11/23/2008 | Руслана Радчук

Прочитала статтю в “Дзеркалі тижня” “Фізкультурна недостатність” разом з коментарями. Ситуація зі здоров’ям дітей катастрофічна. Через коментар волання “де взяти на все це кошти?”.

Зараз розкажу, як з цим справа в Німеччині. Спочатку про минуле. Судячи зі статті, за останні 20 років викладання в школі фізкультури фактично не змінилось. У нас так само вчитель виганяв на майданчик, давав м’яча і йшов курити. Потім раз в чверть ми здавали нормативи, від яких я вже на другий день ледь повзала. Щоб не псувати гарного атестата і не марнувати дарма часу, зробила справочку про звільнення від фізкультури і на цьому на деякий час зі спортом розпрощалась. Коротка сутичка з спортом трапилась в університетські часи, але можливість вибору і коротке опитування бувалих вивели на секцію плавання з тренером, який не особливо переймався нормативами і ставив залік автоматом. Все. Так “щасливо” минуло дві третини від теперішнього життя, аж поки я не переїхала в Німеччину.

Тепер про Німеччину

Звісно, я не дуже хотіла подібної долі своїм дітям, до того ж була серйозно налаштована на організацію їх дозвілля, тому коли сину виповнилось 5 років, почала шукати йому якусь секцію. Виявилось, що навіть в селі є деякі можливості, наприклад секція карате.

Тепер увага, секція коштує 30 євро в рік, це чотири тренування на тиждень. Всі тренери в секції - волонтери. Головна тренерка вчителька початкових класів чотири рази на тиждень проводить заняття з дітьми, а ще двічі на тиждень їздить в інший клуб на тренування сама. Всю бюрократичну роботу в клубі ведуть волонтери-батьки. Крім тренувань, батьки займаються організацією змагань, дитячих свят і воркшопів. Туди входить все, від приготування буфету до організації програми. Причому всі майбутні плани розписані на рік вперед, а проведені заходи докладно протоколюються на веб-сторінці клубу, яка також зроблена і ведеться волонтерами. Гроші від внесків йдуть, наприклад, на те, щоб оплатити найбільш активним дітям тренерську ліцензію. Врешті решт, я й сама загорілась цим клубом, залишилась в ньому і з часом з зовсім неспортивної жінки стала завзятою спортсменкою. І тепер, коли у мене є час, я також треную дітей, займаюсь організацією змагань і спортивних свят.

З часом карате сину набридло і він пішов на підводне плавання в райцентрі. Секція коштує 45 євро на рік. Туди входить і користування басейном і прокат пірнального знарядження. Тренери - волонтери, одна з них класна керівниця сина, яка власне і запропонувала йому походити. Вона веде тренування двічі на тиждень. Крім тренувань, знову ж таки, і організація виїздів на відкриті водойми, свята для дітей, екзамени і воркшопи, все проводиться силами волонтерів у вільний від роботи час. Паралельно з пірнанням, сину закортіло займатись волейболом. Це взагалі нічого не коштує, бо це гурток в школі, тренер - волонтер вчитель.

З часом сину набридло і те, і інше, і він вирішив зайнятись баскетболом. Це вже серйозний клуб, коштує на рік здається трохи більше і тренер там більш професійний. Клуб має багато груп, тренування проводяться в різних спортзалах шкіл в райцентрі. В райцентрі ввечері фактично нема жодного пустого спортивного залу, все розписано по годинах.

Тобто, як бачимо, треба дві умови - зал і бажання. Я не думаю чогось, що це такі вже великі кошти.

Ще пару слів про волонтерство. На повний огляд волонтерського руху в Німеччині я не претендую. Тільки трохи статистики. В Німеччині, увага, кожен третій дорослий займається регулярною волонерською діяльністю. Станом на 2005 рік в Німеччині зареєстровано 594 277 клубів, це не рахуючи незареєстрованих клубів та гуртків по інтересам.

Тепер озирнусь навколо себе і приведу приклади з життя.

Село

Отже, середньостатистичне східнонімецьке село 3000 жителів, 14 клубів за інтересами, які зареєстровані як громадські організації. Хор, спортивний клуб, клуб рибалок, клуб підтримки жінок, клуб підтримки культури, садівничий кооператив, клуб селекціонерів-любителів голубів і кур і так далі. Всі вони утримуються виключно силами волонтерів. Наприклад, «Клуб підтримки культури» щотижнево організовує концерти, читання, виставки або фотопрезентації. Приміщення надає або сільрада, або церква, або інститут, або школа.

У селі спортивний зал. Один інститутський співробітник веде секцію фехтування, інша - вправи для спини пенсіонерам, докторантка веде аеробіку, два рази на тиждень співробітники ходять поганяти у футбол, а ще два рази на тиждень в бадмінтон. Крім того, батьки немовлят проводять там зустрічі клубу немовлят-повзунів, а батьки дошкільнят спортивні заняття з іграми. Все безкоштовно. Сільрада утримує спортзал на бюджетні кошти.

Всі пожежники в селі, та й в Німеччині загалом, волонтери. Сільська громада утримує тільки приміщення і обладнання.

Райцентр

Найбільш потужні за волонтерською діяльністю церковні громади. В райцентрі є як католицькі, так і євангелістські, які часто об’єднують зусилля в організації різноманітних заходів. Окремо працює діаконія, як правило на пожертування або на волонтерських засадах. Також громади утримують власні садочки і школи. Проводять купу роботи з дітьми і школярами. На канікулах організовують табори для дітей, організовують музичні гуртки, включаючи рок-групи.

Школа

Батьки активно залучаються до волонтерської діяльності в школах через батьківські комітети, які організовують шкільні базари, екскурсії класів або будь-які інші заходи. В початковій школі, яку відвідує моя донька, майже всі гуртки (8 гуртків на 60 дітей) проводяться силами бабусь або батьків. Бібліотеку в школі організувала і утримує мама-волонтерка. Сюди входить і збір книжок, каталогізація і видача книжок дітям. Раз в тиждень вона проводить гурток читання.

Робота

Більша половина співробітників, з якими я працюю, задіяні в волонтерській діяльності. Одна лаборантка в клубі гірських рятувальників, які щоденно несуть вахту на рятувальному пункті згідно графіку. Безкоштовно. Студенти і докторанти організували свій клуб, який пропонує спортивні і культурні заходи майже щодня, включаючи організацію кінозалу і різноманітних свят. Силами студентського клубу проводяться щотижневі наукові семінари і щорічні наукові конференції. Це все виключно власна ініціатива активних людей.

Серед випускників шків стало особливо модно робити соціальний рік, коли дитина не поступає вчитись, а влаштовується на рік на волонтерську соціально важливу роботу. Для того, щоб влаштуватись на таку роботу за кордон, треба починати розсилати заявки за рік. Буквально щойно в одного співробітника син закінчив рік в Норвегії, де працював в будинку для престарілих, а в іншої співробітниці донька працює в лісовому господарстві в Естонії і їй там так подобається, що вона планує повернутись туди після навчання на роботу. Соціальний рік дає певні переваги при пошуку місць навчання.

Це далеко не повний перелік прикладів, з якими я стикаюсь буквально щодня. Здається німці пишаються своїм явищем соціального заангажування, це цікаво, це недорого і це престижно.