Керована пам’ять
10/03/2008 | Галя Койнаш
Під час усіх палких дискусій про історичну пам'ять, одне істотне питання не завадило би поставити: що саме ми «пам’ятаємо»? Адже дискутують люди з різними, іноді протилежними, поглядами, але зі широкими знаннями предмету. Хотілось би знати, чи вони пам’ятають, наприклад, «Корейську війну». Моя «пам'ять» про ту безумовно важливу та для багатьох людей суперечливу війну спирається на кілька абзаців в підручнику з історії, наданих позірною конкретністю та теплотою героями американської комедії M.A.S.H. Якщо ближче до нашого життя, то досвід родини, можливо, спогади знайомих, надають емоційне забарвлення – та судження – нашій «пам’яті». Досвід відмежовує нас від тих, чиє життя виткане з інших переживань і спогадів, i це надзвичайно важливо враховувати, коли йдеться про викладання історії в школі.
Для одного американського гегельянця розвал соціалістичного блоку означав «Кінець історії» (він, щоправда, недовго так вважав). До такого бравурного висновку з самого початку ставились із скепсисом, насамперед, у тій частині світу, яка, нібито, прямувала немов бригада ударників до славного та беззаперечно демократичного майбутнього. А тим не менш, сподівалися, що маємо кінець брехні та пропаганди.
Чи страждали ми від патологічної наївності, нехай вирішать інші. Мова тут буде про одну сферу, де як педагогічний, так і життєвий досвід мене переконує, що ніхто не приречений на рецидив і що не «всі підручники брешуть». У вільній державі діти не є лише основною складовою для створення «правильно мислячого» та гнучкого громадянина даної країни. А держава, яка намагається творити своїх громадян, замість того, щоб їм служити, ризикує з полону ідеології не звільнитися.
Другий рік поспіль у Росії обговорюється посібник для вчителів історії. Концепція новітньої історії Росії першої половини ХХ століття, яка розміщена на сайті видавництва «Просвещение», викликала обурення та нищівну критику у багатьох людей, зокрема, вчителів. Проблема в тому, що не менш засуджували перший прояв цього найгіршого рецидиву совєтського та імперського маразму рік тому, а перша така книжка для вчителів не тільки пройшла, але вже стала основою для кількох підручників з історії. Поступки, на які влада (можна не лукавити – відомо, за ким криється така «ініціатива») пішла минулого року, прибравши найогидніший розділ про Сталіна, забуті в свіжому пораднику зі створення правильно мислячих росіян. «Методологічну основу концепції становлять «новітні розробки російських істориків, які актуалізують оцінки нашої історії з огляду на завдання захисту та зміцнення державного суверенітету, виховання громадянина-патріота Росії».“
Наслідки впровадження подібного посібника з його агресивною та ідеологічною інтерпретацією історії до болю очевидні. «Проблема» Терору, який вже не заперечуєш, «вирішується» в диявольський спосіб: до жертв зарахують лише засуджених до смерті та розстріляних. Відразу цифри стають не такими жахливими, злочинів режиму теж менше, й взагалі все вже можна впихати в концепцію «успішного та раціонального управління». Голод в СРСР викликаний погодними умовами. Можна припустити, що слова «Голодомор» взагалі не будуть вживати. Це же наша історія, наші рідні, й гірко та просто неможливо миритися з такою огидною брехнею.
Та й страшно. Колись усі злочини режиму замовчували та заперечували, що принаймні давало дітям можливість зрозуміти, що є про що мовчати, і шанс дізнатися правду за межами школи. Тепер фактично не заперечують, скоріше виправдують. Чи можна уявити собі моральну атрофію дітей, яким кажуть, що Катинь, «це не було просто питанням доцільності, але й відповіддю на гибель багатьох (десятків) тисяч червоноармійців у польському полоні після війна 20-х років, ініціатором якої була не Радянська Росія, а Польща». Будуть, як раніше, батьки, діди та інші дорослі, які тихо пояснятимуть школярам, що все було не так. Але мало таких, та й вплив підручників, шкільних уроків неможна недооцінити, як би не нарікали, що нудно та нецікаво. Це стане їх «пам’яттю».
Україна теж має засвоїти деякі уроки. Інститут національної пам’яті зараз розробляє підручник з історії «з метою сприяння вихованню молодого покоління в дусі усвідомлення своєї національної ідентичності, поваги і любові до Батьківщини». На недавній зустрічі Президента Ющенка з міністром освіти «основною темою зустрічі стали проблеми викладання історії України, зокрема, об'єктивність інтерпретації окремих історичних фактів у підручниках». Про які окремі факти йшлося, не буду здогадуватися, але теж вважаю, що (всі!) факти мають подаватися максимально об’єктивно. Тим не менш, здавалось би, такі питання краще залишити історикам і педагогам.
Причин багато, але зосереджусь тут на двох. Погляди Віктора Андрійовича на окремі історичні питання загальновідомі, й не всі їх поділяють. Він також залишається політиком. В статті, опублікованій в «Голосі України», разом із згадкою про «цинічний егоїзм і зради окремих лідерів», тобто його політичних ворогів, Віктор Андрійович пише, що «Виховання справжнього інтелігента, громадянина і патріота, прищеплення любові до України, її мови, культури й історії, глибоке відчуття спільної причетності до долі нації – першочерговий обов'язок нашої школи».
Знаємо, звісно, що те, що зубримо або повторюємо, немов папуги, не обов’язково можна вважати засвоєними знаннями, але маю застереження й до самого навчального курсу. Уроки історії не можуть бути спрямовані на «навчання патріотизму». Причини в будь-якому суспільстві ясні. Якщо урок має вселяти в дітей любов до батьківщини, зрозуміло же, що одні моменти будуть підкреслювати, а інші будуть замовчувати. Значення якихось подій будуть занижувати, або – не дай Боже! – в новий російсько-совєтський спосіб «раціонально тлумачити».
Проблема актуальна в кожній країні, але є особливо болісною в Україні з історичних причин і з огляду на свідомі намагання, як в країні, так і ззовні, загострювати розбіжності між людьми.
Показовий приклад абсурдного – хоча й тривожного – ступеня політизації бачимо в заголовках повідомлень про недавню серію вкрай сумнівних статей у французькій пресі: «Ющенка атакують із Франції». Оскільки в одному з тих текстів автор Михаэль Празан проштовхує імідж українців як запеклих антисемітів і фашистів, здається, наступ цей не тільки на Президента.
Іронія свободи слова, зокрема, коли контроль над тими, хто «замовляє музику» в ЗМІ, так нечітко регулюється, полягає в рівних правах і для осіб, які хочуть посилювати напруженість, розпалювати ворожнечу та розколювати суспільство. Звертає увагу разюча пильність деяких російських агентств, чиї повідомлення регулярно та дослівно передруковують (явно «на автоматі», що стосується мозку) багато українських ЗМІ. Вони відразу довідуються та повідомляють, наприклад, що в Івано-Франківських школах перший урок давали про Степана Бандеру та його роль в історії України. Коли так слабо контролюється подача інформації ЗМІ, не важко собі уявити, яку саме версію пропонують свій аудиторій ті, хто, м’яко кажучи, інакше оцінюють вклад Бандери.
З іншого боку, чи справді можна вважати подібний перший урок виправданим? Якщо неприпустимо в класі учнів з різними релігійними переконаннями провести перший урок про Євангеліє, Коран або Тору, чому маємо право нав’язувати певну політичну ідеологію? Розумію, що його представляють як приклад служіння батьківщині, а не політичного лідера, але є багато людей, які оцінюють його по-різному. Оскільки ЗМІ, які так охоче висвітлюють всі «наступи українських націоналістів», зовсім інакше представляють погляди, які підтримують, можна тільки здогадуватися, про що йшла мова на перших уроках, наприклад, в російськомовних школах в Криму. Було би важко гадати, що деякі подібні погляди не менше обурювали би багатьох українців.
Не вирішимо всі проблеми, розбіжності залишаться, та й не слід забувати роль учителів. З іншого боку, друковане слово має свою силу, й приблизно ті самі історичні факти мають бути викладені в підручниках, незалежно від області та поглядів вчителів, політиків чи ще когось. Коли самі факти є спірними, то чому не залишити саму тему для вищих шкіл, де студенти вже здобули більше навичок і досвіду з аналізу суперечливої інформації?
Ніхто не стане «патріотом» на підставі нав’язаної інформації, правдивої, трохи прикрашеної чи старанно підібраної та підчищеної. Як на мене, краще цього не домагатися
Із радянською ідеологією, згідно з якою будь-яка сфера людського життя підлягає контролю з метою створення Гомо Советікус, треба раз і назавжди розлучитися. Свобода слова та преси вимагають довіру до своїх читачів і глядачів, які вправі формулювати свої погляди на підставі різної інформації. Те, що більшість не скористається цією можливістю, а відшукає собі максимально спрощену «відповідь» чи людину, яка «скажет, как надо», не знімає з нас відповідальності за забезпечення вибору та свободи від маніпулювання та дезінформації.
Демократична свобода – з дитинства – так само вимагає довіру до людей. Вони мають право вибирати собі героїв, погляди та переконання. Знову таки це ідеал, а багато людей вирішать знайти собі якусь бінарну схему реальності. Вибір, тим не менш, потрібний, та й він є загрозливим лише тим, які нічого не можуть пропонувати.
Галя Койнаш
Харківська правозахисна група
Для одного американського гегельянця розвал соціалістичного блоку означав «Кінець історії» (він, щоправда, недовго так вважав). До такого бравурного висновку з самого початку ставились із скепсисом, насамперед, у тій частині світу, яка, нібито, прямувала немов бригада ударників до славного та беззаперечно демократичного майбутнього. А тим не менш, сподівалися, що маємо кінець брехні та пропаганди.
Чи страждали ми від патологічної наївності, нехай вирішать інші. Мова тут буде про одну сферу, де як педагогічний, так і життєвий досвід мене переконує, що ніхто не приречений на рецидив і що не «всі підручники брешуть». У вільній державі діти не є лише основною складовою для створення «правильно мислячого» та гнучкого громадянина даної країни. А держава, яка намагається творити своїх громадян, замість того, щоб їм служити, ризикує з полону ідеології не звільнитися.
Другий рік поспіль у Росії обговорюється посібник для вчителів історії. Концепція новітньої історії Росії першої половини ХХ століття, яка розміщена на сайті видавництва «Просвещение», викликала обурення та нищівну критику у багатьох людей, зокрема, вчителів. Проблема в тому, що не менш засуджували перший прояв цього найгіршого рецидиву совєтського та імперського маразму рік тому, а перша така книжка для вчителів не тільки пройшла, але вже стала основою для кількох підручників з історії. Поступки, на які влада (можна не лукавити – відомо, за ким криється така «ініціатива») пішла минулого року, прибравши найогидніший розділ про Сталіна, забуті в свіжому пораднику зі створення правильно мислячих росіян. «Методологічну основу концепції становлять «новітні розробки російських істориків, які актуалізують оцінки нашої історії з огляду на завдання захисту та зміцнення державного суверенітету, виховання громадянина-патріота Росії».“
Наслідки впровадження подібного посібника з його агресивною та ідеологічною інтерпретацією історії до болю очевидні. «Проблема» Терору, який вже не заперечуєш, «вирішується» в диявольський спосіб: до жертв зарахують лише засуджених до смерті та розстріляних. Відразу цифри стають не такими жахливими, злочинів режиму теж менше, й взагалі все вже можна впихати в концепцію «успішного та раціонального управління». Голод в СРСР викликаний погодними умовами. Можна припустити, що слова «Голодомор» взагалі не будуть вживати. Це же наша історія, наші рідні, й гірко та просто неможливо миритися з такою огидною брехнею.
Та й страшно. Колись усі злочини режиму замовчували та заперечували, що принаймні давало дітям можливість зрозуміти, що є про що мовчати, і шанс дізнатися правду за межами школи. Тепер фактично не заперечують, скоріше виправдують. Чи можна уявити собі моральну атрофію дітей, яким кажуть, що Катинь, «це не було просто питанням доцільності, але й відповіддю на гибель багатьох (десятків) тисяч червоноармійців у польському полоні після війна 20-х років, ініціатором якої була не Радянська Росія, а Польща». Будуть, як раніше, батьки, діди та інші дорослі, які тихо пояснятимуть школярам, що все було не так. Але мало таких, та й вплив підручників, шкільних уроків неможна недооцінити, як би не нарікали, що нудно та нецікаво. Це стане їх «пам’яттю».
Україна теж має засвоїти деякі уроки. Інститут національної пам’яті зараз розробляє підручник з історії «з метою сприяння вихованню молодого покоління в дусі усвідомлення своєї національної ідентичності, поваги і любові до Батьківщини». На недавній зустрічі Президента Ющенка з міністром освіти «основною темою зустрічі стали проблеми викладання історії України, зокрема, об'єктивність інтерпретації окремих історичних фактів у підручниках». Про які окремі факти йшлося, не буду здогадуватися, але теж вважаю, що (всі!) факти мають подаватися максимально об’єктивно. Тим не менш, здавалось би, такі питання краще залишити історикам і педагогам.
Причин багато, але зосереджусь тут на двох. Погляди Віктора Андрійовича на окремі історичні питання загальновідомі, й не всі їх поділяють. Він також залишається політиком. В статті, опублікованій в «Голосі України», разом із згадкою про «цинічний егоїзм і зради окремих лідерів», тобто його політичних ворогів, Віктор Андрійович пише, що «Виховання справжнього інтелігента, громадянина і патріота, прищеплення любові до України, її мови, культури й історії, глибоке відчуття спільної причетності до долі нації – першочерговий обов'язок нашої школи».
Знаємо, звісно, що те, що зубримо або повторюємо, немов папуги, не обов’язково можна вважати засвоєними знаннями, але маю застереження й до самого навчального курсу. Уроки історії не можуть бути спрямовані на «навчання патріотизму». Причини в будь-якому суспільстві ясні. Якщо урок має вселяти в дітей любов до батьківщини, зрозуміло же, що одні моменти будуть підкреслювати, а інші будуть замовчувати. Значення якихось подій будуть занижувати, або – не дай Боже! – в новий російсько-совєтський спосіб «раціонально тлумачити».
Проблема актуальна в кожній країні, але є особливо болісною в Україні з історичних причин і з огляду на свідомі намагання, як в країні, так і ззовні, загострювати розбіжності між людьми.
Показовий приклад абсурдного – хоча й тривожного – ступеня політизації бачимо в заголовках повідомлень про недавню серію вкрай сумнівних статей у французькій пресі: «Ющенка атакують із Франції». Оскільки в одному з тих текстів автор Михаэль Празан проштовхує імідж українців як запеклих антисемітів і фашистів, здається, наступ цей не тільки на Президента.
Іронія свободи слова, зокрема, коли контроль над тими, хто «замовляє музику» в ЗМІ, так нечітко регулюється, полягає в рівних правах і для осіб, які хочуть посилювати напруженість, розпалювати ворожнечу та розколювати суспільство. Звертає увагу разюча пильність деяких російських агентств, чиї повідомлення регулярно та дослівно передруковують (явно «на автоматі», що стосується мозку) багато українських ЗМІ. Вони відразу довідуються та повідомляють, наприклад, що в Івано-Франківських школах перший урок давали про Степана Бандеру та його роль в історії України. Коли так слабо контролюється подача інформації ЗМІ, не важко собі уявити, яку саме версію пропонують свій аудиторій ті, хто, м’яко кажучи, інакше оцінюють вклад Бандери.
З іншого боку, чи справді можна вважати подібний перший урок виправданим? Якщо неприпустимо в класі учнів з різними релігійними переконаннями провести перший урок про Євангеліє, Коран або Тору, чому маємо право нав’язувати певну політичну ідеологію? Розумію, що його представляють як приклад служіння батьківщині, а не політичного лідера, але є багато людей, які оцінюють його по-різному. Оскільки ЗМІ, які так охоче висвітлюють всі «наступи українських націоналістів», зовсім інакше представляють погляди, які підтримують, можна тільки здогадуватися, про що йшла мова на перших уроках, наприклад, в російськомовних школах в Криму. Було би важко гадати, що деякі подібні погляди не менше обурювали би багатьох українців.
Не вирішимо всі проблеми, розбіжності залишаться, та й не слід забувати роль учителів. З іншого боку, друковане слово має свою силу, й приблизно ті самі історичні факти мають бути викладені в підручниках, незалежно від області та поглядів вчителів, політиків чи ще когось. Коли самі факти є спірними, то чому не залишити саму тему для вищих шкіл, де студенти вже здобули більше навичок і досвіду з аналізу суперечливої інформації?
Ніхто не стане «патріотом» на підставі нав’язаної інформації, правдивої, трохи прикрашеної чи старанно підібраної та підчищеної. Як на мене, краще цього не домагатися
Із радянською ідеологією, згідно з якою будь-яка сфера людського життя підлягає контролю з метою створення Гомо Советікус, треба раз і назавжди розлучитися. Свобода слова та преси вимагають довіру до своїх читачів і глядачів, які вправі формулювати свої погляди на підставі різної інформації. Те, що більшість не скористається цією можливістю, а відшукає собі максимально спрощену «відповідь» чи людину, яка «скажет, как надо», не знімає з нас відповідальності за забезпечення вибору та свободи від маніпулювання та дезінформації.
Демократична свобода – з дитинства – так само вимагає довіру до людей. Вони мають право вибирати собі героїв, погляди та переконання. Знову таки це ідеал, а багато людей вирішать знайти собі якусь бінарну схему реальності. Вибір, тим не менш, потрібний, та й він є загрозливим лише тим, які нічого не можуть пропонувати.
Галя Койнаш
Харківська правозахисна група
Відповіді
2008.10.03 | Д-р Юрій
Re: Керована пам’ять
Мудра й своєчасна стаття. Дякую, пані Галино.2008.10.04 | Mykola_2007
Re: Керована пам’ять
Абсолютно незгоден. Це вже видумування велосипеду. В державній школі повинна бути державницька позиція. Що це буде за виховання коли дитині з першого класу ставлять під сумнів, необхідність існування Української держави, та самого народу(мовляв треба бути обьективним, багато в Україні так вважає). В Америці, Франції в школі не дискутують чи був добрий фашизм, чи добре булоб якби залишився режим Віші, чи колоніальна залежність Америки від англійців.Може в ізраїльських підручниках потрібно ставити існування Ізраїлю під питанням бо там живе 15 % арабів громадян, відношення яких до Ізраїлю можна продемонструвати тим фактом, що вони не служать у армії.
Якщо автору статті неподобаеться якесь ставлення Ющенко до історії, то це інша тема, а перетворювати її на виголошення розмитих незрозумілих тез без привьязки до фактів це блюзнірство.
Хоча факт є, це постать Бендери. Мовляв постать суперечлива... Але давайте піднімемо історію Богдан Хмельницький(його не люблять ні в Ізраїлі, ні в Польші), Мазепа в Россії теж особливо не популярний. Але чи означає це, що ми повинні забувати про той внесок які вони зробили в розбудову незалежної України.
Не потрібно підміняти поняття свободи слова та державної політики. Держава перш за все повинна виховувати патріотів, щоб молоде покоління брало приклад у найкращих представників. Чим Степан Бендера гірший за Вашингтона, чи Де Голя. І у Франції є організації Вішістів, вони є, але завдяки цілеспрямованій державній компанії - малочисельні.
Якщо ми будемо допускати те, щоб ставилися під сумнів фундаментальні речі, на яких стоїть наша держава, то ми не зможемо вибудувати нормальну державу і дискусії будуть точитися з покоління в покоління.
2008.10.04 | Kohoutek
Засланий казачок?
Mykola_2007 пише:> Хоча факт є, це постать Бендери. Мовляв постать суперечлива... Але давайте піднімемо історію Богдан Хмельницький(його не люблять ні в Ізраїлі, ні в Польші), Мазепа в Россії теж особливо не популярний. Але чи означає це, що ми повинні забувати про той внесок які вони зробили в розбудову незалежної України.
>
> Не потрібно підміняти поняття свободи слова та державної політики. Держава перш за все повинна виховувати патріотів, щоб молоде покоління брало приклад у найкращих представників. Чим Степан Бендера гірший за Вашингтона, чи Де Голя. І у Франції є організації Вішістів, вони є, але завдяки цілеспрямованій державній компанії - малочисельні.
Sapienti sat.
2008.10.04 | Mykola_2007
Re: Засланий казачок?
Вибачаюсь Бандери, але по суті...?2008.10.04 | Kohoutek
По суті.
Mykola_2007 пише:> Вибачаюсь Бандери, але по суті...?
Мені дуже цікаво спостерігати за українськими ура-патріотами, тим паче - націоналістами, які не знають, як пишеться прізвище "Бандера". Навіює думки. Щось вочевидь не те з цим патріотизмом та/або націоналізмом.
2008.10.05 | Mykola_2007
Re: По суті.
Думаю якби у нас було справжня патріотична політика, то я б не допустив цю помилку. Бо прізвищще Бандери, зустрічаеться не часто, а якщо зустрічаеться то частіше в негативному світлі ось як тут. І як тут крім ємоцій ніякої аргументації. А чого ви вирішили що я націоналіст? Тому що вважаю що в Україні повинна бути державницька позиція. Чи всі хто вважає, що Україна повинна існувати як держава є націоналістами.Тоді Буш релігійний екстриміст, бо присягу складає на Біблії а не на Корані чи Торі. Французи взагалі фашисти бо недозволяють мусульманам носити хіджаб...
Якщо вважаєте за потрібне ширше освітлювати історію, будь ласкак давайте вивчати у школах книгу Ернста Цунделя, де "доводиться" що "Холокосту" не було.
Є багато інших "світлих" теорій. "Великий" російський Історик Соловьйов взагалі не вважав українців з окремій народ. А в Россії його дуже поважають. Так що нам починати перед дітьми дискусію у цьому плані. Чи це теж націоналізм?
А по суті ви нічого і не сказали...
2008.10.05 | Мірко
Re: По суті.
Mykola_2007 пише:>Чи всі хто вважає, що Україна повинна існувати як держава є націоналістами.<
Якраз так.
2008.10.04 | Киянка
Якби
критики потрудилися уважно і повністю перечитати всі нові шкільні підручники з історії, то вони (принаймні, фахівці серед них) побачили б, що головна проблема в цих підручниках (і не лише з історії України) полягає в тому, що 90% матеріалу майже повністю передрано з совдепівських (з ідеологічними мислевірусами включно), а решта 10% - це дещо викинуте зі старого та на його місце всунуте нове (безсистемно, не переважує оті 90%).Тож краще б для початку оцим озаботилися
2008.10.04 | Panzernik
Ні царська россійська, ні тим більш совецька історія СИСТЕМАМИ н
не були. Це були вікна, часом уявні з потребою іллюструвати ІДЕОЛОГІЮ. Яка стояла на першому місті.2008.10.04 | Киянка
Тут таке:
Сподіваюся, мене тут ніхто не запідозрить в ностальгії за радянською системоюАле методично (звісно, на потребу радянській ідеології) підручники були складені ліпше, ніж, на жаль, зазвичай сучасні. Присутні? тут вчителі можуть це підтвердити, агов!
В теперішніх підручниках історії, саме тому, що левова частка інфи перекочувала туди з совдепівських, незрозуміло, за якою логікою розвивалася історія України, її культурні та політичні зв"язки, геополітичні вектори. Незрозуміло, як наступні події витікають з попередніх. Про це говорять як вчителі історії, так і учні, які дають собі труд задуматися над прочитаним. А вдома рідко кому батьки допомагають виплутатися й зрозуміти.
Тож історія у шкільному вигладі ще мусить вибиратися з совково-фофудьйових репяхів, реальний надмірний притиск її на "вироблені патріотизму" комусь може поки лише примаритися. Такий притиск поки лише часом декларується, ніж втілюється. А тим часом наші сусіди не дрімають... В такій ситуації просто божевілля й далі вправлятися у шахи проти гравців "у Чапаєва".
2008.10.04 | Володимир I
Re: Тут таке:
Стосовно сучасних підручників з історії України підтверджую висновок Киянки: абсолютна правда. Пару років тому переглянув кілька підручників - і вжахнувся. Дійсно, 90% матеріалу - совок, а 10% - безсистемно напхана мішанина з чисто механічним урахуванням впалої на голову незалежності.2008.10.05 | Євген Захаров
Re: Тут таке:
Киянка пише:> Але методично (звісно, на потребу радянській ідеології) підручники були складені ліпше, ніж, на жаль, зазвичай сучасні. Присутні? тут вчителі можуть це підтвердити, агов!
Я не вчитель історії, але ліпше складена брехня, чи гірше - від того вона правдою не стане. А радянські підручники - брехливі, я так гадаю, що в цьому переконувати не треба.
> В теперішніх підручниках історії, саме тому, що левова частка інфи перекочувала туди з совдепівських, незрозуміло, за якою логікою розвивалася історія України, її культурні та політичні зв"язки, геополітичні вектори. Незрозуміло, як наступні події витікають з попередніх. Про це говорять як вчителі історії, так і учні, які дають собі труд задуматися над прочитаним. А вдома рідко кому батьки допомагають виплутатися й зрозуміти.
>
У сучасних підручниках підручниках історії можна побачити прояв трьох тенденцій викладу історії України: народницька, тобто, власне, радянська; романтична, з фокусом на козацтві та його традиціях із захопленням Конституцією Пилипа Орлика, цілком безпідставним; патріотична, з фокусом на боротьбу за незалежність, УНР, ОУН, героїзацією УПА тощо. Як на мене, всі вони спотворюють факти, і жодними благими намірами це виправдати не можна. А вже існують відповідні підручники, а іноді в них переплутані всі три тенденції, що виглядає зовсім смішно.
Зараз історики-вчені взялися за цю справу, сподіваюсь, що бууть результати.
> Тож історія у шкільному вигладі ще мусить вибиратися з совково-фофудьйових репяхів, реальний надмірний притиск її на "вироблені патріотизму" комусь може поки лише примаритися. Такий притиск поки лише часом декларується, ніж втілюється. А тим часом наші сусіди не дрімають... В такій ситуації просто божевілля й далі вправлятися у шахи проти гравців "у Чапаєва".
То що ж Ви пропонуєте - грати у "Чапаєва"?
2008.10.05 | Киянка
Відповідь
Євген Захаров пише:> Я не вчитель історії, але ліпше складена брехня, чи гірше - від того вона правдою не стане. А радянські підручники - брехливі, я так гадаю, що в цьому переконувати не треба.
> У сучасних підручниках підручниках історії можна побачити прояв трьох тенденцій викладу історії України: народницька, тобто, власне, радянська; романтична, з фокусом на козацтві та його традиціях із захопленням Конституцією Пилипа Орлика, цілком безпідставним; патріотична, з фокусом на боротьбу за незалежність, УНР, ОУН, героїзацією УПА тощо. Як на мене, всі вони спотворюють факти, і жодними благими намірами це виправдати не можна. А вже існують відповідні підручники, а іноді в них переплутані всі три тенденції, що виглядає зовсім смішно.
Про радянські підручники - це ясно.
Але історії неідеологічної (більшою чи меншою мірою) не буває в принципі, починаючи з писемних чи усних її джерел (які складають живі люди, дивлячись на світ по-своєму, складають у певній меті). Натомість існують люди, які з благих (чи не надто) міркувань, часом заходячи у сферу не своєї професійної компетенції, намагаються когось переконати (або й відповідно історію переписувати), що можна її викласти цілком "некеровано"
А пропоную я своє робить, з огляду на наші націєдержавні інтереси - скрізь і в усьому.
А ще пропоную кожному працювати в рамках власної компетенції.
2008.10.05 | rais
Re: Відповідь
І ваші пропозиції можуть стати реальністю лише при умові повного відсторонення уламків старої системи та їх холуїв від всіх стратегічних важелів впливу на розвиток української державності.Але нажаль і процец виховання нової генерації, і володіння інформаційним простором і багато іншого є саме стратегічним ресурсом, чкий сьогодні знаходиться у ворожих для незалежної України руках.
2008.10.05 | Киянка
Ну, не кожна сторінка інформпростору, а крім того,
кожен, хто це розуміє, може зробити хоч щось, щоб змінювати ситуацію на краще. Для початку - починаючи з власних дітей, їх друзів. З дорослими - куди складніше, коли вже надто запущено...2008.10.05 | halya
Re: Відповідь
Киянка пише:> Але історії неідеологічної (більшою чи меншою мірою) не буває в принципі, починаючи з писемних чи усних її джерел (які складають живі люди, дивлячись на світ по-своєму, складають у певній меті). Натомість існують люди, які з благих (чи не надто) міркувань, часом заходячи у сферу не своєї професійної компетенції, намагаються когось переконати (або й відповідно історію переписувати), що можна її викласти цілком "некеровано"
> > А пропоную я своє робить, з огляду на наші націєдержавні інтереси - скрізь і в усьому.
> А ще пропоную кожному працювати в рамках власної компетенції.
Залежить, напевно, що Ви під»ідеологічним» розумієте Є певні аксіоми щодо демократичних і певною мірою духовних цінностей, розуміння прав людини, тощо, де згодна, автори будь-яких підручників на них спираються.
Та й щодо патріотизму теж. Але немає одностайності щодо способів проявляти патріотизм, й не може бути. Чи ті хлопці, які відмовились воювати в В’єтнамі поводились непатріотично? Не берусь судити. Й сподіваюсь, у американських школах просто повідомляють - не хвалять, не засуджують.
Але перепрошую, проблематику розумію, не граю на руку тим, хто керується своїми шкідливими інтересами, й повторюю, що історія може бути неідеологічною. Раджу заглянути до підручників Англії, Німеччини, Голландії та й Скандинавії . Німецькі вчителі, до речі, написали підручники в співпраці з поляками, що теж ефективно. Щодо німців нічого не можу сказати, але поляки не страждають від браку патріотизму.
2008.10.05 | Mykola_2007
Re: Відповідь
>Раджу заглянути до підручників Англії, Німеччини, Голландії та й Скандинавії .Може дасте посилання? Бо дійсно цікаво? Як наприклад англійці розказують про піратсво, чи англо-бурску війну.
Але, навідь, простий переказ фактів, теж може бути ідеологізованим. Наприклад не включати в історію деякі "неприємні" факти.
Взагалі, викладанням історії в усі часи дітям, була необхідність виховування саме любов до батьківщини, де на прикладі "позитивних" чи "негативних" персонажів, показували що треба берегти свою волю та не займатися внутрішніми чварами.
Звичайно життя набагато складніше ніж це вимальовуеться у підручниках. І поняття "позитивний" і "негативний" будуть потроху нівелюватися, та й то якщо людина сама захоче докладніше розібратися в історії. Але сам дух залишиться.
2008.10.05 | Киянка
Re: Відповідь
Mykola_2007 пише:> Але, навідь, простий переказ фактів, теж може бути ідеологізованим. Наприклад не включати в історію деякі "неприємні" факти.
Це далеко не всі прийомчики. Я вчилася на істфаці КДУ в передперебудовчі часи, й на семінарах серед іншого нам давали завдання виписати зовсім різні історії
> Взагалі, викладанням історії в усі часи дітям, була необхідність виховування саме любов до батьківщини, де на прикладі "позитивних" чи "негативних" персонажів, показували що треба берегти свою волю та не займатися внутрішніми чварами.
Угу
> Звичайно життя набагато складніше ніж це вимальовуеться у підручниках. І поняття "позитивний" і "негативний" будуть потроху нівелюватися, та й то якщо людина сама захоче докладніше розібратися в історії. Але сам дух залишиться.
тільки не нівелюватися, а збагачуватися чи трансформуватися
2008.10.05 | halya
Re: Відповідь
Mykola_2007 пише:> >Раджу заглянути до підручників Англії, Німеччини, Голландії та й Скандинавії .
>
> Може дасте посилання? Бо дійсно цікаво? Як наприклад англійці розказують про піратсво, чи англо-бурску війну.
>
> Але, навідь, простий переказ фактів, теж може бути ідеологізованим. Наприклад не включати в історію деякі "неприємні" факти.
> Взагалі, викладанням історії в усі часи дітям, була необхідність виховування саме любов до батьківщини, де на прикладі "позитивних" чи "негативних" персонажів, показували що треба берегти свою волю та не займатися внутрішніми чварами.
>
> Звичайно життя набагато складніше ніж це вимальовуеться у підручниках. І поняття "позитивний" і "негативний" будуть потроху нівелюватися, та й то якщо людина сама захоче докладніше розібратися в історії. Але сам дух залишиться.
Згодна, звичайно – те саме стосується ЗМІ
Не сперечаюсь, усе страшно складне. Та й часто до абсурду доходить, коли якусь етнічну групу бояться «образити» . Чи правда, не знаю, але чула, що в деяких європейських країнах є постійний крик навколо уроків про Голокост (арабські родини вважають це «проізраїльським» (!)
Посилання на самі підручники не можу дати (їх, здається, немає, в Інтернеті)
http://www.timesonline.co.uk/tol/life_and_style/education/article3285615.ece
History and citizenship lessons should stick to the bare facts rather than encouraging loyalty to Britain when covering subjects such as the Second World War or the British Empire, the Institute of Education researchers said. Teachers should not instill pride in what they consider great moments of British history, as more shameful episodes could be downplayed or excluded.
The slave trade, imperialism and 20th century wars should be taught as controversial issues while students are deciding how they feel about their country, the report says.
http://www.timesonline.co.uk/tol/comment/letters/article3300118.ece (реакції на статтю!)
тут цікава інформація німецькою та англійською http://www.gei.de/index.php?id=454&L=1
2008.10.06 | Mykola_2007
Re: Відповідь
>Чи правда, не знаю, але чула, що в деяких європейських країнах є >постійний крик навколо уроків про Голокост (арабські родини вважають >це «проізраїльським» (!)Так мені знайома еврейка надсилала, петицію протесту з цього приводу
>Посилання на самі підручники не можу дати (їх, здається, немає, в Інтернеті)
Я теж не знайшов тому і питав.
Дякую дуже цікаві посилання.
Думаю, лейб мотив цього напрямку викладання історії є, цитую доктора Ханда, з наведеної вами статті.
http://www.timesonline.co.uk/tol/life_and_style/education/article3285615.ece
"Since all national histories are at best morally ambiguous, it’s an open question whether citizens should love their countries."
"Через те що всі національні історії, в кращому випадку морально не однозначні, то питання чи повинні громадяни любити свою країну є відкритим."
На мою думку, це не вірно.
2008.10.06 | halya
Re: Відповідь
Mykola_2007 пише:> Думаю, лейб мотив цього напрямку викладання історії є, цитую доктора Ханда, з наведеної вами статті.
http://www.timesonline.co.uk/tol/life_and_style/education/article3285615.ece
>
> "Since all national histories are at best morally ambiguous, it’s an open question whether citizens should love their countries."
>> "Через те що всі національні історії, в кращому випадку морально не однозначні, то питання чи повинні громадяни любити свою країну є відкритим."
>
> На мою думку, це не вірно.
Я теж (думаю, що не вірно). Не нав’язувати патріотизму не означає його відкидати (можливо, навпаки). Мені значно ближче намагання Інституту ім.. Екарта та інших, один одного розуміти й адекватно враховувати різні погляди, різний досвід. А той англієць просто доводить певну лінію політкоректності до абсурду (імло)
2008.10.05 | Киянка
Re: Відповідь
Те, що Ви проігнорували констатацію факту суб"єктивності кожного творця історичних джерел, та самої історії - є, звісно, Вашим правом.Крім того,
halya пише:
> немає одностайності щодо способів проявляти патріотизм, й не може бути. Чи ті хлопці, які відмовились воювати в В’єтнамі поводились непатріотично? Не берусь судити. Й сподіваюсь, у американських школах просто повідомляють - не хвалять, не засуджують.
А я сподіваюся, що не замовчують також й існування різних точок зору на це.
> Але перепрошую, проблематику розумію, не граю на руку тим, хто керується своїми шкідливими інтересами, й повторюю, що історія може бути неідеологічною. Раджу заглянути до підручників Англії, Німеччини, Голландії та й Скандинавії. Німецькі вчителі, до речі, написали підручники в співпраці з поляками, що теж ефективно. Щодо німців нічого не можу сказати, але поляки не страждають від браку патріотизму.
Невже Ви не зауважуєте різниці між стосунками ряду європейських народів між собою та сосунками України й Росії???
2008.10.05 | halya
Re: Відповідь
Киянка пише:> Те, що Ви проігнорували констатацію факту суб"єктивності кожного творця історичних джерел, та самої історії - є, звісно, Вашим правом.
>
> Крім того,
> halya пише:
> > немає одностайності щодо способів проявляти патріотизм, й не може бути. Чи ті хлопці, які відмовились воювати в В’єтнамі поводились непатріотично? Не берусь судити. Й сподіваюсь, у американських школах просто повідомляють - не хвалять, не засуджують.
>
> А я сподіваюся, що не замовчують також й існування різних точок зору на це.
>
> > Але перепрошую, проблематику розумію, не граю на руку тим, хто керується своїми шкідливими інтересами, й повторюю, що історія може бути неідеологічною. Раджу заглянути до підручників Англії, Німеччини, Голландії та й Скандинавії. Німецькі вчителі, до речі, написали підручники в співпраці з поляками, що теж ефективно. Щодо німців нічого не можу сказати, але поляки не страждають від браку патріотизму.
>
> Невже Ви не зауважуєте різниці між стосунками ряду європейських народів між собою та сосунками України й Росії???
Повірте, нічого не ігнорую, тим паче ні різниці, ні роль Росії! Тільки натякала на останню тут, але в тексті про Празана вже відверто (точніше, стервозно). Боротися краще правдою – та й вибору немає (грошей в них вистачить на тисячі проплачених статей)
2008.10.06 | Євген Захаров
Re: Відповідь
Киянка пише:> Про радянські підручники - це ясно.
> Але історії неідеологічної (більшою чи меншою мірою) не буває в принципі, починаючи з писемних чи усних її джерел (які складають живі люди, дивлячись на світ по-своєму, складають у певній меті). Натомість існують люди, які з благих (чи не надто) міркувань, часом заходячи у сферу не своєї професійної компетенції, намагаються когось переконати (або й відповідно історію переписувати), що можна її викласти цілком "некеровано"
>
> А пропоную я своє робить, з огляду на наші націєдержавні інтереси - скрізь і в усьому.
> А ще пропоную кожному працювати в рамках власної компетенції.
Як не смiшно, але саме це менi говорили в КГБ 32 роки тому: навiщо вам, математику, лiзти в iсторiю? i так само про державнi iнтереси пояснювали. Але якщо вони мене не переконали, то, я так гадаю, i у Вас не вийде.
Про компетенцiю кажiть державним службовцям, а недержавнi люди вiльнi у своїх дiях. Крiм того, правозахисний дискурс доволi широкий, i, безперечно, включає й цi питання.
Точнiше буде, якщо говорити про фаховiсть. Проте, на жаль, з iсториками в цьому сенсi напряг як i з iншими гуманiтарiями. Бо рiвень навчання цим наукам був печерний, i таким залишається.
2008.10.06 | Киянка
Re: Відповідь
Євген Захаров пише:> Як не смiшно, але саме це менi говорили в КГБ 32 роки тому: навiщо вам, математику, лiзти в iсторiю? i так само про державнi iнтереси пояснювали. Але якщо вони мене не переконали, то, я так гадаю, i у Вас не вийде.
> Про компетенцiю кажiть державним службовцям, а недержавнi люди вiльнi у своїх дiях. Крiм того, правозахисний дискурс доволi широкий, i, безперечно, включає й цi питання.
> Точнiше буде, якщо говорити про фаховiсть. Проте, на жаль, з iсториками в цьому сенсi напряг як i з iншими гуманiтарiями. Бо рiвень навчання цим наукам був печерний, i таким залишається.
Як фаховий гуманітарій та історик за першою вищою освітою (а також як вільна людина у - місцями принаймні - вільній країні), можу сказати таке:
1. не настільки наївна, що особливо розраховувати перепереконувати дорослих людей (на щастя, можна працювати з іншими
2. дякую, що погодилися поговорити хоча б про фаховість;
3. але говорити з людиною, яка відмовляє в останній всім історикам та гуманітаріям взагалі, нема про що.
Ну що ж, в кожного свої підходи. Я, наприклад, коли маю якусь потребу в тому чи іншому фахівцеві, їх якось знаходжу - чого і всім бажаю
2008.10.06 | halya
Re: Відповідь
Киянка пише:> Євген Захаров пише:
> > Як не смiшно, але саме це менi говорили в КГБ 32 роки тому: навiщо вам, математику, лiзти в iсторiю? i так само про державнi iнтереси пояснювали. Але якщо вони мене не переконали, то, я так гадаю, i у Вас не вийде.
> > Про компетенцiю кажiть державним службовцям, а недержавнi люди вiльнi у своїх дiях. Крiм того, правозахисний дискурс доволi широкий, i, безперечно, включає й цi питання.
> > Точнiше буде, якщо говорити про фаховiсть. Проте, на жаль, з iсториками в цьому сенсi напряг як i з iншими гуманiтарiями. Бо рiвень навчання цим наукам був печерний, i таким залишається.
>
> Як фаховий гуманітарій та історик за першою вищою освітою (а також як вільна людина у - місцями принаймні - вільній країні), можу сказати таке:
> 1. не настільки наївна, що особливо розраховувати перепереконувати дорослих людей (на щастя, можна працювати з іншими
> 2. дякую, що погодилися поговорити хоча б про фаховість;
> 3. але говорити з людиною, яка відмовляє в останній всім історикам та гуманітаріям взагалі, нема про що.
>
> Ну що ж, в кожного свої підходи. Я, наприклад, коли маю якусь потребу в тому чи іншому фахівцеві, їх якось знаходжу - чого і всім бажаю
Допис не до мене, й Євген Захаров, можливо, сам захоче відповісти. Але вставлю й свої 5 копійок. Ви, здається, вважаєте, що даним питанням повинні займатися тільки історики. За фахом я педагог й перепрошую, не можу з Вами погодитися. В будь-якому разі навчальний курс має бути узгодженим із учителями. А в даному випадку мова йде про роль ідеології й це окрема справа – не думаю, що Ви знайдете спільну мову з багатьма істориками з різними поглядами на українську історію. При чому тут фаховість?
2008.10.07 | Киянка
Re: Відповідь
halya пише:> Ви, здається, вважаєте, що даним питанням повинні займатися тільки історики. За фахом я педагог й перепрошую, не можу з Вами погодитися.
Ні, Вам здалося неправильно
> В будь-якому разі навчальний курс має бути узгодженим із учителями.
До думки вчителів історії, а особливо - методистів і також психологів звісно, варто прислухатися. Правда, серед них теж різні є...
> А в даному випадку мова йде про роль ідеології й це окрема справа – не думаю, що Ви знайдете спільну мову з багатьма істориками з різними поглядами на українську історію. При чому тут фаховість?
Спільна думка завжди і в усьому - це хіба що примусово
А фаховість - при тому, що якщо мені потрібно допомогти дитині з математикою, то я прошу її власного дідуся (який їй фахово допомагає), а якщо потрібна допомога юриста - я йду до спеціаліста.
А коли в нас всі вважають, що розбираються в історії-суспільствознавстві-ідеології, а також і в культурі та релігії (а, ще ж медицину забула
2008.10.07 | Євген Захаров
Re: Відповідь
Киянка пише:> Як фаховий гуманітарій та історик за першою вищою освітою (а також як вільна людина у - місцями принаймні - вільній країні), можу сказати таке:
> 3. але говорити з людиною, яка відмовляє в останній всім історикам та гуманітаріям взагалі, нема про що.
>
Ну, чому всiм? Звичайно, є в нас i фаховi iсторики, й iншi фаховi гуманiтарiї. Але не фахових, на жаль, значно бiльше. Переважно. Зокрема, тому, що рiвень освiти був дуже низький i таким залишається.
Проте всi нашi професори, доценти й iншi викладачi формально є фаховими i рiвними. Але головне, НМД, те, що залишається стара парадигма освiти, коли iдеологiя бiльше важить, нiж факти. Тодi й виходить, що однi факти можна не помiтити, а на iнших сфокусуватися. На цьому шляху можна дуже легко дiйти до спотворення iсторiї, права та iнших гуманiтарних наук - за усiх благих намiрiв.
2008.10.07 | Киянка
Re: Відповідь
Євген Захаров пише:> Ну, чому всiм? Звичайно, є в нас i фаховi iсторики, й iншi фаховi гуманiтарiї. Але не фахових, на жаль, значно бiльше. Переважно. Зокрема, тому, що рiвень освiти був дуже низький i таким залишається.
Ну, це вже зваженіше
> Проте всi нашi професори, доценти й iншi викладачi формально є фаховими i рiвними. Але головне, НМД, те, що залишається стара парадигма освiти, коли iдеологiя бiльше важить, нiж факти. Тодi й виходить, що однi факти можна не помiтити, а на iнших сфокусуватися. На цьому шляху можна дуже легко дiйти до спотворення iсторiї, права та iнших гуманiтарних наук - за усiх благих намiрiв.
Щодо парадигми: вона стара
І благими намірами є спроби побудувати історію без ідеології: максімум, що є можливим, це не перегинати палицю, та найкраще, що є можливим - вибудовувати виклад історії корисно для наших націєдержавних інтересів.
Взагалі я дивуюся, що в поле уваги правозахисників попала ця тема, а не, наприклад, узгодження програми з вимогами Конституції та Законів України (права тут порушуються в багатьох випадках - батьків, дітей). Я, звісно, не спеціаліст в правозахисній діяльності, але про ті випадки порушення прав, з якими стикалася як фахівець, можу написати - і хай би правозахисники як спеціалісти придумали, як такого позбуватися