Ющенко і Тимошенко праві? Вибори необхідні!?
09/09/2008 | Ігор Гурчик
Віктор Ющенко абсолютно правий призначаючи нові вибори, бо якщо коаліції немає, а ми, виборці, голосували саме за цю коаліцію, то про що може йти мова, як не про нові вибори?!
Але можна повністю погодитись і з Юлією Тимошенко, в тому, що вибори до Верховної Ради не потрібні. Бо хоча вона про це чомусь і не говорить прямо, але без вже давно перезрівших, необхідних всьому суспільству змін виборчого закону, вибори нічого не змінять.
Бо можна безкінечно підписувати різні Універсали, політичні угоди, або навіть клястися на Конституції, але якщо депутати не залежать від виборців, всі ці клятви, та протоколи про добрі наміри, краще відразу друкувати на туалетному папері.
Що ж може змусити депутатів виконувати чудові передвиборчі обіцянки, а потім ще й думати про добробут «маленького» українця??
Тільки особиста відповідальність перед роботодавцем!
Так і хочеться нахабно процитувати П’ятий Універсал (Конституцію), в якому навіщось говориться про те, що: «…єдиним джерелом влади в Україні є народ.”
І крапка. Тільки народ!?
То в чому ж наші проблеми з якими ми безкінечно носимося як Конституційний суд зі ступою?
Є декілька принципових проблем які ми так і не вирішили.
Одна з них, це те, що Статтю.5 Конституції не реалізовано, як норму прямої дії.
Тому ми й маємо ту владу, яку маємо, і яка не відповідає за свої дії перед народом (роботодавцем).
Ми можемо і далі продовжувати безкінечні суперечки про те з чого потрібно починати розбудову незалежної, суверенної, соборної, красивої і т.д. України, втрачаючи день за днем її реальну незалежність.
Але ж це не може продовжуватись безкінечно.
Нам мало того що ми, вже, втратили?!
Або єдиним джерелом влади нарешті стане народ, і тоді Україна має шанс на те щоб стати вольною та новою, або ж ми будемо, і вже назавжди, мати те, що маємо.
Пройшло вже 2,5 роки як були запропоновані ті зміни до виборчого закону, які максимально ефективно реалізують принцип народовладдя, що задекларовано в Ст.5 Конституції. Я маю на увазі “пропорційно-рейтингову систему голосування”(ПРС), що базується на “відкритих списках”, але не має недоліків мажоритарної та пропорційної систем.
До сьогодні ніяких принципових заперечень щодо запропонованого механізму голосування так і не отримано. А позитивні наслідки введення ПРС очевидні.
Саме тому, зовсім не дивно, що наші т.з. партії, як чорт ладану бояться саме ПРС, і стараються обходити її мовчанкою, хоча і заводять під вибори пісні про пропорційні списки, бо не говорити про них вже просто непрофесійно.
Тому і пропонуються різного роду відволікаючі, але насправді (в кращому разі) нічого не змінюючі варіанти систем з так званими “відкритими списками”, та різні варіанти прохідного бар’єру, відкликання депутатів, імперативний мандат…
Зрозуміло що ніхто не збирається просто так зрекатися від такої звичної, корисної та приємної владної безвідповідальності.
Тому саме зі змін виборчого закону і треба починати. Бо поки народ нарешті не стане єдиним джерелом влади, інші джерела, що живлять нашу владу, знищать Україну, і зроблять це згідно з Конституцією.
Поки ще не пізно, до закону про вибори треба внести декілька важливих змін.
1.Система виборів до ВР має бути змінена з пропорційної на пропорційно-рейтингову. Щоб виборці голосували за конкретних депутатів з партійних списків. Прямо впливаючи на їх рейтинг в відкритому партійному списку.
2.Вибори повинні визнаватися недійсними, якщо сумма проголосувавших “прити всіх”, та “не прийнявших у виборах” виборців дорівнюватиме 50%+1 голосів. Це дасть можливість виборцям впливати на результати виборів не лише через партії.
3.Прохідний бар’єр не повинен бути вище ніж 3%. Щоб не створити в Україні двопартійну систему, та залишити можливість для появи нових політичних сил.
Саме відношення партій до виборів та проблеми “відкритих списків” і є тим лакмусовим папірцем, що допоможе виявити як саме вони відносяться до того хто насправді є головним джерелом влади в Україні.
Тільки нова Верховна Рада, обрана вже за зміненим законом про вибори (який і повинна прийняти стара ВР, а ми обов’язково повинні їй в цьому допомогти), що буде реально реалізовувати суверенне право українського народу бути єдиним джерелом влади, і матиме легітимне право представляти народ України.
А вже потім можна буде говорити і про зміни до Конституції.
Тому Україні обов’язково потрібні справжні вибори, а не чергова проплачена клоунада, і тут Юлія Володимірівна абсолютно права: нам не потрібна ВР без змін. Але нам не потрібні і зміни від цієї, вже нелегітимної, Верховної ради.
І тим більше правий Віктор Федорович, який теж, як не дивно, пропонує перейти до відкритих списків, і це необхідно зробити саме зараз.
Тим більш, що формально, так звані “відкриті списки”, вже використовуються на українських виборах ще з 2006-го року, але ж воз і нині там. Головне не назва, а те як саме реалізується механізм обрання, та підрахунку голосів.
Що скажете Віктор Анрійович, Юлія Володимирівно, та інші, месії?
Але можна повністю погодитись і з Юлією Тимошенко, в тому, що вибори до Верховної Ради не потрібні. Бо хоча вона про це чомусь і не говорить прямо, але без вже давно перезрівших, необхідних всьому суспільству змін виборчого закону, вибори нічого не змінять.
Бо можна безкінечно підписувати різні Універсали, політичні угоди, або навіть клястися на Конституції, але якщо депутати не залежать від виборців, всі ці клятви, та протоколи про добрі наміри, краще відразу друкувати на туалетному папері.
Що ж може змусити депутатів виконувати чудові передвиборчі обіцянки, а потім ще й думати про добробут «маленького» українця??
Тільки особиста відповідальність перед роботодавцем!
Так і хочеться нахабно процитувати П’ятий Універсал (Конституцію), в якому навіщось говориться про те, що: «…єдиним джерелом влади в Україні є народ.”
І крапка. Тільки народ!?
То в чому ж наші проблеми з якими ми безкінечно носимося як Конституційний суд зі ступою?
Є декілька принципових проблем які ми так і не вирішили.
Одна з них, це те, що Статтю.5 Конституції не реалізовано, як норму прямої дії.
Тому ми й маємо ту владу, яку маємо, і яка не відповідає за свої дії перед народом (роботодавцем).
Ми можемо і далі продовжувати безкінечні суперечки про те з чого потрібно починати розбудову незалежної, суверенної, соборної, красивої і т.д. України, втрачаючи день за днем її реальну незалежність.
Але ж це не може продовжуватись безкінечно.
Нам мало того що ми, вже, втратили?!
Або єдиним джерелом влади нарешті стане народ, і тоді Україна має шанс на те щоб стати вольною та новою, або ж ми будемо, і вже назавжди, мати те, що маємо.
Пройшло вже 2,5 роки як були запропоновані ті зміни до виборчого закону, які максимально ефективно реалізують принцип народовладдя, що задекларовано в Ст.5 Конституції. Я маю на увазі “пропорційно-рейтингову систему голосування”(ПРС), що базується на “відкритих списках”, але не має недоліків мажоритарної та пропорційної систем.
До сьогодні ніяких принципових заперечень щодо запропонованого механізму голосування так і не отримано. А позитивні наслідки введення ПРС очевидні.
Саме тому, зовсім не дивно, що наші т.з. партії, як чорт ладану бояться саме ПРС, і стараються обходити її мовчанкою, хоча і заводять під вибори пісні про пропорційні списки, бо не говорити про них вже просто непрофесійно.
Тому і пропонуються різного роду відволікаючі, але насправді (в кращому разі) нічого не змінюючі варіанти систем з так званими “відкритими списками”, та різні варіанти прохідного бар’єру, відкликання депутатів, імперативний мандат…
Зрозуміло що ніхто не збирається просто так зрекатися від такої звичної, корисної та приємної владної безвідповідальності.
Тому саме зі змін виборчого закону і треба починати. Бо поки народ нарешті не стане єдиним джерелом влади, інші джерела, що живлять нашу владу, знищать Україну, і зроблять це згідно з Конституцією.
Поки ще не пізно, до закону про вибори треба внести декілька важливих змін.
1.Система виборів до ВР має бути змінена з пропорційної на пропорційно-рейтингову. Щоб виборці голосували за конкретних депутатів з партійних списків. Прямо впливаючи на їх рейтинг в відкритому партійному списку.
2.Вибори повинні визнаватися недійсними, якщо сумма проголосувавших “прити всіх”, та “не прийнявших у виборах” виборців дорівнюватиме 50%+1 голосів. Це дасть можливість виборцям впливати на результати виборів не лише через партії.
3.Прохідний бар’єр не повинен бути вище ніж 3%. Щоб не створити в Україні двопартійну систему, та залишити можливість для появи нових політичних сил.
Саме відношення партій до виборів та проблеми “відкритих списків” і є тим лакмусовим папірцем, що допоможе виявити як саме вони відносяться до того хто насправді є головним джерелом влади в Україні.
Тільки нова Верховна Рада, обрана вже за зміненим законом про вибори (який і повинна прийняти стара ВР, а ми обов’язково повинні їй в цьому допомогти), що буде реально реалізовувати суверенне право українського народу бути єдиним джерелом влади, і матиме легітимне право представляти народ України.
А вже потім можна буде говорити і про зміни до Конституції.
Тому Україні обов’язково потрібні справжні вибори, а не чергова проплачена клоунада, і тут Юлія Володимірівна абсолютно права: нам не потрібна ВР без змін. Але нам не потрібні і зміни від цієї, вже нелегітимної, Верховної ради.
І тим більше правий Віктор Федорович, який теж, як не дивно, пропонує перейти до відкритих списків, і це необхідно зробити саме зараз.
Тим більш, що формально, так звані “відкриті списки”, вже використовуються на українських виборах ще з 2006-го року, але ж воз і нині там. Головне не назва, а те як саме реалізується механізм обрання, та підрахунку голосів.
Що скажете Віктор Анрійович, Юлія Володимирівно, та інші, месії?