10/11/2008 | Дмитро Клець

Передвиборна програма виборчого блоку «Добробут»

Вступ
На жаль, абсолютно безвідповідальні українські вожді й вождики, керуючись виключно безграмотними примхами та забаганками, усвідомлено нахабно затягують суспільство в режим безперервних позачергових виборів. А при існуючій кволій громадській думці правлячі групи (ті, що довели Україну до такого стану!) досить впевнені, що їх переоберуть знову.
Правда, є в Україні розрізнені та нечисленні групки людей, які більш-менш реалістично оцінюють ситуацію та спроможні відповідально і добросовісно працювати на високих посадах. Але їхній кар’єрний ріст блокується наявним розподілом інформаційних потоків. А в передвиборний період ці групки просто не вміють об’єднуватися у потужніші виборчі блоки. Якраз з метою полегшення такого об’єднання я і пропоную науково обгрунтоване теоретичне ядро, зрозуміле основній масі виборців та прийнятне за суттю для всіх суспільних прошарків. До того ж, така стратегічна основа відкрита і навіть сприятлива для побудови на ній будь яких суспільнокорисних ініціатив.

Реалії
Триваюча тотальна криза українського суспільства зумовлена насамперед кричущою невідповідністю між працею та споживанням. Відсутність ринкового механізму оцінки результатів праці кожного не дає можливості і розподіляти ВВП пропорційно цим результатам. В таких умовах принципово неможливий об’єктивний облік, а, отже, і ефективне управління та контроль за всіма процесами в суспільстві.
Ситуацію ускладнює те, що від СРСР Україна успадкувала вкрай антинаукове і навіть відверто брехливе пояснення суспільних процесів та методів їхньої оптимізації разом із тисячами й тисячами активних глашатаїв цієї нісенітниці. При цьому у вже незалежній Україні керівники свідомо зберегли оплату праці цих теоретиків радянською, тобто, аж ніяк не пов’язаною з наслідками застосування їхніх теорій у суспільну практику. Те ж саме відбулося і в системі виховання та освіти.
Внаслідок цього громадська думка повністю дезорієнтована. Відсутні навіть спроби офіційних теоретиків пояснити причини суспільних проблем та визначити шляхи, методи й механізми їхнього вирішення. Навіть не поставлене питання про суть педагогічної спадщини минулого. Немає й найменших спроб вияснити структуру наявного світобачення громадян України, його недоліків та конкретних пропозицій заміни шкідливих складових наявного світобачення корисними.
Професійними антинауковцями та безграмотними політиками свідомо блокується вивчення етнічної проблематики і нагальної потреби взаємовигідного обміну передовим етнічним досвідом. Свідомо блокуються вже наявні напрацювання щодо свідомої заміни низки негативних етнічних рис основних етнічних груп України рисами позитивними.
Відсутність доказового пояснення суспільної проблематики і шляхів її оптимізації привела до повної безвідповідальності всіх і вся та ще й обґрунтовується придворними брехунами та всілякими грантоїдами як своєрідне досягнення, мовляв, так і має бути при поголовному плюралолібералізмі.
Вищеозначене привело до офіційного суспільного пріоритету і навіть престижу якраз нетрудової складової добробуту і особистого збагачення. При цьому наскрізь корумповані та аморальні правлячі т. зв. еліти лицемірно вимагають від решти населення неухильного дотримання самоуправно напридумуваних, але буцімто легітимних норм та приписів.

Висновки
Так зване державотворення однозначно засвідчило: хто б не керував Україною, під якими прапорами та лозунгами, але суспільні проблеми тільки загострюються і вимирання населення триває. Це означає тільки одне: правлячі «еліти» не проти покращення життя всіх, але просто не здогадуються, що можна керувати суспільством взаємовигідно. Адже вони досягли свого нинішнього статусу тільки завдяки правилу «Обдури ближнього першим!», то й надалі у своїй світоглядній безграмотності ні про що інше не хочуть і слухати.
Історичний досвід України та інших країн світу однозначно доводить принципову непридатність примусового шляху до світлого майбутнього. А всілякі варіації на тему «сильної руки», «мудрого вождя» тощо є всього лишень неминучим наслідком антинаукового світогляду. Та й світова статистика підтверджує, що найкраще живуть там, де якомога більше проблем вирішують несиловими методами. Зрештою, ще класична політекономія півтора століття тому визначила матеріальну потребу головним регулятором поведінки людини в суспільстві. Цей же регулятор є головним у формуванні рівня соціальної справедливості. І практика багатьох країн підтверджує цей висновок: чим більше результатів праці мають в даному суспільстві статус товару та реалізуються ринковими механізмами, тим кращі в такому суспільстві буквально всі стандарти якості життя населення. Причому цей процес стихійно (отже – закономірно!) йде до надання статусу товару результатам праці апарату державного управління.

Пропозиції
На основі узагальнення світового досвіду та досягнень вітчизняної науки блок «Добробут» пропонує основним регулятором всіх суспільних процесів і на ділі встановити особистий матеріальний інтерес всіх членів суспільства. Для цього зробити реальним рушієм суспільного прогресу наявний апарат державного управління, радикально змінивши оплату його праці.
Цей принцип закріпити в Конституції всього лише розширенням статті 48:
"Кожен має право на життєвий рівень для себе та своєї сім'ї не нижче соціального мінімуму, який встановлюється відповідним Законом.
Джерелом добробуту є суспільнокорисна праця. Результати праці кожного мають товарний характер і реалізуються на ринку в умовах добросовісної конкуренції. Тільки таким чином результати праці кожного в загальному випадку приносять користь: спочатку конкретному споживачеві (задовольняючи певну його потребу), потім - суспільству (зокрема, через податки) і, в останню чергу, самому собі (у вигляді прибутку) як виробникові даного товару.
В такому разі прибутки всіх працівників органів державного управління повинні прямо залежати від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях. Залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення регламентується Законом і ці прибутки є доступними для ознайомлення кожному" (його концепція вже розроблена).
Зрозуміло, що в держапараті існує величезна інерція пріоритету нетрудового прибутку. Тому для прискорення орієнтації чиновницької праці на кінцевий результат – добробут населення! – доцільно законодавчо встановити для них низку додаткових орієнтирів та стимулів. Зокрема:
Весь наземний, водний та повітряний транспорт для службових пересувань держчиновників всіх рангів повинен бути тільки вітчизняного виробництва, причому не спеціально зробленим, а серійним. Тим більше, що всі ці пасажирські транспортні засоби давно вже виробляють в Україні. Якщо ж вони незадовільної якості, то на те ви і керуєте країною, щоб цю якість покращувати.
Лікуватися держслужбовці всіх рангів і найближчі їхні родичі повинні тільки в Україні. Якщо ж по роботі держслужбовець з родиною в даний час перебуває за кордоном, то може лікуватися або в країні перебування, або в Україні. За порушення – негайне і пожиттєве звільнення з державної служби.
Дехто запитає, чи не жорстоко це?
Ні, не жорстоко, а якраз справедливо. Ми ж то лікуємося тут. То хай і вони спробують нашого щастя. А захочуть кращого – будемо тільки раді, хай піднімають всю нашу медицину на належний рівень.
Першу середню та вищу освіту держчиновники всіх рангів і найближчі їхні родичі здобувають тільки в Україні. Хто з них з родиною по роботі перебуває за кордоном, то можна вчитися або в країні перебування, або в Україні. За порушення – негайне і довічне звільнення із держслужби.
На законодавчому (бажано ще й у Конституції) рівні закріпити для всіх видів конфліктів пріоритет потерпілої сторони, а значить і першочергове, не чекаючи завершення судової тяганини, відшкодування їй всіх видів збитків (моральних, матеріальних, втрачених прибутків і т. п.). Джерело відшкодування – насамперед суб’єкт злочину та його найближче оточення (хто заздалегідь знав про злочинні наміри), а також спеціальний державний фонд, прямо пов'язаний з фондом зарплати держапарату. Крім всього іншого це буде першим конкретним кроком до побудови в Україні правової держави.
Заборонити держслужбовцям в робочий час давати інтерв’ю, робити коментарі, заяви та інші форми усного спілкування із сторонніми особами. Це пов’язане з тим, що неможливо одночасно гарно балакати та успішно керувати – це два дуже різні види діяльності.
Законодавчо закріпити право власності новаторів на створену ними новизну (науково-технічну, товарну, мистецьку, літературну тощо), відмінивши державну монополію на порядок реалізації деяких видів цієї новизни.
Такі закони зацікавлять держапарат і т.зв. елітні групи населення активно та цілеспрямовано працювати на користь всього суспільства. І в першу чергу – навчитися це робити, тобто, вивчити вже наявні відповідні знання про ефективне управління суспільством на основі адекватного управлінського алгоритму.


31 липня 2008р. Клець Дмитро Васильович, українець без меншовартості, засновник наукового суспільствознавства.

Ел.пошта: dmytro_kl@ukr.net
Моб. тел.: 8096 2336723.