10/20/2008 | Йосиф Сірка

14-ого жовтня в Канаді відбулись парламентські вибори, в яких брало участь 5 політичних партій. Згідно з канадським законодавством, прем”єр-міністр Канади може проголосити нові вибори, якщо парламент не працює ефективно або коли парламент висловить йому недовіру. Хоч не було причини на розпуск парламенту, але голова консервативного уряду розраховував, що зможе здобути більшість в парламенті і тому покликався на неефективність праці парламенту і виписав нові вибори, які й відбулись 37 днів пізніше.

Коли б представники інших партій були проти виборів, то вони могли рішення прем”єра оскаржити в суді, але цього ніхто не хотів робити, оскільки всі розраховували на виграш у виборах. Отож, протягом понад тридцять днів канадці наслухалися програм і обіцянок, а після виборів отримали знов уряд, який не має абсолютної більшости в парламенті.

Я навів Канаду, як приклад для України, оскільки вільні демократичні вибори є найбільшим досягненням демократичних країн, де рахуються з волевиявленням виборців. Україна могла б приглянутись до виборів в Канаді і скористати за бесплатну лекцію демократії.

Трохи по іншому проходять передвиборчі змагання між республіканським і демократичним кандидатами в США. Але й тут українці могли б повчитись безплатно, як проводити передвиборчу кампанію. Справа в тому, що і в США та Канаді йдеться про конкретних людей, яких вибирають, які висунені політичними партіями. Ця система найбільш виправдала себе, оскільки депутат, якого вибрали в певному виборчому районі – несе відповідальність перед виборцями і в разі невиконання свого слова – його більше не обирають! Виборча система в Україні нагадує ще часи „радянської демократії”, коли партія складала список майбутніх „народних обранців”, зараз виборча система в Україні відмінна від радянської хіба тим, що одну партію замінили десятки партій, які сформували блоки. Різниця між списками кандидатів у „народні депутати” між старою і „новою” системою полягає хіба в тому, що колись партія вирішували майбутній склад ВР, а зараз місце у списку можна „придбати” за відповідну суму умовних одиниць! Коли приглянутись до сучасної системи виборів в Україні, то дивуєшся, чому звуть представників обраних блоків народними депутатами – обирає їх не народ, а керівництво блоків!

Українські політичні партії повинні б повчитись від демократичних країн, як провадити передвиборчі кампанії. Справа в тому, що і в Канаді і в США виборцям пропонують економічні програми, які спрямовані на поліпшення життєвого рівня населення. В Україні ж замість говорити про те, що принесе людям більше користі – вдаються до залякування НАТО, Европейським Союзом, розбиттям країни, „вічною дружбою” та всякими несуттєвими справами, які відвертають увагу народу від основних питань – що полегшить життя кожного громадянина!?

Навіть не можна собі уявити, щоб хтось із політиків у США, чи в Канаді вийшов з гаслом, що діти плачуть, бо не хочуть вивчати англійську мову! Уявіть собі, що коли б діти вирішували, які предмети в школі вивчати, то на свідоцтві залишись би хіба гра на компюторах та вільні танці! Політик, який хоче себе називати „народним обранцем” повинен не тільки прислухатись до голосу виборців, але й бути здатним провадити своїх виборців, бо ж не завжди то звучить – Подай Господи! Але й - Тобі Господи! Тому замість безглуздого твердження, що діти плачуут, бо вивчають українську мову, було б доречним проявити розум вчителя, який вміє пояснити не тільки потребу вивчення державної мови, але й вказати на користь, яку несе зі собою знання цієї мови!

В українських ЗМІ часто появляються статті С.Грабовського, О.Медведєва, Я.Сватка, В.Ференца, Т.Монтян, Т.Возняка, Г.Койнаш та десяти інших, які проявляють не тільки здоровий глузд, але й висувають нові й позитивні ідеї, які здатні навести в країні порядок і спокій у спроводі добробуту. Дуже шкода, що саме не отакі люди займаються державною політикою, яка б служила всім, а не тільки прихильникам певних блоків, які платять за звання „народного депутата”, а потім спрямовують свої зусилля на те, як „заробити і помножити” витрачене за місце недоторканости!

Шлях до демократії не простий, коли на цьому шляху стоять мов реґулятори колишні номенклатурники, для яких беззмістовний інтернаціоналізм – замінюється беззмістовним підходом до власної держави.

У США та Канаді передвиборчі кампанії проходять під знаком підвищеного патріотизму – хто більший патріот своєї країни! В Україні більшість блоків провадить свою політику залякуванням багатим на нафту й газ сусідом, відсутністю навіть локального патріотизму! Країни, які досягли виского рівня добробуту населення, базували свою економічну й політичну лінію на високих патріотичних почуттях, а патріотизм не тільки допоміг врятувати країну перед захопленням більшим сусідом, перед асиміляцією з сильнішим, але й досягти незалежности, добробуту і поваги!
Отже, бесплатні лекції для України повинні б стати і дороговказом для українських політиків, які хочуть бути „народними обранцями” без народного вибору! Говорити про демократію, а підставляти людям списки по 5 осіб від блоку, а решту мов кота у мішку – несумісне з демократією та демократичними принципами.

Патріотизм – це риса не тільки західних політиків, патріотизм не тільки для політиків, але й для виборців, оскільки тільки патріотичним підходом можна вибрати патріотичних представників, для яких на першому місці буде добробут країни, а не недоторканість та заробітки!

Торонто, 19.10.2008 р.