10/31/2008 | Мартинюк

Коли його ніхто не ждав.

Загальновідомо що репутація Міжнародного Валютного фонду суперечлива – одні його хвалять і майже обожнюють, інші його критикують і ненавидять. Причина цього полягає в тому що МВФ дуже схожий на рушницю – він може захистити і навіть прогодувати, але він же може і вбити чи важко поранити. Все залежить від того з якого боку тої “рушниці” знаходитися – чи там де приклад і курок, чи з того боку де чорна дірка дула рушниці...

У свій час Україна мала шанс потриматися за “приклад” і навіть тримати палець на “спусковому курку” МВФ – у 1992 році Україні запропонували вельми вигідні умови співробітництва з МВФ. Нам, тоді ще громадянам промислово розвинутої і ще військово-ядерної країни, запропонували донорський рівень членства в МВФ. Нагадаю що донор , це той хто не стільки позичає в МВФ ( хоча й таке буває), як дає гроші в скарбницю МВФ. Така країна дає вищий внесок до МВФ, але зате має повноцінне членство в раді директорів МВФ, вищий рівень доступу до інформації та впливу на прийняття рішень.

Однак тодішнє українське керівництво “знаючи” ще з політінформацій часів СРСР що МВФ є абсолютним злом для країн Африки, Азії та Латинської Америки відмовилося від пропозиції плати щорічний внесок у 1 мільярд доларів, і так би мовити виторгувало собі членський внесок у 200 млн доларів. Пам’ятаю як гордився цим досягненням тодішній Прем’єр-міністр Фокін. Однак на фінансову-економічну еліту Заходу це справило майже шокове враження – вони несподівано усвідомили наскільки низьким є інтелектуальний та професійний рівень посткомуністичної української верхівки, і наскільки ця верхівка є ближчою до отої Африки та Азії аніж до Західної Європи, Північної Америки чи Японії.

Саме тоді лідери Заходу й почали в приватних розмовах називати Україну якщо не мавпою , то принаймні дитиною з ядерною бомбою. Ну а прізвище не такого вже й поганого, але недалекого Фокіна вимовляли так, що воно стало нагадувати один не зовсім цензурний вислів американських босяків.

Справа полягала в тому що при внеску у 200 млн $Україна втрачала право мати власного представника у раді директорів МВФ, а інтереси її і ще кількох таких самих східноєвропейських “лузерів” з того часу почав представляти, так би мовити призначений самим МВФ, “уповноважений”. Тобто Україна отримувала лише ¼ голосу у раді директорів МВФ, та ще повну відсутність впливу на голосування отої нещасної четвертинки.

Таким чином Україна опинилася не перед “курком і прикладом”, а перед чорним дулом МВФ. Військово-амуніційна термінологія для характеристики МВФ є цілком коректною , оскільки сам фонд був створений у 1944 році в часі ІІ Світової війни для, так би мовити, фінансового закріплення успіхів переможців у цій війні та встановлення “нового світового економічного порядку” у післявоєнний час.

Мало хто пам’ятає, що той мільярд , який міг би щорічно належатися МВФ, Україні зовсім не потрібно було кожного року віддавати готівкою до каси МВФ – вона повинна була б просто-напросто надавати гарантії кредитів на таку суму у своїй національній валюті для країн, які хотіли б імпортувати що не будь вироблене на території Україні. Тобто ще було би фактичним заохоченням позитивного зовнішньоторгового сальдо України і визнанням її статусу промислово-розвинутої країни. На жаль цього не сталося – і МВФ почав “опускати” Україну до рівня тих же самих злощасних сировинно-придаткових до розвинутих країн, афро-азіатських клієнтів.

Для того аби хтось був багатим, декільком потрібно бути бідними , - це неприємна, але незаперечна істина. Не може бути багатства для всіх – те що є у всіх, перестає цінитися і перестає бути багатством. Підтримуючи рівновагу та порядок речей у світі, МВФ поряд з підтриманням статусу “багатих” країн одночасно підтримує бідність країн небагатих. Це жорстка правда цього світу, і навряд чи зараз доцільно занурюватися у морально-етичні аспекти цього явища. Одною із великих заслуг Ющенка було форсоване повернення боргів українських боргів МВФ і відповідно зняття із загривку української фінансової системи та економіки важкої “контрольної руки” МВФ. Нехай простять мене спеціалісти та прихильники МВФ, але можливо це стало одним із суттєвих факторів успіхів української економіки та фінансово-банківської системи , які ми спостерігали ще навесні цього року.

Гадаю ще не всі забули періодичні скандали, зв’язані із виток так званих “секретних додатків” до меморандумів МВФ та Уряду України. Позиції, які містилися в них справляли шокуюче враження на всіх , хто хоч трохи розуміється на вільній економіці та ринкових засадах, які нібито декларуються МВФ. Так , МВФ дійсно строго дотримується цих засад ... але тільки до свої країн-донорів . Всім іншим країнам, взамін за кредити диктуються вельми сумнівні вимоги, які при детальнішому аналізі виявляться заходами для підтримки економік та фінасовво-банківських систем тих же країн-донорів.

Вельми символічним аспектом співпраці з МВФ у позиції “знизу” є маргіналізація і комунізація суспільно-політичного життя. Комуністи і їх “замінники” охоче виконують роль, так би мовити “професійних”, опонентів МВФ, видаючи потоки оглушливої і бездарної критики, яка ефективно заглушує і дискредитує справжніх і фахових критиків МВФ. Глибокий розкол суспільства і перебування на грані кризи чи революції є характерною ознакою багатолітніх “бідних клієнтів” МВФ – неминуче корумпована верхівка живе у страхітливому розриві з рештою, все більш бідніючою частиною суспільства.

Негативні процеси починаються також і у сфері демократії та свободи слова. У класичному, так званому латиноамериканському варіанті , ми бачимо безконечне чергування військових переворотів і ліво-популістичних президентів, кожен з яких критикує МВФ, але дійшовши до влади, так само як всі його попередники, бере і розкрадає черговий кредит (транш) того ж самого МВФ. Його “праві” наступники – часто це військові, після приходу до влади обмежують соціальні видатки і підвищують податки аби віддати борг тому ж МВФ, але при цьому знову продовжують брати ... і розкрадати кредити наступні.

Новітня реінкарнація МВФ в Україні вельми повчальна, хоча б тому, що до неї очевидно причетний популістичний “пероністський” уряд Юлії Тимошенко, і сама вона не стомлюється хвалитися цієї своєю останньою “заслугою”. Текст укладеного між Урядом та МВФ Меморандуму http://www.epravda.com.ua/publications/4909aebce9644/ звісно ще потребує найуважнішого вивчення, однак слід звернути увагу на ряд цікавих речей. По перше це виразно поза конституційний спосіб контактування МВФ і Уряду України. Вони прекрасно обходяться в цьому без Президента, РНБО, Верховної Ради, НБУ та інших інституцій. Виявляється, що це все не є звичним вже свавіллям теперішнього Прем’єр-міністра , - “особливий” механізм стосунків МВФ і Уряду України так чи інше передбачених рядом нормативних і законодавчих актів України прийнятих у часи пріснопам’ятного правління Леоніда Кучми. Також хочу розчарувати ентузіастів відкритості держави та гасла “все для друку” – існують постанови, які дозволяють засекречувати ті чи інші складові домовленостей МВФ з Урядом та взятих цим Урядом зобов’язань . Цікаво що витік інформації що до одного із таємних додатків до угоди з МВФ наприкінці 90 років став приводом для першої великої, і на щастя невдалої спроби обмежити свободу слова в українському Інтернеті.

Доцільність нинішнього кредиту МВФ для України є вельми сумнівною, навіть попри теперішню кризу. Дехто твердить що це більше потрібне самому МВФ аніж Україні. http://www.unian.net/ukr/news/news-281474.html Однак в сьогоднішній ситуації не варто ставитися до МВФ однозначно негативно – знову ж таки все залежить від того з якого боку “ствола” МВФ знаходиться сьогодні Україна. Кредити МВФ у свій час отримували і Японія і інші розвинуті держави. Все таки є надія що головним донорам МВФ – Європі та США геть не потрібна нестабільна , “латиноамериканська” Україна в нашому , і без того нестабільному після грузинських подій, регіоні Східної Європи. Однак напевно, які і в далекому 1992 році, все залежатиме від розуму і порядності нинішніх провідників нашої держави.

Володимир Мартинюк