Мої роздуми про УПА та тактику їх дій
10/15/2008 | Інга Бондарєва
14 жовтня – празник Покрови Пресвятої Богородиці.
Образ Божої Матері як покровительки українського народу знаний ще з княжих часів. Від початків держави нам, українцям-русичам доводилось протистояти сильним чужинцям і тому цілком природнім є прагнення українців заручитися підтримкою заступників-покровителів, сильніших за будь-які людські потуги. Хто з вірою і правдою шукав такого покровительства, той обов’язково віднаходив його або у Христі Спасителі, або в Його Матері Приснодіви Марії. Саме Богородиця уособлює і на сьогодні материнську доброту та є прихистком для усіх потребуючих. Як любляча мати Вона є на чатах і охороняє від усіляких небезпек.
Віддаючи щире шанування матерям українські воїни у всій історії держави воліли бути під духовним Покровом Богородиці. І князівські дружини, і козацькі курені та січі, і гайдамацькі полки молитовно прохали у Діви Марії допомоги у подоланні супостата, зміцнення духовних і тілесних сил, збереження моральних чеснот. Спадковість боротися за Українську державу під опікою Богородиці перейняла і 20 столітті нескорена Українська Повстанська Армія. Для повстанців з 1947 року празник Покрови став офіційним святом.
Відновлення Україною своєї державності наприкінці 20 століття до цього часу не призвело до цілком логічного державного визнання ролі УПА у визвольних змаганнях. Противники та вороги Української держави, навіть займаючи ключові державні пости, користуються виробленими у Совєтському Союзі стереотипами щодо злочинності УПА по відношенню до свого народу. У добу масованих інформаційних атак та системного вихолощування духовних первнів з життя людини суспільство не замислюється наскільки відповідними дійсності є переконання, що під духовною опікою Діви Марії можуть вчинятися масові акції (злочинні дії) до свого народу.
Для систематизації аргументів щодо абсурдності подібних протиріч в науковій роботі побіжно розглянуті організаційна структура УПА, тактика дій повстанських підрозділів, зміст ідеологічної роботи в УПА, свідчення учасників визвольних змагань. Для аналізу вибраний т.зв. “повоєнний” період кінця 1940-вих рр., адже коли над Рейхстагом замайорів червоний стяг, а світові наддержави закріпили поділ сфер інтересів, в частині Європи бойові дії не припинилися. Ще впродовж майже 10 років нечисленні загони та поодинокі повстанці “нехтували” політичними домовленостями переможців у Другій світовій війні, в яких самостійного місця для українського народу вкотре не знайшлося. Може з цих причин на західноукраїнських теренах, чи не на єдиній території в Европі, юнаки, мужчини і жінки, які вочевидь не зналися на питаннях геополітики, не склали зброї, наражаючи при цьому місцеве населення на небезпеку, жорстоку лють з боку каральних систем?
…Повстанці продовжували тримати національний стяг, а ворог лютував і вдався до примусового виселення українського люду Надсяння, Холмщини, Підляшшя і Лемківщини в СРСР. В цих умовинах УПА прагнуло захистити місцеве населення від терору і протидіяти депортації. Їхні удари були чутливими для польських силових структур, а певні райони були поза впливом “офіційної” влади.
В сучасних розвідках не достатньо уваги приділяється тактиці бойових дій УПА. Спробуємо в цьому короткому огляді висвітлити окремі тактичні прийоми підрозділів УПА, а також проаналізувати типову роботу командирів щодо врахування у плануванні та веденні бойових дій природних факторів і обставин.
Комплектування, устрій та умови боротьби УПА
Комплектування загонів здійснювалося на добровільних засадах, хоча були випадки, насамперед при становленні УПА, і часткової мобілізації – явна ознака регулярної армії. Для поповнення старшинських кадрів організовувалися вишкільні курси: відома старшинська школа «Дружинники» мала шестимісячну програму.
Спершу в УПА існували лише функціональні ступені: курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Пізніше ухвалою УГВР введено підстаршинські ступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний, і старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал.
Тактичною одиницею УПА був загін — сотня або курінь. Бойовий склад сотні становив 150—200 вояків на першому етапі бойових дій і 80…100 вояків — під окупацією СРСР. Останнє було зумовлене потребою збільшити маневровість й полегшити забезпечення провізією. УПА складала піхота, лише на початку бойових дій були кінні та артилерійські частини. Загони озброювалися легкою піхотною зброєю: важкими скорострілами, гранатометами, протитанковими рушницями, малими гарматами. У сотнях, як правило, були два машинні скоростріли і 8—10 автоматичних рушниць, звичайні рушниці та автоматичні пістолі. Зброя була німецького, радянського, угорського, польського, чеського і румунського виробництва. Зброю та однострої УПА здобувала від ворога або купувала на чорному ринку.
За першi роки радянської окупації УПА провела кілька великих політичних і збройних акцій, спрямованих проти примусової мобілізації до радянської армії, переслідування Греко-Католицької Церкви, вивезення населення. За час свого існування УПА зaстосoвyвала тактику постійних маршів, несподіваних атак на ворога та неприйняття великих боїв. Особливою оперативно-тактичною формою дії УПА були рейди: деякі мали бойовий характер (репресії проти польських боївок і радянських партизанів), інші переважно пропагандивні. Вони провадилися у 1943–44 з головної бази УПА на Волині, а у 1944–46 з Карпат. Рейди відбувалися на Правобережжя, в Буковину, Закарпаття, на Підляшшя, в Словаччину, Румунію.
Про умови боротьби яскраво свідчать спогади її учасників. Так, комбатант УПА Василь Левкович (псевдонім – «Вороний») описує: “Вишкіл був організований під виглядом агрономічних курсів, а тому вдалося добитися на нього офіційного дозволу від німецької адміністрації. Місцем розквартирування була обширна стодола священика, а навчання відбувалось переважно під відкритим небом, лише іноді у школі. Проводили вишкіл невідомі приїжджі спеціалісти з військової справи, четверо чи п’ятеро чоловік, кожний по кілька днів за своєю спеціальністю. Впоряд — один, польову службу — другий, зброєзнавство — третій і т.д. Ні прізвищ їхніх, ні псевдонімів, учні не знали. Не знали, також, звідки прибули вони, здається з Кракова, у тому часі (вересень 1939р. – червень 1941р.) у Кракові в основному зібралася українська інтелігенція, яка емігрувала з території західних земель України, що в той час опинились під більшовицькою окупацією, а також з Закарпатської України”.
Використання місцевості та орієнтування на ній
Українській Повстанчій Армії, з причини розгортання на окупованих ворогом теренах, доводилося діяти приховано, організовувати підпільні загони, переховуватися у лісах, в горах. Такі обставини накладали особливі вимоги до теренознавства, орієнтування на місцевості та використання факторів місцевості під час планування бою, підготовки до його ведення та власне самого бою. Сьогодні ці питання є предметом військової топографії. Саме з погляду військової топографії у статті розглядається характер бойових дій УПА.
Так, на картах місцевості, які воїни використовували для планування пересувань та боїв, орієнтири позначалися нечіткими, щоб вони були зрозумілими виключно для повстанців.
Вибір маршрутів пересування через лісисті місцевості зумовлювався власне складністю таких маршрутів, адже нелегко орієнтуватися у густому лісі, в темний час доби. Взимку перевагу віддавали маршрутам по ділянках місцевості, на яких сліди є малопомітними.
Одним з варіантів побудови похідного порядку було використання ядра групи і похідної охорони. На останню покладалися завдання щодо розвідка маршруту і попередження загону про небезпеку. Такі дві групи здійснюють рух на відстані, що забезпечить водночас надання підмоги одна одній у разі ворожого нападу та попередження про загрозу сусідніх загонів. Командиром загону здійснюється постійна оцінка обстановки і він визначає конкретний маршрут і швидкість пересування. Під час руху застосовувалася знакова система оповіщення між бійцями: зорові сигнали подавалися руками, зміною положення зброї, головним убором; звукові сигнали імітували під звуки лісу, крики тварин і птахів (з урахуванням їх притаманності для даної місцевості і пори року). Для контролю руху виділялися орієнтувальники, які за небесними світилами, місцевими та своїми орієнтирами звіряли правильність руху, а визначені військові підраховували пари кроків. Командир періодично використовував дані від орієнтувальників, дані про пройдену відстань для контролю місцеперебування та відповідності маршруту картів чи схемі. Важливе значення під час маршу приділялося належному розташуванню зброї і майна, які не мали заважати рухові та спричиняти звуки.
Спогади упівців дозволяють зрозуміти, наскільки важким було непомітне, але надійне пересування. Так, при русі по високій траві потрібно піднімати якнайвище ноги і ставити їх на землю з носка. При низькій температурі взимку скрип кроків по снігу чути за 30-40 м. В морозну ніч розповсюдження звуків збільшується. Тому в роки війни для зменшення звуку кроків воїни обмотували взуття ганчір’ям.
Підпільна боротьба воїнів УПА включала в себе орієнтування на місцевості без карти і приладів, побудову сховищ від негоди, добування води і вогню, полювання і рибальство за допомогою саморобних пристроїв, вживання в їжу рослин, лікування ран і хвороб без допомоги лікаря, забезпечення себе різноманітними корисними пристосуваннями.
Щоб планувати свої дії партизани УПА повинні були вміти передбачати погодні умови на майбутнє. Вони це робили за різними місцевими ознаками: за оптичними проявами в атмосфері, характером хмар, температурою повітря, напрямом вітру, поведінкою тварин, птахів, комах, рослин та багато інших ознак. Чим більше ознак підтверджувало один і той самий стан погоди, тим прогноз був вірнішим.
При підборі місцевості для сховища враховувались такі фактори, як захист від вітру і холоду, близьке знаходження палива і води, відсутність комах, недоступність для хижих звірів та отруйних змій та змога вести нагляд за підходами і повітряним простором. Найчастіше як сховища використовували землянку – невелику, водонепроникнену і вітрозахищену. Землянки маскувалися, забезпечували швидку і таємну втечу у разі виявлення противником.
Як культуролог знаю, що пісня цілком передає настрій періоду, в який вона написана: ось приклад підбадьорювання серед бійців між боями:
В сірих мурах тюремних,
В темних льохах підземних,
І в таборах за дротом густим,
Нас тирани карають,
В серці вбити бажають -
України любов пресвяту.
Ні кайдани, ні мури,
Ні катівські тортури,
Ані холод, ні голод, ні лють
Гордих дум про свободу
І про щастя народу
В вольних думах незломних не вб’ють
Пам’ять княжої слави
І козацької справи,
І вогняних полум’яних днів
І освячена зброя
Кров’ю впавших героїв
Веде в бої нові побідні
Грянуть знову гармати
Громом бою розплати
За тризуба зневажений знак
В блиску щастя і слави
Українська держава
Стане вільна, могутня і грізна.
Висновки:
Я вважаю воїнів УПА – національними героями!
Я відзначаю найпомітнішу роль УПА як воюючої сторони в Українських інтересах!
Я пишаюся тим, що незламний український дух, патріотизм і віра в перемогу воїнів УПА вражав і чужинців: "Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки ззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. «Зелені брати» у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою" / Че Гевара, команданте Кубинської революції, 1959 р. "Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію" / Шарль де Голль, Президент Франції (1959-69).
І я обурена тим фактом, що воїни йдуть у вічність без належної пошани, поки влада сумнівається у патріотичності УПА!
Правду про УПА усе наше суспільство сприймає наразі важко. Реалії сьогодення: у вересні 2007 Комуністична партія України, «общественно-патриотическое движение «Родина» і решта «шанувальників» нашої держави встановили в Сімферополі на Радянській площі ганебну скульптурну композицію під назвою «Выстрел в спину». Монумент «прикрашає» напис: «В память о жертвах советского народа, павших от рук пособников фашистов ОУН-УПА и других коллаборационистов».
Але тим, хто старається приховати чи применшити роль УПА в час Другої світової війни, цього не вдасться вже зробити… Оприлюднені документи КҐБ про “перевертнів”, про звірячі дії спецагентів проти населення західних областей України, в якості бійців ОУН і УПА по-новому показують трагічність українців у воєнний і повоєнний часи. Правда ламає кригу незнання і здолає.
“Розсекречені сьогодні документи – це лише верхівка айсберга, – стверджує львівський науковець Михайло Романюк. – Якщо говорити про ті легендовані групи, про перевертнів, як в народі їх називали, то 1945-го в Україні діяло більше сотні спецбоївок НКВД-МҐБ, і відповідно можна уявити, що коли навіть раз на тиждень боївка піде десь в терен і вчинить злочин, то за місяць чимало злочинів назбирається, які припишуть повстанцям. Спецвідділи мали необмежені права. Єдине для них завдання тоді ставилося – це аби не засвітитися, тобто чисто зробити роботу. Це означає прийти в село, вчинити якийсь злочин, відступити, і це все списати на визвольний рух. Інша справа, що з часом це починало вилізати на поверхню, бо тих злочинів ставало дедалі більше. Тому почали з’являтися документи такого характеру, які тепер розсекречують. Це доповідні записки про злісні порушення провокативними групами законності”. Писані самими кагебістами доповідні записки про “чорні методи” агентурної роботи містять конкретні імена та злочини. Ці документи здатні допомогти розставити всі крапки над “і” в історії визвольного руху 1940 – 1950 років. Проте більшість свідчень досі закриті в архівах…
Як зазначає співробітник ЦДВР пан Романюк, існують різні терміни секретності, у тому числі й довічний. Проте найбільш поширений термін – 75 років. Відтак усієї правди про діяльність спецгруп КҐБ, які діяли на Західній Україні в 1940–50 роки, слід чекати не раніше 2015 - 2020 років відповідно до чинного законодавства.
Приємно, що героями УПА починає вважати і влада… http://maidan.org.ua/static/news/2007/1224047097.html
Інга Бондарєва,
курсант 3 курсу Львівського інституту Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного НУ «Львівська політехніка»
Образ Божої Матері як покровительки українського народу знаний ще з княжих часів. Від початків держави нам, українцям-русичам доводилось протистояти сильним чужинцям і тому цілком природнім є прагнення українців заручитися підтримкою заступників-покровителів, сильніших за будь-які людські потуги. Хто з вірою і правдою шукав такого покровительства, той обов’язково віднаходив його або у Христі Спасителі, або в Його Матері Приснодіви Марії. Саме Богородиця уособлює і на сьогодні материнську доброту та є прихистком для усіх потребуючих. Як любляча мати Вона є на чатах і охороняє від усіляких небезпек.
Віддаючи щире шанування матерям українські воїни у всій історії держави воліли бути під духовним Покровом Богородиці. І князівські дружини, і козацькі курені та січі, і гайдамацькі полки молитовно прохали у Діви Марії допомоги у подоланні супостата, зміцнення духовних і тілесних сил, збереження моральних чеснот. Спадковість боротися за Українську державу під опікою Богородиці перейняла і 20 столітті нескорена Українська Повстанська Армія. Для повстанців з 1947 року празник Покрови став офіційним святом.
Відновлення Україною своєї державності наприкінці 20 століття до цього часу не призвело до цілком логічного державного визнання ролі УПА у визвольних змаганнях. Противники та вороги Української держави, навіть займаючи ключові державні пости, користуються виробленими у Совєтському Союзі стереотипами щодо злочинності УПА по відношенню до свого народу. У добу масованих інформаційних атак та системного вихолощування духовних первнів з життя людини суспільство не замислюється наскільки відповідними дійсності є переконання, що під духовною опікою Діви Марії можуть вчинятися масові акції (злочинні дії) до свого народу.
Для систематизації аргументів щодо абсурдності подібних протиріч в науковій роботі побіжно розглянуті організаційна структура УПА, тактика дій повстанських підрозділів, зміст ідеологічної роботи в УПА, свідчення учасників визвольних змагань. Для аналізу вибраний т.зв. “повоєнний” період кінця 1940-вих рр., адже коли над Рейхстагом замайорів червоний стяг, а світові наддержави закріпили поділ сфер інтересів, в частині Європи бойові дії не припинилися. Ще впродовж майже 10 років нечисленні загони та поодинокі повстанці “нехтували” політичними домовленостями переможців у Другій світовій війні, в яких самостійного місця для українського народу вкотре не знайшлося. Може з цих причин на західноукраїнських теренах, чи не на єдиній території в Европі, юнаки, мужчини і жінки, які вочевидь не зналися на питаннях геополітики, не склали зброї, наражаючи при цьому місцеве населення на небезпеку, жорстоку лють з боку каральних систем?
…Повстанці продовжували тримати національний стяг, а ворог лютував і вдався до примусового виселення українського люду Надсяння, Холмщини, Підляшшя і Лемківщини в СРСР. В цих умовинах УПА прагнуло захистити місцеве населення від терору і протидіяти депортації. Їхні удари були чутливими для польських силових структур, а певні райони були поза впливом “офіційної” влади.
В сучасних розвідках не достатньо уваги приділяється тактиці бойових дій УПА. Спробуємо в цьому короткому огляді висвітлити окремі тактичні прийоми підрозділів УПА, а також проаналізувати типову роботу командирів щодо врахування у плануванні та веденні бойових дій природних факторів і обставин.
Комплектування, устрій та умови боротьби УПА
Комплектування загонів здійснювалося на добровільних засадах, хоча були випадки, насамперед при становленні УПА, і часткової мобілізації – явна ознака регулярної армії. Для поповнення старшинських кадрів організовувалися вишкільні курси: відома старшинська школа «Дружинники» мала шестимісячну програму.
Спершу в УПА існували лише функціональні ступені: курінний, сотенний, чотовий, ройовий. Пізніше ухвалою УГВР введено підстаршинські ступені: старший стрілець, вістун, булавний, старший булавний, і старшинські: хорунжий, поручник, сотник, майор, полковник, генерал.
Тактичною одиницею УПА був загін — сотня або курінь. Бойовий склад сотні становив 150—200 вояків на першому етапі бойових дій і 80…100 вояків — під окупацією СРСР. Останнє було зумовлене потребою збільшити маневровість й полегшити забезпечення провізією. УПА складала піхота, лише на початку бойових дій були кінні та артилерійські частини. Загони озброювалися легкою піхотною зброєю: важкими скорострілами, гранатометами, протитанковими рушницями, малими гарматами. У сотнях, як правило, були два машинні скоростріли і 8—10 автоматичних рушниць, звичайні рушниці та автоматичні пістолі. Зброя була німецького, радянського, угорського, польського, чеського і румунського виробництва. Зброю та однострої УПА здобувала від ворога або купувала на чорному ринку.
За першi роки радянської окупації УПА провела кілька великих політичних і збройних акцій, спрямованих проти примусової мобілізації до радянської армії, переслідування Греко-Католицької Церкви, вивезення населення. За час свого існування УПА зaстосoвyвала тактику постійних маршів, несподіваних атак на ворога та неприйняття великих боїв. Особливою оперативно-тактичною формою дії УПА були рейди: деякі мали бойовий характер (репресії проти польських боївок і радянських партизанів), інші переважно пропагандивні. Вони провадилися у 1943–44 з головної бази УПА на Волині, а у 1944–46 з Карпат. Рейди відбувалися на Правобережжя, в Буковину, Закарпаття, на Підляшшя, в Словаччину, Румунію.
Про умови боротьби яскраво свідчать спогади її учасників. Так, комбатант УПА Василь Левкович (псевдонім – «Вороний») описує: “Вишкіл був організований під виглядом агрономічних курсів, а тому вдалося добитися на нього офіційного дозволу від німецької адміністрації. Місцем розквартирування була обширна стодола священика, а навчання відбувалось переважно під відкритим небом, лише іноді у школі. Проводили вишкіл невідомі приїжджі спеціалісти з військової справи, четверо чи п’ятеро чоловік, кожний по кілька днів за своєю спеціальністю. Впоряд — один, польову службу — другий, зброєзнавство — третій і т.д. Ні прізвищ їхніх, ні псевдонімів, учні не знали. Не знали, також, звідки прибули вони, здається з Кракова, у тому часі (вересень 1939р. – червень 1941р.) у Кракові в основному зібралася українська інтелігенція, яка емігрувала з території західних земель України, що в той час опинились під більшовицькою окупацією, а також з Закарпатської України”.
Використання місцевості та орієнтування на ній
Українській Повстанчій Армії, з причини розгортання на окупованих ворогом теренах, доводилося діяти приховано, організовувати підпільні загони, переховуватися у лісах, в горах. Такі обставини накладали особливі вимоги до теренознавства, орієнтування на місцевості та використання факторів місцевості під час планування бою, підготовки до його ведення та власне самого бою. Сьогодні ці питання є предметом військової топографії. Саме з погляду військової топографії у статті розглядається характер бойових дій УПА.
Так, на картах місцевості, які воїни використовували для планування пересувань та боїв, орієнтири позначалися нечіткими, щоб вони були зрозумілими виключно для повстанців.
Вибір маршрутів пересування через лісисті місцевості зумовлювався власне складністю таких маршрутів, адже нелегко орієнтуватися у густому лісі, в темний час доби. Взимку перевагу віддавали маршрутам по ділянках місцевості, на яких сліди є малопомітними.
Одним з варіантів побудови похідного порядку було використання ядра групи і похідної охорони. На останню покладалися завдання щодо розвідка маршруту і попередження загону про небезпеку. Такі дві групи здійснюють рух на відстані, що забезпечить водночас надання підмоги одна одній у разі ворожого нападу та попередження про загрозу сусідніх загонів. Командиром загону здійснюється постійна оцінка обстановки і він визначає конкретний маршрут і швидкість пересування. Під час руху застосовувалася знакова система оповіщення між бійцями: зорові сигнали подавалися руками, зміною положення зброї, головним убором; звукові сигнали імітували під звуки лісу, крики тварин і птахів (з урахуванням їх притаманності для даної місцевості і пори року). Для контролю руху виділялися орієнтувальники, які за небесними світилами, місцевими та своїми орієнтирами звіряли правильність руху, а визначені військові підраховували пари кроків. Командир періодично використовував дані від орієнтувальників, дані про пройдену відстань для контролю місцеперебування та відповідності маршруту картів чи схемі. Важливе значення під час маршу приділялося належному розташуванню зброї і майна, які не мали заважати рухові та спричиняти звуки.
Спогади упівців дозволяють зрозуміти, наскільки важким було непомітне, але надійне пересування. Так, при русі по високій траві потрібно піднімати якнайвище ноги і ставити їх на землю з носка. При низькій температурі взимку скрип кроків по снігу чути за 30-40 м. В морозну ніч розповсюдження звуків збільшується. Тому в роки війни для зменшення звуку кроків воїни обмотували взуття ганчір’ям.
Підпільна боротьба воїнів УПА включала в себе орієнтування на місцевості без карти і приладів, побудову сховищ від негоди, добування води і вогню, полювання і рибальство за допомогою саморобних пристроїв, вживання в їжу рослин, лікування ран і хвороб без допомоги лікаря, забезпечення себе різноманітними корисними пристосуваннями.
Щоб планувати свої дії партизани УПА повинні були вміти передбачати погодні умови на майбутнє. Вони це робили за різними місцевими ознаками: за оптичними проявами в атмосфері, характером хмар, температурою повітря, напрямом вітру, поведінкою тварин, птахів, комах, рослин та багато інших ознак. Чим більше ознак підтверджувало один і той самий стан погоди, тим прогноз був вірнішим.
При підборі місцевості для сховища враховувались такі фактори, як захист від вітру і холоду, близьке знаходження палива і води, відсутність комах, недоступність для хижих звірів та отруйних змій та змога вести нагляд за підходами і повітряним простором. Найчастіше як сховища використовували землянку – невелику, водонепроникнену і вітрозахищену. Землянки маскувалися, забезпечували швидку і таємну втечу у разі виявлення противником.
Як культуролог знаю, що пісня цілком передає настрій періоду, в який вона написана: ось приклад підбадьорювання серед бійців між боями:
В сірих мурах тюремних,
В темних льохах підземних,
І в таборах за дротом густим,
Нас тирани карають,
В серці вбити бажають -
України любов пресвяту.
Ні кайдани, ні мури,
Ні катівські тортури,
Ані холод, ні голод, ні лють
Гордих дум про свободу
І про щастя народу
В вольних думах незломних не вб’ють
Пам’ять княжої слави
І козацької справи,
І вогняних полум’яних днів
І освячена зброя
Кров’ю впавших героїв
Веде в бої нові побідні
Грянуть знову гармати
Громом бою розплати
За тризуба зневажений знак
В блиску щастя і слави
Українська держава
Стане вільна, могутня і грізна.
Висновки:
Я вважаю воїнів УПА – національними героями!
Я відзначаю найпомітнішу роль УПА як воюючої сторони в Українських інтересах!
Я пишаюся тим, що незламний український дух, патріотизм і віра в перемогу воїнів УПА вражав і чужинців: "Яка армія може похвалитися тим, що ще протягом десяти років по закінченні другої світової війни могла вести бойові дії без підтримки ззовні? Четники Михайловича в Югославії склали зброю через рік після приходу до влади Тіто. «Зелені брати» у Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі – також два роки. УПА виявилася найстійкішою" / Че Гевара, команданте Кубинської революції, 1959 р. "Якби у французької армії був такий дух, як в УПА, то німецький чобіт ніколи не топтав би Францію" / Шарль де Голль, Президент Франції (1959-69).
І я обурена тим фактом, що воїни йдуть у вічність без належної пошани, поки влада сумнівається у патріотичності УПА!
Правду про УПА усе наше суспільство сприймає наразі важко. Реалії сьогодення: у вересні 2007 Комуністична партія України, «общественно-патриотическое движение «Родина» і решта «шанувальників» нашої держави встановили в Сімферополі на Радянській площі ганебну скульптурну композицію під назвою «Выстрел в спину». Монумент «прикрашає» напис: «В память о жертвах советского народа, павших от рук пособников фашистов ОУН-УПА и других коллаборационистов».
Але тим, хто старається приховати чи применшити роль УПА в час Другої світової війни, цього не вдасться вже зробити… Оприлюднені документи КҐБ про “перевертнів”, про звірячі дії спецагентів проти населення західних областей України, в якості бійців ОУН і УПА по-новому показують трагічність українців у воєнний і повоєнний часи. Правда ламає кригу незнання і здолає.
“Розсекречені сьогодні документи – це лише верхівка айсберга, – стверджує львівський науковець Михайло Романюк. – Якщо говорити про ті легендовані групи, про перевертнів, як в народі їх називали, то 1945-го в Україні діяло більше сотні спецбоївок НКВД-МҐБ, і відповідно можна уявити, що коли навіть раз на тиждень боївка піде десь в терен і вчинить злочин, то за місяць чимало злочинів назбирається, які припишуть повстанцям. Спецвідділи мали необмежені права. Єдине для них завдання тоді ставилося – це аби не засвітитися, тобто чисто зробити роботу. Це означає прийти в село, вчинити якийсь злочин, відступити, і це все списати на визвольний рух. Інша справа, що з часом це починало вилізати на поверхню, бо тих злочинів ставало дедалі більше. Тому почали з’являтися документи такого характеру, які тепер розсекречують. Це доповідні записки про злісні порушення провокативними групами законності”. Писані самими кагебістами доповідні записки про “чорні методи” агентурної роботи містять конкретні імена та злочини. Ці документи здатні допомогти розставити всі крапки над “і” в історії визвольного руху 1940 – 1950 років. Проте більшість свідчень досі закриті в архівах…
Як зазначає співробітник ЦДВР пан Романюк, існують різні терміни секретності, у тому числі й довічний. Проте найбільш поширений термін – 75 років. Відтак усієї правди про діяльність спецгруп КҐБ, які діяли на Західній Україні в 1940–50 роки, слід чекати не раніше 2015 - 2020 років відповідно до чинного законодавства.
Приємно, що героями УПА починає вважати і влада… http://maidan.org.ua/static/news/2007/1224047097.html
Інга Бондарєва,
курсант 3 курсу Львівського інституту Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного НУ «Львівська політехніка»