Євроатлантична шахівниця: чи можлива перемога без переможених?(л
10/24/2008 | Pavlo Z.
Євроатлантична шахівниця України: чи можлива перемога без переможених?
Автор: Павло ЖОВНІРЕНКО (голова правління Центру стратегічних досліджень)
В українському політикумі і суспільстві не вщухає дискусія щодо членства в НАТО. На жаль, розмови точаться лише навколо двох взаємовиключних варіантів: або вступ до НАТО, або збереження позаблоковості. Є й такі, хто взагалі уникає будь-яких згадок про військово-політичний вектор розвитку держави, утверджуючи її в апріорі програшній позиції об’єкта в нинішній геополітичній грі. Саме «утверджуючи», бо суб’єктом вона перестала бути ще раніше через індиферентність влади, зливу слів і краплю справ. Детально на цьому не зупинятимусь, як не описуватиму й самої гри, що останнім часом — особливо після війни в Грузії і напередодні грудневого саміту НАТО — помітно пожвавилася і радикалізувалася. Коротко тільки нагадаю, що основних гравців, як відомо, троє — Брюссель, Вашингтон, Москва, і їхні позиції сьогодні досить різняться. Якщо Вашингтон виступав і, можливо, надалі виступатиме за якнайшвидше прийняття України до Північноатлантичного альянсу, то Москва налаштована категорично проти, а Брюссель гарячково шукає варіант компромісу між виконанням своїх обіцянок Україні і небажанням погіршувати стосунки з Росією.
Але найбільша (і визначальна) проблема — і це постійно підкреслюється по обидва боки Атлантичного океану — знаходиться таки в самій Україні, і ця проблема м’яко називається браком консенсусу, або простіше і зрозуміліше — недостатньою підтримкою ідеї вступу до НАТО українською політичною елітою. Фактично лише президент і його блок «НУ—НС» є єдиними бодай вербальними промоутерами цієї ідеї (про реальні дії говорити не доводиться). Жодна інша рейтингова політична сила навіть не згадує у своїх програмах євроатлантичну інтеграцію. У підсумку населення залишається непоінформованим щодо як реальної природи Північноатлантичного альянсу та його місії, так і переваг для України та її громадян у разі набуття членства в ньому. В умовах інформаційного вакууму з боку атлантистів масами продовжують володіти старі радянські уявлення, систематично і масово регенеровані ЗМІ, насамперед телебаченням.
Експертне ж середовище в силу різних причин, головні з яких — відсутність підтримки з боку держави та несхильність до відкритої полеміки з опонентами, самоізолювалося у власному інформаційному гетто, проводячи апріорі недискутабельні круглі столи серед однодумців. На кожному із цих столів уже півтора десятка років як мантра звучить заклик до якомога швидшого вступу України до НАТО. Цей заклик в умовах уже згадуваної індиферентності влади дедалі більше нагадує голос волаючого в пустелі, оскільки не має зацікавленого адресата і не відповідає на запитання: «Як?».
Аналітик, на мій погляд, відрізняється від політика двома речами: незалежністю своїх оцінок від поглядів конкретних осіб і політичних сил, але залежністю від обставин, що змінюються. Наші оцінки ситуацій і загроз, пропоновані варіанти їх розв’язання мають бути необов’язково такими, які подобаються нашим колегам чи навіть нам самим. Вони просто мають бути оптимальними, такими, які в кожний конкретний момент історії максимально враховують не тільки інтереси України, всіх інших сторін, а й спроможність усіх учасників процесу діяти відповідно до цих інтересів, обстоювати і втілювати їх.
Реалії ж життя, з огляду на викладені вище обставини, є сьогодні такими.
Більшість населення і далі негативно ставиться до ідеї вступу до НАТО. Причому, як доводять усі соціологічні опитування, противники і прихильники вступу до НАТО фіксуються не рівномірно по всій території України, а досить чітко розподілені за партійно-регіональним принципом: помаранчевий Захід і синьо-білий Схід.
Політична криза стала перманентною і не має шансів бути подоланою принаймні до наступних ви-
борів. Навіть найбільші прихильники України на Заході просто розводять руками, спостерігаючи загострення особистісного протистояння між президентом і прем’єр-міністром, яке виливається в ненормативну публічну поведінку. Європейськi газети рясніють заголовками: «Україну не вважають європейською державою», «Україна: НАТО — не зараз», «Війна між Ющенком і Тимошенко заважає Україні вступити до НАТО». Додамо до цього істотні і навряд чи сприятливі для України геополітичні зрушення, спричинені останньою кавказькою війною.
У цих умовах стає зрозуміло, що в грудні Україні ПДЧ надане не буде. Безперечно, це погано, бо, щонайменше, відкладає в часі надії на «парасольку» Брюсселя.
Але за нинішніх обставин є й вагомі підстави вітати це майбутнє рішення. Для того щоб переконатися в цьому, достатньо відповісти на кілька запитань:
1.Якщо метою членства в НАТО є стабілізація політичної ситуації і закріплення демократичного шляху розвитку країни, то чи сприятиме досягненню цієї мети надання Україні ПДЧ в умовах жорсткого політичного протистояння сил і їхніх лідерів, що дотримуються діаметрально протилежних зовнішньо-
політичних орієнтирів?
2.Якщо іншою метою євроатлантичної інтеграції є гарантування суверенітету та територіальної цілісності держави, то чи наблизимося ми до неї за цілком передбачуваної реакції відомих внутрішніх і зовнішніх сил, які чекають отримання ПДЧ, як спортсмени пострілу стартового пістолета, і які матимуть для змагання з Україною тривалий період між отриманням ПДЧ і вступом до НАТО?
3.Чи готова Україна до жорсткого політичного, дипломатичного, інформаційного і, не виключено, військового протистояння сам-на-сам із Росією, з огляду на, з одного боку, рішучість північного сусіда, його тотальну перевагу в інформаційних можливостях, а з іншого — обачливість Заходу, внутрішньополітичну двовекторність і далекий від ідеального стан наших збройних сил?
І останнє запитання — як ілюстрація до трьох попередніх. У серпні в Грузію, за інформацією надійних джерел, в обозі російських танкових колон в’їхав і Ігор Гіоргадзе, колишній міністр держбезпеки Грузії, для формування «уряду національної єдності». Йому цього не вдалося зробити, в основному, з однієї причини: не знайшлося нікого з грузинської політичної еліти, навіть із числа непримиренних ворогів М.Саакашвілі, хто б погодився увійти в «уряд». Питання: якщо гіпотетично екстраполювати ситуацію на нинішню Україну — вона мала б такий самий результат?
Гадаю, в неупередженого і обізнаного читача буде одна відповідь на всі поставлені запитання — «ні».
Сприятливий час для відносно спокійного входження України в НАТО безповоротно змарновано. Не з’ясовуючи причини, не оцінюючи дії чи бездіяльність влади, позицію та поведінку Росії, Німеччини і Заходу в цілому, стосунки між Ющенком і Тимошенко — сприймімо все це як даність, як факт і як чинник.
Не шукаймо винних — спробуймо натомість знайти вихід.
На мій погляд, у нинішній ситуації Україна має лише два варіанти отримання реальних гарантій безпеки.
Перший — це швидке, «миттєве» прийняття її до альянсу без ПДЧ для того, щоб максимально скоротити період входження, а отже, й період уразливості і незахищеності. Таку про-
цедуру під назвою «Концепція стратегічного реагування» пропонував відомий американський дослідник С.Ларрабі ще в 1994 році. Теоретично можна організувати одномоментну реалізацію процедури вступу України всіма членами НАТО. На практиці ж через розбіжності в їхніх позиціях щодо доцільності такого кроку ймовірність цього варіанта є близькою до нуля.
Другий варіант я б назвав «умовним нейтралітетом», і суть його є такою.
Пропонується укласти тристоронню угоду між Україною, Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ) з такими основними пунк-
тами:
1. Україна зобов’язується розвиватися як нейтральна і демократична держава.
2. Обидва блоки і держави-члени зобов’язуються поважати незалежність і територіальну цілісність України, гарантують невтручання в її внутрішні справи, утримуються від будь-яких форм тиску щодо неї.
3. У разі невиконання одним із блоків зобов’язань за п. 2 угоди Україна звільняється від зобов’язань за п. 1 і отримує право бути негайно прийнятою як повноправний член до іншого блоку.
4. Кожен з блоків у найкоротші після підписання угоди терміни здійснює всі процедури, необхідні для прийняття України до його складу як повноправного члена.
Із заперечень, які доводилося чути щодо цього, найхарактерніші такі.
Перше — «Нейтралітет є далеко не найкращою і найдешевшою формою забезпечення безпеки дер-
жави». Згоден. Але народ завжди правий — принаймні в кожен конкретний період його історії. Якщо він зараз вважає, що колективна безпека державі не потрібна — він мусить бути готовий до забезпечення індивідуальної її безпеки з усіма похідними витратами.
Друге — «Проголошення нейтралітету — це відмова від курсу на вступ до НАТО». Але ж, по-перше, вже кілька років, як ми де-факто відмовилися від цього курсу. По-друге, нам цей вступ гарантовано «не світить» у найближчий період, а отже, ми гарантовано — якщо не створимо «резервної системи захисту» — на цей період опинимося в зоні, колір якої з високою імовірністю може змінитися з сірого на червоний.
І, нарешті, останній закид: «Постійний нейтралітет — це відмова не лише від євроатлантичної, а й від європейської інтеграції». По-перше, ніхто не каже про «постійний нейтралітет». З умов угоди, якщо їх уважно читати, чітко випливає, що Україна буде зобов’язана залишатися нейтральною лише до моменту невиконання одним з блоків чи його державою-учасницею зобов’язань «поважати незалежність і територіальну цілісність України, гарантувати невтручання в її внутрішні справи, утримуватися від будь-яких форм тиску щодо неї». Але, втім, із цього також випливає, що в принципі, наш нейтралітет може стати й постійним — якщо всі наші партнери по угоді захочуть цього і внесуть відповідні довгострокові і дієві корективи у свою політику щодо України.
Підсумовуючи, можна сказати, що зазначений варіант, на мій погляд, допоміг би вирішити декілька проблем:
1. Усунути суперечності всередині НАТО з «українського питання».
2. Не погіршувати далі стосунки Росії з Європою, США, Україною.
3. Не піддавати Україну загрозі розколу по лінії електоральних переваг, ймовірність якої в разі отримання ПДЧ видається доволі високою.
4. Забезпечити Україні зовнішньополітичну стабільність та невтручання у внутрішні справи як необхідні умови для ефективнішого руху шляхом демократичних перетворень.
А найголовніше — підписання такого договору сприятиме забезпеченню національних інтересів усіх без винятку учасників, оскільки всі вони виявляться переможцями у «грі». А українська «шахівниця, не ризикуючи бути роздертою навпіл, із зони протистояння швидко перетвориться на чинник стабілізації відносин між Сходом і Заходом. Ставлення ж наших близьких і далеких партнерів як до ідеї, так і до її втілення чітко висвітлить їхні реальні, а не декларовані наміри.
http://www.dt.ua/1000/1600/64438/
Автор: Павло ЖОВНІРЕНКО (голова правління Центру стратегічних досліджень)
В українському політикумі і суспільстві не вщухає дискусія щодо членства в НАТО. На жаль, розмови точаться лише навколо двох взаємовиключних варіантів: або вступ до НАТО, або збереження позаблоковості. Є й такі, хто взагалі уникає будь-яких згадок про військово-політичний вектор розвитку держави, утверджуючи її в апріорі програшній позиції об’єкта в нинішній геополітичній грі. Саме «утверджуючи», бо суб’єктом вона перестала бути ще раніше через індиферентність влади, зливу слів і краплю справ. Детально на цьому не зупинятимусь, як не описуватиму й самої гри, що останнім часом — особливо після війни в Грузії і напередодні грудневого саміту НАТО — помітно пожвавилася і радикалізувалася. Коротко тільки нагадаю, що основних гравців, як відомо, троє — Брюссель, Вашингтон, Москва, і їхні позиції сьогодні досить різняться. Якщо Вашингтон виступав і, можливо, надалі виступатиме за якнайшвидше прийняття України до Північноатлантичного альянсу, то Москва налаштована категорично проти, а Брюссель гарячково шукає варіант компромісу між виконанням своїх обіцянок Україні і небажанням погіршувати стосунки з Росією.
Але найбільша (і визначальна) проблема — і це постійно підкреслюється по обидва боки Атлантичного океану — знаходиться таки в самій Україні, і ця проблема м’яко називається браком консенсусу, або простіше і зрозуміліше — недостатньою підтримкою ідеї вступу до НАТО українською політичною елітою. Фактично лише президент і його блок «НУ—НС» є єдиними бодай вербальними промоутерами цієї ідеї (про реальні дії говорити не доводиться). Жодна інша рейтингова політична сила навіть не згадує у своїх програмах євроатлантичну інтеграцію. У підсумку населення залишається непоінформованим щодо як реальної природи Північноатлантичного альянсу та його місії, так і переваг для України та її громадян у разі набуття членства в ньому. В умовах інформаційного вакууму з боку атлантистів масами продовжують володіти старі радянські уявлення, систематично і масово регенеровані ЗМІ, насамперед телебаченням.
Експертне ж середовище в силу різних причин, головні з яких — відсутність підтримки з боку держави та несхильність до відкритої полеміки з опонентами, самоізолювалося у власному інформаційному гетто, проводячи апріорі недискутабельні круглі столи серед однодумців. На кожному із цих столів уже півтора десятка років як мантра звучить заклик до якомога швидшого вступу України до НАТО. Цей заклик в умовах уже згадуваної індиферентності влади дедалі більше нагадує голос волаючого в пустелі, оскільки не має зацікавленого адресата і не відповідає на запитання: «Як?».
Аналітик, на мій погляд, відрізняється від політика двома речами: незалежністю своїх оцінок від поглядів конкретних осіб і політичних сил, але залежністю від обставин, що змінюються. Наші оцінки ситуацій і загроз, пропоновані варіанти їх розв’язання мають бути необов’язково такими, які подобаються нашим колегам чи навіть нам самим. Вони просто мають бути оптимальними, такими, які в кожний конкретний момент історії максимально враховують не тільки інтереси України, всіх інших сторін, а й спроможність усіх учасників процесу діяти відповідно до цих інтересів, обстоювати і втілювати їх.
Реалії ж життя, з огляду на викладені вище обставини, є сьогодні такими.
Більшість населення і далі негативно ставиться до ідеї вступу до НАТО. Причому, як доводять усі соціологічні опитування, противники і прихильники вступу до НАТО фіксуються не рівномірно по всій території України, а досить чітко розподілені за партійно-регіональним принципом: помаранчевий Захід і синьо-білий Схід.
Політична криза стала перманентною і не має шансів бути подоланою принаймні до наступних ви-
борів. Навіть найбільші прихильники України на Заході просто розводять руками, спостерігаючи загострення особистісного протистояння між президентом і прем’єр-міністром, яке виливається в ненормативну публічну поведінку. Європейськi газети рясніють заголовками: «Україну не вважають європейською державою», «Україна: НАТО — не зараз», «Війна між Ющенком і Тимошенко заважає Україні вступити до НАТО». Додамо до цього істотні і навряд чи сприятливі для України геополітичні зрушення, спричинені останньою кавказькою війною.
У цих умовах стає зрозуміло, що в грудні Україні ПДЧ надане не буде. Безперечно, це погано, бо, щонайменше, відкладає в часі надії на «парасольку» Брюсселя.
Але за нинішніх обставин є й вагомі підстави вітати це майбутнє рішення. Для того щоб переконатися в цьому, достатньо відповісти на кілька запитань:
1.Якщо метою членства в НАТО є стабілізація політичної ситуації і закріплення демократичного шляху розвитку країни, то чи сприятиме досягненню цієї мети надання Україні ПДЧ в умовах жорсткого політичного протистояння сил і їхніх лідерів, що дотримуються діаметрально протилежних зовнішньо-
політичних орієнтирів?
2.Якщо іншою метою євроатлантичної інтеграції є гарантування суверенітету та територіальної цілісності держави, то чи наблизимося ми до неї за цілком передбачуваної реакції відомих внутрішніх і зовнішніх сил, які чекають отримання ПДЧ, як спортсмени пострілу стартового пістолета, і які матимуть для змагання з Україною тривалий період між отриманням ПДЧ і вступом до НАТО?
3.Чи готова Україна до жорсткого політичного, дипломатичного, інформаційного і, не виключено, військового протистояння сам-на-сам із Росією, з огляду на, з одного боку, рішучість північного сусіда, його тотальну перевагу в інформаційних можливостях, а з іншого — обачливість Заходу, внутрішньополітичну двовекторність і далекий від ідеального стан наших збройних сил?
І останнє запитання — як ілюстрація до трьох попередніх. У серпні в Грузію, за інформацією надійних джерел, в обозі російських танкових колон в’їхав і Ігор Гіоргадзе, колишній міністр держбезпеки Грузії, для формування «уряду національної єдності». Йому цього не вдалося зробити, в основному, з однієї причини: не знайшлося нікого з грузинської політичної еліти, навіть із числа непримиренних ворогів М.Саакашвілі, хто б погодився увійти в «уряд». Питання: якщо гіпотетично екстраполювати ситуацію на нинішню Україну — вона мала б такий самий результат?
Гадаю, в неупередженого і обізнаного читача буде одна відповідь на всі поставлені запитання — «ні».
Сприятливий час для відносно спокійного входження України в НАТО безповоротно змарновано. Не з’ясовуючи причини, не оцінюючи дії чи бездіяльність влади, позицію та поведінку Росії, Німеччини і Заходу в цілому, стосунки між Ющенком і Тимошенко — сприймімо все це як даність, як факт і як чинник.
Не шукаймо винних — спробуймо натомість знайти вихід.
На мій погляд, у нинішній ситуації Україна має лише два варіанти отримання реальних гарантій безпеки.
Перший — це швидке, «миттєве» прийняття її до альянсу без ПДЧ для того, щоб максимально скоротити період входження, а отже, й період уразливості і незахищеності. Таку про-
цедуру під назвою «Концепція стратегічного реагування» пропонував відомий американський дослідник С.Ларрабі ще в 1994 році. Теоретично можна організувати одномоментну реалізацію процедури вступу України всіма членами НАТО. На практиці ж через розбіжності в їхніх позиціях щодо доцільності такого кроку ймовірність цього варіанта є близькою до нуля.
Другий варіант я б назвав «умовним нейтралітетом», і суть його є такою.
Пропонується укласти тристоронню угоду між Україною, Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ) з такими основними пунк-
тами:
1. Україна зобов’язується розвиватися як нейтральна і демократична держава.
2. Обидва блоки і держави-члени зобов’язуються поважати незалежність і територіальну цілісність України, гарантують невтручання в її внутрішні справи, утримуються від будь-яких форм тиску щодо неї.
3. У разі невиконання одним із блоків зобов’язань за п. 2 угоди Україна звільняється від зобов’язань за п. 1 і отримує право бути негайно прийнятою як повноправний член до іншого блоку.
4. Кожен з блоків у найкоротші після підписання угоди терміни здійснює всі процедури, необхідні для прийняття України до його складу як повноправного члена.
Із заперечень, які доводилося чути щодо цього, найхарактерніші такі.
Перше — «Нейтралітет є далеко не найкращою і найдешевшою формою забезпечення безпеки дер-
жави». Згоден. Але народ завжди правий — принаймні в кожен конкретний період його історії. Якщо він зараз вважає, що колективна безпека державі не потрібна — він мусить бути готовий до забезпечення індивідуальної її безпеки з усіма похідними витратами.
Друге — «Проголошення нейтралітету — це відмова від курсу на вступ до НАТО». Але ж, по-перше, вже кілька років, як ми де-факто відмовилися від цього курсу. По-друге, нам цей вступ гарантовано «не світить» у найближчий період, а отже, ми гарантовано — якщо не створимо «резервної системи захисту» — на цей період опинимося в зоні, колір якої з високою імовірністю може змінитися з сірого на червоний.
І, нарешті, останній закид: «Постійний нейтралітет — це відмова не лише від євроатлантичної, а й від європейської інтеграції». По-перше, ніхто не каже про «постійний нейтралітет». З умов угоди, якщо їх уважно читати, чітко випливає, що Україна буде зобов’язана залишатися нейтральною лише до моменту невиконання одним з блоків чи його державою-учасницею зобов’язань «поважати незалежність і територіальну цілісність України, гарантувати невтручання в її внутрішні справи, утримуватися від будь-яких форм тиску щодо неї». Але, втім, із цього також випливає, що в принципі, наш нейтралітет може стати й постійним — якщо всі наші партнери по угоді захочуть цього і внесуть відповідні довгострокові і дієві корективи у свою політику щодо України.
Підсумовуючи, можна сказати, що зазначений варіант, на мій погляд, допоміг би вирішити декілька проблем:
1. Усунути суперечності всередині НАТО з «українського питання».
2. Не погіршувати далі стосунки Росії з Європою, США, Україною.
3. Не піддавати Україну загрозі розколу по лінії електоральних переваг, ймовірність якої в разі отримання ПДЧ видається доволі високою.
4. Забезпечити Україні зовнішньополітичну стабільність та невтручання у внутрішні справи як необхідні умови для ефективнішого руху шляхом демократичних перетворень.
А найголовніше — підписання такого договору сприятиме забезпеченню національних інтересів усіх без винятку учасників, оскільки всі вони виявляться переможцями у «грі». А українська «шахівниця, не ризикуючи бути роздертою навпіл, із зони протистояння швидко перетвориться на чинник стабілізації відносин між Сходом і Заходом. Ставлення ж наших близьких і далеких партнерів як до ідеї, так і до її втілення чітко висвітлить їхні реальні, а не декларовані наміри.
http://www.dt.ua/1000/1600/64438/
Відповіді
2008.10.25 | Адвокат ...
При всій повазі до автура, маю сказать: створення утопій річ
невдячна.Pavlo Z. пише:
> Євроатлантична шахівниця України: чи можлива перемога без переможених?
> Пропонується укласти тристоронню угоду між Україною, Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ) з такими основними пунк-
> тами:
>
> 1. Україна зобов’язується розвиватися як нейтральна і демократична держава.
А що буде, як вона буде еволюціонувати як нейтральна, але не демократична? Які дії мають, чи мусять зробити НАТО та ОДКБ що до України?
> 2. Обидва блоки і держави-члени зобов’язуються поважати незалежність і територіальну цілісність України, гарантують невтручання в її внутрішні справи, утримуються від будь-яких форм тиску щодо неї.
І шановний автур припускає, що Мацьковія теє реально робитиме? Я заздрю такому оптимізЬму!
> 3. У разі невиконання одним із блоків зобов’язань за п. 2 угоди Україна звільняється від зобов’язань за п. 1 і отримує право бути негайно прийнятою як повноправний член до іншого блоку.
І шановний автур щиро вірить, що Муркєль та Стрєкозі так таки й передумають, побачивши черговий акт втручання Мацьковії у внутрішні справи України?
> 4. Кожен з блоків у найкоротші після підписання угоди терміни здійснює всі процедури, необхідні для прийняття України до його складу як повноправного члена.
А отетого просто не зрозумів. Про що мова? Що Україну приймають і тудой і сюдой, але не не повністю? Тіпо,-- по Дніпру: Західну Україну до НАТО, а Східну,-- до ОДКБ. Або навпаки?
Я перепрошую, але краще було б написать відверто: "не тратьте люде сили, повертайте сь до мацькальського хліву добровільно".
2008.10.25 | Pavlo Z.
Адвукате, якщо поважаєте - читайте розважливіше, без поспіху:)))
Поговоримо завтра, бо засинаю....2008.10.25 | Адвокат ...
Як скажете, шановний.
2008.10.25 | Pavlo Z.
Re: При всій повазі до автура, маю сказать: створення утопій річ
Адвокат ... пише:> невдячна.
>
>
> Pavlo Z. пише:
> > Євроатлантична шахівниця України: чи можлива перемога без переможених?
>
> > Пропонується укласти тристоронню угоду між Україною, Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) та Організацією договору про колективну безпеку (ОДКБ) з такими основними пунк-
> > тами:
> >
> > 1. Україна зобов’язується розвиватися як нейтральна і демократична держава.
>
> А що буде, як вона буде еволюціонувати як нейтральна, але не демократична? Які дії мають, чи мусять зробити НАТО та ОДКБ що до України?
А чому про цей пункт повинна думати Україна?:)
>
> > 2. Обидва блоки і держави-члени зобов’язуються поважати незалежність і територіальну цілісність України, гарантують невтручання в її внутрішні справи, утримуються від будь-яких форм тиску щодо неї.
>
> І шановний автур припускає, що Мацьковія теє реально робитиме? Я заздрю такому оптимізЬму!
А то! А не робитиме - див.п.3:)
>
> > 3. У разі невиконання одним із блоків зобов’язань за п. 2 угоди Україна звільняється від зобов’язань за п. 1 і отримує право бути негайно прийнятою як повноправний член до іншого блоку.
>
> І шановний автур щиро вірить, що Муркєль та Стрєкозі так таки й передумають, побачивши черговий акт втручання Мацьковії у внутрішні справи України?
А тодi нiхто нi у фрау, нi у мс'є не питатиме - ми просто в разi образи сьогоднi кладемо заяву, а завтра прокидаємося крутими членами.
>
> > 4. Кожен з блоків у найкоротші після підписання угоди терміни здійснює всі процедури, необхідні для прийняття України до його складу як повноправного члена.
>
> А отетого просто не зрозумів. Про що мова? Що Україну приймають і тудой і сюдой, але не не повністю? Тіпо,-- по Дніпру: Західну Україну до НАТО, а Східну,-- до ОДКБ. Або навпаки?
Жартуєте? Всю - вiд Сяну до Дону.
> Я перепрошую, але краще було б написать відверто: "не тратьте люде сили, повертайте сь до мацькальського хліву добровільно".
Нi-ка-да!
2008.10.25 | Адвокат ...
Я мав сподівання, шо шановний автур не все сказав,
ан от бачу, що автур сказав значно більше, ніж знав.Щиро зичу велиих успіхів у справі потрапляння до Раю на чужій кобилі!
2008.10.25 | Pavlo Z.
Та хоч на кобилi, хоч на цапi, але вершником.
Адвокат ... пише:> ан от бачу, що автур сказав значно більше, ніж знав.
>
> Щиро зичу велиих успіхів у справі потрапляння до Раю на чужій кобилі!
Повiрте, це продуктивнiше, нiж постiйно бути у ролi цих кобили чи цапа, звикнутися з нею i не думаючи нi про якi виходи, постiйно плакатися: "ну чому ми такi дурнi? ну чому нас всi на..бують?"
2008.10.25 | Адвокат ...
Я хтів був відповісти, але побачив осьо: (л)
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1224953051&first=&last=Власне і усьо...
2008.10.25 | Pavlo Z.
У вас є аргументованi зауваження, або альтернативнi пропозицiї??
Якщо так - давайте сюди. Немає - думайте, поки вони з'являться:).2008.10.26 | Адвокат ...
Я не пишу для "сємєйкі Маставих".
Ні за гроші, ні "за так".Шановний автур сі перднули, "сємєйка Маставих",-- дрюкнула,-- радійте. Най Вам буде із автуром, і з "сємєйкою",-- дзен неприйдешний!
2008.10.26 | Pavlo Z.
А тут що - "сімейка Мостових"? Щодо ж мене - я пишу для України.
Але від гонорарів не відмовляюся - до речі, треба передзвонити.Адвокат ... пише:
> Ні за гроші, ні "за так".
>
> Шановний автур сі перднули
Пердите як раз ви. А тому - нах до вибачення.
2008.10.25 | Мартинюк
Не тратьте куме сили, спускайтеся на дно і смокчіть "нейтральну"
Красива казочка для заспокоєння тих, хто не хоче найближчим часом опинитися в Малоросійському федеральному окрузі.2008.10.25 | Pavlo Z.
Я занадто добре вихований для адекватної вiдповiдi,
але можу забути про виховання в разi невихованостi iнших... Дуже прошу вести себе пристойно. Якщо з чимось у статтi не згiднi - скажiть з чим саме i аргументуйте. Обхезувати ми майстри неперевершенi, але як щодо конструктиву? Таке враження, що багато хто з патрiотiв продовжує руйнувати державу з таким же завзяттям, начеб-то вона не Україна, а вже два десятилiття як мертвий СССР.Ключове питання: що для України краще: реалiзацiя запропонованого у статтi чи залишення всього таким, як є?
2008.10.25 | сябр
навіщо ж рекламувати тут свою маячню?
Вже є Будапештський договір. Ну і що? Договори, підписані з Росією, не варті паперу, на якому написані. Та й стара боягузлива європа заради нас із Росією сваритися не буде. США за нас усе зробити просто не можуть - не настільки вони супердержава. Вихід для України - єдність народу, влади та армії. Тут я згоден із Гриценком. Все інше приложиться.2008.10.26 | Pavlo Z.
Не маячня.
сябр пише:> Вже є Будапештський договір. Ну і що?
1.У ньому є фраза, що повторює положення п.5 Півн-Атл. Договору?
2. Будапештський меморандум - це МАКСИМУМ того, що тоді могла отримати Україна. Але й він діє - хоча б допомагає заткнути пельку.
> Договори, підписані з Росією, не варті паперу, на якому написані.
То що - нічого з Москвою не підписувати, воювати? З ким і з чим? У нас є армія? Озброєний народ? Об'єднані політики?
> Вихід для України - єдність народу, влади та армії.
Це зрозуміло. У вас є рецепт досягнення?
2008.10.25 | Мартинюк
Ключова відповідь - не треба підігрувати російській акції
По зриву ПДЧ у виконанні полумяної наступниці Вітренко пані Тимошенко.Навіть якщо ця парсуна зуміє зірвати ПДЧ у грудні , то воно буде надане Україні у лютому чи у березні.
Нейтралітет Україні зараз те саме що і самогубство. Тому не варто смоктати цукерочку зі "смаком нейтралітету" - там всередині російська отрута...
2008.10.26 | Pavlo Z.
Це тобі треба було 4 роки говорити твоєму патрону, який просрав
цей час, а тепер похоронив ПДЧ. http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1224946943&first=1225002379&last=1224938898І той, хто не сидить у схроні, а хоч трохи знайомиться з ситуацією - я вже не говорю про настрої в Європі, їх зміну далеко не нашу користь - той скаже, що це, НА ПРЕВЕЛИКИЙ ЖАЛЬ, майже одностайна точка зору.
2008.10.26 | Мартинюк
Який патрон, якщо набої треба ладувати?
Якщо ти про Ющенка то він є таким моїм патроном як і твоїм, оскільки він Президент.А до НЛП-них мантрів на тему "он сам виноват" у мене стійкий імунітет. Це не виправдання для свинств, які намагаються робити наші здичавіли нардепутати іїх навіжена вождиця Юля - апґрейдована реінкарнація Натахи Вітренко
Аргумент "да не мужик он" також на мене не дії - я не є клієнтом для прокатників телесереалів для сорокарічнихї жінок.
2008.10.27 | Pavlo Z.
Так до цього якраз він і довів!
Мартинюк пише:> Якщо ти про Ющенка то він є таким моїм патроном як і твоїм, оскільки він Президент.
Якби він розумів, що є Президентом і що це значить - у мене не було б претензій до нього. Ні як державний менеджер, ні як згуртовувач нації, ні як гарант Конституції, ні просто як людина слова і діла він не відбувся.
> А до НЛП-них мантрів на тему "он сам виноват" у мене стійкий імунітет...
> Аргумент "да не мужик он" також на мене не дії...
Це - твої проблеми.
І все мною тут сказане ти рано чи пізно зрозумієш - дай, Боже, щоб не запізно.
2008.10.25 | Сергій Кабуд
Жовніренко чи просто не розуміє в міожнародній політиці чи прики
чи прикидається1.епідемія УГОД яку світове ровариство розвязало ще до 1ї світової війни
є КИДАННЯМ ЛОХА
2.не існує ЖОДНОЇ угоди особливо щодо СКОРОЧЕННЕ озброєнь чи подібних серьозних речей яку б КРЕМЛЯД= не порушувала
3.сенс угод які укладає кремль полягає САМЕ В ТОМУ ШОБ Л:ОХИ ВИКОНУВАЛИ а КРЕМЛЮКИ- КИДАЛИ
Жовніренко, на останок:
ассоціація з гебешниками чи їх маріонетками давнбо заплямувала вас
тепер вибирайте:
чи вивбудете видавати з себе ДУРНЯ чи МУСАРА
2008.10.26 | Pavlo Z.
Кабуде: 1. Витріть свій монітор від слини. 2. Розуміюся
2.Сергій Кабуд пише:
> 1.епідемія УГОД яку світове ровариство розвязало ще до 1ї світової війни
> є КИДАННЯМ ЛОХА
Неправда. Угоди впереважній більшості виконуються.
> 2.не існує ЖОДНОЇ угоди особливо щодо СКОРОЧЕННЕ озброєнь чи подібних серьозних речей яку б КРЕМЛЯД= не порушувала
Можливо, але тільки "до серйозних санкцій"
> 3.сенс угод які укладає кремль полягає САМЕ В ТОМУ ШОБ Л:ОХИ ВИКОНУВАЛИ а КРЕМЛЮКИ- КИДАЛИ
Відповім спонтанним стіхом::))
"Ну що ж, хай кидають - це буде прекрасно!
(Читайте угоду - і все буде ясно!)"
> Жовніренко, на останок:
>
> ассоціація з гебешниками чи їх маріонетками давнбо заплямувала вас
>
> тепер вибирайте:
>
> чи вивбудете видавати з себе ДУРНЯ чи МУСАРА
А отут уже, Кабуде: або вибачення протягом доби (враховуючи, що в Гамериці зараз ніч), або глибокий ігнор назавжди і в диню при зустрічі - я таких речей не дарую.
2008.10.26 | Сергій Кабуд
Україну не чипатимуть лише з постраху
іншого не може існувтичого може боятися кремль в Україні?
масової загибелі окупаційних військ
дестабілізації в наслідок цього в Росії, криси і втрати влади
Але кремль може піти і на масове знищення українців в різні засоби.
Тому українцям не завадить продумати що ми робитимемо у відповідь
яке СТРИМАННЯ ми можемо їм 'вкатити'
І хто саме.
Я не думаю що тут НАТО сильо допоможе, може хай зброї дадуть більше
2008.12.02 | Сергій Кабуд
піщатєль шо піщітє? кому ви нужні
ідіть достукуйте бо начальство буде незадоволене2008.12.11 | Сергій Кабуд
з стукачами як ти під час військових дій розмовлятиме кулемет
пояснюй звідки в мелниченка баблоі звідки воно в тебе
ми тебе жопніренко опустимо до параші не на парашу в ПАРАШУ
2008.10.26 | Sean
Це пане, вибачте, повні дурниці. Нмд звісно
я б назвав їх навіть небезпечними, але утримуюсь від того, бо вони, слава Богу, утопічні.НАТО, і якнайшвидче. Звісно є ще один добрий варіант - двостороння угода з США.
Все інше - то або самоокозамилювання, або московство, або (думаю, як в цьому випадкови) - доктрінерство, що не має до реальности жодного стосунку.
За всієї поваги
p.s. Та,я забув відповісти на запитання у заголовку. Відповідаю - неможлива. Такий світ.
2008.10.26 | Pavlo Z.
Маєте право думати. Я теж. І думаю, що просто не мати нічого
в запасі після грудневого фіаско - це не просто дурниці, а злочин.Sean пише:
> НАТО, і якнайшвидче.
ЯК? Яким чином? Є рецепт, відмінний від першого варіанту у статті?
> Звісно є ще один добрий варіант - двостороння угода з США.
Варіант добрий. Але США на нього не підуть - така угода у них тільки з Ізраїлем, наскільки мені відомо
2008.10.26 | Пан Коцький
Ще є Тайвань. I ще начебто буде (є?) подібна угода з Польщею...
2008.10.26 | Pavlo Z.
Re: Ще є Тайвань. I ще начебто буде (є?) подібна угода з Польщею...
З Тайванем нiчого немає з кінця 70-х років, коли США встановили дипстосунки з КНР.
З Польщею? Це щось нове для мене. А для чого члену НАТО ЩЕ якісь безпекові гарантії? Щось не логічно.
2008.10.26 | Пан Коцький
Re: Ще є Тайвань. I ще начебто буде (є?) подібна угода з Польщею
Pavlo Z. пише:>
> З Тайванем нiчого немає з кінця 70-х років, коли США встановили дипстосунки з КНР.
Дійсно нема, de jure, з 1979-го року, коли Картер в односторонньому порядку вийшов з "Sino-American Mutual Defense Treaty" (SAMDT). "Taiwan Relations Act" (TRA), ухвалений в 1979-му році, з його "strategic ambiguity", хоча й не примушує США до захисту Тайваню в разі нападу на нього КНР (на відміну від SAMDT), але з практичної точки зору ґарантує безпеку Тайваню. Ключове речення є в другому розділі TRA (6-й пункт): "to maintain the capacity of the United States to resist any resort to force or other forms of coercion that would jeopardize the security, or the social or economic system, of the people on Taiwan".
> З Польщею? Це щось нове для мене. А для чого члену НАТО ЩЕ якісь безпекові гарантії? Щось не логічно.
Йшлося про додаткові ґарантії США для Польщі в зв'язку зі згодою останньої на розміщення на її теренах елементів протиракетної оборони. Я не певен, на якій стадії тепер це є. Незважаючи на 5-ту статтю статуту НАТО, логіка насправді є дуже простою, якщо взяти до уваги повну беззубість НАТО продемонстровану останнім часом.
На мою (дуже) суб'єктивну думку, американські "ґарантії" Тайваню (незважаючи на всю юридичну двозначнісь TRA) є дієвішими за 5-ту (юридично бездоганну) статтю статуту НАТО. З иншого боку, це напевно можна пояснити більшою раціональністю та передбачуваністю можливих дій КНР на відміну від каґебістської Росії...
2008.10.26 | Pavlo Z.
Цей варіант теж не треба скидати з рахунку
Хоча гарантій там, як таких, немає (недарма Ви це слово берете у лапки), а двостороння угода з super power, на відміну від багатосторонньої, зробить підписанта (в даному випадку Україну) сателітом з відносно обмеженим набором ступенів свободи. (Але з іншого боку цих ступенів у сателіта, звичайно ж, більше, ніж у адміністративної складової).2008.12.12 | ziggy_freud
по-перше, воно не зовсім шахівниця, по-друге, замість....
одного великого гравця "Брюсель" доцільніше розглядати декілька дрібніших, приблизно за кількістю членів ЄС.навіть США мають сильне прокремлівське лобі, але наразі там більше кремлескептиків, ніж кремлефанів. Німеччина має більше кремлефанів, бо там штазі свого часу пустили коріння. І так далі аж до самої Андори
2008.12.12 | Pavlo Z.
О, вирішили сублімуватися на зовнішній політології? Вітаю!!!
Тільки для початку навчиться правильно писати назви країн, столиць тощо:))Щодо моєї непрофесійності - мені соромно, але я на свій хлопський розум думав, що непроффесорам зрозуміло: під Брюсселем тут і не тільки тут мається на увазі центр (територіальний) прийняття рішень НАТО. Тільки і всього:)
ziggy_freud пише:
> одного великого гравця "Брюсель" доцільніше розглядати декілька дрібніших, приблизно за кількістю членів ЄС.
>
> навіть США мають сильне прокремлівське лобі, але наразі там більше кремлескептиків, ніж кремлефанів. Німеччина має більше кремлефанів, бо там штазі свого часу пустили коріння. І так далі аж до самої Андори
2008.12.12 | GreyWraith
У пана Глюксмана є трохи інша гіпотеза
ziggy_freud пише:>Німеччина має більше кремлефанів, бо там штазі свого часу пустили >коріння.
Пан Глюксман думає, що у німців є блакитна мрія хитрістю зробити Росію своєю криптоколонією. Як це точно було десь у XIX віці.
2008.12.12 | velotrek
Re: Євроатлантична шахівниця: чи можлива перемога без переможених?(л
У нас є серйозний шанс домовитися, порозумітися і довести, що таке дотримання можливо. Не тільки тому, що політика, по суті, є мистецтвом компромісу, але і тому, що інтереси України завжди були і будуть для нас вище за будь-які партійні інтереси і декларації.2008.12.12 | GreyWraith
Re: Євроатлантична шахівниця: чи можлива перемога без переможених?(л
Pavlo Z. пише:>недостатньою підтримкою ідеї вступу до НАТО українською політичною >елітою.
Значить, це є ще однією причиною замінити цю морально застарілу еліту.
>У підсумку населення залишається непоінформованим щодо як реальної >природи Північноатлантичного альянсу та його місії, так і переваг >для України та її громадян у разі набуття членства в ньому. В умовах >інформаційного вакууму з боку атлантистів масами продовжують >володіти старі радянські уявлення, систематично і масово >регенеровані ЗМІ, насамперед телебаченням.
Є принцип "Реальна вартість товару обернено пропорційна рекламному шумові навколо нього". Саме тому занадто масовану кампанію за вступ до НАТО я вважаю недоречною - не можна допустити, щоб цим ми ще й задовбали народ, як це сталося свого часу із совковою пропагандою.
А на істерику фінансованих Росією та ідіотами ЗМІ я б теж не особливо звертав увагу. Поексплуатують трохи неосовкізм і теж задовбуть своєю антинатою настільки, що народ буде голосувати за НАТО просто назло цим остогидлим брехунам.
>Більшість населення і далі негативно ставиться до ідеї вступу до >НАТО.
83% відсотків шведів згідно референдуму вкрай негативно ставилися до зміну дорожнього руху із лівостороннього на правосторонній. Через 7 років після цього референдуму їхній парламент нагло розтоптав народну волю і силою ввів те, що було потрібно...
>Політична криза стала перманентною і не має шансів бути подоланою >принаймні до наступних виборів.
Криза - дуже добре явище, бо це - шанс для змін. Якщо цей шанс використати правильно, можна дуже розвинутися.
>Навіть найбільші прихильники України на Заході просто розводять >руками, спостерігаючи загострення особистісного протистояння між >президентом і прем’єр-міністром, яке виливається в ненормативну >публічну поведінку.
Хай за батьківщиною демократії спостерігають прискіпливіше.
>Європейськi газети рясніють заголовками: «Україну не вважають >європейською державою», «Україна: НАТО — не зараз», «Війна між >Ющенком і Тимошенко заважає Україні вступити до НАТО».
А знизу під статтями не написано "На правах реклами. Оплачено "газпромом""?
>Додамо до цього істотні і навряд чи сприятливі для України >геополітичні зрушення, спричинені останньою кавказькою війною.
Це тоді, коли злобний і страшний ведмідь виповз із барлогу, але таки не взяв Тбілісі?
>У цих умовах стає зрозуміло, що в грудні Україні ПДЧ надане не буде.
Замість нього надано Національний річний план. Власне ПДЧ і є низкою цих самих НРП. Вийшло, що Росія багато чим негласно поступилася, аби Україна і Грузія не їхали у машині із шашечками, а добилася лише демонтажу шашечок.
>1.Якщо метою членства в НАТО є стабілізація політичної ситуації
>і закріплення демократичного шляху розвитку країни,
Ні. Це - внутрішні проблеми України, в які НАТО не має права встручатися, та й не хоче. Ми це маємо вирішити самостійно.
Мета членства в НАТО - членство України у "золотому мільярді". Крапка.
>...далекий від ідеального стан наших збройних сил?
В Росії стан збройних сил значно кращий?
>Йому цього не вдалося зробити, в основному, з однієї причини: не >знайшлося нікого з грузинської політичної еліти, навіть із числа >непримиренних ворогів М.Саакашвілі, хто б погодився увійти в «уряд».
Виходить, що ідіотами були ті, хто цього кадрав віз ДО ТОГО, як знайдуть зрадників?
>Питання: якщо гіпотетично екстраполювати ситуацію на нинішню Україну >— вона мала б такий самий результат?
З ймовірністю в 80%. При гіпотетичному воєнному конфлікті Росія змогла б шмат української території віддерти, але це б її проблем аж ніяк не вирішило, швидше навпаки.
>Сприятливий час для відносно спокійного входження України в НАТО >безповоротно змарновано.
Він ще не настав. Прозомбований комуністичний бидлохторат поступово вимирає, а нові виборці, навіть на тому ж українському Сході ставляться до НАТО куди спокійніше. Недаремно різні натофоби верещать, що референдум треба проводити прям ща.
>Перший — це швидке, «миттєве» прийняття її до альянсу без ПДЧ для >того, щоб максимально скоротити період входження, а отже, й період >уразливості і незахищеності.
Схоже, саме до того і йде. Звісно, це буде не завтра, але вже сьогодні є чіткий "чекліст", який просто треба ретельно виконувати. Тим більше, що досі було багато зроблено для того ж вступу в НАТО.
Ще мало? Ну так приз який - "золотий мільярд".
>На практиці ж через розбіжності в їхніх позиціях щодо доцільності >такого кроку ймовірність цього варіанта є близькою до нуля.
Вже в Бухареcті було прийнято документ, у якому цих розбіжностей щодо вступу України нема.
>2. Обидва блоки і держави-члени зобов’язуються поважати незалежність >і територіальну цілісність України, гарантують невтручання в її >внутрішні справи, утримуються від будь-яких форм тиску щодо неї.
Договори із Росією не варті того паперу, на якому написані.
>1. Усунути суперечності всередині НАТО з «українського питання».
Ця цидулка пащеки російських гавкунів не заткне.
>2. Не погіршувати далі стосунки Росії з Європою, США, Україною.
Українські стосунки із Росією будуть паскудними доти, доки є таке поняття як незалежна Україна. З цим треба навчитися жити...
>3. Не піддавати Україну загрозі розколу по лінії електоральних >переваг, ймовірність якої в разі отримання ПДЧ видається доволі >високою.
З якого це дива? Розколи відбуваються зовсім не через такі причини.
Думаю, саме нерішучість і провокує наглість деяких агентів впливу, що імітують "народне обурення".
>А найголовніше — підписання такого договору сприятиме забезпеченню >національних інтересів усіх без винятку учасників,
Національний інтерес Росії - це смерть моєї держави і смерть мого народу. Я думаю, вони якось переб'ються...
2008.12.12 | Pavlo Z.
Re: Євроатлантична шахівниця: чи можлива перемога без переможених?(л
GreyWraith пише:> Pavlo Z. пише:
> >недостатньою підтримкою ідеї вступу до НАТО українською політичною >елітою.
> Значить, це є ще однією причиною замінити цю морально застарілу еліту.
100%
> >У підсумку населення залишається непоінформованим щодо як реальної >природи Північноатлантичного альянсу та його місії, так і переваг >для України та її громадян у разі набуття членства в ньому. В умовах >інформаційного вакууму з боку атлантистів масами продовжують >володіти старі радянські уявлення, систематично і масово >регенеровані ЗМІ, насамперед телебаченням.
> Є принцип "Реальна вартість товару обернено пропорційна рекламному шумові навколо нього". Саме тому занадто масовану кампанію за вступ до НАТО я вважаю недоречною - не можна допустити, щоб цим ми ще й задовбали народ, як це сталося свого часу із совковою пропагандою.
Рекламування й інформування - речі нетотожні.
> А на істерику фінансованих Росією та ідіотами ЗМІ я б теж не особливо звертав увагу. Поексплуатують трохи неосовкізм і теж задовбуть своєю антинатою настільки, що народ буде голосувати за НАТО просто назло цим остогидлим брехунам.
Грудень 2002: за вступ до НАТО - 32,3%, проти - 41,5%, вересень 2008: "за" 25,7%, "проти" - 64,0%.
"НАТО є агресивним імперіалістичним блоком": грудень 2002 - 21,2%, грудень 2007 - 52,7%
"Яка країна являє найбільшу небезпеку для України?: січень 1997 Росія - 24,7%, США - 4,6%, вересень 2008 Росія - 21,6%, США - 33,7%!!!
> >Більшість населення і далі негативно ставиться до ідеї вступу до >НАТО.
> 83% відсотків шведів згідно референдуму вкрай негативно ставилися до зміну дорожнього руху із лівостороннього на правосторонній. Через 7 років після цього референдуму їхній парламент нагло розтоптав народну волю і силою ввів те, що було потрібно...
Перехід цей залежав виключно від шведів і будь яке рішення з приводу ПДД не несло загрозу нацбезпеці Швеції.
> >Політична криза стала перманентною і не має шансів бути подоланою >принаймні до наступних виборів.
> Криза - дуже добре явище, бо це - шанс для змін. Якщо цей шанс використати правильно, можна дуже розвинутися.
ЯКЩО!!!
> >Навіть найбільші прихильники України на Заході просто розводять >руками, спостерігаючи загострення особистісного протистояння між >президентом і прем’єр-міністром, яке виливається в ненормативну >публічну поведінку.
> Українські Президент і прем'єр як посварилися, так і помиряться, як і раніше мирилися,
Їх "примирення" вже тягнеться довше ніж війна між Гітлером і Сталіним, і кінця йому не видно.
> а що робити із безчинствами грецьких ліваків та анархістів?
"А в Амєрікє нєгров лінчуют!"
> >Європейськi газети рясніють заголовками: «Україну не вважають >європейською державою», «Україна: НАТО — не зараз», «Війна між >Ющенком і Тимошенко заважає Україні вступити до НАТО».
> А знизу під статтями не написано "На правах реклами. Оплачено "газпромом""?
Читаючи історію України не можна обійтися без брому, а говорячи про її сьогодення - без "газпрому"?:)
> >Додамо до цього істотні і навряд чи сприятливі для України >геополітичні зрушення, спричинені останньою кавказькою війною.
> Це тоді, коли злобний і страшний ведмідь виповз із барлогу, але таки не взяв Тбілісі?
Саме. А справедливий Захід лише легенько помахав у його бік пальчиком.
> >У цих умовах стає зрозуміло, що в грудні Україні ПДЧ надане не буде.
> Замість нього надано Національний річний план. Власне ПДЧ і є низкою цих самих НРП. Вийшло, що Росія багато чим негласно поступилася, аби Україна і Грузія не їхали у машині із шашечками, а добилася лише демонтажу шашечок.
Блажен, хто вірує. Ці розмови мені нагадують вересневу ейфорію Саакашвілі: "Ми перемогли!":(
> >1.Якщо метою членства в НАТО є стабілізація політичної ситуації
> >і закріплення демократичного шляху розвитку країни,
> Ні. Це - внутрішні проблеми України, в які НАТО не має права встручатися, та й не хоче. Ми це маємо вирішити самостійно.
А хто говорить про втручання НАТО? Сам вступ до НАТО однозначно і безумовно стабілізував би і закріпив те про що говориться вище.
> >...далекий від ідеального стан наших збройних сил?
> >Йому цього не вдалося зробити, в основному, з однієї причини: не >знайшлося нікого з грузинської політичної еліти, навіть із числа >непримиренних ворогів М.Саакашвілі, хто б погодився увійти в «уряд».
> Виходить, що ідіотами були ті, хто цього кадрав віз ДО ТОГО, як знайдуть зрадників?
Відступило, покидавши зброю, причому ту, яка дуже б знадобилася при штурмі???:)))
> >Питання: якщо гіпотетично екстраполювати ситуацію на нинішню Україну >— вона мала б такий самий результат?
> З ймовірністю в 80%. При гіпотетичному воєнному конфлікті Росія змогла б шмат української території віддерти, але це б її проблем аж ніяк не вирішило, швидше навпаки.
Мені до дупи проблеми Росії у цьому разі. Ви вважаєте, що це "віддирання" не стало б проблемою для України?
> >Сприятливий час для відносно спокійного входження України в НАТО >безповоротно змарновано.
> Він ще не настав. Прозомбований комуністичний бидлохторат поступово вимирає, а нові виборці, навіть на тому ж українському Сході ставляться до НАТО куди спокійніше. Недаремно різні натофоби верещать, що референдум треба проводити прям ща.
Читайте соціологію. Хоча б ту, що я дав вище (ФДІ).
> >Перший — це швидке, «миттєве» прийняття її до альянсу без ПДЧ для >того, щоб максимально скоротити період входження, а отже, й період >уразливості і незахищеності.
> Схоже, саме до того і йде. Звісно, це буде не завтра, але вже сьогодні є чіткий "чекліст", який просто треба ретельно виконувати.
Отож - ретельно виконувати.
Тим більше, що досі було багато зроблено для того ж вступу в НАТО.
Та нв хрена по великому рахунку не було зроблено - ні в армії, ні вдержаві, ні в суспільстві.
> >На практиці ж через розбіжності в їхніх позиціях щодо доцільності >такого кроку ймовірність цього варіанта є близькою до нуля.
> Вже в Бухареcті було прийнято документ, у якому цих розбіжностей щодо вступу України нема.
Ну, так - одноголосно послали нах.
> >2. Обидва блоки і держави-члени зобов’язуються поважати незалежність >і територіальну цілісність України, гарантують невтручання в її >внутрішні справи, утримуються від будь-яких форм тиску щодо неї.
> Договори із Росією не варті того паперу, на якому написані.
Цей пункт потрібен нам, як привід для негайного отримання пункту 5 у Вашінгтонському Договорі.
> >1. Усунути суперечності всередині НАТО з «українського питання».
> Ця цидулка пащеки російських гавкунів не заткне.
Тобто - будуть гавкати? Це - втручання у наші внутрішні справи і у цьому випадку відповідно до п.4 пропозиції ми маємо бути негайно прийнятими до НАТО.
> >2. Не погіршувати далі стосунки Росії з Європою, США, Україною.
> Українські стосунки із Росією будуть паскудними доти, доки є таке поняття як незалежна Україна. З цим треба навчитися жити...
Ні хрена. До того поки це поняття не буде під парасолею НАТО.
> >3. Не піддавати Україну загрозі розколу по лінії електоральних >переваг, ймовірність якої в разі отримання ПДЧ видається доволі >високою.
> З якого це дива? Розколи відбуваються зовсім не через такі причини.
Ви знаєте і можете навести всі існуючі і можливі причини розколів?:))
> Думаю, саме нерішучість і провокує наглість деяких агентів впливу, що імітують "народне обурення".
Згоден. Але маємо таких провідників і " з цим треба навчитися жити...".
> >А найголовніше — підписання такого договору сприятиме забезпеченню >національних інтересів усіх без винятку учасників,
> Національний інтерес Росії - це смерть моєї держави і смерть мого народу. Я думаю, вони якось переб'ються...
Бог послав нам такого сусіда. "І з цим теж треба навчитися жити." Двосторонні стосунки з ним будуть завжди програшними, багатосторонні ж можна зробити виграшними, якщо вмикати мізки.
А взагалі - дякую за увагу і час на аналіз статті:)