09/17/2008 | MV

Історичний клуб
«ХОЛОДНИЙ ЯР»
Київ-03049, вул. Курська 20-14, тел./факс: (044) 242-47-38; моб. 8-067-726-30-36

17 вересня 2008 р.

Помер Ренат Польовий
(6.10.1927, м. Москва – 17.09.2008, м. Київ)
Його винаходи впроваджували в багатьох розвинених країнах світу,
лише не в Україні

Ренат Петрович Польовий народився 6 жовтня 1927 р. в м. Москві.
Батьки походили з козацького села Комісарівка, що на Дніпропетровщині.
1945 року на Колимі Ренат Польовий зійшовся із членами ОУН та вояками УПА. Завдяки їм пізнав невідому історію Визвольної боротьби українського народу.
1951 року, відбувши покарання, Ренат поселився на Кубані, де побрався з козачкою Вірою Денисенко, мама і тітки якої своїми розповідями зацікавили Рената Петровича історією Кубанської України.
1953 року молода родина переїхала на Донеччину, у Костянтинівку, де на заводі скловиробів Ренат Польовий влаштувався скловаром. Закінчивши вечірній інститут за фахом інженера-механіка, працював конструктором, механіком, технологом. Розробив і впровадив кілька високоефективних винаходів з технології виробництва скляного волокна. Працюючи на заводі, зазнавав критики начальства за вживання української мови.
Проживаючи на Донеччині, Ренат Польовий часто відвідував у Києві скульптора Івана Макаровича Гончара.
1972 року Ренат Петрович перейшов на роботу до Київської науково-дослідної лабораторії базальтових волокон, де розробив удосконалену технологію виробництва волокон. Не знайшовши в лабораторії підтримки своїх технічних ідей, 1975 року влаштувався на Ірпіньський комбінат “Прогрес”, де розробив високоефективну технологію виробництва базальтового супертонкого волокна, яку згодом було впроваджено на десятках заводів країни.
З дитинства Ренат Польовий любив українську пісню, тож логічно, що 1982 року він став учасником народного хору під керівництвом Леопольда Ященка. 1987 року Польовий став членом Українського культурологічного клубу, засідання якого відвідували ті, кого не задовольняло офіційне висвітлення української літератури, мови, історії, філософії та релігії. На таке не кожний міг наважитися, бо всі члени УКК перебували під пильним наглядом і пресингом КҐБ.
27 квітня 1988 р. Ренат Польовий разом з іншими членами Українського культурологічного клубу, дружиною Вірою та малолітніми онуками взяв участь у першій екологічній (і політичній!) демонстрації на Хрещатику, яка була брутально розігнана міліцією. А за кілька днів, 1 травня, на стадіоні “Динамо” під час офіційних партійних заходів Ренат Петрович разом з іншими активістами УКК публічно протестував проти замовчування масштабів чорнобильського лиха.
Восени 1988 р. Ренат Петрович стає членом Української гельсінкської групи – найрадикальнішої в той час організації. КҐБ діяв проти неї жорстко, без гальмів. Членами УГС могли стати тільки сміливці. Таким і був Ренат Польовий.
Наприкінці квітня 1990 р. УГС перетворилася на УРП. Ренат Петрович як делегат установчого з’їзду, став членом-засновником УРП. Уже в лавах цієї організації він продовжив боротьбу за волю України. У складі УРП і хору “Гомін” він узяв участь у найважливіших подіях Української революції 1989 – 1991 років, яка завершилася проголошенням самостійності.
1994 року Ренат Польовий написав заяву до Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, заснованого політв’язнями-бандерівцями Зеновієм Красівським та Іваном Кандибою. Авторитет пана Рената в ДСУ був високий, тому невдовзі й погодився він очолити Суд честі.
У 1995 – 1997 рр. Ренат Польовий розробляв технологію виробництва базальтового неперервного волокна в Ізраїлі, на основі якої мав бути збудований завод. Але побачивши, що його хочуть ошукати, залишив Ізраїль, розірвавши контракт. Завод так і не був побудований. Роботу винахідник закінчив в Україні 2001 року. А вже наступного року він виїхав впроваджувати цю розробку в Південну Корею. Працював і в японській компанії, фахівці якого належно оцінювали геній українського науковця.
За своє життя Ренат Польовий здійснив 93 винаходи, написав 72 технічних статей у галузі виробництва скляних волокон. Його винаходи впроваджували в багатьох розвинених країнах світу. Лише українська держава, для якої й тільки хотів працювати пан Ренат, не виявила інтересу до винаходів свого вірного сина...
З 1997 р. Ренат Польовий – член Історичного клубу “Холодний Яр”. Написав і власним коштом видав книги “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті”, “Моя боротьба (спогади)”. Він автор багатьох публіцистичних статей в українських виданнях, насамперед у “Незборимій нації”. Його спогади – прозорі, м’які, наповнені щемом втраченого. Читаєш – і входиш у тиху та чисту річку української сільської мови.
Ренат Петрович – дивовижно скромний і водночас твердий український патріот, сповідник Рунвіри, козак сотні звичаєвого козацтва ім. князя Святослава. В ньому гармонійно поєдналися моральна чистота, талант і щедрість.
Отримуючи чималі кошти за раціоналізаторсько-винахідницьку діяльність, Ренат Польовий щедро жертвував їх на охорону пам’ятників української архітектури, потреби УКК, УГС, УРП, Українську міжпартійну асамблею, ДСУ, редакцію газети “Незборима нація”, Історичний клуб “Холодний Яр”.
Коштом Рената Польового вийшло й чимало книг. Окрім власних, він видав “Історію Смілого” Феодосія Сахна, “Республіку козаків” Григорія Нудьги, “Нариси з історії Кубані”, “Багряні жнива Української революції”, “Операція “Заповіт” Романа Коваля. Жертвував Ренат Петрович і на видання збірника “Героїзм і трагедія Холодного Яру”, роману “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, мемуарів “З воєнного нотатника” Якова Гальчевського, “За волю і честь” і ”Коли кулі співали” Романа Коваля. У цьому його завжди підтримувала вірна дружина – кубанська козачка Віра Омелянівна, з якою він у мирі і злагоді прожив 55 років.
Ренат Петрович увесь свій вік прожив долею нашої Батьківщини. Наважуся сказати, що в нього переселилась ідеальна душа нашої козацької Прабатьківщини: тиха та маломовна, кришталево чиста і чесна, принципова, спокійна, талановита й щедра, непоступлива та відважна.
Інженер-винахідник, громадський діяч і письменник Ренат Польовий чесно прожив своє життя. Прожив його для України.
Щирі співчуття дружині Вірі Омелянівні, дочці Любі, онукам, братові, сестрам та іншим членам родини.
Вічна Пам’ять і Слава!

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
і редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ

Прощання відбудеться 18 вересня о 13.00 за адресою
Київська обл., м. Ірпінь, вул. Жовтнева 68 А. Маршрутка 392 на Ірпінь йде від станції метро “Академістечко”. В Ірпіні вона проходить повз будинок Рената Петровича.
Похорон відбудеться о 15.00. у смт Буча (район Яблунька, залізнична станція Склозаводська, старе кладовище, біля переїзду).