10/06/2008 | observеr

Тимошенко здає енергетичний ринок Газпрому?

Кожного року перед Україною за «доброю» традицією постає питання нової ціни на російський газ. Щороку Кабмін відряджає до Білокам’яної численні делегації урядовців, представників «Нафтогазу» з єдиною метою – домовитися про відтермінування світової ціни на газ для українських споживачів.

У підсумку, протягом останніх років Україна так чи інакше, але отримувала «приємну» ціну за кубометр газу, яка була значно меншою за європейську. Проте назвати це тактичною або стратегічною перемогою важко. Справа у тому, що кожен такий результат – додаткове стискання енергетичного зашморгу на шиї України. Добровільна згода на експорту енергетичну голку.

Логічним виходом із кризової ситуації виглядає диверсифікація енергоносіїв, в тому числі за рахунок збільшення власного видобутку вуглеводнів, в чому наша держава має значний потенціал. Йдеться про енергетичні можливості чорноморського шельфу, багатого на нафтові та газові родовища. Ефективне використання цього потенціалу здатне послабити вплив російського «Газпрому» на українську енергетичну політику і надати додаткових козирів у переговорах вітчизняних урядовців із російською стороною.

Проблемними є два питання: низький рівень розвідки ресурсів та значні глибини їх залягання, що ускладнює їх видобуток. Банальна ситуація – відсутність коштів у вітчизняних підприємств на придбання обладнання для проведення розвідки та глибоководного буріння. «Нафтогаз» разом із дочірніми структурами не має технічних та фінансових можливостей видобувати нафту і газ на глибині, більшій ніж 70-80 метрів, тоді як основні запаси шельфу знаходяться на рівні 300-2000 метрів.

Варто відзначити, що Україна - не перша у списку країн, які наразилися на таку проблему. Світовою практикою вже давно започаткована і вдало реалізується процедура оформлення так званих Угод про розподіл продукції. За цією схемою, попередню розвідку та подальше видобування, на свій страх і ризик, провадить інвестор, який, у підсумку, отримує певну частку від наявних розвіданих ресурсів. Або не отримує, у випадку їх відсутності. Фактично, держава, окрім надання права на розвідку і видобуток, залишається «при своїх» та займає вичікувальну позицію. У випадку початку видобування держава отримує вже готовий продукт.

Єдина в Україні Угода про розподіл продукції була укладена із компанією «Vanco International ltd.», що виграла відповідний тендер та передоручила розвідку шельфу дочірній «Vanco Prykerchenska ltd.» Окрім Vanco, спільною з «Чорноморнафтогазом», освоєнням шельфу займались британський CBM Oil та американський Marathon Oil, який до речі, є четвертим за обсягами видобутку і п’ятий за обсягвми переробки в США.

Проте вже в середині травня 2008 року, уряд Тимошенко в одноосібному порядку розриває Угоду із Vanco, а наприкінці червня 2008 року протокольним рішенням зобов’язує «Чорноморнафтогаз» призупинити спільну діяльність по освоєнню шельфу з CBM Oil та Marathon Oil. Остання, до речі, розпочала вихід з проекту практично без бою, оскільки за чутками, компанія готується до продажу і намагається відмежуватися від ризикованих активів. На відміну від Marathon Oil, Vanco вирішила продовжити боротьбу у Стокгольмському арбітражі й має досить серйозні шанси на перемогу. Очевидність перемоги компанії в арбітражі не викликає сумнівів у експертів, проте сам процес може затягнутися на роки. За цей час інвестор зміг би провести розвідку та приступити до активного освоєння ділянки.

Така позиція Кабінету міністрів Тимошенко варта прискіпливої уваги. Адже виникає просте та логічне запитання – кому вигідна тотальна зачистка шельфу від інвесторів, який погодилися на досить ризиковані проекти з розвідки та розробки? В умовах енергетичного цейтноту, в якому перебуває нині Україна, кожен тиждень затримки може виявитися фатальним для вітчизняної енергетичної галузі в майбутньому.

Саме в цьому аспекті слід розглядати щорічні газові переговори «Газпрому» та «Нафтогазу» шодо ціни за блакитне паливо.

Проте нинішній рік в контексті переговорів приніс ряд шокуючих несподіванок. Оприлюднена у ЗМІ фотокопія майбутнього меморандуму Тимошенко з Газпромом вражає своїм цинізмом. Переконливий борець за справедливість, нинішня прем’єр, яка протягом останніх 3 років повсякчас декларувала необхідність усунення посередників із газового ринку та перехід до прямих поставок, фактично «здає» енергетичний ринок «Газпрому» та його дочірнім структурам.

Основні пункти меморандуму, котрі будуть озвучені Тимошенко для громадськості, дійсно відповідатимуть її передвиборним обіцянкам: низька ціна та прямі поставки. Проте якою ціною! Документ передбачає карт-бланш на діяльність в Україні двох «дочок» Газпрому – «Газпром сбыт Украина» та «Газпромэкспорт». При цьому перша матиме права на реалізацію газу для вітчизняних підприємств, а друга отримуватиме газ на українському кордоні для передачі його європейським споживачам. До того ж, згідно меморандуму, «Газпром» має право зменшити об’єм поставленого газу для НАК «Нафтогаз» у випадку недоотримання «Газпромэкспортом» необхідної кількості газу для європейських споживачів.

Особливу увагу привертає 4 пункт меморандуму, згідно якого уряд та «Нафтогаз» мають займатися лобіюванням інтересів Газпрому та афілійованих до нього структур, в тому числі і (УВАГА!) «РосУкрЕнерго»! Цитата: «способствовать ROSUKRENEGRO AG или любой другой аффилированной с группой Газпром компании осуществлению инвестиций в газораспредилительные активы на территории Украины и содейтвовать их развитию».

Навіть неозброєним оком проглядається чіткий логічний ряд – озвучення нижчої за середньоєвропейську ціни на газпромівське паливо виглядає обміном… на всеохоплюючий доступ російського монополіста до українського енергетичного ринку та на «консервування» українського шельфу.

Уряд йде на такий крок свідомо, адже головним аргументом Тимошенко після підписання угоди із «Газпромом» стане саме низька ціна газу. Цей аргумент стане одним із наріжних каменів президентської передвиборчої кампанії, на яку, Тимошенко, без сумніву, спрямує свої основні сили.

Зрозуміло, така зрада енергетичних інтересів України урядом Тимошенко не залишиться поза увагою опонентів чинного прем’єра, яка очевидно, має і контраргументи, одним з яких може стати декларування тісної співпраці «Нафтогазу» та «Газпрому» у форматі рівноправного партнерства, зокрема і щодо освоєння шельфу Чорного моря. Знову ж таки, для виборця не є принциповою присутність саме закордонного інвестора, тим паче, звинуваченого урядом у корупції.

Проте не варто очікувати від можливого спільного освоєння шельфу «Газпромом» та «Нафтогазом» надшвидких результатів. Російська сторона всіляко гальмуватиме процес нафто-газовидобутку, в першу чергу з політичних міркувань. Отримання Україною найменших балів в сфері енергетичної незалежності пропорційно зменшуватиме можливості тиску «Газпрому» у переговорах щодо ціни на газ. До того ж, теперішній «Газпром» занадто перевантажений фінансовими витратами в інших напрямках і банально не потягне додаткові «шельфові» витрати, що оцінюються експертами в десятки мільярдів доларів. Прикладом цього є залучення «Газпромом» іноземних інвесторів, зокрема норвежців, для спільної розробки кількох родовищ у Північному морі.

Хибним було би припущення, що така позиція Тимошенко базується на недалекоглядності її оточення чи неспроможності численних радників оцінити реальні загрози такого співробітництва із російським монополістом. Не хочеться вірити у найгірше, але на цей момент логічною виглядає лише одна відповідь – цілеспрямоване знищення перспектив енергетичної незалежності України є свідомим кроком команди прем’єра, в обмін на непублічну підтримку російською владою її кандидатури на президентських виборах 2010 року.

Василь Міщенко
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-276443.html