Троянські коні Кремля
09/26/2008 | Йоанна Возьнічко - Чечот
До Союзної Конференції на надзвичайному рівні в справі конфлікту в Грузії кожен готувався так, як вмів. В той час як польська делегація в літаку до останньої хвилини узгоджувала спільну позицію, то прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі виконав чотири телефонних дзвінки. Який саме до точності був перебіг розмов, не знаємо. Однак, це саме Берлусконі після конференції найгучніше відрапортував успіх.
Перший дзвінок до Дмітрія Мєдвєдєва. Від нього Берлусконі міг дізнатися, на чому найбільше залежить Росії. Другий телефон – Джордж Буш. Від нього Сільвіо дізнався, що найважливіше для США – це підтримка територіальної інтегральності Грузії. Коли вже Сільвіо зрозумів, що США не наполягають на покаранні Росії, зателефонував до свого колеги Хосе Запатеро. Пішло напевне дуже добре, тому що на коференції висого рівня прем’єр Іспанії підтримав пропозицію Італії. Залишалося тільки остаточно полагодити справу. І тут пригодився телефонний дзвінок до ініціатора зібрання Ніколя Саркозі.
Що було далі? Постанови надзвичайної сесії Європейської Ради з задоволенням прийняла Росія. – не форсувалися крайні пропозиції та висновки. Дякувати Богу, переміг здоровий глузд – тішився Володимир Путін. А Дмітрій Мєдвєдєв дещо іншими словами сказав те саме на італійському телебаченні РАІ.
А Берлусконі залишилося попивати вершки. Засобам масової інформації усвідомив, що «найважливішим успіхом конференції на надзвичайному рівні було пацифікація агресивних щодо Росії держав, які недавно позбулися радянського ярма. Вдалося уникнути великої небезпеки холодної війни». Сільвіо виграв, а разом з ним виграла Росія.
Москва на утриманні
Після світової реакції на війну в Грузії можна зробити висновок, що всіх спокусив міф про великого грізного ведмедя. Світ, здається, повірив, що ведмідь непередбачуваний, краще його не дражнити. Переконавшись в такій теорії, легко забути, що ЄС під кожним поглядом є сильніша від Росії. Марк Леонард та Ніку Попеску, автори минулорічного рапорту Європейської Ради Міжнародних Стосунків про відносини Європейського Союзу з Росією, співставляють дані, які учасники конференції повинні мати в себе написаними каліграфічно на папках документів остаточних декларацій.
Європейський Союз має:
- В три з половиною рази більше населення, ніж Росія;
- Витрачає в сім разів більше на озброєння;
- Має в два рази більше постійних місць в Раді Безпеки ООН;
- Союзна економіка є на 15 разів сильніша, ніж російська;
- ЄС купує 56 % всього, що експортує Росія
- Висилає до Росії 44 % всього, що вона імпортує.
- Залежність імпорту-експорту не є симетрична. Росія купує ледве 6 % союзного експорту та доставляє 10 % імпорту.
Висновок напрошується простий – ЄС без Росії обійдеться краще, ніж Росія без ЄС.
Прихильники теорії «великого медведя» пригадують в цьому моменті, що Європа є залежна від російської енергетичної сировини. Але навіть цей аргумент слабо тримається, коли глянемо на Європейський Союз як на цілість. Російський газ, що продається до Союзу заспокоює 25 процентів європейських замовлень на цю сировину, а одночасно, становить аж 70 процентів того, що Росія може приготувати на експорт. А втім, не є продуктом, який легко можна перекинути на кожен інший ринок. Газопроводи до Китаю в початковій стадії, тому Росія змушена продавати газ у нас.
Як могло статися, що, не дивлячись на все це, саме Росія роздає карти? Перше пояснення приходить мимоволі: ЄС в порівнянні до Росії не є монолітом, а окремі його держави частіше звертають увагу на перелік власних засобів, ніж на статистику всього континенту. Наступна причина виникає з попередньої, але більш промовиста. Росія, використовуючи різниці в інтересах поміж окремими державами «27», з року в рік вибудовувала міцну мережу зв’язків та домовленостей. Вони такі міцні, що їм зовсім не загрожує делікатна оскаржувальна заява Росії, що була прийнята на конференції надзвичайного рівня.
Марк Леонард та Ніку Попеску називають союзників Росії троянськими конями в Європі. Це держави, які промовляють голосом Путіна та Мєдвєдєва в Брюсселі, в той час, як вони самі знаходяться в Москві.
Як саме діє троянський кінь, добре показала остання місія Берлусконі. Прем’єр Італії не є дебютантом в ролі созника Кремля – з Путіним знаються роками, а їх відносини можна назвати родинними. Молоді Путіни Маша та Катя регулярно відвідують дочку Берлусконі Барбару в його садибі на Сардинії, а дуже частим гостем там є шеф російського уряду. Останній раз проводив там час в квітні, коли святкувалося повернення Берлусконі на посаду прем’єра. Друзі взаємно заявили, що вартість торгівельного обміну між їх державами сягнула до рекордних 25 мільярдів євро, та разом подивилися танець живота.
Однак, хоча Берлусконі і є одним з найвірніших європейських приятелів Росії, то її головним троянським конем є ніхто інший, як Греція.
Росіянин вдає з себе грека
Сьогодні можемо лише здогадуватися. Може на Кавказі події відбувалися б інакше, якщо ЄС в потрібному часі підтримала Грузію у її стараннях налагодити відносини зі збунтованими республіками. Спеціальний посланець Європейського Союзу в цьому регіоні Петер Семнеби, починаючи з 2006 року передавав до ЄС план дій, щоби не допустити створення конфлікту. Рік тому в квітні оголосив заяву: потрібно покликати союзних офіцерів радіозвязку для служби на кордонах з Абхазією та Південною Осетією. 26 держав ЄС не вбачало при цьому жодних перешкод. Ініціативу заблокувало вето Греції.
Прем’єр Костас Караманліс і справді не запрошує Путіна до своєї літньої резиденції, але в Росії вбачає незаміниму опікунку. Москва підтримує Афіни в змаганні з її прадавнім ворогом – Туреччиною. Роками Росіяни доставляють Греції озброєння та політичну підтримку. Взамін отримують дипломатичні послуги на європейських салонах. Тому ніхто особливо не здивувався, коли в п’ятницю перед коференцією( коли Берлусконі тільки розмірковував над конспектами своїх чотирьох телефонних розмов, а міністр закордонних справ Франції ще смів висловлювати слово «санкції») прем’єр Караманліс відкрито оголосив: - Відносини з Росією входять в критичну фазу, але для нас зрозуміло, що ізоляція не вирішує проблем. Ми віримо що варто підтримувати діалог з Росією.
На вдалому розігруванні протиріч Греція – Туреччина Росія отримує ще одного троянського коня: Кіпр. В конфлікті за Північний Кіпр (частина острова заселена Турками, до якої Анкара нарощує претензії) Росія для Кіпру є просто необхідна. Її піклування сягає навіть до того, щоби заблоковувати в Раді Безпеки ООН невигідні для Нікосії резолюції. А політична дружба переходить також на бізнес. Згідно з російською статистикою в 2007 році цей незамітний острівець на Середземному морі був другим за величиною закордонним інвестором, відразу ж після Великобританії. Саме звідти до Росії надійшло аж 20 мільярдів доларів. Для порівняння – Німеччина та Франція інвестують по 5 мільярдів доларів.
Звичайно ж, це не означає, що риболови з Кіпру та власники готельного бізнесу затоплюють Євразію грошима. Швидше за все – навпаки, це багаті Росіяни розташовують офіси своїх фірм на дружелюбному острові. Податок порядку 10 процентів та незрівняно менша бюрократія ніж рідна чинять, що містечка на Кіпрі починають набирати російського вигляду. Назви барів та клубів написані «гражданкою», в готелях слов’янські мови витісняють англійську, елегантні вілли виконують функцію колишніх дач, а на пляжі можна почувати себе як в Сочі. Це ще краще ніж троянський кінь. Це кінь з золотою упряжжю!
Не краном, а трубою.
Але, той хто думає, що гарантією для створення союзів є турецько-грецькі непорозуміння. Звичайно, правило діли і владарюй збувається без винятків, зате вимагає потійного лавірування та заходів. Господарі Кремля винайшли більш тривалий метод прив’язування до себе союзників: втягування їх в будівництво труби.
І це вже не міфічне закручування крана діє на держави Європи як магніт. Коли намагаємося шукати зв’язок між ступенем залежності від російського газу та силою почуття любові чи ненависті даної держави до Росії – розчаруємося. Венгрія майже половину енергії отримує з газу і понад половину газу купляє від Росії, але є союзником Росії. Литва з газу отримує майже 40 процентів енергії, зате весь газ має з Росії і є її запеклим антагоністом. Важко віднайти закономірність і в інших країнах. До передбачування російських альянсів ненадійним виявляється ключ щодо колишньої приналежності до радянського блоку. Єдиним, що дозволяє вияснити видимий на недавній конференції альянс Італії, Венгрії, Греції та Болгарії – це труба.
Механізм дуже простий. Держави, які лобіювали за лагідний підхід до Росії одночасно становлять чотири з п’яти, що беруть участь в проекті газопроводу «South Stream» (п’ята держава – це Сербія – якщо би ввійшла до ЄС, то була б конем на коні). Одночасно дві з них, Греція та Болгарія, разом з Росією будують перший в тій частині Європи нафтопровід. А все це є заслугою колишнього президента Владіміра Путіна та колишнього шефа наглядової ради Газпрому Дмітрія Мєдвєдєва. Договори про будівництво газопроводів та нафтопроводів це плоди їх праці за останні кільканадцять місяців.
Першим появився план нафтопроводу Бургас - Александруполіс. Називають його ласкаво «православним» від релігії, що переважає в трьох державах - сторонах договору. Росія, Греція та Болгарія підписали порозуміння про його будівництво в березні 2007 року.
Через три місяці після цього вдарило іншою новиною: «Газпром» та італійська «Ені» будують газопровід «South Stream». Пишемо «вдарило», тому що до часу, коли було оголошено італійсько-російський проект, залишався ще живим проект конкуренційного газопроводу «Blue Stream» та союзного «Nabucco». Обидва повинні проходити більш-менш тою самою трасою та доставляти каспійський газ для Європи. А запланований «South Stream» обидва їх ймовірно поховав. Через два дні після підписання договору Владімір Путін вирушив до Стамбулу на з’їзд держав Чорноморського басейну. Там емоції, що зв’язані з «South Stream», були гарячі: італійсько-російський проект усунув з гри Туреччину, через яку мали проходити обидва конкуренційні трубопроводи. Не зважаючи на це, Путін сяяв над Босфором, а після сніданку підійшов до нього прем’єр Греції Костас Караманліс. Після неформального обміну думками будівельна бригада «South Stream» збільшилася на Грецію, а після цього, до лютого 2008 року, до неї приєдналися Болгарія, Сербія, Венгрія. Всі розраховують на доходи від пересилання газу і на зміцнення своїх позицій як ключових держав для енергетичної безпеки. Інвестиція зв’язує на роки. Можна також додати, що грецький парламент надав повноваження для уряду ратифікувати трактат 28 серпня – три дні перед надзвичайною конференцією в справі Грузії.
Вершина можливостей.
В такій ситуації важко було б дивуватися, що більшість коментаторів визнало результати надзвичайної зустрічі в ЄС за доказ безрадності «27». Польська делегація їхала до Брюсселя, щоби виграти, але остаточне рішення прийнято і опрацьоване воно було іншими. Пропозиція відкладення переговорів з Росією про нову партнерську домовленність та співпрацю вийшла від Британців, але її прийняття так обходить Росію, як минулорічний сніг. Посол Росії при ЄС відразу ж скоментував, що «не хочемо цієї домовленості більше ніж Європейський Союз». А той жаль, який виливав міністр закордонних справ Сєргєй Лавров на це рішення, справляли тільки видимість, яка не змогла затьмарити ентузіазму Путіна та Мєдвєдєва на постанови надзвичайної конференції.
Оптимісти говорять про успіх, тому що Європейському Союзу нарешті вдалося промовити одноголосно. Песимісти ж побоюються, що цей голос є так слабкий, що шкода говорити.
Переклад – М.Якубович
Перший дзвінок до Дмітрія Мєдвєдєва. Від нього Берлусконі міг дізнатися, на чому найбільше залежить Росії. Другий телефон – Джордж Буш. Від нього Сільвіо дізнався, що найважливіше для США – це підтримка територіальної інтегральності Грузії. Коли вже Сільвіо зрозумів, що США не наполягають на покаранні Росії, зателефонував до свого колеги Хосе Запатеро. Пішло напевне дуже добре, тому що на коференції висого рівня прем’єр Іспанії підтримав пропозицію Італії. Залишалося тільки остаточно полагодити справу. І тут пригодився телефонний дзвінок до ініціатора зібрання Ніколя Саркозі.
Що було далі? Постанови надзвичайної сесії Європейської Ради з задоволенням прийняла Росія. – не форсувалися крайні пропозиції та висновки. Дякувати Богу, переміг здоровий глузд – тішився Володимир Путін. А Дмітрій Мєдвєдєв дещо іншими словами сказав те саме на італійському телебаченні РАІ.
А Берлусконі залишилося попивати вершки. Засобам масової інформації усвідомив, що «найважливішим успіхом конференції на надзвичайному рівні було пацифікація агресивних щодо Росії держав, які недавно позбулися радянського ярма. Вдалося уникнути великої небезпеки холодної війни». Сільвіо виграв, а разом з ним виграла Росія.
Москва на утриманні
Після світової реакції на війну в Грузії можна зробити висновок, що всіх спокусив міф про великого грізного ведмедя. Світ, здається, повірив, що ведмідь непередбачуваний, краще його не дражнити. Переконавшись в такій теорії, легко забути, що ЄС під кожним поглядом є сильніша від Росії. Марк Леонард та Ніку Попеску, автори минулорічного рапорту Європейської Ради Міжнародних Стосунків про відносини Європейського Союзу з Росією, співставляють дані, які учасники конференції повинні мати в себе написаними каліграфічно на папках документів остаточних декларацій.
Європейський Союз має:
- В три з половиною рази більше населення, ніж Росія;
- Витрачає в сім разів більше на озброєння;
- Має в два рази більше постійних місць в Раді Безпеки ООН;
- Союзна економіка є на 15 разів сильніша, ніж російська;
- ЄС купує 56 % всього, що експортує Росія
- Висилає до Росії 44 % всього, що вона імпортує.
- Залежність імпорту-експорту не є симетрична. Росія купує ледве 6 % союзного експорту та доставляє 10 % імпорту.
Висновок напрошується простий – ЄС без Росії обійдеться краще, ніж Росія без ЄС.
Прихильники теорії «великого медведя» пригадують в цьому моменті, що Європа є залежна від російської енергетичної сировини. Але навіть цей аргумент слабо тримається, коли глянемо на Європейський Союз як на цілість. Російський газ, що продається до Союзу заспокоює 25 процентів європейських замовлень на цю сировину, а одночасно, становить аж 70 процентів того, що Росія може приготувати на експорт. А втім, не є продуктом, який легко можна перекинути на кожен інший ринок. Газопроводи до Китаю в початковій стадії, тому Росія змушена продавати газ у нас.
Як могло статися, що, не дивлячись на все це, саме Росія роздає карти? Перше пояснення приходить мимоволі: ЄС в порівнянні до Росії не є монолітом, а окремі його держави частіше звертають увагу на перелік власних засобів, ніж на статистику всього континенту. Наступна причина виникає з попередньої, але більш промовиста. Росія, використовуючи різниці в інтересах поміж окремими державами «27», з року в рік вибудовувала міцну мережу зв’язків та домовленостей. Вони такі міцні, що їм зовсім не загрожує делікатна оскаржувальна заява Росії, що була прийнята на конференції надзвичайного рівня.
Марк Леонард та Ніку Попеску називають союзників Росії троянськими конями в Європі. Це держави, які промовляють голосом Путіна та Мєдвєдєва в Брюсселі, в той час, як вони самі знаходяться в Москві.
Як саме діє троянський кінь, добре показала остання місія Берлусконі. Прем’єр Італії не є дебютантом в ролі созника Кремля – з Путіним знаються роками, а їх відносини можна назвати родинними. Молоді Путіни Маша та Катя регулярно відвідують дочку Берлусконі Барбару в його садибі на Сардинії, а дуже частим гостем там є шеф російського уряду. Останній раз проводив там час в квітні, коли святкувалося повернення Берлусконі на посаду прем’єра. Друзі взаємно заявили, що вартість торгівельного обміну між їх державами сягнула до рекордних 25 мільярдів євро, та разом подивилися танець живота.
Однак, хоча Берлусконі і є одним з найвірніших європейських приятелів Росії, то її головним троянським конем є ніхто інший, як Греція.
Росіянин вдає з себе грека
Сьогодні можемо лише здогадуватися. Може на Кавказі події відбувалися б інакше, якщо ЄС в потрібному часі підтримала Грузію у її стараннях налагодити відносини зі збунтованими республіками. Спеціальний посланець Європейського Союзу в цьому регіоні Петер Семнеби, починаючи з 2006 року передавав до ЄС план дій, щоби не допустити створення конфлікту. Рік тому в квітні оголосив заяву: потрібно покликати союзних офіцерів радіозвязку для служби на кордонах з Абхазією та Південною Осетією. 26 держав ЄС не вбачало при цьому жодних перешкод. Ініціативу заблокувало вето Греції.
Прем’єр Костас Караманліс і справді не запрошує Путіна до своєї літньої резиденції, але в Росії вбачає незаміниму опікунку. Москва підтримує Афіни в змаганні з її прадавнім ворогом – Туреччиною. Роками Росіяни доставляють Греції озброєння та політичну підтримку. Взамін отримують дипломатичні послуги на європейських салонах. Тому ніхто особливо не здивувався, коли в п’ятницю перед коференцією( коли Берлусконі тільки розмірковував над конспектами своїх чотирьох телефонних розмов, а міністр закордонних справ Франції ще смів висловлювати слово «санкції») прем’єр Караманліс відкрито оголосив: - Відносини з Росією входять в критичну фазу, але для нас зрозуміло, що ізоляція не вирішує проблем. Ми віримо що варто підтримувати діалог з Росією.
На вдалому розігруванні протиріч Греція – Туреччина Росія отримує ще одного троянського коня: Кіпр. В конфлікті за Північний Кіпр (частина острова заселена Турками, до якої Анкара нарощує претензії) Росія для Кіпру є просто необхідна. Її піклування сягає навіть до того, щоби заблоковувати в Раді Безпеки ООН невигідні для Нікосії резолюції. А політична дружба переходить також на бізнес. Згідно з російською статистикою в 2007 році цей незамітний острівець на Середземному морі був другим за величиною закордонним інвестором, відразу ж після Великобританії. Саме звідти до Росії надійшло аж 20 мільярдів доларів. Для порівняння – Німеччина та Франція інвестують по 5 мільярдів доларів.
Звичайно ж, це не означає, що риболови з Кіпру та власники готельного бізнесу затоплюють Євразію грошима. Швидше за все – навпаки, це багаті Росіяни розташовують офіси своїх фірм на дружелюбному острові. Податок порядку 10 процентів та незрівняно менша бюрократія ніж рідна чинять, що містечка на Кіпрі починають набирати російського вигляду. Назви барів та клубів написані «гражданкою», в готелях слов’янські мови витісняють англійську, елегантні вілли виконують функцію колишніх дач, а на пляжі можна почувати себе як в Сочі. Це ще краще ніж троянський кінь. Це кінь з золотою упряжжю!
Не краном, а трубою.
Але, той хто думає, що гарантією для створення союзів є турецько-грецькі непорозуміння. Звичайно, правило діли і владарюй збувається без винятків, зате вимагає потійного лавірування та заходів. Господарі Кремля винайшли більш тривалий метод прив’язування до себе союзників: втягування їх в будівництво труби.
І це вже не міфічне закручування крана діє на держави Європи як магніт. Коли намагаємося шукати зв’язок між ступенем залежності від російського газу та силою почуття любові чи ненависті даної держави до Росії – розчаруємося. Венгрія майже половину енергії отримує з газу і понад половину газу купляє від Росії, але є союзником Росії. Литва з газу отримує майже 40 процентів енергії, зате весь газ має з Росії і є її запеклим антагоністом. Важко віднайти закономірність і в інших країнах. До передбачування російських альянсів ненадійним виявляється ключ щодо колишньої приналежності до радянського блоку. Єдиним, що дозволяє вияснити видимий на недавній конференції альянс Італії, Венгрії, Греції та Болгарії – це труба.
Механізм дуже простий. Держави, які лобіювали за лагідний підхід до Росії одночасно становлять чотири з п’яти, що беруть участь в проекті газопроводу «South Stream» (п’ята держава – це Сербія – якщо би ввійшла до ЄС, то була б конем на коні). Одночасно дві з них, Греція та Болгарія, разом з Росією будують перший в тій частині Європи нафтопровід. А все це є заслугою колишнього президента Владіміра Путіна та колишнього шефа наглядової ради Газпрому Дмітрія Мєдвєдєва. Договори про будівництво газопроводів та нафтопроводів це плоди їх праці за останні кільканадцять місяців.
Першим появився план нафтопроводу Бургас - Александруполіс. Називають його ласкаво «православним» від релігії, що переважає в трьох державах - сторонах договору. Росія, Греція та Болгарія підписали порозуміння про його будівництво в березні 2007 року.
Через три місяці після цього вдарило іншою новиною: «Газпром» та італійська «Ені» будують газопровід «South Stream». Пишемо «вдарило», тому що до часу, коли було оголошено італійсько-російський проект, залишався ще живим проект конкуренційного газопроводу «Blue Stream» та союзного «Nabucco». Обидва повинні проходити більш-менш тою самою трасою та доставляти каспійський газ для Європи. А запланований «South Stream» обидва їх ймовірно поховав. Через два дні після підписання договору Владімір Путін вирушив до Стамбулу на з’їзд держав Чорноморського басейну. Там емоції, що зв’язані з «South Stream», були гарячі: італійсько-російський проект усунув з гри Туреччину, через яку мали проходити обидва конкуренційні трубопроводи. Не зважаючи на це, Путін сяяв над Босфором, а після сніданку підійшов до нього прем’єр Греції Костас Караманліс. Після неформального обміну думками будівельна бригада «South Stream» збільшилася на Грецію, а після цього, до лютого 2008 року, до неї приєдналися Болгарія, Сербія, Венгрія. Всі розраховують на доходи від пересилання газу і на зміцнення своїх позицій як ключових держав для енергетичної безпеки. Інвестиція зв’язує на роки. Можна також додати, що грецький парламент надав повноваження для уряду ратифікувати трактат 28 серпня – три дні перед надзвичайною конференцією в справі Грузії.
Вершина можливостей.
В такій ситуації важко було б дивуватися, що більшість коментаторів визнало результати надзвичайної зустрічі в ЄС за доказ безрадності «27». Польська делегація їхала до Брюсселя, щоби виграти, але остаточне рішення прийнято і опрацьоване воно було іншими. Пропозиція відкладення переговорів з Росією про нову партнерську домовленність та співпрацю вийшла від Британців, але її прийняття так обходить Росію, як минулорічний сніг. Посол Росії при ЄС відразу ж скоментував, що «не хочемо цієї домовленості більше ніж Європейський Союз». А той жаль, який виливав міністр закордонних справ Сєргєй Лавров на це рішення, справляли тільки видимість, яка не змогла затьмарити ентузіазму Путіна та Мєдвєдєва на постанови надзвичайної конференції.
Оптимісти говорять про успіх, тому що Європейському Союзу нарешті вдалося промовити одноголосно. Песимісти ж побоюються, що цей голос є так слабкий, що шкода говорити.
Переклад – М.Якубович