Одним миром мазані

Другий рік поспіль Україна переживає парламентську кризу. Два роки держава фактично живе без нормальної роботи, як законодавчої, так і виконавчої гілок влади. Цей параліч влади негативно впливає на розвиток економіки, шкодить добробуту українців та заважає сформувати сталу стратегію розвитку нашої країни.

Криза 2007 та 2008 років має спільне коріння – непомірні амбіції окремих політиків. У 2007 році Прем’єр Янукович, засліплений бажанням абсолютної влади, пішов на формування конституційної більшості незаконним шляхом. У 2008 році Прем’єр Тимошенко порушила коаліційну угоду з метою глобального перерозподілу влади й фактично розвалила коаліцію демократичних сил. Саме на цих двох політиках лежить відповідальність за політичний колапс в державі.

Маніакальне прагнення бути у владі не єдина риса, яка поєднує Блок Юлії Тимошенко та Партію регіонів. Насправді ці, здавалось би, непримиренні сили мають багато спільного.

Боротьба з Ющенком

І регіонали, і бютівці віддавна ведуть завзяту боротьбу проти Президента та його державницького курсу. Ці політичні сили змагаються за звання найдошкульнішого критика Президента. Іноді фразеологія біло-голубих та біло-червоних виходить з рамки політичної етики і є звичайнісіньким побутовим хамством. Янукович називав Ющенка «шкодливим котом Леопольдом», а його прихильників «казламі, каториє мєшают нам жить». Юля звинуватила Президента в маразмі, а його команду нарекла «баранами» та «мешканцями палати №6».

Ющенко стоїть на заваді планам Тимошенко та Януковича, що полягають в узурпації влади. Президент не давав ні Януковичу, ні Тимошенко можливості розбазарювати державне майно. Адже обидва ці політики намагались продати потрібним людям ВАТ "Турбоатом", ВАТ "Одеський припортовий завод", ВАТ "Азовмаш" та інші стратегічні підприємства.

І лідер БЮТ, і вождь ПР не підтримують стратегічного курсу Президента – інтеграції України в НАТО, захисту української ідентичності та національної пам’яті, курсу на рішучі ліберальні реформи в економіці.

Відсутність ідеології .

Хто може сказати, яку ідеологію сповідує БЮТ? Ще недавно БЮТ активно співпрацював з Єворпейсьим соціалістичним інтернаціоналом. Програма БЮТ мала явно соціал-демократичний присмак й навіть проголошувала гасла солідаризму. Ідеологію БЮТ один з її лідерів Й.Вінський визначив як ліво-центриську.

Однак, останнім часом БЮТ зробив крен управо й став асоційованим членом Європейської народної партії – об’єднання виразно правих консервативно-ліберальних політичних партій Європи.

Чому так сталось? По-перше, БЮТ активно намагається окупувати електоральне поле Ющенка та «Нашої України». По-друге, в Європі на зміну ліво-центристам до влади прийшли консерватори (Франція, Німеччина, Італія), тому участь БЮТ в правому партійному клубі дає Тимошенко змогу активніше співпрацювати з владою провідних європейських країн.

До складу БЮТ, крім безідеологічної «Батьківщини», входять ліва Українська соціал-демократична партія та право-ліберальна ПРП. Тому єдиною «ідеологією» БЮТ є вірність Юлі Тимошенко. Тимошенко, як Муссоліні, може дозволити собі бути соціалістом і консерватором одночасно. Виступати за сильну Президентську республіку, коли це вигідно, або за парламентаризм. Риторику ліберальних реформ вона доповнює ініціативами націоналізації майна та соціальним популізмом.

Партія регіонів теж не має чіткої ідеологічної платформи. Загальні фрази про «центристську, відповідальну силу, яка представляє інтереси індустріальних регіонів країни», не дають відповіді на запитання: «якою ідеологією керується ПР?»

Тому регіонали й позиціонуюють себе як головних захисників російськомовного населення. Гасла спрямовані проти НАТО і визнання УПА, за узаконення російської мови як другої державної – єдина «ідеологічна» зброя Партії регіонів. Однак, як правило, далі рівня передвиборчих обіцянок вся ця антиукраїнська за своєю суттю «програма» не розвивається.

Таким чином, можна підсумувати, що ані БЮТ, ні ПР не є ідеологічними силами у класичному розумінні цього виразу. А це означає, що українці до кінця не знають, яку концепцію розвитку пропонують провідні політики країни. І Янукович, і Тимошенко ведуть нас за собою, так і не вказавши нам мети шляху і кінцевого результату, на який вони очікують. Сусаніни…

Закриті акціонерні товариства олігархів

Нещодавно рівновіддалений і від БЮТ, і від ПР політик О.Зарубінський влучно зазначив: «Вони відрізняються лише тим, що в Партії регіонів сім мільярдерів, а в БЮТі шість».

Тимошенко часто виставляла себе в амплуа такої собі Жанни д`Арк чи, швидше, отаманші Марусі, яка бореться з олігархами за простий народ. Та в списку БЮТ олігархів хоч греблю гати: К.Жеваго, Т.Васадзе, О.Фельдман, Є.Сігал та з десяток інших фігурантів рейтингу журналу «Фокус» «130 найбагатших людей України».

Колишній соратник Тимошенко Михайло Бродський стверджує, що олігархи взяли на себе функцію фінансування виборчої кампанії БЮТ. Очевидно, що не з ідеологічних міркувань. Тим паче, й ідеології ніякої немає. Буряк став керувати податковою, Хорошковський – митницею, Васадзе отримав збільшення мита на ввіз закордонних автомобілів («бонус» для його «Укравто»), соратнки земельного барона Губського керують державними земельними ресурсами. І це лише верхівка айсберга. Одним словом, майже так, як Юля Володимирівна обіцяла – «бізнес буде відділений від політики».

Партія регіонів у цьому питанні не відрізняється від БЮТ – Р.Ахметов, В.Хмельницький, А.Клюєв, Г.Скудар, В.Горбаль, Б.Колєсніков не просто є народними депутатами від ПР, а визначають курс партії. Незважаючи на те, що вони офіційно не займаються бізнесом, оскільки закон забороняє це народним депутатам, вони за неповний рік прем’єрства Януковича у 2007 спромоглися примножити свої статки удвічі.

Як ми бачимо, і БЮТівські, і біло-голубі олігархи активно використовують владу з метою зміцнення власного бізнесу. Саме тому війна за владу в Україні набирає загрозливих рис і обертів. Адже попереду – приватизація залишків державного майна та дерибан земельних ресурсів.

Обидві політичні сили нагадують акціонерні товариства закритого типу, а не партії. Кожен олігарх має свою частку акцій – квоту у виборчому списку, портфелі у виконавчій владі, доступ до стратегічних ресурсів, державних закупівель, преференції в митній та податковій політиці. Пропорційно до акцій він фінансує свою політичну силу. Ми, виборці, позбавлені можливості знати про ці процеси. Для нас працюють «балакучі голови» – професійні політики від БЮТ чи ПР, які нічого у фінансовому вимірі не варті, але вміють добре дерти горлянку чи пускати сльозу. Цим власне вони й заробляють собі прохідне місце у списку.

Саме тому і БЮТ, і ПР проти відкритих виборчих списків. Адже тіньовим олігархам доведеться боротися у публічному політичному двобої за своє місце в парламенті. Іноді гроші тут не помагають. Тому сучасний варіант виборчої системи «кіт в мішку» задовольняє ці лобістські угрупування.

Скандали, провокації, брехня

Без скандалів Тимошенко годі собі уявити. Вона завжди когось викриває, з кимсь бореться, комусь погрожує, а іноді просто веде себе по-хамськи. Обзиває Президента божевільним, політологів - «холуями», працівників мерії – «бандитами».

БЮТівці дуже полюблять блокувати трибуну парламенту, ламати електрощитові, запихати фольгу і монети в пульти для голосування тощо. Тепер об’єктом їхньої нездорової пристрасті стали суди і ЦВК. Вони отримують справжнє задоволення від цього дійства. Адже іноді не можуть пояснити, навіщо вони блокують роботу парламенту. У історій з «антиінфляційними», а тепер «антикризовими» законами є один спільний сюжет. БЮТівці блокували трибуну Верховної Ради з гаслами негайно розглянути згадані закони, але цих законів навіть не було зареєстровано в парламенті! Останнім часом вони блокували прийняття рішень, внесених їхньою лідеркою Тимошенко. Слід очікувати, що в азарті біло-червоні заблокують Кабмін та офіс власної партії.

Партія регіонів любить надувати повітряні кульки. Саме цим регіонали займались біля трибуни парламенту навесні й мало не призвели до його розпуску. Інвалід Журавко у кріслі спікера – гарний символ, який вказує на неповносправність парламенту 6-го скликання.

І Янукович, і Тимошенко є справжніми володарями свого слова. «Хочу – даю, хочу – забираю». Віктор Федорович підписав Універсал національної єдності, в якому дав серйозні політичні зобов’язання перед Президентом і всіма українцями. Серед них – державність української мови, євроатлантична інтеграція, соборність України. Та як тільки став прем’єром, він про них забув і знову згадав «стариє пєсні, а главном»: «НАТО геть!», «Російська мова - державна» та федералізм.

Тимошенко підписала коаліційну угоду з «Нашою Україною». Наобіцяла чималенько – і НАТО, і УПА, і закон про Кабмін, і Програму приватизації. Та виконувала обіцянки якось вибірково. Лише ті, що в її інтересах: кадрові рішення для соратників, київські перевибори та низка лобістських законів. Захопилась так, що навіть про бюджет якось забула , а потім і про саму угоду.

Другого вересня БЮТ порушив коаліційну угоду, якою передбачено, що всі голосування у Верховній Раді узгоджуються членами коаліції. Більше того, БЮТ, голосуючи з регіонами, не просто не узгоджував свої дії з партнерами по коаліції, а приймав рішення, які є прямо протилежними до коаліційних – антипрезидентський закон про Кабмін, рішення по СБУ, референдуми тощо.

І у випадку з Януковичем - 2007, і у випадку з Тимошенко - 2008 маємо банальну зраду. Чи, як вони кажуть, «кидок». Принципи, повага до домовленостей, відповідальність для цих діячів – пусті слова. Вони задля влади готові «розвести, як лохів», будь-кого, а тим паче власний народ.

«Росія нам поможе!»

Великий Комбінатор О.Бендер переконував своїх боягузливих послідовників, що «Захід нам допоможе». У наших комбінаторів інша мета – переконати Росію, що саме вони можуть якнайкраще просувати її інтереси в Україні.

З Федоровичем все зрозуміло. Він ніколи особливо не страждав українським патріотизмом. Проросійський електорат – його надійний бастіон. А теплі стосунки з Кремлем мають давню історію. Однак, серед російських чиновників побутує думка, що Янукович не є найкращою кандидатурою на посаду майбутнього губернатора Малоросії. Кажуть, «ефект збитого льотчика», поразка у 2004, може завадити планам Москви. Тому Кремль шукає іншу фігуру. І, здається, знайшов.

З Тимошенко справа набагато складніша. По-перше, свого часу в Росії на неї відкрито кримінальну справу. Леді Ю інкримінувався підкуп військових чиновників. Та, як тільки вона розійшлась з Ющенком у 2005, справу закрили і вона вперше за кілька років відвідала Білокам’яну. По-друге, Тимошенко має перед очима приклад Ющенка. Послідовний опір московському впливу обернувся для Президента у інспіровані Кремлем постійні політичні кампанії проти нього. Тимошенко прагне влади в Україні, однак не бажає протистояти інформаційній, політичній та економічній агресії путінізму. Більше того, Росія може стати ефективним союзником у боротьбі з Ющенком за владу.

Саме тут причина крену БЮТ в бік Росії. Сам тому Томенко висловився проти фінансування спорудження пам’ятників жертвам Голодомору, а Портнов – проти визнання УПА. Саме тому Тимошенко мовчала впродовж російської агресії проти Грузії, захищає інтереси Чорноморського Флоту та виступає проти заборони трансляції російських шовіністичних телеканалів в Україні. І саме тому БЮТ голосував за закон про держслужбу, в якому запроваджувалась російська мова як обов’язкова для службовців. Через це БЮТ абстрагувався від ідеї вступу України в НАТО.

Обґрунтування БЮТівці наводять не прямі, як «регіонали», а економічні чи з точки зору політичної доцільності. Економія коштів, «не на часі», «не варто загострювати ситуації», апеляція до європейської політичної практики тощо. Та результат від цього залишається незмінним. Щоб вони не говорили, де-факто БЮТ підігрує Росії і є союзником путіністів у боротьбі проти державницького курсу Президента В.Ющенка.

Бо як пояснити той факт, що спільно з регіонами у вересні БЮТ здійснив спробу зменшити повноваження Президента? Як взагалі пояснити діяльність БЮТ в рамках прокремлівської більшості з «регіонами», яка фактично мало не призвела до антидержавного перевороту в країні?

Чому Янукович і Юля не створили коаліцію?

Якщо вони такі подібні, то чому вони не разом? Логічне питання. Але відповідь очевидна – крісло одне. Ні Віктор Федорович, ні Юлія Володимирівна не захотіли поступатись місцем. Амбіції не дозволили їм створити коаліції. Надто вже ласий шматочок.

Та й українці не лохи. Зрада Тимошенко і загравання з нею Януковича боляче вдарили по рейтингах і БЮТ, і ПР. А у Львові народ просто розігнав мітинг біло-червоних. В Криму колишні прихильники ПР пікетували візит Януковича. Якщо суспільний процес піде цим шляхом, то є надія, що українська політика позбудеться обох популістсько-олігархічних монстрів. Від чого, без сумніву, виграє вся Україна.

Андрій Левус

Відповіді

• 2008.11.17 | Правий

  Re: Одним миром мазані

  Нормально!