Трохи світла у каламутній воді паводку
Трохи світла у каламутній воді паводку.
До приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини звернувся з проханням про правову допомогу міський голова м. Галич п. Орест Трачик. Як відомо, Галич став одним з міст Прикарпаття, що постраждало під час катастрофічного паводку 23 – 28 липня. Але галицький мер постраждав від іншої стихії – надмірного службового ентузыазму місцевих правоохоронців. Ця друга – вже стовідсотково рукотворна стихія – нині набирає обертів у зоні надзвичайного стану. Лихої інтриги їй надає перманентне протистояння між політичними кланами, що лютує у центральній та місцевій владі. А найзручнішою жертвою у цій кампанії обирають зазвичай найслабшу ланку - сільське та містечкове самоврядування.
8 жовтня обласна прокуратура порушує проти Ореста Трачика кримінальну справу на підставі злочинів, передбачених ч.2 ст. 364 та ч.2 ст. 366 КК України. За версією прокуратури міський голова склав фіктивне рішення сесії Галицької міської ради від 31 липня «Про затвердження списків осіб, які потерпіли внаслідок стихійного лиха» та необгрунтовано включив до списків постраждалих третьої категорії біля 150 жителів міста, квартири яких не зазнали значних пошкоджень. Як результат, цим людям було виплачено по 1 тисячі гривень невідкладної грошової допомоги. Але при обстеженні їхнього житла буцімто не було складено відповідні акти, що є порушенням вимог порядку обстеження майна, пошкодженого внаслідок стихійного лиха, затвердженого Урядовою постановою З0 липня 2008 року. Через це з резервного фонду держбюджету виплачено кошти на суму 850 тисяч гривень, на думку прокурора - безпідставно.
Спробуймо з’ясувати, як розвивалися події у ті липневі дні, як діяв та як мав би діяти міський Голова ? Отже, 23 липня рівень у Дністрі піднявся до позначки 8 метрів і стала потопати лівобережна частина Галича – Заріка. Було затоплено 622 будинки, насосні станції водоканалу, очисні споруди, каналізаційну мережу, потерпілими визнано 2179 осіб, 20 сімей цілком втратили житло. Місто залишилося без води, каналізації, транспорту, харчів, значна його частина – без телефонного зв’язку та електроенергії. Вулички згаданої Заріки перетворилися на справжні річки. На щастя, у Галичі обійшлося без людських жертв. Але у яких умовах загони МНС доставляли людям хліб та воду, видно на фото.
У багатьох придністровських селах та містечках лише 28 липня лише почала спадати вода. Можна лише уявити, у яких умовах змушені були виконувати свій громадський обов’язок депутати, обходячи затоплені будинки. А з обстеженням треба було поспішати, адже Президент своїм першим «протиповеневим» указом від 27 липня вимагав «забезпечити надання матеріальної допомоги потерпілим громадянам для відновлення належних побутових умов, у тому числі придбання предметів першої необхідності». Та й Кабмін зобов’язав вже до 30 липня виплатити людам невідкладну грошову допомогу. Щоправда дещо дивують кроки Уряду, який вимагає до 30 липня сплатити людям диференційовані суми грошей для забезпечення належних умов проживання, і лише 30 числа того ж місяця приймає постанову, якою встановлює порядок та форму обстеження майна, пошкодженого паводком.
Але 28 липня сесія Галицької міськради створює комісії для обстеження будівель, а 31 травня вже затверджує списки постраждалих. До речі, ці рішення прокуратурою не опротестовано ані відразу після ухвалення, ані у часі відкриття кримінальної справи проти опального міського голови. Як не опротестовано й інших рішень міської ради, прийнятих в режимі надзвичайної ситуації. Як не опротестовано рішень багатьох інших місцевих рад потопаючого краю, у яких проти десятків посадовців незабаром порушено кримінальні справи. Чимось більш актуальним переймалися у ті тривожні дні наші героїчні правоохоронці – але не наглядом за додержанням і правильним застосуванням законів, зміцнення правопорядку та захистом прав та свобод громадян. Чи не порятунком власних дач у курортних місцинках, у різного роду шешорах, касперівцях та славських?
Можна припускати, що практично у цілодобових клопотах органів самоврядування траплялися помилки та суб’єктивні оцінки. Тож реальний обсяг збитків, понесених тим чи іншим газдою, доводилося кілька разів перевіряти та уточнювати: одним людям доплачувати належне, а іншим пропонувати повернути. І повертали: з обуренням, із скаргами, але повертали. Але у тих горезвісних будинках у Галичі, недотримання процедури обстеження яких стало причиною прокурорської активності, справді були затоплені підвали, сходові клітки, електрощитові, несучі конструкції будинку, комунікації, що є спільною власністю мешканців. Ці пошкодження цілком відповідають урядовим критеріям віднесення потерпілих до третьої категорії. Не за тією формою складені акти? Та при первинному обстеженні 28 – 31 липня депутатськими комісіями практично скрізь: і на Івано-Франківщині, і на Тернопільщині, і на Львівщині, і на Буковині складалися довільні форми актів обстеження житла, тому що інших форм просто не було. Тому що писалися ті акти серед води і намулу просто «на коліні». Тому що у більшості тих сільських рад досі про примітивний комп’ютер доводиться лише мріяти… Тому що врешті-врешт неможливо в урядовій постанові передбачити усі колізії, що виникають у зоні надзвичайного стану. А буква закону не мала б заперечувати здорового глузду, принципів справедливості та моральності.
Зусиллями тисяч людей ситуацію після цієї великої води нормалізовано. Якби не ці зусилля - і збитки, і жертви могли б бути більшими. Але через місяць після паводку, коли вулиці у зоні затоплення очистилися від багна, до карпатських сіл вже можна було дістатися через відновлені мости, і в селах тих можна було дістати не лише води з криниці, нахлинула стихія перевірок та кримінальних справ. Докотилася вона й до Галича.
Але судячи з усього, Галицький міський голова вирішив не «залагоджувати» порушену проти нього кримінальну справу, а йти правовим шляхом. Він оскаржив прокурорську постанову і 24 жовтня виграв справу в Івано-Франківському міському суді. Та обласна прокуратура - із завзятістю вартою кращого застосування - звертається до апеляційної інстанції, відтак ця війна триває...
Усе це меншою мірою дивно, якщо врахувати, наскільки тривало і систематично усі вкупі правоохоронні органи - і прокуратура, і міліція, і служба безпеки - толерують і ту сваволю протиправних рубок, що не перший рік лютує у карпатських та придністровських лісах, і ту сваволю видобутку каменю та гравію, що чиниться по відношенню до кожної прикарпатської річки. Ця небачена досі сваволя в кінцевому сенсі є однією з першопричин руйнівних наслідків липневого паводку на Прикарпатті. І збитки спричинені державі, нинішньому та прийдешнім поколінням українців тут годі полічити…
Хотілося б думати, що будь-яка криза – це можливість для позивних перемін. Та нажаль поки що нічого не змінилося у державній політиці та практиці правоохоронних органів - навіть після катастрофічного паводку... І надалі зберігається те замкнене коло, коли безвідповідальна влада потурає злочинам над природою, природа неминуче реагує на агресію проти неї, реагує зокрема, стихійним лихом. А влада, замість того, щоб радикально змінити практику господарювання на більш дружню до природного оточення, продовжує лише імітувати зміни. Натомість ескалація суперництва за повноваження, сфери впливу, фінансові потоки у її коридорах все більше стає схожим на справжню війну з численними її атрибутами: бранцями, анексіями та контрибуціями... “A la guerre, comme a la guerre”…
Але от чи будуть у тій війні переможці ?
Олександр Степаненко
Фото Ярослава Поташника.