09/04/2008 | Boroda__

Якось стало правилом, що лідери і взагалі політики на нашому пострадянському просторі йдуть з сцени погано, непривабливо. Що Горбачов, що Єльцин, що Кучма – і ще цілий ряд інших.
Ось і Ющенко йде недобре якось. А то, що у нього вже немає ніяких політичних перспектив – тут вже і ніяки соцопити не потрібні. Досить того, що виключно і лише завдяки ньому під нього ж створена партія «Наша Україна» потерпіла нищівний провал на парламентських виборах. І навіть могутня підтримка типу «Народної самооборони» з Луценко не допомогла. У чому ж справа? У чому причина того, що політик вчора ще був загальновизнаним лідером, а пройшло пару років і нічого від лідерства не залишилося? У Тимошенко є і прихильники, і недруги; у Януковича є і ті, та інші, а у Ющенка і прихильників не залишилося. А власне кажучи – в чому прихильники? У склоках? Так це хвилює виключно тільки верхи.
Замислюючись над цим парадоксом, шукаючи першоджерело такого перетворення, мимоволі замислюєшся про якийсь синдром типу манії величі.
Що таке останні вибори президента України 2004-2005 років для народу? Для народу – це перемога демократії, перемога самого народу і кожного з громадян країни над брехнею, над бюрократією, над владною мафією. Це – перемога кожного з нас. Останні події переконують мене, що для самого Ющенка ці вибори – його особиста перемога. Він, очевидно, так і не зрозумів, що Майдан був не в його честь, а на честь кожного, хто там стояв і даже не стояв. Заслуга перемоги народу над владою належить не людині по прізвищу Ющенка, а кожному з громадян України – навіть тим, хто голосував не за Ющенком.
Ця очевидна манія величі, очевидно, є першопричиною дій Президента у останні роки і місяці. Замість діяльної позиції, пошуку компромісів, виконання об'єднувальної функції в суспільстві – Президент став головним джерелом склок і колотнеч в українській політиці. При цьому не тільки з політичними супротивниками, а і з союзниками.
Нічим не обгрунтоване звільнення Прем'єр-міністра Тимошенко, склоки з Прем'єр-міністром Януковічем, відверта бійка з Тимошенко на посаді Прем'єр-міністра в останні місяці. А форми які вибрані! Навіть не сам особисто, а керівник секретаріату Президента (призначений на цю посаду чиновник) дозволяє собі звинувачувати в державній зраді лідера партії, за якого віддали голоси мільйони громадян! Даже коли б це було правдою, не вправі чиновник давати такі офіційні заяви! Це те ж, якби на підприємстві секретарка директора дозволила собі від свого ж імені звинувачувати партнерів в зловмисних діях. А директор, мовляв, тут ні при чому.
Невже у Ющенка немає нормальних експертів, просто розумних людей, які вказали йому, що такі дії вже звели нанівець його авторитет – і як Президента і як політика в цілому? Напевно немає, якщо після всіх цих подій Ющенка не тільки сподівається, але і упевнений в перемозі на майбутніх президентських виборах. Вороги залишилися ворогами, а прихильники відверто розчарувалися в такому Президентові. Це наскільки ж потрібно втратити відчуття реальності, щоб не розуміти свій провал? А може вся справа в отруєнні і його наслідках? Прийде час – дізнаємося.