Трошки історії. Гетьман Іван Мазепа
11/22/2008 | Роксанна
История 2 ноября 2008 14:43:16 Автор: Сергій Багряний
Іван Мазепа – без вини винуватий
Дуже показово ця тенденція відбилася на постаті українського гетьмана Івана Мазепи. Ну що насправді знає про цю людину більшість нашого населення? Що Мазепа перебував на службі в Петра І, потім перейшов на бік Карла ХІІ, який на той час воював з Росією, таким чином „зрадивши” царя, після чого церква наклала на гетьмана анафему. Ну, можливо, хтось ще згадає про Мазепу як про такого собі „героя-коханця”. І це практично все.
Так переважно думають українці про Мазепу. При цьому більшість абсолютно нічого не знає про внесок гетьмана в культурне та релігійне життя України, у військову справу, в розвиток міжнародних відносин і, будемо відверті, в процеси європейської інтеграції України.
Та не всі і не завжди вважали його „підлим зрадником”. Чого приховувати, такі генії, як Віктор Гюго, Ференц Ліст, Джордж Гордон Байрон, Юліуш Словацький аби кому не стали б присвячувати свої твори, кажучи сучасною мовою – не стали би „піарити” негідника!
На службі в європейських монархів
Помилково вважати, що Іван Мазепа перебував на службі лише в російських вседержителів цариці Софії та імператора Петра І. Бо починав свою політичну і військову кар’єру майбутній гетьман України у короля польського Яна Казимира. Останній високо цінив військовий хист та розум майбутнього гетьмана. Тоді ж про Мазепу вперше довідалися у вищих політичних колах Європи.
Далі у Івана Мазепи була служба в Петра Дорошенка, того самого Дорошенка, що намагався об’єднати розтягнуті сусідами українські землі в єдину державу. На той час, коли Мазепа опинився у цього гетьмана, останній вже перебував у стані війни з Річчю Посполитою, при чому виступав він з власних позицій, а не з позицій союзника Москви. Після краху визвольної місії Петра Дорошенка Мазепа опинився на Лівобережжі, де тоді гетьманував Іван Самойлович.
Після невдалого походу проти татар і турків 1687 року Москва змістила Самойловича, а на посаду гетьмана було обрано Івана Мазепу, який приглянувся російській стороні як перспективний полководець і як розумний, освічений керівник.
Незабаром до влади в Росії (тоді ще ця країна значилася як Московія) прийшов Петро І. Новий російський цар був недосвідченим в політичних справах, молодим і нерозважливим, тоді як Мазепа по європейських мірках був вже сформованим політиком.
Саме з початком царювання Петра до Мазепи приходять його найвизначніші військові успіхи. Тут треба зупинитися детальніше – ми більше знаємо про Мазепу як про політика, часто забуваючи про військові заслуги гетьмана. Натомість саме з Мазепою пов’язані визначні військові перемоги козаків у різних битвах на теренах Європи. Мало хто з європейських полководців міг зрівнятися з Мазепою на той час. І куди вже було до нього майбутньому генераліссімусу Олександру Меншикову (перший в історії Росії полководець з найвищим військовим званням взагалі був людиною не писемною)! В переліку військових звитяг Івана Мазепи, значаться взяття Азова 1696 р., походи на Кази-кермен і Тамань, участь в Північній війні.
За відмінні успіхи на полях боїв Мазепа був удостоєний російського Ордена Святого Андрія Первозванного, польського ордена Білого Орла, а також наділений „гідністю князя Священної Римської Імперії”.
Мазепа-євроінтегратор
Навіть будучи підконтрольною російській владі, Україна як така залишалася частиною європейського простору. Це стосувалося не так територіальної приналежності, як передусім приналежності культурної.
Сам Іван Мазепа був практично за всіма показниками діячем європейським. По-перше він, як людина, що навчалася за одними даними в 2, за іншими – в 4-х країнах Європи, був дуже високоосвіченою особою. Знав декілька мов, непогано вправлявся в поезії і прозі, мав репутацію чудового оратора, знав ази європейської дипломатії.
За Мазепи в Україні вирувало культурне й релігійне життя – коштом гетьмана відбудовувались і зводились нові церкви, розквітла гетьманська столиця Батурин. Не треба забувати також і про те, що саме за Мазепи Києво-Могилянський колегіум став академією, першою на теренах Східної Європи. Історія не дасть збрехати – Іван Мазепа за не такий вже значний термін зміг привести країну, сплюндровану багаторічними війнами, до європейських стандартів.
Правда і міф про українсько-шведській військовий союз
З огляду на проєвропейськість гетьмана, союз Мазепи і Карла ХІІ виглядав цілком природним. Україна і її керманич зробили свій вибір, вибір на користь цивілізованого світу. Україна тоді підтвердила свій європейський шлях. Крім того, союз став продовженням традиції успішних українсько-шведських відносин, започаткованої ще Богданом Хмельницьким.
Втім, згодом угода між Карлом ХІІ та Мазепою обросла такою кількістю міфів, що мало хто розумів її реальну суть. Було прийнято вважати – продався шведам, віддав на поталу лютеранам православну віру, зрадив російського царя. За цими словами немає і долі правди. І аби краще зрозуміти політичні кроки Мазепи, треба обов’язково розглянути пункти домовленостей.
На жаль, оригіналу тексту договору не збереглося, тому про його суть ми можемо дізнатися з „Виводу прав України”, написаного Пилипом Орликом, соратником Івана Мазепи, автором першої конституції української держави. Виявляється, в тім договорі не було жодних слів про приєднання України до Швеції, документ декларував лише особисту протекцію Карла ХІІ над Україною і не вимагав васальної залежності. Україна мала свого правителя-суверена (князя), право вільно вирішувати внутрішні справи, вести міжнародну політику. А наявність шведських військ на території країни диктувалася лише необхідністю захисту українських земель під час війни з Росією. Після закінчення війни шведські гарнізони мали залишити країну.
Вчитайтеся уважніше в ці рядки! Договір задекларував унікальний в історії України випадок добровільної допомоги іншої держави, яка взамін просила лише підтримки в боротьбі зі спільним ворогом!
За словами історика Валерія Шевчука, в основу україно-шведської угоди лягли Гадяцькі пункти, колись підписані гетьманом Іваном Виговським. Але, на відміну від того документу, україно-шведська домовленість декларувала самостійну українську державу (князівство) під номінальним протекторатом шведського короля. Гадяцький же договір, нагадаємо, закріплював права Князівства Руського як суб’єкта союзу України, Польщі та Литви в єдиній державі - Речі Посполитій. І от що показово – того ж Івана Виговського, який домігся куди менших прав для української держави, зрадником ніхто не вважає!
Анафема: оскарженню підлягає!
Підійшовши до найбільш резонансного моменту – накладення на Івана Мазепу анафеми - ми повинні перш за все розглянути два аспекти – моральний і правовий, аби дати чітку відповідь, наскільки справедливо український гетьман потрапив у таку немилість.
Перше, що ми маємо проаналізувати – це факт так званої „зради”. Опоненти Мазепи наголошують, що буцімто гетьман зрадив Росію і Петра І особисто.
Одну хвилинку, але хіба Мазепа був росіянином? Нагадаємо, гетьман перебував на службі у декількох монархів, і Петро І був далеко не першим у їх переліку. Нагадаємо, що свою політичну кар’єру Мазепа розпочинав на службі у Петра Дорошенка – визначного борця за соборність українських земель. І з того часу гетьман остаточно утвердився в своїй позиції – здобуття волі Україні! В 1704 році після походу на Правобережжя Іван Мазепа став гетьманом обох боків Дніпра. А оскільки на Правий берег юрисдикція російського царя не розповсюджувалася, лише Мазепа залишався легітимним правителем обох частин України. Таким чином він міг діяти абсолютно самостійно.
Ще один момент – Іван Мазепа особисто Петру І не присягав. На той момент, як гетьман складав присягу на річці Коломак, правителькою Московії була цариця Софія, яку Петро І, до речі незаконно, змістив з престолу.
Розглядаючи факт так званої „зради” Мазепи з точки зору людських стосунків, ми не маємо права обминути й іншу „сторону” конфлікту – власне Петра І. Можливо Мазепа поступив і не зовсім морально. Але чи були вчинки Петра вчинками моральної людини? Адже російський монарх окрім підступності відрізнявся підлістю, зрадливістю, жорстокістю. Навіть самі росіяни відмічають, що Петро І мав садистичну натуру, з насолодою спостерігав за тим, як піддають тортурам людей, впадав у нервові припадки, полюбляв різні збочення, до яких пристрастився ще у молодому віці. І це не згадуючи про його каральні акції проти козаків, втягування України в Північну війну. От і кажіть тепер, чи можна було мати таку людину не те що за друга - за союзника!
Російська дослідниця Тетяна Яковлєва і взагалі вважає, що "на самом деле удивителен вовсе не факт "измены" гетмана, а наоборот, его верность русскому царю на протяжении столь долгого времени". Тут мається на увазі та обставина, що більшість гетьманів порушували присягу російським монархам дуже швидко, Іван Мазепа ж тримався до останнього. І то, якщо відверто, невідомо скільки ще був би Мазепа на службі в Петра, не втягни останній українських козаків у Північну війну.
А тепер давайте звернемося до правової позиції щодо анафеми. Чи могла церква накласти анафему за такий крок, як перехід на сторону опонента під час військового конфлікту? Ні і ще раз ні! Ані православна, ані будь яка інша церква за такі вчинки ніколи так не карала. Такий крок Руської православної церкви суперечив будь яким нормам церковного життя. РПЦ практично виконала політичне замовлення, вона не керувалася ані здоровим глуздом, ані релігійними догмами. Не в останню чергу це сталося через те, що на той час вона контролювалася Святішим Синодом, головою якого був російський імператор. Виходила така собі теократична монархія по-російськи.
Може виникнути питання, до чого тут взагалі РПЦ, адже в Києві була своя митрополія, що підпорядковувалася Патріарху Константинопольському, який в свою чергу вкрай негативно поставився до факту анафеми. Та справа в тому, що на той час Київську метрополію було незаконно прилучено до РПЦ, що стало можливим в результаті підкупу того ж таки Константинопольського патріарха.
Але тим не менш справедливість щодо Мазепи була поновлена. Хоча і частково. РПЦ у 1918 році таки згодилася скасувати анафему як незаконну. Це було пов’язано з проханням Гетьмана Павла Скоропадського до Святішого патріарха Тихона відмінити її. Оскільки царизму в Росії на той час вже не було, Синод, головою якого був цар, припинив своє існування, рішення щодо Мазепи було в компетенції патріарха.
Щоб краще прояснити ситуацію із зняттям анафеми, ми звернулися до доктора історичних наук, професора НАУКМА Юрія Мицика:
Дійсно, Павло Скоропадський попросив Тихона зняти анафему з Мазепи, на що патріарх дав згоду. Ще раніше від того в Києві було відправлено поминальний молебень по Мазепі. По самогубцям або особам, на яких накладали анафему, панахид ніколи не відправляли. Отже, виходило, що церковні ієрархи не визнавали анафеми щодо Івана Мазепи.
Зараз існує суперечка: чи повинен був Собор РПЦ ухвалювати скасування анафеми... В принципі, оскільки після 1917 року головою церкви став Святіший Патріарх, то його рішення могло цілком вистачити для такої процедури. Очевидно, згода Тихона скасувати анафему була задокументована письмово. Але цей документ Руська православна церква наразі не згодиться продемонструвати або бодай підтвердити його наявність – на заваді стоять політичні мотиви.
Іван Мазепа – без вини винуватий
Дуже показово ця тенденція відбилася на постаті українського гетьмана Івана Мазепи. Ну що насправді знає про цю людину більшість нашого населення? Що Мазепа перебував на службі в Петра І, потім перейшов на бік Карла ХІІ, який на той час воював з Росією, таким чином „зрадивши” царя, після чого церква наклала на гетьмана анафему. Ну, можливо, хтось ще згадає про Мазепу як про такого собі „героя-коханця”. І це практично все.
Так переважно думають українці про Мазепу. При цьому більшість абсолютно нічого не знає про внесок гетьмана в культурне та релігійне життя України, у військову справу, в розвиток міжнародних відносин і, будемо відверті, в процеси європейської інтеграції України.
Та не всі і не завжди вважали його „підлим зрадником”. Чого приховувати, такі генії, як Віктор Гюго, Ференц Ліст, Джордж Гордон Байрон, Юліуш Словацький аби кому не стали б присвячувати свої твори, кажучи сучасною мовою – не стали би „піарити” негідника!
На службі в європейських монархів
Помилково вважати, що Іван Мазепа перебував на службі лише в російських вседержителів цариці Софії та імператора Петра І. Бо починав свою політичну і військову кар’єру майбутній гетьман України у короля польського Яна Казимира. Останній високо цінив військовий хист та розум майбутнього гетьмана. Тоді ж про Мазепу вперше довідалися у вищих політичних колах Європи.
Далі у Івана Мазепи була служба в Петра Дорошенка, того самого Дорошенка, що намагався об’єднати розтягнуті сусідами українські землі в єдину державу. На той час, коли Мазепа опинився у цього гетьмана, останній вже перебував у стані війни з Річчю Посполитою, при чому виступав він з власних позицій, а не з позицій союзника Москви. Після краху визвольної місії Петра Дорошенка Мазепа опинився на Лівобережжі, де тоді гетьманував Іван Самойлович.
Після невдалого походу проти татар і турків 1687 року Москва змістила Самойловича, а на посаду гетьмана було обрано Івана Мазепу, який приглянувся російській стороні як перспективний полководець і як розумний, освічений керівник.
Незабаром до влади в Росії (тоді ще ця країна значилася як Московія) прийшов Петро І. Новий російський цар був недосвідченим в політичних справах, молодим і нерозважливим, тоді як Мазепа по європейських мірках був вже сформованим політиком.
Саме з початком царювання Петра до Мазепи приходять його найвизначніші військові успіхи. Тут треба зупинитися детальніше – ми більше знаємо про Мазепу як про політика, часто забуваючи про військові заслуги гетьмана. Натомість саме з Мазепою пов’язані визначні військові перемоги козаків у різних битвах на теренах Європи. Мало хто з європейських полководців міг зрівнятися з Мазепою на той час. І куди вже було до нього майбутньому генераліссімусу Олександру Меншикову (перший в історії Росії полководець з найвищим військовим званням взагалі був людиною не писемною)! В переліку військових звитяг Івана Мазепи, значаться взяття Азова 1696 р., походи на Кази-кермен і Тамань, участь в Північній війні.
За відмінні успіхи на полях боїв Мазепа був удостоєний російського Ордена Святого Андрія Первозванного, польського ордена Білого Орла, а також наділений „гідністю князя Священної Римської Імперії”.
Мазепа-євроінтегратор
Навіть будучи підконтрольною російській владі, Україна як така залишалася частиною європейського простору. Це стосувалося не так територіальної приналежності, як передусім приналежності культурної.
Сам Іван Мазепа був практично за всіма показниками діячем європейським. По-перше він, як людина, що навчалася за одними даними в 2, за іншими – в 4-х країнах Європи, був дуже високоосвіченою особою. Знав декілька мов, непогано вправлявся в поезії і прозі, мав репутацію чудового оратора, знав ази європейської дипломатії.
За Мазепи в Україні вирувало культурне й релігійне життя – коштом гетьмана відбудовувались і зводились нові церкви, розквітла гетьманська столиця Батурин. Не треба забувати також і про те, що саме за Мазепи Києво-Могилянський колегіум став академією, першою на теренах Східної Європи. Історія не дасть збрехати – Іван Мазепа за не такий вже значний термін зміг привести країну, сплюндровану багаторічними війнами, до європейських стандартів.
Правда і міф про українсько-шведській військовий союз
З огляду на проєвропейськість гетьмана, союз Мазепи і Карла ХІІ виглядав цілком природним. Україна і її керманич зробили свій вибір, вибір на користь цивілізованого світу. Україна тоді підтвердила свій європейський шлях. Крім того, союз став продовженням традиції успішних українсько-шведських відносин, започаткованої ще Богданом Хмельницьким.
Втім, згодом угода між Карлом ХІІ та Мазепою обросла такою кількістю міфів, що мало хто розумів її реальну суть. Було прийнято вважати – продався шведам, віддав на поталу лютеранам православну віру, зрадив російського царя. За цими словами немає і долі правди. І аби краще зрозуміти політичні кроки Мазепи, треба обов’язково розглянути пункти домовленостей.
На жаль, оригіналу тексту договору не збереглося, тому про його суть ми можемо дізнатися з „Виводу прав України”, написаного Пилипом Орликом, соратником Івана Мазепи, автором першої конституції української держави. Виявляється, в тім договорі не було жодних слів про приєднання України до Швеції, документ декларував лише особисту протекцію Карла ХІІ над Україною і не вимагав васальної залежності. Україна мала свого правителя-суверена (князя), право вільно вирішувати внутрішні справи, вести міжнародну політику. А наявність шведських військ на території країни диктувалася лише необхідністю захисту українських земель під час війни з Росією. Після закінчення війни шведські гарнізони мали залишити країну.
Вчитайтеся уважніше в ці рядки! Договір задекларував унікальний в історії України випадок добровільної допомоги іншої держави, яка взамін просила лише підтримки в боротьбі зі спільним ворогом!
За словами історика Валерія Шевчука, в основу україно-шведської угоди лягли Гадяцькі пункти, колись підписані гетьманом Іваном Виговським. Але, на відміну від того документу, україно-шведська домовленість декларувала самостійну українську державу (князівство) під номінальним протекторатом шведського короля. Гадяцький же договір, нагадаємо, закріплював права Князівства Руського як суб’єкта союзу України, Польщі та Литви в єдиній державі - Речі Посполитій. І от що показово – того ж Івана Виговського, який домігся куди менших прав для української держави, зрадником ніхто не вважає!
Анафема: оскарженню підлягає!
Підійшовши до найбільш резонансного моменту – накладення на Івана Мазепу анафеми - ми повинні перш за все розглянути два аспекти – моральний і правовий, аби дати чітку відповідь, наскільки справедливо український гетьман потрапив у таку немилість.
Перше, що ми маємо проаналізувати – це факт так званої „зради”. Опоненти Мазепи наголошують, що буцімто гетьман зрадив Росію і Петра І особисто.
Одну хвилинку, але хіба Мазепа був росіянином? Нагадаємо, гетьман перебував на службі у декількох монархів, і Петро І був далеко не першим у їх переліку. Нагадаємо, що свою політичну кар’єру Мазепа розпочинав на службі у Петра Дорошенка – визначного борця за соборність українських земель. І з того часу гетьман остаточно утвердився в своїй позиції – здобуття волі Україні! В 1704 році після походу на Правобережжя Іван Мазепа став гетьманом обох боків Дніпра. А оскільки на Правий берег юрисдикція російського царя не розповсюджувалася, лише Мазепа залишався легітимним правителем обох частин України. Таким чином він міг діяти абсолютно самостійно.
Ще один момент – Іван Мазепа особисто Петру І не присягав. На той момент, як гетьман складав присягу на річці Коломак, правителькою Московії була цариця Софія, яку Петро І, до речі незаконно, змістив з престолу.
Розглядаючи факт так званої „зради” Мазепи з точки зору людських стосунків, ми не маємо права обминути й іншу „сторону” конфлікту – власне Петра І. Можливо Мазепа поступив і не зовсім морально. Але чи були вчинки Петра вчинками моральної людини? Адже російський монарх окрім підступності відрізнявся підлістю, зрадливістю, жорстокістю. Навіть самі росіяни відмічають, що Петро І мав садистичну натуру, з насолодою спостерігав за тим, як піддають тортурам людей, впадав у нервові припадки, полюбляв різні збочення, до яких пристрастився ще у молодому віці. І це не згадуючи про його каральні акції проти козаків, втягування України в Північну війну. От і кажіть тепер, чи можна було мати таку людину не те що за друга - за союзника!
Російська дослідниця Тетяна Яковлєва і взагалі вважає, що "на самом деле удивителен вовсе не факт "измены" гетмана, а наоборот, его верность русскому царю на протяжении столь долгого времени". Тут мається на увазі та обставина, що більшість гетьманів порушували присягу російським монархам дуже швидко, Іван Мазепа ж тримався до останнього. І то, якщо відверто, невідомо скільки ще був би Мазепа на службі в Петра, не втягни останній українських козаків у Північну війну.
А тепер давайте звернемося до правової позиції щодо анафеми. Чи могла церква накласти анафему за такий крок, як перехід на сторону опонента під час військового конфлікту? Ні і ще раз ні! Ані православна, ані будь яка інша церква за такі вчинки ніколи так не карала. Такий крок Руської православної церкви суперечив будь яким нормам церковного життя. РПЦ практично виконала політичне замовлення, вона не керувалася ані здоровим глуздом, ані релігійними догмами. Не в останню чергу це сталося через те, що на той час вона контролювалася Святішим Синодом, головою якого був російський імператор. Виходила така собі теократична монархія по-російськи.
Може виникнути питання, до чого тут взагалі РПЦ, адже в Києві була своя митрополія, що підпорядковувалася Патріарху Константинопольському, який в свою чергу вкрай негативно поставився до факту анафеми. Та справа в тому, що на той час Київську метрополію було незаконно прилучено до РПЦ, що стало можливим в результаті підкупу того ж таки Константинопольського патріарха.
Але тим не менш справедливість щодо Мазепи була поновлена. Хоча і частково. РПЦ у 1918 році таки згодилася скасувати анафему як незаконну. Це було пов’язано з проханням Гетьмана Павла Скоропадського до Святішого патріарха Тихона відмінити її. Оскільки царизму в Росії на той час вже не було, Синод, головою якого був цар, припинив своє існування, рішення щодо Мазепи було в компетенції патріарха.
Щоб краще прояснити ситуацію із зняттям анафеми, ми звернулися до доктора історичних наук, професора НАУКМА Юрія Мицика:
Дійсно, Павло Скоропадський попросив Тихона зняти анафему з Мазепи, на що патріарх дав згоду. Ще раніше від того в Києві було відправлено поминальний молебень по Мазепі. По самогубцям або особам, на яких накладали анафему, панахид ніколи не відправляли. Отже, виходило, що церковні ієрархи не визнавали анафеми щодо Івана Мазепи.
Зараз існує суперечка: чи повинен був Собор РПЦ ухвалювати скасування анафеми... В принципі, оскільки після 1917 року головою церкви став Святіший Патріарх, то його рішення могло цілком вистачити для такої процедури. Очевидно, згода Тихона скасувати анафему була задокументована письмово. Але цей документ Руська православна церква наразі не згодиться продемонструвати або бодай підтвердити його наявність – на заваді стоять політичні мотиви.