В Закарпатті відсвяткували 90 річницю Гуцульської Республіки
11/12/2008 | Людмила Семенюк
Нещодавно мені випала велика честь побувати на святкуванні 90-ї річниці створення Гуцульської Республіки. Усе дійство відбувалося у прекрасному містечку Ясіня Закарпатської області. Спершу, по дорозі зі Львова до місця призначення, мене зачарувала природа і краса нашого українського краю. Я – «дитина асфальту», із замилуванням дивилася на те, що подарував нам, українцям, Господь Бог: чудові гори, полонини, міста і села, річки і потічки – все це справляло неймовірне враження на мене. Але коли я потрапила у Ясіня, ще раз переконалася, що українська нація непереможна і невмируща.
В суботу, 8 листопада 2008 року, в Ясінях було розпочато святкування цієї важливої для української державности події, яке буде тривати до січня 2009 року. Організаторами цього свята виступили Голова Ясінянської селищної ради Дмитро Юрійович Поляк, депутат Закарпатської обласної ради Антон Федорович Зелінський, депутат Рахівської районної ради Едуард Федорович Зелінський та уродженець Ясіня – представник ГПО «Українська Справа», заступник голови ЛОО «Спілка Офіцерів України» Володимир Тимчук.
Через усе селище молоді гуцулята, одягнені у національні строї, пронесли величезний червоно-чорний прапор, який символізував незломний український дух місцевих жителів. Адже Гуцульська республіка почалася саме в Ясінях. Але про історію трохи згодом.
На урочистому віче з привітальним словом виступили Голова селищної ради Дмитро Поляк, депутат Едуард Зелінський та інші односельці. Потім місцеві священнослужителі освятили меморіальну дошку та місце, де буде споруджено пам’ятник Президенту Української Гуцульської Республіки – Степану Клочуряку.
До речі, брати Зелінські запросили на ювілей дуже відому в Україні та за кордоном Хорову капелу України «Боян» під керівництвом Василя Чучмана. Учасники хору не лише дали безкоштовний концерт в приміщенні будинку культури Ясіня, але й в неділю, 9 листопада, провели спільну літургію в місцевій церкві. Приїзд відомої у всьому світі хорової капели до Ясіня справив на місцевих жителів надзвичайне враження. Той факт, що їх земляк – Володимир Тимчук, не лише спричинився до святкування ювілею, але й є учасником хорової капели, не залишило байдужим жодного місцевого жителя.
Але даваймо повернімося до історичних подій минулих часів. Гортаючи сторінки історичного минулого Гуцульського краю, можна пишатися мужністю, героїзмом, відвагою та патріотизмом представників гуцульського краю. Прагнення до волі глибоко увійшло в серця ясінянців та й цілого гуцульського краю.
Депутат Рахівської районної ради, український патріот, племінник членів Ради Гуцульської республіки Івана Тимчука, Юрія Кабалюка, Івана Дуб’юка та внук Юрія Дуб’яка Едуард Федорович Зелінський розповів нам про події того часу:
«Наприкінці 1918 року в Австро-Угорській імперії розпочалася революція, яка призвела до її розпаду. На її руїнах сформувалося кілька держав. На Закарпатті було прийнято рішення про злуку їх краю з Україною, а проугорські елементи хотіли включити Закарпаття до складу Угорщини.
8 листопада 1918 року ясенівці створили Гуцульську Народну Раду, в адміністрації якої були 42 члени, з них 38 українців, 2 австро-угорці і 2 євреї. Вони активно взялися за виконання різних форм діяльності для відродження рідної землі, відновлення народного господарства.
Після перемоги в листопаді 1918 року національно-демократичної революції у Львові населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах в Чернівцях і Хусті проголосили входження цих віковічних українських земель до складу Західно-Української Народної Республіки.
Представники Гуцульської Народної Ради були запрошені на Конгрес русинів, який відбувся 10 грудня 1918 року в Будапешті. На ньому житель Ясіня - студент Будапештського університету, колишній офіцер австро-угорської армії - Степан Клочуряк та його соратники рішуче виступили проти планів проугорських елементів включити Закарпаття до складу Угорщини і заявили, що гуцули «самі розпорядяться своєю долею».
У відповідь угорський уряд надіслав до Ясіня 600 вояків, які встановили окупаційний режим.
Ясінянський підпільний комітет організував повстанські загони і в ніч з 7 на 8 січня 1919 року захопили в полон все угорське військо. Тоді уся влада перейшла до Гуцульської Народної Ради, котра проголосила 10 січня Гуцульську Республіку. Парламент обрав Президентом Степана Клочуряка. Сам парламент складався із секцій (міністерств) та підсекцій: військова, дипломатична, внутрішня, господарська, лісова і харчова. Військову секцію очолював Василь Климпуш. Існував свій суд, приділялася велика увага шкільній справі і культурі.
21 січня 1919 року був скликаний Усекарпатський конгрес, де вирішувалась доля з’єднання Закарпаття з Україною. Цікаво, що внутрішній порядок в новоствореній Гуцульській Республіці забезпечували самі жителі сіл. Грабежів і злодіїв не було. Громадський суд здійснював староста села. За сварки, пияцтво та інші негідні вчинки він “судив” винних на кілька днів рубати дрова вдовицям, престарілим, сиротам. Держава видала наказ, щоб ніхто не смів знищувати марно ліси. Деревину можна було рубати, як чистку лісу, а кругляк дозволялось вирубувати лише на будівництво хати. Закордонна торгівля велась деревиною. Її посилали до Галичини, вимінюючи на продукти. Харчова секція розподіляла продукти насамперед тим, хто терпів нестатки.
Гуцульська Народна Рада дбала і про культурні запити населення: влаштовувалися різні гуляння й вечірки, де гуцулам читали лекції. Було створено народний хор, діти навчалися у школах рідною мовою.
Керівники Гуцульської Республіки прагнули все Закарпаття приєднати до Західно-Української Народної республіки. Революційні події прокотилися по Закарпаттю. Потім трагічно розвивалися події, багато було пролито крові. Багато закарпатців полишили рідний край і шукали долі в далеких заокеанських країнах. Почалися переслідування.
Угорський уряд, намагаючись втримати свою владу на цих територіях, вислав в район Ясіні значні військові сили. Проте в ході боїв в районі Білина, Рахова, Великого Бичкова і Сиготу угорські війська були розбиті військовими загонами Гуцульської республіки і частинами Української Галицької Армії, які прибули на допомогу закарпатським українцям. Однак, наприкінці січня 1919 року на територію Гуцульської республіки напали регулярні румунські війська. Переважаючі сили ворога розбили українські частини біля Сигота і поступово зайняли Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших місцевостях була відновлена угорська окупаційна влада. В районі Ясіні і навколишніх селах українські органи влади існували до червня 1919 року».
Після всього вам повіданого, хочу додати одне – якщо вас зацікавила історія створення Гуцульської Республіки - приїздіть у Ясіня, що недалеко від Буковелю і Драгобрату, і обов’зково завітайте у краєзнавчий музей, що розміщений у готельному комплексі «Скіфське полювання», який своїми силами зробили для нас брати Зелінські – потомки членів Гуцульської Народної Ради, і які окрім музею і святкування річниці створення Гуцульської держави також організували футбольний клуб «Говерла», що приносить їхнім землякам великі перемоги.
Людмила Семенюк,
Прес-секретар ЛОО
ВГО «Наша Україна»
В суботу, 8 листопада 2008 року, в Ясінях було розпочато святкування цієї важливої для української державности події, яке буде тривати до січня 2009 року. Організаторами цього свята виступили Голова Ясінянської селищної ради Дмитро Юрійович Поляк, депутат Закарпатської обласної ради Антон Федорович Зелінський, депутат Рахівської районної ради Едуард Федорович Зелінський та уродженець Ясіня – представник ГПО «Українська Справа», заступник голови ЛОО «Спілка Офіцерів України» Володимир Тимчук.
Через усе селище молоді гуцулята, одягнені у національні строї, пронесли величезний червоно-чорний прапор, який символізував незломний український дух місцевих жителів. Адже Гуцульська республіка почалася саме в Ясінях. Але про історію трохи згодом.
На урочистому віче з привітальним словом виступили Голова селищної ради Дмитро Поляк, депутат Едуард Зелінський та інші односельці. Потім місцеві священнослужителі освятили меморіальну дошку та місце, де буде споруджено пам’ятник Президенту Української Гуцульської Республіки – Степану Клочуряку.
До речі, брати Зелінські запросили на ювілей дуже відому в Україні та за кордоном Хорову капелу України «Боян» під керівництвом Василя Чучмана. Учасники хору не лише дали безкоштовний концерт в приміщенні будинку культури Ясіня, але й в неділю, 9 листопада, провели спільну літургію в місцевій церкві. Приїзд відомої у всьому світі хорової капели до Ясіня справив на місцевих жителів надзвичайне враження. Той факт, що їх земляк – Володимир Тимчук, не лише спричинився до святкування ювілею, але й є учасником хорової капели, не залишило байдужим жодного місцевого жителя.
Але даваймо повернімося до історичних подій минулих часів. Гортаючи сторінки історичного минулого Гуцульського краю, можна пишатися мужністю, героїзмом, відвагою та патріотизмом представників гуцульського краю. Прагнення до волі глибоко увійшло в серця ясінянців та й цілого гуцульського краю.
Депутат Рахівської районної ради, український патріот, племінник членів Ради Гуцульської республіки Івана Тимчука, Юрія Кабалюка, Івана Дуб’юка та внук Юрія Дуб’яка Едуард Федорович Зелінський розповів нам про події того часу:
«Наприкінці 1918 року в Австро-Угорській імперії розпочалася революція, яка призвела до її розпаду. На її руїнах сформувалося кілька держав. На Закарпатті було прийнято рішення про злуку їх краю з Україною, а проугорські елементи хотіли включити Закарпаття до складу Угорщини.
8 листопада 1918 року ясенівці створили Гуцульську Народну Раду, в адміністрації якої були 42 члени, з них 38 українців, 2 австро-угорці і 2 євреї. Вони активно взялися за виконання різних форм діяльності для відродження рідної землі, відновлення народного господарства.
Після перемоги в листопаді 1918 року національно-демократичної революції у Львові населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах в Чернівцях і Хусті проголосили входження цих віковічних українських земель до складу Західно-Української Народної Республіки.
Представники Гуцульської Народної Ради були запрошені на Конгрес русинів, який відбувся 10 грудня 1918 року в Будапешті. На ньому житель Ясіня - студент Будапештського університету, колишній офіцер австро-угорської армії - Степан Клочуряк та його соратники рішуче виступили проти планів проугорських елементів включити Закарпаття до складу Угорщини і заявили, що гуцули «самі розпорядяться своєю долею».
У відповідь угорський уряд надіслав до Ясіня 600 вояків, які встановили окупаційний режим.
Ясінянський підпільний комітет організував повстанські загони і в ніч з 7 на 8 січня 1919 року захопили в полон все угорське військо. Тоді уся влада перейшла до Гуцульської Народної Ради, котра проголосила 10 січня Гуцульську Республіку. Парламент обрав Президентом Степана Клочуряка. Сам парламент складався із секцій (міністерств) та підсекцій: військова, дипломатична, внутрішня, господарська, лісова і харчова. Військову секцію очолював Василь Климпуш. Існував свій суд, приділялася велика увага шкільній справі і культурі.
21 січня 1919 року був скликаний Усекарпатський конгрес, де вирішувалась доля з’єднання Закарпаття з Україною. Цікаво, що внутрішній порядок в новоствореній Гуцульській Республіці забезпечували самі жителі сіл. Грабежів і злодіїв не було. Громадський суд здійснював староста села. За сварки, пияцтво та інші негідні вчинки він “судив” винних на кілька днів рубати дрова вдовицям, престарілим, сиротам. Держава видала наказ, щоб ніхто не смів знищувати марно ліси. Деревину можна було рубати, як чистку лісу, а кругляк дозволялось вирубувати лише на будівництво хати. Закордонна торгівля велась деревиною. Її посилали до Галичини, вимінюючи на продукти. Харчова секція розподіляла продукти насамперед тим, хто терпів нестатки.
Гуцульська Народна Рада дбала і про культурні запити населення: влаштовувалися різні гуляння й вечірки, де гуцулам читали лекції. Було створено народний хор, діти навчалися у школах рідною мовою.
Керівники Гуцульської Республіки прагнули все Закарпаття приєднати до Західно-Української Народної республіки. Революційні події прокотилися по Закарпаттю. Потім трагічно розвивалися події, багато було пролито крові. Багато закарпатців полишили рідний край і шукали долі в далеких заокеанських країнах. Почалися переслідування.
Угорський уряд, намагаючись втримати свою владу на цих територіях, вислав в район Ясіні значні військові сили. Проте в ході боїв в районі Білина, Рахова, Великого Бичкова і Сиготу угорські війська були розбиті військовими загонами Гуцульської республіки і частинами Української Галицької Армії, які прибули на допомогу закарпатським українцям. Однак, наприкінці січня 1919 року на територію Гуцульської республіки напали регулярні румунські війська. Переважаючі сили ворога розбили українські частини біля Сигота і поступово зайняли Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших місцевостях була відновлена угорська окупаційна влада. В районі Ясіні і навколишніх селах українські органи влади існували до червня 1919 року».
Після всього вам повіданого, хочу додати одне – якщо вас зацікавила історія створення Гуцульської Республіки - приїздіть у Ясіня, що недалеко від Буковелю і Драгобрату, і обов’зково завітайте у краєзнавчий музей, що розміщений у готельному комплексі «Скіфське полювання», який своїми силами зробили для нас брати Зелінські – потомки членів Гуцульської Народної Ради, і які окрім музею і святкування річниці створення Гуцульської держави також організували футбольний клуб «Говерла», що приносить їхнім землякам великі перемоги.
Людмила Семенюк,
Прес-секретар ЛОО
ВГО «Наша Україна»
Відповіді
2008.11.29 | Іван Бачинський
Re: В Закарпатті відсвяткували 90 річницю Гуцульської Республіки
Дуже приемно що гуцули вшанували цю датумій прадід Степан Бачинський був теж як Парох Ясіня учасником тих подій нажаль так склалося що мене не запросили
мамуть тому що я в БЮТ.
Депутат Перечинської районної ради (БЮТ)
Іван Бачинський
P.S.
Доктор права Едмунд Бачинський належить до того покоління закарпатської інтелігенції, яке тривалий час вважало, що майбутнє нашого краю, його вільний розвиток можливі тільки під всесильним скіпетром Росії, вбачаючи в ній єдиного захисника слов’янського світу. Звідси й москвофільство Бачинського. Як громадсько-політичний діяч зробив для Закарпаття скільки міг, діючи на пожвавлення змагань за визволення нашого краю з-під поневолення іноземних держав. Звичайно, в національній і соціальній визвольній боротьбі нашим краянам не дуже щастило, але сам факт широкого розгортання просвітницької, культурницької й політичної роботи серед населення заслуговує нашого визнання і шани.
Едмунд Бачинський походить з відомого на Закарпатті священицького роду. Його предки до шостого покоління були греко-католицькими священнослужителями. Двоюрідним братом його прапрапрапрадіда був єпископ Андрій Бачинський (1732-1809) - відомий церковний діяч і просвітитель. Корені ж цього роду як засвідчують генеалогічні документи, знаходимо в Галичині с. Бачина, що на самбірщині. Хоч десь із кінця XVI ст. спогади про рід Бачинських знаходимо на Закарпатті. Також відомо, що родина Бачинських походить з старовинного литовського княжого роду і їх дворянство підтверджено дипломом короля Зиґмунда III.
Едмунд Бачинський народився 13 червня 1880 року в селі Калини Тячівської округи (комітат Мараморош) в сім’ї греко-католицького священика Степана Бачинського (1851-1936). Мати – Єлизавета Фірцак – рідна сестра єпископа Юлія Фірцака (1836-1912) ініціатора Верховинської акції. Можна також відзначити, що Степан Бачинський як парох Ясіня в 1918 році входив до керівництва „Української Народної Ради в Ясіню”. В Ясіню сім’я Бачинських була в дружніх стосунках з сім’ями Клочураків та Климпушів.
Оповідь про видатного європейського політика була б далеко неповною, якби не згадати бодай коротко про родину. Едмунд Бачинський мав чисельну рідню - двох сестер й чотирьох братів, яких доля розкидала по багатьох країнах світу. Сестра Шарлота Сабов 1878 року народження виїхала в США, брат Степан був душпастиром в Сату-Маре (Румунія), Юлій 1885 р.н. був священиком у Чорноголові та Ясіні в 1949 році його був засуджений на десять років позбавлення волі, повернувся додому, в 1957 році, брат Олександр 1895 р.н. загинув в Першу світову війну, сестра Маргарита 1893 р.н. вийшла заміж за чеського офіцера Ярослава Голду й у 1938 році виїхала разом з сім’єю в м. Брно, брат Андрій 1901 р.н. за фахом лісовий інженер, закінчив Празький університет, багато років віддав лісовій галузі Закарпаття.
Перша дружина –Марія Товт померла під час пологів. Дочка Марія. 1910 року народження, жила в Угорщині, де й померла в 1967 році. Друга дружина Оронка Губан – прожила до 1976 року, померла й похована в Хусті.
Едмунд не пішов шляхами чоловіків своєї рідні, а закінчив правничий факультет Будапештського університету. Напередодні Першої світової війни служив урядовцем у Дебрецені та інших містах Угорщини. В 1922 році повернувся до рідного краю, де був мером Ужгорода та членом земського уряду. Із 1927 по 1936 роки входив до товариства імені Духновича, яке впродовж трьох місяців 1936 року очолював. Але в знак протесту проти про угорських дій Фенцика, вийшов із цього товариства. З 1929 по 1938 роки обирався сенатором Чехословацького парламенту від аграрної партії. Очолював кооперативну спілку Підкарпатської Русі, видав брошуру „Кооперація на Підкарпатській Русі”.
На окрему увагу заслуговує його любов до спорту, як засобу фізичного й духовного відродження народу. 15 серпня 1925 року обирається заступником голови спортивного клубу „Русь”. А в 30-х очолює відому футбольну команду СК „Русь”. На утримання її відраховував половину своєї сенаторської платні.
З 11 по 26 жовтня 1938року входив в перший автономний уряд Підкарпатської Русі, обіймав у ньому пост міністра внутрішніх справ. Входив і до складу другого уряду який очолював Августин Волошин. Ось як характеризує Едмунда Бачинського Петро Стерчо у своїй книзі „Карпато-Українська держава”: „ ...поляки та мадяри поклали на Бродія та Фенцика великі надії. До щирого патріота д-ра Е.Бачинського, який упродовж майже 20-ти років співпрацював із Бродієм та Фенциком по лінії москвофільства, ворожі агенти не знайшли дороги. Д-р Едмунд Бачинський хоч і помилявся, а – помилки – людська річ – любив свій народ і йшов із ним...”
19 жовтня 1938 року Е. Бачинський представляв інтереси Підкарпатської Русі на переговорах у Мюнхені про майбутні кордони. З цього приводу (перед Віденським арбітражем) зустрічався з міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон Ріббентропом. Туди ж прибув на переговори прем’єр Словаччини д-р Йозеф Тісо.
Під час зустрічі на переконливих прикладах затисянських греко-католиків (як і словацьких) д-р Бачинський доводив, що ці жителі є насильно з мадяризовані й етнічно належать до Карпатського краю, неодноразово підкреслював, що він жив під мадярським режимом, і це був безоглядний утиск національної індивідуальності, і що національні почуття серед корінної молоді „такі сильні, що і мови не може бути про співжиття з Мадярщиною”. Хоч і усвідомлював, що таке внаслідок брудної політики може нас очікувати „вже завтра”.
З кінця 1938 року працював у Хусті, куди переїхав як міністр автономного уряду. Після окупації Карпатської України Угорщиною відійшов від політичної діяльності і працював адвокатом.
З приходом Червоної Армії був заарештований управлінням контррозвідки „СМЕРШ” 4-го Українського фронту в грудні 1944 – го і без суду був етапований до м. Єнакієве Донецької області, де і помер від тифу в таборі для військовополонених на шахті "Юнком" в 1945 році, що засвідчує п. Микола Бандусяк, який в той час був ув’язнений в таборі із Е.Бачинським. Після встановлення радянської влади на Закарпатті від сім’ї Бачинських конфіскували значне нерухоме майно.
В часи горбачовської перебудови на обґрунтовані заяви, які писав у тодішні КДБ й прокуратуру син його брата Андрія – Едмунд, відповіли, що по трьох органах (суд, прокуратура, КДБ) „не проходив”. Оскільки його не судили, то й слідів ніяких не залишено. Так досі цей мужній син нашого народу і не реабілітований.
Людмила Семенюк пише:
> Нещодавно мені випала велика честь побувати на святкуванні 90-ї річниці створення Гуцульської Республіки. Усе дійство відбувалося у прекрасному містечку Ясіня Закарпатської області. Спершу, по дорозі зі Львова до місця призначення, мене зачарувала природа і краса нашого українського краю. Я – «дитина асфальту», із замилуванням дивилася на те, що подарував нам, українцям, Господь Бог: чудові гори, полонини, міста і села, річки і потічки – все це справляло неймовірне враження на мене. Але коли я потрапила у Ясіня, ще раз переконалася, що українська нація непереможна і невмируща.
>
> В суботу, 8 листопада 2008 року, в Ясінях було розпочато святкування цієї важливої для української державности події, яке буде тривати до січня 2009 року. Організаторами цього свята виступили Голова Ясінянської селищної ради Дмитро Юрійович Поляк, депутат Закарпатської обласної ради Антон Федорович Зелінський, депутат Рахівської районної ради Едуард Федорович Зелінський та уродженець Ясіня – представник ГПО «Українська Справа», заступник голови ЛОО «Спілка Офіцерів України» Володимир Тимчук.
>
> Через усе селище молоді гуцулята, одягнені у національні строї, пронесли величезний червоно-чорний прапор, який символізував незломний український дух місцевих жителів. Адже Гуцульська республіка почалася саме в Ясінях. Але про історію трохи згодом.
>
> На урочистому віче з привітальним словом виступили Голова селищної ради Дмитро Поляк, депутат Едуард Зелінський та інші односельці. Потім місцеві священнослужителі освятили меморіальну дошку та місце, де буде споруджено пам’ятник Президенту Української Гуцульської Республіки – Степану Клочуряку.
>
> До речі, брати Зелінські запросили на ювілей дуже відому в Україні та за кордоном Хорову капелу України «Боян» під керівництвом Василя Чучмана. Учасники хору не лише дали безкоштовний концерт в приміщенні будинку культури Ясіня, але й в неділю, 9 листопада, провели спільну літургію в місцевій церкві. Приїзд відомої у всьому світі хорової капели до Ясіня справив на місцевих жителів надзвичайне враження. Той факт, що їх земляк – Володимир Тимчук, не лише спричинився до святкування ювілею, але й є учасником хорової капели, не залишило байдужим жодного місцевого жителя.
>
> Але даваймо повернімося до історичних подій минулих часів. Гортаючи сторінки історичного минулого Гуцульського краю, можна пишатися мужністю, героїзмом, відвагою та патріотизмом представників гуцульського краю. Прагнення до волі глибоко увійшло в серця ясінянців та й цілого гуцульського краю.
>
> Депутат Рахівської районної ради, український патріот, племінник членів Ради Гуцульської республіки Івана Тимчука, Юрія Кабалюка, Івана Дуб’юка та внук Юрія Дуб’яка Едуард Федорович Зелінський розповів нам про події того часу:
> «Наприкінці 1918 року в Австро-Угорській імперії розпочалася революція, яка призвела до її розпаду. На її руїнах сформувалося кілька держав. На Закарпатті було прийнято рішення про злуку їх краю з Україною, а проугорські елементи хотіли включити Закарпаття до складу Угорщини.
> 8 листопада 1918 року ясенівці створили Гуцульську Народну Раду, в адміністрації якої були 42 члени, з них 38 українців, 2 австро-угорці і 2 євреї. Вони активно взялися за виконання різних форм діяльності для відродження рідної землі, відновлення народного господарства.
> Після перемоги в листопаді 1918 року національно-демократичної революції у Львові населення Буковини і Закарпаття на багатолюдних народних вічах в Чернівцях і Хусті проголосили входження цих віковічних українських земель до складу Західно-Української Народної Республіки.
>
> Представники Гуцульської Народної Ради були запрошені на Конгрес русинів, який відбувся 10 грудня 1918 року в Будапешті. На ньому житель Ясіня - студент Будапештського університету, колишній офіцер австро-угорської армії - Степан Клочуряк та його соратники рішуче виступили проти планів проугорських елементів включити Закарпаття до складу Угорщини і заявили, що гуцули «самі розпорядяться своєю долею».
>
> У відповідь угорський уряд надіслав до Ясіня 600 вояків, які встановили окупаційний режим.
>
> Ясінянський підпільний комітет організував повстанські загони і в ніч з 7 на 8 січня 1919 року захопили в полон все угорське військо. Тоді уся влада перейшла до Гуцульської Народної Ради, котра проголосила 10 січня Гуцульську Республіку. Парламент обрав Президентом Степана Клочуряка. Сам парламент складався із секцій (міністерств) та підсекцій: військова, дипломатична, внутрішня, господарська, лісова і харчова. Військову секцію очолював Василь Климпуш. Існував свій суд, приділялася велика увага шкільній справі і культурі.
>
> 21 січня 1919 року був скликаний Усекарпатський конгрес, де вирішувалась доля з’єднання Закарпаття з Україною. Цікаво, що внутрішній порядок в новоствореній Гуцульській Республіці забезпечували самі жителі сіл. Грабежів і злодіїв не було. Громадський суд здійснював староста села. За сварки, пияцтво та інші негідні вчинки він “судив” винних на кілька днів рубати дрова вдовицям, престарілим, сиротам. Держава видала наказ, щоб ніхто не смів знищувати марно ліси. Деревину можна було рубати, як чистку лісу, а кругляк дозволялось вирубувати лише на будівництво хати. Закордонна торгівля велась деревиною. Її посилали до Галичини, вимінюючи на продукти. Харчова секція розподіляла продукти насамперед тим, хто терпів нестатки.
>
> Гуцульська Народна Рада дбала і про культурні запити населення: влаштовувалися різні гуляння й вечірки, де гуцулам читали лекції. Було створено народний хор, діти навчалися у школах рідною мовою.
> Керівники Гуцульської Республіки прагнули все Закарпаття приєднати до Західно-Української Народної республіки. Революційні події прокотилися по Закарпаттю. Потім трагічно розвивалися події, багато було пролито крові. Багато закарпатців полишили рідний край і шукали долі в далеких заокеанських країнах. Почалися переслідування.
>
> Угорський уряд, намагаючись втримати свою владу на цих територіях, вислав в район Ясіні значні військові сили. Проте в ході боїв в районі Білина, Рахова, Великого Бичкова і Сиготу угорські війська були розбиті військовими загонами Гуцульської республіки і частинами Української Галицької Армії, які прибули на допомогу закарпатським українцям. Однак, наприкінці січня 1919 року на територію Гуцульської республіки напали регулярні румунські війська. Переважаючі сили ворога розбили українські частини біля Сигота і поступово зайняли Великий Бичків, Луг, Хмелів. В інших місцевостях була відновлена угорська окупаційна влада. В районі Ясіні і навколишніх селах українські органи влади існували до червня 1919 року».
>
> Після всього вам повіданого, хочу додати одне – якщо вас зацікавила історія створення Гуцульської Республіки - приїздіть у Ясіня, що недалеко від Буковелю і Драгобрату, і обов’зково завітайте у краєзнавчий музей, що розміщений у готельному комплексі «Скіфське полювання», який своїми силами зробили для нас брати Зелінські – потомки членів Гуцульської Народної Ради, і які окрім музею і святкування річниці створення Гуцульської держави також організували футбольний клуб «Говерла», що приносить їхнім землякам великі перемоги.
>
> Людмила Семенюк,
> Прес-секретар ЛОО
> ВГО «Наша Україна»
2008.11.29 | keymaster
Отож пригода. Гуцульської, а не "русинської". А якже отец Сидор?
2008.12.01 | Мірко
Героям слава!
Думав що знав історію, а про Гуцулську Республіку дізнався від одного словака який у Ванкувері перебував. Занимається будовою доріжок для роверів (велосипедів) по Карпатах через Словакію і Україну.2008.12.01 | hrushka
Re: В Закарпатті відсвяткували 90 річницю Гуцульської Республіки
Стаття Л. Семенючки дуже цікава, мене тільки заскочело що не споминалось о. Августина Волошена. Будучи в св`ященичі родині на Буковині, ми були дуже зацікавлені що о. Волошин, український грекокатолицький св`ященник, був президентом Закарпатської України. Шукаючи по мережі за отцем Волошином, вживаючи кирилівку, я тільки бачив ряд повідомлень про о. Максимиліяна Волошина з Київщини (мабудь православний батюшка).Зчасом найшов подробиці про о. Августина Волошена. Коли повернувся до статті Семенючки, застав цікаві заувагу Івана Бачинського, однак оденокий спомин про президента проголошеної держави є: «Авгстин Волошин очолив уряд».
Тому я уважаю за відповдне додате, що о. Волошин був українським, грекокатолицьким священником Гуцульщини. В мережі далі подано, що після невдачої боротьби, о. Волошин втік до Праги де в 1945 році був арештований сов`єтами та вивезений до Москви де помер у Бутиркові в`язниці.