09/24/2008 | Тарас Собко

Заблукав я в горах. Йду і третю годину кричу:
- Егей, люди! Хто мене чує!? Егей!...
Раптом чую голос з-за кущів:
- Чого репетуєш в чужій хаті?
- Та заблукав я.
- А кричиш чого?
- Та може, хто почує.

- Hу, я почув! Але не знаю, чи тобі від цього легше стане, - сказав хтось важким басом. То вже і добре, цей місцевий мені дорогу покаже. Я схилився за грибом:
- Ану кинь гриб! Ти його тут садив? Рушницю на землю! Руки за голову! І не оглядайся, бо заїкою станеш!
- Та я ... Та мені ... Мені Олексій Іванович дозволили тут у лісі походити, він тут хазяїн.

- Ха-ха! Я тут хазяїн!
- А ми це ще побачимо,- почав нагліти вже я і оглянувся, а не треба було... Мат-тінко моя... Передо мною стояв ведмідь. Здоровенне ведмедисько і зі шмайсером на шиї:
- Чому ти не слухаєш дружніх порад, я ж просив не оглядатися. Не сіпайся і контролюй свій сечовий міхур, - ого, думаю, і мене галюцинчики відвідали.

- Та ні, це не галюцинчики, - „заспокоїв” мене ведмедик.
- Ти що, думки читаєш?
- Так, - відповіла грізлі-галюцинація.
- Я не галюцинація, я мутант. Я – майбутнє цієї багодатної, знищеної вами землі, - пафосно проговорив ведмідь і посміхнувся, - я себе ущипнув.

- А ти себе ще вкуси. Так, досить істерики, все розкажу. Штани сухі? То і добре.
Ведмідь остро подивився мені в очі - страх раптом кудись зник, мені стало добре і спокійно. Видно ведмідь володів якимсь гіпнозом, чи що. Розговорилися:

- Якраз перед пологами браконьєри у наш барліг кинули армійську димову шашку. То і народжувати мене мамі довелось у закинутій ракетній шахті, а там радіація, то і видно від цього почалася якась мутація - думати почав. Краще б не думати і не бачити, що ці двоногі тварини з нашими горами роблять.

- Ну-ну, легше! Це ти тварина, а я – людина, створіння Господнє! У мене є віра! Я ...
- Що? Віра? Ти створений Господом і я ним створений. Тільки ти погряз в гріхах, а я - ні. Ти – помилка! Фатальна! А віри у вас вже немає ні в що! Ну, хіба що в бакс.
- Ти диви, суцільна тобі філософія.
- Та що я, ти не чув наших вепрів-філософів, недарма вепр у арійців був тотемом. Уявляєш, гуру-кабан з німецьким фауст-патроном за плечима! Не те що ви, язиками воюєте.

- То ти не один такий?
- Ні, не один. Нас вже багато. Олені, кабани, вовки, зайці, білки, ворони. Кількість звірів-патріотів швидко зростає.
- Патріотів?
- Так, але справжніх, а не заслинених, як у вас. Бандерівської законсервованої зброї аж забагато, їхня література, а додай ще й радіо, телебачення, інтернет.
- Що? Інтернет в лісі?
- Під кожним корчем. Хочеш – супутниковий, хочеш кабельний чи вай-фай який. Все побачиш. Як десь на інтернет-форумах прочитаєш тверезі думки, то знай - це пишуть звірі. Ходім на асфальт, там легше йти.

- Який асфальт?! У горах?
- А ти що думав. Дивись, Еуропа! По цьому асфальту нам везуть смерть.
І що Ви думаєте, ми вийшли на не дуже широку, але рівнесеньку асфальтовану дорогу, котра звивалася поміж горбочків, сосен та грибочків. А трошки далі виднілися чарівні, казкової краси котеджі, так собі, по кілька мільйонів кожен. У бінокль було видно, що асфальт розгалужувався і вів до вирубок, які були підготовленими для будови майданчиками, де з землі стирчали вже підведені труби з водою, каналізацією, кабелі з світлом, телефоном, інтернетом і ще не знати з чим. І ведмідь почав оповідати:

- У цій місцині, ех, якби тільки в цій, нелегально іде масова забудова, навіть недалеко пів-гори бульдозерами зрізали - місця їм мало. А подавилися би! Будують і все! Просто так! А що на це влада ваша злодійкувата? Вони грають вар'ята, що про це нічого не знали і не чули.

- А як це все будівництво узаконити? Так же стояти не буде?
- Запросто! Юридично розширити межі найближчого села. Депутати за це голосують і ті всі будови опиняються на території села. Просте, як борщ! А що ведмедям із зайцями та оленями залишиться, якщо воно йде такими темпами? Ведмедям - куля з маком, а депутатам по 50 000 єврів за кожне голосування.

- Ну, так вже і по 50 000!?
- У кишеню „чорним налом”: невідмитих нарко-грошей ділкам не шкода. Ну і місцевому люду щось там капне, а може просто, горілку дешевшу по селах зроблять, як в резерваціях для індійців, щоб швидше виздихали. Вони вже тут зайві. Гай-гай ... Жив тут колись гордий народ-воїн, гуцулами називалися. У Римському війську дуже цінувалися, як непереможні. Зростом вони були найвищі в Україні. Нема вже гуцулів. Закінчилися. Залишилися лише пияки у киптариках. А що молодь споєна, то вже і казати не треба. Опришки не повернуться ніколи. Горілка - це добрий розчинник. Ой, не один народ у світі розчинила в собі. Як зайде місцевий хлопуньо до лісу, як перегаром дихне, то зайці тікають в Румунію на тиждень. Ага, і листя жовкне. Тут один наш вовк місцевого браконьєра з’їв, то і алкоголіком став. А під час повені що було: солдати стримують воду, рятують людей, домашній скарб, а місцеві хлопи в цей час горілку цмушать. Ха! А міліція, замість людям помагати, змушена пияків лапати і від води відтягувати, щоб не потопилися. Ми, звірі, на це все дивилися, то два зайці зосміху так і померли.

Ось так-то в горах, не тільки браконьєрка і не тільки ліс крадуть. А що ваші правоохоронці? Може якийсь молоденький нишпорка і наважиться сфотографувати ті котеджі, але потім буде ходити зі спухлими руками, як той китайський космонавт: трас по руках - туди не лізь! Трас - того не чіпай! Ось тому-то я і зі шмайсером, про всяк випадок, але скоро нас буде багато. Бо розраховувати, що українці будуть захищати свою землю - нічого! Попри загони добре озброєних, розумних звірів-патріотів ми маємо чугайстрів, лісовиків, мавок, русалок та всіх інших, що живуть у лісі та у що ви не вірите. Недавно чугайстри кілька прадавніх галиць оживили. Галиці - це такі величезні дракони, по вашому. Напалмом плюються. Наша штурмова авіація. І при чому тут ворона на ваших гербах? Галицю з галкою сплутали. От дурні! Ці галиці розказують цікавезні речі, такі собі літаючі історичні енциклопедії - живуть же по тисячу років. Що найголовніше – не вміють брехати. Ось так воно. Це буде УПА-2! УПА-2 фінансована з таємних опришківських скарбівень. Технології - найсучасніші: юрчик замість радара і запросто пустить блуда будь-якому пілоту, котрий схоче бомбардувати наші гори. Це для юрчика розвага. Але всьому свій час. Виховуємо молодь, нарощуємо сили, знання та ідеологію.

А в котеджах тих житя "веселе" - ілюстрація до питання людської моралі. Та і взагалі, про мораль: ти десь бачив медведицю-проститутку, вовка педофіла? Чи зайця гомосексуаліста?
- Ну-у-у... У людей зате є культура, живопис, пісня!
- Угу, була колись. Не треба ля-ля! Навіть з лісу видно, як ви по залишках української культури топчетесь позолоченим кирзаком. Ми ж слухаємо та бачимо „український” ефір. Еге-ж, "Клубнічкі" вечорами? А письменники ваші... А ще гірше - молоденькі письменниці! Слухай, люди усі збоченці, чи через одного?

- Ну, знаєш, демократія, свобода...
- Свобода збочень? Он, у ваших школах офіційно дозволили викладати гомосексуалістам. Яке буде наступне покоління? Підказати? Не чув ні одного голосу „проти”, а особливо від батьків. Значить нормальних батьків нема? Нема! Нікому боронити своїх дітей і свій край. Сам бачиш, що українська Україна вже закінчилась. Закінчилась назавжди. Це буде Росія-2. Пропита і безпородна Росія-2! Останній український потяг пішов назавжди, а в машиністах - партійці-бізнесмени! Куди вас можуть завести ці товсті грошові мішки, котрі вчепилися один одному в горлянки? Кому ви довірилися!? Якщо перед мільйонером поставити мішок українства і мішок грошей, то що він вибере? Вони вас обкрадають і дурять, а ви, як сліпі щенята, вболіваєте і аплодуєте!
Он, недавно на мітигу в Івано-Франківську, по TV дивився, щось українське сказали лиш старий Пушик і маленька Бабій, а мільйонери ваші промукали у мікрофон що? То-то! На всю область залишилися жіночка і старий письменник? Ось так зовні і виглядає смерть нації! Ще кілька поколінь, щоб ви зовсім отупіли, і ми поміняємося місцями. Головне, ти вже повір на слово, ми на вас полювати не будемо. Ви самі на себе полювати будете, а ми, спокійно споглядаючи, не будемо заважати процесу самознищення хибної, деструктивної гілки арійської цивілізації. Чи ти не бачиш вже зараз цей український процес „знищення своїх найкращих”?

От холєра, правду каже звірина. І не заперечиш. Шлюс підкрався непомітно і він безповоротний. Довго ми йшли, ведмедя "понесло", він філософствував і по ходу здавав мені всі нові таємниці нашого лісу, а я собі тихцем думав, що з цього всього може вийти сенсаційна стаття, але медвідь швиденько прочитав мої думки і попередив:
- Можеш розказувати і писати про звірів-мутантів з чугайстрами та галицями скільки влізе, тобі все рівно ніхто не повірить. Краще сиди тихенько, бо ще посадять в дурку. Ну добре, я пішов по справах, тут ваші начальники вчора оленя поранили, то треба йому антибіотиків дістати... Заходи, не встидайся! Ага, якщо не важко, то прихопи кілька українських букварів, а то ж ведмежата підростають. Приходь, з галицями познайомлю...