У чому причина неякісності української еліти (/)
10/31/2008 | observеr
У чому причина неякісності української еліти
Володимир Золотарьов
Про українську еліту говорять по-різному. Хтось вважає, що її просто немає, хтось каже, що вона несамостійна, боїться відповідальності, а хтось – що еліта взагалі нікуди не годиться. Як би там не було, в країні є деяка, досить значна група людей, котра бере участь в ухваленні рішень. Якщо це так, то можна іменувати цю публіку «елітою», не залежно від того, як саме визначають еліту різноманітні політичні та соціологічні школи. Думаю, всі погодяться, що наша еліта, скажімо так, не зовсім якісна.
ПРИЧИНА
Спершу визначимо, що найважливішою є та частина еліти, яка займається державним управлінням. Від неї значною мірою й, особливо під час змін, залежить поведінка решти. Так-от – ні для кого не секрет, що наша еліта переважно сільського походження. Колись Володимир Литвин називав цифру щось близько 80%. Для нього це було предметом гордості, хоча пишатися тут нічим, оскільки держава – це міське задоволення. В селі ви можете бути знайомими зі всіма особисто, рішення там ухвалюються на основі знань про кожного члена общини. При цьому, одразу ясно, хто та які збитки та прибутки одержить. Місто, а тим більше держава (як розширена версія міста), дуже великі для того, щоб усе трималося на особистих стосунках. Завдання держави – займатися справами, які не цікавлять кожного окремо й стосуються тільки всіх разом. Для цього потрібно вдаватися до універсальних правил – законів. Такі правила не мають «особи». Вони максимально деперсоніфіковані. В СРСР номенклатура «республіканського» рівня свідомо підбиралася за принципом «від сохи». Це робилося для того, аби максимально запобігти можливим намірам місцевих еліт бути самостійними. Так само створювалися й «громадські організації» – письменницькі спілки тощо. Українські городяни, переважно, працювали на іншу країну – на СРСР. Після здобуття незалежності формат змінився – з’явилася своя держава, влада в якій дісталася колишній «республіканській» номенклатурі, тобто людям, здебільшого не придатним для цього. Річ тут не в тому, що вони погані чи хороші. Річ у тім, що в їхній ментальності немає відповідних звичок. Вони не розуміють «суспільного блага», воно існує для такої еліти тільки як джерело блага персонального. Деперсоніфіковані правила для цієї номенклатури мають авторитет тільки тоді, коли підкріплені авторитетом особистим, тому державні справи виходять у неї вкрай погано.
Дуже важливо ще й те, що сільська публіка, яка одержала владу в Україні, негайно почала боротися з городянами, які могли би в майбутньому скласти конкуренцію та витіснити її. Мій друг, який давно виїхав у США, називав цих селян «індіанцями». Їхні дикі ідеї та дивна поведінка примусили багатьох покинути країну. До речі, «націоналізмом» я б це не називав. Націоналіст турбувався би про єдність країни, а не розколював би її. Він привертав би фахівців до роботи, а не виштовхував би їх. Нація – адже це теж міське задоволення, так що наші сільські «націоналісти» напсували й тут.
ЗМІСТ НЕВРАЗЛИВОСТІ
Виникає просте запитання – чому за стільки років справді неповноцінну та не пристосовану для вирішення державних завдань публіку не вдалося замінити на щось відповідніше? Адже не дивлячись на те, що особи при владі іноді міняються, освоюється правильна вимова іноземних слів і уміння носити фрак, суть справи не змінюється. Не стає іншою вона й від того, що в еліті стали з’являтись і міські фізіономії. Відповідей на це запитання багато і я, напевно, наперед погоджуся з більшістю з них.
Часто нашій еліті дорікають несамостійністю. Колись автор цих рядків написав, що еліта тільки й мріє про те, щоб швидше «здати» кому-небудь країну. Вибір між Росією та Заходом диктується естетичними міркуваннями й оцінкою особистих перспектив. Цей висновок можна зробити, наприклад, із факту повної відсутності в Україні євроскептиків. Про ЄС ніхто нічого до ладу не знає, а «інтегруватися» хочуть у надії, що ЄС вирішуватиме наші проблеми за нас.
Несамостійність спостерігається завжди, не залежно від того, хто при владі. Другим проявом тієї самої якості, на котру якраз і хотілося б звернути увагу, є цікавий феномен, який полягає в тому, що у нас немає, так би мовити, правлячої еліти. Вся без винятку номенклатура перебуває в нас у опозиції до якогось абстрактного «стану справ» і самовіддано з ним бореться. Абстрактна влада приписується різними частинами еліти своїм опонентам. Тобто, тих, хто би захищали «наш лад» тут просто немає, тут усі виступають проти «нашого ладу», тільки кожен іменує його по-своєму. Наші президенти, котрі є характерним породженням еліти, чудово демонструють цей феномен. Пригадаємо Кучму, який у 1999 році виграв вибори сам у себе, оскільки примудрився стати до себе самого в опозицію, критикуючи підлеглих собі чиновників і стверджуючи, що вже навчився бути президентом. Цікаво, що це нікого не дивувало, всі вважали таку поведінку, як і ту, що зараз демонструє нам Віктор Андрійович, нормальною.
Інакше кажучи, наша еліта не хоче зізнатися собі й іншим у своїй елітності. Вона не при владі. При владі якісь «вони». В цьому й полягає головний недолік нашої номенклатури. Перебуваючи біля керма, вона не бажає керувати. В цьому ж один із секретів її стійкості й того, що інтегрована в неї публіка так швидко переймає внутрішні неписані правила замість того, щоби зламати їх. Адже дуже зручно вважати, що замість влади – якесь порожнє місце. Туди, в це соціальне «ніщо» час від часу здійснюються набіги, коли потрібно щось увірвати для себе. Коли ж необхідно відповідати, можна сказати, що «то була не я», а ворожа елітна бригада. Ну, а другим моментом, який гарантує невразливість еліти, є повне смислове виснаження того політичного майданчика, на якому «борються» між собою ці люди. Якщо ви поставите за мету змінити верхівку політично, вам не вдасться уникнути нав’язуваних цим майданчиком сенсів. Ви за кого? За Тимошенко? Ющенка? Лазаренка? Навіть усякі «проти всіх» мають тут свою роль. А якщо ж такої ролі у вас немає – вам її припишуть. Краща ілюстрація того, як працює ця система – різні «Свободи слова» й інші ток-шоу такого типу. Там говорять значимі люди, кажуть багато, є свої сюжети, історії, викриття, емоції тощо. Там немає тільки одного – змісту, дискусії по суті.
http://www.ut.net.ua/art/166/0/1712/
Володимир Золотарьов
Про українську еліту говорять по-різному. Хтось вважає, що її просто немає, хтось каже, що вона несамостійна, боїться відповідальності, а хтось – що еліта взагалі нікуди не годиться. Як би там не було, в країні є деяка, досить значна група людей, котра бере участь в ухваленні рішень. Якщо це так, то можна іменувати цю публіку «елітою», не залежно від того, як саме визначають еліту різноманітні політичні та соціологічні школи. Думаю, всі погодяться, що наша еліта, скажімо так, не зовсім якісна.
ПРИЧИНА
Спершу визначимо, що найважливішою є та частина еліти, яка займається державним управлінням. Від неї значною мірою й, особливо під час змін, залежить поведінка решти. Так-от – ні для кого не секрет, що наша еліта переважно сільського походження. Колись Володимир Литвин називав цифру щось близько 80%. Для нього це було предметом гордості, хоча пишатися тут нічим, оскільки держава – це міське задоволення. В селі ви можете бути знайомими зі всіма особисто, рішення там ухвалюються на основі знань про кожного члена общини. При цьому, одразу ясно, хто та які збитки та прибутки одержить. Місто, а тим більше держава (як розширена версія міста), дуже великі для того, щоб усе трималося на особистих стосунках. Завдання держави – займатися справами, які не цікавлять кожного окремо й стосуються тільки всіх разом. Для цього потрібно вдаватися до універсальних правил – законів. Такі правила не мають «особи». Вони максимально деперсоніфіковані. В СРСР номенклатура «республіканського» рівня свідомо підбиралася за принципом «від сохи». Це робилося для того, аби максимально запобігти можливим намірам місцевих еліт бути самостійними. Так само створювалися й «громадські організації» – письменницькі спілки тощо. Українські городяни, переважно, працювали на іншу країну – на СРСР. Після здобуття незалежності формат змінився – з’явилася своя держава, влада в якій дісталася колишній «республіканській» номенклатурі, тобто людям, здебільшого не придатним для цього. Річ тут не в тому, що вони погані чи хороші. Річ у тім, що в їхній ментальності немає відповідних звичок. Вони не розуміють «суспільного блага», воно існує для такої еліти тільки як джерело блага персонального. Деперсоніфіковані правила для цієї номенклатури мають авторитет тільки тоді, коли підкріплені авторитетом особистим, тому державні справи виходять у неї вкрай погано.
Дуже важливо ще й те, що сільська публіка, яка одержала владу в Україні, негайно почала боротися з городянами, які могли би в майбутньому скласти конкуренцію та витіснити її. Мій друг, який давно виїхав у США, називав цих селян «індіанцями». Їхні дикі ідеї та дивна поведінка примусили багатьох покинути країну. До речі, «націоналізмом» я б це не називав. Націоналіст турбувався би про єдність країни, а не розколював би її. Він привертав би фахівців до роботи, а не виштовхував би їх. Нація – адже це теж міське задоволення, так що наші сільські «націоналісти» напсували й тут.
ЗМІСТ НЕВРАЗЛИВОСТІ
Виникає просте запитання – чому за стільки років справді неповноцінну та не пристосовану для вирішення державних завдань публіку не вдалося замінити на щось відповідніше? Адже не дивлячись на те, що особи при владі іноді міняються, освоюється правильна вимова іноземних слів і уміння носити фрак, суть справи не змінюється. Не стає іншою вона й від того, що в еліті стали з’являтись і міські фізіономії. Відповідей на це запитання багато і я, напевно, наперед погоджуся з більшістю з них.
Часто нашій еліті дорікають несамостійністю. Колись автор цих рядків написав, що еліта тільки й мріє про те, щоб швидше «здати» кому-небудь країну. Вибір між Росією та Заходом диктується естетичними міркуваннями й оцінкою особистих перспектив. Цей висновок можна зробити, наприклад, із факту повної відсутності в Україні євроскептиків. Про ЄС ніхто нічого до ладу не знає, а «інтегруватися» хочуть у надії, що ЄС вирішуватиме наші проблеми за нас.
Несамостійність спостерігається завжди, не залежно від того, хто при владі. Другим проявом тієї самої якості, на котру якраз і хотілося б звернути увагу, є цікавий феномен, який полягає в тому, що у нас немає, так би мовити, правлячої еліти. Вся без винятку номенклатура перебуває в нас у опозиції до якогось абстрактного «стану справ» і самовіддано з ним бореться. Абстрактна влада приписується різними частинами еліти своїм опонентам. Тобто, тих, хто би захищали «наш лад» тут просто немає, тут усі виступають проти «нашого ладу», тільки кожен іменує його по-своєму. Наші президенти, котрі є характерним породженням еліти, чудово демонструють цей феномен. Пригадаємо Кучму, який у 1999 році виграв вибори сам у себе, оскільки примудрився стати до себе самого в опозицію, критикуючи підлеглих собі чиновників і стверджуючи, що вже навчився бути президентом. Цікаво, що це нікого не дивувало, всі вважали таку поведінку, як і ту, що зараз демонструє нам Віктор Андрійович, нормальною.
Інакше кажучи, наша еліта не хоче зізнатися собі й іншим у своїй елітності. Вона не при владі. При владі якісь «вони». В цьому й полягає головний недолік нашої номенклатури. Перебуваючи біля керма, вона не бажає керувати. В цьому ж один із секретів її стійкості й того, що інтегрована в неї публіка так швидко переймає внутрішні неписані правила замість того, щоби зламати їх. Адже дуже зручно вважати, що замість влади – якесь порожнє місце. Туди, в це соціальне «ніщо» час від часу здійснюються набіги, коли потрібно щось увірвати для себе. Коли ж необхідно відповідати, можна сказати, що «то була не я», а ворожа елітна бригада. Ну, а другим моментом, який гарантує невразливість еліти, є повне смислове виснаження того політичного майданчика, на якому «борються» між собою ці люди. Якщо ви поставите за мету змінити верхівку політично, вам не вдасться уникнути нав’язуваних цим майданчиком сенсів. Ви за кого? За Тимошенко? Ющенка? Лазаренка? Навіть усякі «проти всіх» мають тут свою роль. А якщо ж такої ролі у вас немає – вам її припишуть. Краща ілюстрація того, як працює ця система – різні «Свободи слова» й інші ток-шоу такого типу. Там говорять значимі люди, кажуть багато, є свої сюжети, історії, викриття, емоції тощо. Там немає тільки одного – змісту, дискусії по суті.
http://www.ut.net.ua/art/166/0/1712/
Відповіді
2008.10.31 | Sean
слово "еліта" у порядних домах не вітається
2008.10.31 | observеr
сам про це і йдеться у статті
2008.11.01 | Sean
але не в заголовку
до речі, Яценюк маладєс, каже (принаймні як я чув) "істеблішмент", а не "еліта"2008.10.31 | Тестер
причина в назві. Коли чиряки на тілі називають елітними
то це невдала ідентифікація чи класифікація...2008.10.31 | AxeHarry
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
"Слугінарода" - це звичайний товар, який рекламуєцця та пропонуєцця купити...А в чому причина неякісного товару?
Або або походження з "лівоі" фабрики/краіни, або прострочене....
2008.10.31 | Hadjibei
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
Угу, ще один анаЛІЗ.Герберт Гувер народився на сільській кузні в Айові.
Іван Франко теж із села.
Причина не в походженні.
Он Юля така вже міська женщіна, а користі з неї...
Причина - в рабськй свідомості. Шо Янукович, шо Ющенко, що Кучма, що Грценко, що Тимошенко - суцільне холуйство. Хіба що різновектрне.
Звиняйте, Ньою Йорків у нас нема.
2008.10.31 | Сергій Кабуд
Тимошенко жлобіха звичайна совяцька гебістська ганчірка
якою витиралися хто завгодно2008.10.31 | Георгій
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
Hadjibei пише:> Угу, ще один анаЛІЗ. Герберт Гувер народився на сільській кузні в Айові. Іван Франко теж із села. Причина не в походженні. Он Юля така вже міська женщіна, а користі з неї... Причина - в рабськй свідомості. Шо Янукович, шо Ющенко, що Кучма, що Грценко, що Тимошенко - суцільне холуйство. Хіба що різновектрне.
(ГП) ДУЖЕ ЗГОДЕН. Номіную Ваш постінг на постінг місяця.
2008.10.31 | Kulish
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
По-перше, термін "еліта" вживається неправильно, оскільки йде мова про "псевдоеліту", яка сама себе елітою й назвала.По-друге. Звичайно, сільська психологія дається взнаки. Наприклад, кумівство. Але причина наших негараздів глибша. Вона полягає в тому, що не було проведено люстрації. При владі залишились ті ж комуністи та комсомольці, що й були. Вони постаріли, але підтягнули догори таких же самих хапуг, хабарників та московських лизоблюдів.
По-третє. Цікаво було б побачити дані про національний склад нашої псевдоеліти. Щось мені здається, що від григянів, януковичів, ахметових, коломойських та ін. не варто чекати якого-сь українського патріотизму. А останній, до-речі, є однією з ознак справжньої національної еліти.
2008.10.31 | Володимир I
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
В тупості, недалекоглядності й аморальності.2008.11.01 | Woodstock generation
Чому рагульня у другому коліні дуже хоче бути "гарадскімі"?
У черговий раз нам знову підсовують АНАЛітику про відсталість, "сільськість" і так далі української нації.У цьому випадку завжди згадую слова Міхніка, який сказав (про поляків) "ми вшисци з хлопув" - а на іронічне запитання "чи крулі теж?" - тільки підтвердив, що так - різниця тільки в тому, коли перебрались з села до міста.
Мені, городянинові з народження і з сім"ї інтелігентів незручно, коли люди встидаються свого сільського походження і дуже вже хочуть виглядати "гарадскімі" - а коли трохи копнУти їх біографію (неглибоко) - то вони є селюками вульгаріс максимум у другому коліні. А я добре пам'ятаю, що _всі_ мої прадіди (найдалі) - звичайні українські гречкосії - і ніколи того не забуває і не соромлюсь цього.
Ще на початку минулого століття в Україні було 90% сільського населення - а враховуючи масштаби винищення інтелігенції у минулому столітті можна без великої натяжки всіх нас вважати сільського походжння. КОго в першому, кого в другому (чи максимум третьому коліні).
Є ще правда ще одна категорія "гарадскіх" - це нащадки руско-совєцкої комісарської бидлоти, що прийшли в Україні в останніх сто років. Хто були ці "гарадскіє" - ви ще можете почути в оповідях старих галичан - вони вам розкажуть про жон савєцкіх офіцерів, учітєльніц і т.д., що по війні розгулювали по західноукраїнських мітечках у неділю у халатах та пенюарах, що вони захопили в покинутиз заможними поляками та євреями домах.
Я з цікавості погуглив автора статейки - і як на сміх виявилось - що цей гарадской автор (http://www.jurnalist.in.ua/rubric170/rubric218/site_3306.html) прибув до нас в Україну із свого Мухосранська - ой перепрошую - Рубцовська Алтайського краю http://www.rubtsovsk.ru/history/index.htm. У цьому містечку ще сто років тому проживало душ як у нормальному українському селі. А виникло воно переселенням селюків з різних губерній Росії. Прибув, щоб розказати міському жителю в третьому коліні, у європейському місті, що вже півтисячі років тому мало Магдебургське право - про міську психологію.
2008.11.01 | zmej_gorynych
Re: Чому рагульня у другому коліні дуже хоче бути "гарадскімі"?
Woodstock generation пише:[dd]
> Є ще правда ще одна категорія "гарадскіх" - це нащадки руско-совєцкої комісарської бидлоти, що прийшли в Україні в останніх сто років. Хто були ці "гарадскіє" - ви ще можете почути в оповідях старих галичан - вони вам розкажуть про жон савєцкіх офіцерів, учітєльніц і т.д., що по війні розгулювали по західноукраїнських мітечках у неділю у халатах та пенюарах, що вони захопили в покинутиз заможними поляками та євреями домах.
>
Ці слова на 100% підтверджує моя бабуся 1920 року народження.
І саме такими словами. Тільки це було 1939 року, відразу після приходу совєтів. Місце подій - містечко (зараз с.м.т) Клевань. Місцеві жителі просто падали зо сміху, коли до клюбу на танці приходили охвіцерські жони в пенюарах. Тільки бабуся говорить, що тоді вони їх не захоплювали (бойові дії в тій місцевості ще не почалися), а просто вимітали з крамниць.
2008.11.01 | Woodstock generation
До сільського клюбу - це таке. Як на сьогодні - то воно майже
і нормаА от який шок отримали учасники шорічної вчительської конференції, коли на неї прийшла празнічно наряженая учітєльніца в пенюарі - можна собі лише уявити.
Це все життя згадувала вже покійна бабуся дружини, учителька, приблизно 1?90 року народження. І хоч вона була переселенкою - і прожила і бачила всього багато - це був один з "найяскравіших" спогадів за все життя.
Втім у контексті даної теми це лиш ілюстрація того, як багато хто з нащадків цих "визволителів" очухались та отесались трохи тут, в Україні після свого смердючого совка - а тепер нас повчають про "сільську" та "тарадскую" ментальність.
І самі не можуть самоорганізуватись та поремонтувати двері до свого обісцяного під'їзду - а сільська громада здавна і дотепер самоорганізовувалась - згадайте побудову церков - та чи навіть пам'ятних знаків чи могил січовиків на початку 90-х практично у кожному селі.
2008.11.01 | один_козак
Виправте дату, бо таких бабусь не буває
2008.11.03 | Woodstock generation
Виправляю -1897
2008.11.01 | Onnelikku Uut Aastat
Re: До сільського клюбу - це таке. Як на сьогодні - то воно майже
А ті ж жони з ноцниками на ринок за молоком?! Супер-спогади моєї св.п. бабці (1896 р.н.).2008.11.01 | Volodymir
Mein elitär analytisch
Буду краток.Когда мы задаем вопрос, то, по умолчанию, ожидаем получить ответ на мифологическом, религиозном, бытовом или научном уровне осознания (разные модели). Исключение - когда занимаемся самообманом, задавая риторические вопросы.
Но предположим, Вы таки ожидаете ответ где-то на уровне здравого смысла – квазинаучный (в ход пошла история и культурология ).
Раз такие во претензии услышать истину, значит мы должны определить метод. И вообще говоря, оперируя с такими понятиями, как "элита", методически правильно определиться: со структурой, элементами, связями этого самого.
Но: мы пойдем простым путем - выделим суть и ключевой фактор успеха, т.е. то самое, что наиболее протсо характеризует качество этой самой элиты.
Имхо, и по результатам элиминирующего анализа вытяжки из элит, концентрированным проявлением и этим самым ключевым фактором является традиция и основополагающий метод выдвижения лидеров.
Если мы анализируем США примерно за последние лет двадцать, то основным подходом по выдвижению лидеров можно определить как генетический эксперимент. Примерно так: заданы бизнес - ограничения, формализованы и описаны Верховным удом в стандарте минобороны США IDEF5 (а попросту говоря, алгебра морали, на самом деле построенная на матрице SWOT-анализа, она же матрица выигрышей конкурентной, кооперативной и ультимативной игры – всего четыре клеточки, но для всех: и какая содержательная получается история). Замешана гремучая генетическая смесь. Гугльплекс суперструт, триллионы сперматозоидов миллионы особей в стадии развития борются не на живот в рамках определённых правил. Вуаля – хотела Обаму – получи по самые гланды, как чуть ранее Левински, а прочих ботанов с пурпурным сердцем Конгресса - в придачу. И да здравствует разнообразие в рамках бизнес-правил смертельной битвы. Это идеальный процесс, реально там что-то гниет, и вечно зелено древо жизни – пока не загниет совсем, по примеру образца, с которого делалось - первого и единственного Рима.
Если анализируем РФ от времен финно-угорских волхвов до Модеста Колерова, то в терминах последних лет четырёхсот основной метод - вульгарный (в смысле, сермяжно - народный) дарвинизм. Примерно так: берем сорок тысяч подполковников, десять тысяч семинаристов и 100-200 миллионов народу, запираем на некоторое время в темном подвале тюрьмы народов. Тот из подполковников или семинаристов, наиболее жадный до денег, женщин и лошадей, кто единственный останется в живых – и является искомым экземпляром, овеществляющим предельное развитие человеческого типа лидера России.
Берем Украину: со времен нашествия царских скифов на голову оседлому населению территории и до наших дней. Тут все просто: любой ползучий из под придверного коврика х;№й, свершивший высокий полет непророка в своей отчизне в результате пинка на своей родной почве или спасшийся вот сюда из-за неспособности выживать в большей конкуренции (некоторые - еще на стадии сперматозоида) – уже и есть элитный украинский идеолог, размышляющий о качестве местной элиты.
Давите его, давите – пока не выполз совсем и не просочился: dildoheads, которые реально и мешают спокойно жить аборигенам на краю хутора.
Из их среды и выдвигаются лидеры.
Этому способствует обширная территория с проживающим населением с сильным геннодефицитом, усиленным голодоморами и способами существования, которая осознается как наследие (Мономаха, Богдана) со всем движимым и недвижимым.
Наследовать же приходится обиженному супостатами (братьями, неразумными хазарами, ляхами, жаренными москаликами).
Есть, конечно, культорологическое исключение – это наши галичане. Но это не феномен, а классика: горцы на краю ордуси с одной стороны, ойкумены с другой.
Потому и ходим по замкнутому кругу – лидер - элита вокруг лидера ( полковники-браття, люби друзи-комсомольцы) - наследие – наследники - опять наследный лидер (Москвы, Варшавы, и прочих европейских и не очень столиц, но последним владение наследство по фиг – по традиции, интересует узуфрукт).
(Тож не дай БГ, чтобы Балоге порушили родовое гнездо в Мукачеве, как сделали в свое время с поместьем Богдана).
Вот и у меня назрел в полете мысли за секунду до полных сумерек сознания вызрел вопрос:
- как разорвать замкнутый круг, так чтобы сначала национальная элита, а уже потом пидеры, а не как-то так, как всегда.
2008.11.03 | Woodstock generation
НМД дуже цікавою була точка біфуркації - 1990.
Тоді можна було реально вплинути (тоді взагалі здавалось - що кардинально) на події. Влада лежала на асфальті - достатньо було нахилитись і взяти її. Так принаймні тоді здавалось. Власне, більшість сьогоднішніх саме тоді і ухопились за цей шнурочок, що вивів їх на Олімп.Тоді можна було увійти у владу без мільйонів і тедевізора. Зараз це вже неможливо.
Хоча з дистанції часу все вже виглядає не таким спонтанним і випадковим - бо вже відомо і про масштаби інфільтрації кагебістів у Рух та інші структури (і навіть у греко-католицьку церкву), а також про співпрацю багатьох політв'язнів з КГБ.
Чому той час не відібрав достатню кількість лідерів - тема окремої розмови. Можна допустити, що критична маса комсоргів
переважила. Бо на одного Донія, що поборовся на холодному бетоні - маємо цілу когорту томенків-фоменків-матвієнків-табачніків.
Сьогодні ситуація зовсім інша. Правила передбачають дуже повільну селекцію істеблішменту - врешті це і вірно. А це означає також і інше - що заки людина пройде всі етапи - система вичавить з неї всю адекватність. Винятків ми здається поки не бачили.
У 1990-у можна було щось зробити за ніч. Сьогодні потрібно кілька років, кількасот млн та доступ до медіа-ресурсу.
2008.11.04 | Volodymir
То не точка біфуркації, а автоколебання граничного циклу
у системі із дискретним часомWoodstock generation пише:
> Тоді можна було реально вплинути >
Чомусь відчуваю, що ні. Звісно, "Золото партії" Игоря Бунича то літературна праця із усіма її вадами, але рекомендую почитати.
Та я і сам пом'ятаю, як комсомольці консультувалися про бізнес у 88, коли рознарядка на створення кооперативів була спущена.
Бойовий отряд партії був готовий до розврату, купка десидентів - до бою, але не до стратегічного управління.
До речі, зараз влада теж валяється під ногами. Про це зарах дуже любе повторювати заслужежена професура, таємно всі як один закохані у Лукашенку: кажуть, відчуваємо: був би лідер, підняв би те, що валяється під ногами. Осчущения громандянської війни.
> Тоді можна було увійти у владу без мільйонів і тедевізора. Зараз це вже неможливо.
>
У Вас дуже непервні уявлення про владу. Дуже багато преломляє, але не куштує, куштує, але не глотає, владичиствує, але не в телевізорі. У телевізорі ми спостерігаємо тільки піну, що у такий спосіб владарює, а мільйонами розкидаються ті, хто інакше не вміє
> Хоча з дистанції часу все вже виглядає не таким спонтанним і випадковим - бо вже відомо і про масштаби інфільтрації кагебістів у Рух та інші структури (і навіть у греко-католицьку церкву), а також про співпрацю багатьох політв'язнів з КГБ.
--- коли офіс Руху був навпроти художнього музею, якщо не плутаю, бо вже почало забуватися, двері мого офісу були поряд у тому ж будитнку. Я не один раз спостерігав картину, коли дідугани із крийивок заходили, просили іделогічні матерьали для просування діла, та входили ні з чим (сварилися, але завжди промовляли: ми ж не для того, щоб сваритися, а щоб партійна робота краще була організована). Може то вплив кгбістів (що Рух не спромігся стати народною партією), але немало і від того, що більше талантиків ринулося у комсомольські справи. І знайшлося таланту, достойного зробити із країни потужного регіонального лідера, і кгбісти, імхо, тут не до чого - бо не генії. Бо, як відомо, талантам потрібен мастштаб, а наші національні таланти сподобалися тільки до побути депутатом заради депутатської пенсії та активно подирибанити власність.
> Чому той час не відібрав достатню кількість лідерів - тема окремої розмови. Можна допустити, що критична маса комсоргів
> переважила. Бо на одного Донія, що поборовся на холодному бетоні - маємо цілу когорту томенків-фоменків-матвієнків-табачніків.
>
Так. І ще: боротися на холодному бетоні то щось одне, а державу розбудовувати протягом десятиріч - щось зовсім інше. Маємо заслужених та народних артистів, а не театральну школу та кріпкий завгоспами театр.
> Сьогодні ситуація зовсім інша. Правила передбачають дуже повільну селекцію істеблішменту - врешті це і вірно. А це означає також і інше - що заки людина пройде всі етапи - система вичавить з неї всю адекватність. Винятків ми здається поки не бачили.
>
Імхо, карьєру мождна зробити за два-три роки. Заробив пару мільйонів, домовився із ким треба, буйний - і ти вже заступник голови комісії.
> У 1990-у можна було щось зробити за ніч. Сьогодні потрібно кілька років, кількасот млн та доступ до медіа-ресурсу.
Зараз за ніч можна тільки зробити зачин. І влада якщо і не валяється під ногами, але у дупі колосів із глиняними ногами. Хоча, звісно,маневрувати треба з розумом.
А от раніше, імхо, було трохи складніше, перш за все через відповідальність за прокорм інфантильного населення. Тобто, і тоді владу можна було взяти, але тільки як наступний дракон, бо управляти не допускаючи геноциду можна було тільки залізною рукою, ведучи совок до чергового щастя.
Все вищенаведене, знову ж, імхо, свідчить про те, що владу Ви сприймаєте так, як Вам то нав'язано телевізором. А суть у тому, що влада - то щось віртуальне (первинне значення часів римської республіки), що дозволяє індивідуумам керувати соціальною ситсемою. І ніхто і ніщо зараз не обмежує вихід за межі органчика у голові - як раніше ніхто не обмежував Рух грати чи ні за правилами комноменклатури. Звісно, зараз через дії любих умовно помаранчевих керованість хаосу зменшилась, але і небезпека менше.
2008.11.02 | Shooter
Тому, що рагульня. Не більше і не менше.
2008.11.01 | один_козак
Ще один "аналітик". Це що, мода вже? )))
2008.11.02 | Mars
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
В оппозиции такая борьба с кризисом выгодна, но главе правительства – не очень. Не только у оппонентов, но и у простых граждан закономерно возникает вопрос – а что вы делали раньше? Играли в популизм?2008.11.02 | Mars
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
Тимошенко лишний раз продемонстрировала во всей красе свой тупой популизм. Ляпнуть языком очередной лозунг в стиле Симоненко , напугав бизнес и потенциальных инвесторов - много ума не надо. На большее - просто не способна...2008.11.02 | Горицвіт
аналітики повинні поважати факти
Я дочитав до цієї фрази і поліз перевіряти факти (чогось захотілося):> ні для кого не секрет, що наша еліта переважно сільського походження. Колись Володимир Литвин називав цифру щось близько 80%.
Беремо трьох найвищих посадовців: президент, прем'єр, голова вр - 2/3 "міського походження" (Дніпропетровськ, Чернівці).
Добавляємо еліту наступного рівня: голів фракцій вр, заступників голови вр і віце-прем'єрів. Якщо "смт" В. Кириленка зарахувати як село, то виходить все рівно 7/13 (тобто більше половини) "еліти міського походження".
Далі не заглиблювався (можна ще знайти місце народження всіх міністрів, народних депутатів і т.д.), але поки що початкові факти автора не підтверджуються, тому далі статтю і не читав.
2008.11.02 | Volodymir
Пан ен аналітик, а політтехнпочатківець Литвина
2008.11.05 | Михайло Свистович
Цей українофоб далеко не початківець. Просто ним довго
не смерділо.Погано, що люди забувають старе і наївно судять все по тому, як воно написане чи сказане
2008.11.02 | пан Roller
В качестве воды и модифицированых продуктах питания.
2008.11.02 | Мартинюк
Коротке резюме статті - росіяни кращі від українців
Бо росіяни живуть у містах.Це автор так творчо замаскував свою супер-пупер ідею.
Ото буде кумедія, як у того автора там у Сибірі більшість предків виявляться українцями, та ще й селюхами.
2008.11.03 | Мірко
Еліта не народжується на голій скелі
А надійний ґрунт давно був вбитий, виселений в Сибір, або виеміґрував на захід. Сьогодні надійна еліта твориться на тих малесеньких рештках національного ґрунту який вижив в шпаринах між каменями московського совку.Ґеноцид української нації був мудро проведений. Бо пісьля правильно виконаного ґеноциду, нація само-знищується без додаткових зовнішних зусиль.
Це вирок, - або виклик цим дрібним решткам національно-свідомої еліти. Від них залежатиме бути українській нації чи ні.
2008.11.04 | Mars
Re: У чому причина неякісності української еліти (/)
Все больше украинцев не одобряют деятельность Юлии Тимошенко, и немудрено, с такой элитой мы долго не протянем.