09/10/2008 | Павло Бабенко

Україна та Португалія: різні та подібні

Нещодавно випала можливість відвідати Португалію, а точніше місто Порто, брав участь у міжнародному семінарі з Болонського процесу. Після цієї поїздки з’явились в мене деякі роздуми, якими хочу з вами поділитись.

Наші країни дуже схожі. Багато українців працює і проживає в Португалії, маємо потужну діаспору. Ми практично завжди отримуємо 12 балів від Португалії на Євробаченні. Схожі люди, які населяють наші країни: добрі, привітні, завжди раді допомогти. Вони теж, як і наш народ ладні віддати останні гроші, аби тільки купити дороге авто. Схожі ми й тим, що 8 років тому, Португалія отримала право на проведення ЄВРО-2004, що дало змогу розбудувати країну та підвищити рівень життя людей та інфраструктури. Сьогодні такий шанс маємо ми, залишилось мале, використати його.

Та існують між нами і відмінності. Насамперед, кожен хто попадає в Європу помічає, що на вулицях набагато чистіше ніж в нас, певно рівень культури вище. І цьому варто вчитися. Другим моментом є – стан доріг, в цьому питанні порівняння навіть несумісні. Але це не найголовніше, більше мене вразила культура водіїв на дорогах Порто. Наведу простий приклад, бачив «пробку» на вулиці Порто, дві з трьох смуг були заповнені автотранспортом, а от третя була вільною, бо передбачена для громадського транспорту. Ніхто навіть не подумав зайняти її, думаю не важко уявити що було б, наприклад, в Києві!

Ось, вона Європа до якої треба прагнути! Європа яка є не «вивіскою», а Європа яка проявляється в культурі людей, яка присутня в їх голові.

Я був вражений тим, що майже кожен другий португалець володіє англійською мовою. Погодьтесь це просто «мрія туриста», а от в нашій країні з цим проблема, не українськомовний чи не російськомовний турист має великі шанси загубитися в нашій країні.

Окремо хотів би сказати про атмосферу яка присутня в Порто, вона заспокоює та розслабляє. Це просто ідеальне місце для відпочинку. На вулицях міста веселі, радісні обличчя, люди у гарному настрої, посміхаються. Це дуже помітно зі сторони, цього не вистачає нашому середовищу, хоча українці самі по собі дуже веселі й радісні люди.

Особливо мені сподобався сервіс, або так звана «сфера обслуговування», до такого рівня нам ще довго рости. В кафе чи кав’ярні, якщо ти замовив лише філіжанку кафу, то вас обслужать з привітністю та приємно, а не так як в нас – начебто тобі роблять послугу. Про це кажуть багато туристів, які відвідали нашу країну, а як це б гучно не звучало, саме такі дрібниці формують імідж в очах іноземців.

Повертаючись у літаку до Києва, я намагався скласти до купи всі свої враження і прийшов до висновку - в Португалії немало проблем, але там кожен робить свою справу так як це потрібно. Продавець – продає, офіціант – обслуговує. В перелічених працівників зарплата невелика, але вони роблять свою роботу на рівні. У нас же частіше зустрічаєшся з хамством та незадовільним обслуговуванням. Як на мене, в нас просто кожен вважає себе «керівником», що він найголовніший. Не хочу сказати, що португальці прямо таки святі чи в них немає проблем, але різниця між нами помітна.

В Португалії кожен робить свою справу, в усьому наведено лад (хоча б в тому що впадає в очі іноземцям), всі механізми працюють як необхідно. Нам цього не вистачає. А ось саме порядок є основою демократії, до якої всі ми так прагнемо. Наші люди, політики згадують це слово дуже часто – хоча мало хто з них розуміє сутність цього терміну. Демократії не існує без порядку, якщо його немає – це вже анархія.

Головне для нас, як на мене, зрозуміти що нам необхідний порядок в державі та в домі, з цього треба починати. А найголовніше зрозуміти, що його не наведе Президент, Прем’єр чи ще хтось. Доки буде існувати в суспільстві така думка не буде порядку, суспільство та кожна людина має зрозуміти, що саме вона є основою цього порядку. Коли кожен з нас зрозуміє що необхідно поважати правила дорожнього руху, коли кожен з нас перестане смітити на вулиці прямо в себе під ногами, а благополуччя залежить від нього самого, коли ми зрозуміємо що ми є основою своєї держави в нас «все буде добре», всюди буде порядок. Саме тоді ми зможемо питати в наших політиків, керівників, депутатів чому вони дозволяють собі те чи інше, коли самі не будемо робити того. А зараз, що вони роблять такого, що не дозволяють собі пересічні українці? В тому-то і справа, що нічого.

Тому треба нам змінюватись внутрішньо. Тоді країна стане цивілізованою й культурною, люди – щасливими та радісними. Треба зрозуміти, що саме від нас, а не від наших «царів», «князів», «керівників» залежить, якою буде наша держава.

Давайте разом її розбудовувати для наших наступних поколінь. Завершу свою статтю цитатою Джима Рона: «Раніше я казав: «Я сподіваюсь все зміниться». Потім я зрозумів, що існує єдиний спосіб, щоб все змінити – змінитися мені самому». Почни з себе.

Бабенко Павло