10/06/2008 | Skladanyuk

Про те, що в Криму проживає більша половина російськомовного населення, яка навіть не завжди розуміє українську, знають і ті, хто ніколи там не були. Це є проблема не одного року і вже звична ситуація для тих, хто приїжджає відпочивати на півострів. Побувавши нещодавно там, мене вразило інше: «В курортному містечку я не зміг купити жодної україномовної газети – склалося враження, що їх просто немає. І це при тому, що в Криму та ж сама державна мова, як у Львові чи Одесі!». Справа не стільки в тому, що мені не вдалося прочитати новин українською, скільки стало відверто прикро… - по сьогоднішній день майстерно нав’язується думка, що українська продукція – збиткова. Можливо, на території, де більше російськомовного населення, книжка, журнал чи будь-який інший друкований засіб інформації, написані українською, користується меншою популярністю. Але ж чому тоді місцеві чиновники не працюють над виправленням цієї ситуації? Чому, поряд з розповсюдженням російськомовного чтива не популяризуються видання, які стовідсотково зацікавили б україномовну частину населення півдня, туристів, які постійно приїздять сюди з усіх куточків України? Чому, в той час як Крим заполонила російськомовна преса, в тому числі й безкоштовного розповсюдження, україномовна – в дефіциті? Відповідь на ці запитання – очевидна. І люди, котрі уважно стежать за подіями та дискусіями, які постійно точаться довкола теми Криму, розуміють, що все це є результатом унікального за своїм цинізмом явища світового масштабу гноблення української мови вже протягом багатьох років поспіль. А також наслідком поведінки політиків, які не перестають загравати з російським урядом і при кожній добрій нагоді піднімають тему «насильницької українізації Криму», надання російській мові статусу другої державної (офіційної), відверто спекулюючи на проблемі двомовності. Прикладом того є нещодавнє звернення Верховної Рада Криму до Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення з вимогою дозволити у Криму телерадіокомпаніям самостійно визначати мову для 49% часу свого ефіру, в той час, як «Стаття 10 Закону України про «Про телебачення і радіомовлення» передбачає, що не менше 75% телерадіоефіру мають становити передачі українською мовою, або дубльовані українською мовою». Це черговий крок не тільки до дискримінації українців у Криму, а й відверте ігнорування законів України, адміністративно-територіальною одиницею якої є і повинен залишатися Крим. Який є вихід із такої ситуації? Незаперечне значення в процесі дерусифікації українців для впливу на формування громадської думки мають засоби масової інформації, перш за все, обласне телебачення, радіо, преса, а також місцеві. Своєю чергою, ми, політики, чиновники місцевого та обласного рівнів, також не повинні боятися вголос заявляти про свою позицію, тим паче коли йдеться про захист національних інтересів, вносити відповідні пропозиції на розгляд вищих посадовців і вимагати їх врахування при прийнятті важливих державних рішень. Крім того, ми повинні не допускати впровадження антиконституційних законів, що стосуються української мови. Для прикладу, таких, як останні зміни в законодавстві «Про державну службу», які передбачають серед обов'язкових умов прийому на державну службу вільне володіння претендентом, окрім державної, російською мовою, як дискримінаю прав не тільки українців, а й представників інших народів, які проживають в Україні. А, навпаки, наполягати на більш дієвому втручанні держави в цей непростий процес, на проведенні чітко визначеної державної політики в мовній сфері та культурно-мовний протекціонізм для української мови. Адже якщо ми сьогодні не зробимо все від нас залежне, аби стати на захист державної мови, забезпечити повноправне існування поряд із нею інших мов, якими розмовляє наш народ, завтра окремі посадовці посягнуть на ще одну державну цінність — кримську землю. Принагідно, хочу застерегти політиків, котрі в контексті прецеденту в Грузії кидають клич про від’єднання Криму, використовуючи кримськотатарський чинник і апелюючи до захисту прав національних меншин, не робити необдуманих кроків і облишити подібні дискусії. Історії схожі випадки відомі, і вони передбачають виключно тимчасовий маргінальний інтерес – держави, які намагалися відкупитися від своїх проблем землею, вже давно зникли з геополітичної карти. А фактор мови завжди при цьому був вдалою розмінною монетою.

Юрій Візняк, депутат Львівської обласної ради, голова Львівської міської організації УНП