цінними. Показовий приклад – отруйні змії. Їх безконтрольний відлов, а тим більше винищення, тепер категорично заборонені, вводяться суворі обмеження на їх відллов. Справа в тому, що зміїна отрута є дуже важливою сировиною для виготовлення ліків.

В живій природі існує багато ще не вивчених зв’язків між її окремими компонентами, і невміле, необачне втручання в ці зв’язки не приносить жодної користі. По відношенню до живих організмів – тварин, рослин, грибів – людство має керуватися правилом «не зашкодь!». Все, що було створено природою має таке саме право на існування, як і ми, люди. Таке етичне ставлення потрібно для збереження життя на нашій спільній планеті. Сподіваюсь, що нам не доведеться більше так червоніти за свою нестриману вдачу, і більше не будуть з’являтися таблички з сумними надписами: «В пам’ять останнього вісконсинського мандрівного голуба, вбитого в Бабконі у вересні 1899 року. Цей вид вимер через ачність і легковажність людини».

Марта-Марія