10/31/2008 | MV

#44 за 31.10.2008
ЧИЇ СИНИ, ЯКИХ БАТЬКІВ?

Прокурору міста Севастополя
Представнику Президента України в АРК
Депутату ВР України Матвієнку А. С.
Газеті «Голос України»
Газеті «Кримська світлиця»

Заява з приводу нав’язування громадянам України російського громадянства в місті Севастополі

Цього року моєму внуку Осадчому Богдану виповнилось 16 років і настав час отримувати паспорт. Народився він у місті Севастополі, де й проживає всі 16 років.
Його батько - мій син - народився в Україні, в місті Львові, і весь час жив і живе в Україні, а точніше, у Криму. Вся наша сім’я - свідомі українці, які беруть активну участь у громадській роботі, спрямованій на утвердження молодої Української держави.
Здавалося б, отримання паспорта сином громадянина України не складатиме жодних проблем, але в Севастополі з цього створили проблему, та ще й яку.
Коли мати Богдана - громадянка Росії, прийшла до паспортного столу міліції з документами сина, їй заявили, що Богдан не може отримати паспорт громадянина України, бо в нього мати має російське громадянство. Даремно вона доводила, що батько Богдана - громадянин України, що він навіть балотувався до міської ради, що бабуся Богдана очолювала багато років таку українську організацію, як «Просвіта», працівниця паспортного відділу була невблаганна: на її думку законний батько не є родичем своєї дитини, а лише мати, а тому примушувала їхати в Сімферополь до російського консульства і отримувати там паспорт з російським громадянством.
Працівниця паспортного столу міліції Бєляєва запропонувала матері Богдана йти вирішувати це питання у ВВІР. На дошці оголошень цієї установи моя невістка побачила роз’яснення, що якщо дитина народилась в Україні, якщо один з батьків є громадянином України, то дитина має право отримати громадянство України.
Знову пішли до паспортного столу, але пані Бєляєва наполягала на своєму: Богдан повинен отримувати російське громадянство і російський паспорт. Була ще одна її пропозиція: написати заяву, засвідчивши її в нотаріуса, про те, що мати дозволяє сину отримати громадянство України. Не буду описувати всі перипетії цієї справи, але хочу отримати відповідь на такі запитання, які виникають при її розгляді.
1) Чим можна пояснити вперте бажання паспортного столу міліції Нахімовського району нав’язати російське громадянство громадянам України?
Найпростіше для керівників пояснити це некомпетентністю своїх співробітників, але тоді необхідно звільнити їх з роботи, і то негайно. А може ці працівники отримали таку вказівку від своїх безпосередніх керівників? Тоді зрозуміло, чому такі великі черги у консульстві російському в Сімферополі, і чому так легко українським хлопцям отримати російське громадянство.
2) А чи так же легко нам би було потім позбутись цього громадянства? Адже для російської армії наші хлопці не зайві. А ще цікаво, скільки коштувала б для нас відмова від нав’язаного нам силоміць громадянства Росії? І ще одне запитання виникає: чи не отримують співробітники кримських паспортних столів чи ВВІРу додаткову заробітну плату від іншої держави, якій вони так вірно, самовіддано служать, надаючи російській армії кадри для нових «перемог» у Грузії, Осетії, Придністров’ї?
Як громадянка України, я вимагаю, щоб компетентні органи нашої держави розібрались з цією ситуацією, навели належний порядок у цій справі, покарали винних, які перетворили свято отримання паспорта молодою людиною на головний біль для всієї родини, даремно витрачений час і зіпсований настрій, нерви, які, як відомо, не відновлюються.

А. М. ОСАДЧА,
голова Феодосійської міської організації Союзу Українок.
24.10.2008 р.

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2008 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=6484