11/25/2008 | presskun

Львівщина вшанувала пам’ять жертв Голодомору 1932-33 рр. по своєму. Зрештою, і тоді, 75 літ тому, на Західній Україні голоду не було. Але були розмаїті акції на підтримку голодної України. Збиралися кошти, приймалися відозви і звернення, робилися активні спроби привернути увагу громадськості місцевої та світової до великого горя братів-українців зі Сходу. Активну участь приймала греко-католицька церква на чолі зі своїм душпастирем, митрополитом Андреєм Шептицьким, громадські організації. Та усі їх доброчинні діяння розбивалися в глуху стіну замовчування і брехні, яку воздвигла сталінська камарилья на лінії Збручанського кордону.
У дні скорботного ювілею повсюдно відбувалися велелюдні заходи. Конгрес Українських Націоналістів Львівщини активно долучився до їх проведення, розпочавши із вшанування Миколи Лемика біля будинку на вул. Котляревського у Львові, де колись було розташоване московське консульство. Саме тут за завданням ОУН молодий 18-річний юнак здійснив атентат московського посланника на захист мільйонів голодних у Східній Україні й демонстративно здався польській владі. М.Лемика тоді врятувала молодість за віком. Тож він був засуджений до довічного ув’язнення. Але утік, і свій звитяжний життєвий шлях продовжив у похідних групах ОУН. Смерть його наздогнала аж у Миргороді від рук гестапо.
Вшанування пам’яті героя відбулося за участю представників обласного Проводу КУН, молодих націоналістів та майбутніх українських офіцерів – курсантів ліцею ім. Героїв Крут, які урочисто поклали квіти до пам’ятної таблиці Миколі Лемику. Із словом про героя виступив Почесний громадянин міста Львова, поет-дисидент Ігор Калинець. Далі учасники акції долучилися до загальноміських акцій біля пам’ятника жертвам комуністичних злочинів. Саме тут на майдані відбулося головне скорботне віче за участю керівництва області, міста, громадськості, духовенства, війська і керівництва силових структур. На мітингу серед інших виступив Ярослав Лемик зі спогадами про свого героя-родича. Віче-реквієм завершилось в унісон зі всієї Україною запалюванням тисяч свічок і лампад. Молоді конгресівці запалили смолоскипи і супроводили скорботну ходу до пам’ятника Тарасові Шевченку, де вже палали тисячі вогників.
На місто непомітно опустилися морозні сутінки. Вікна львівських кам’яниць засвітилися множиною скорботних свіч. Але, мабуть, найбільше вогників світилося у вікнах зовні малопривітного будинку львівського СБУ.
Жодного чорного вікна у Службі Безпеки не залишилось. Хочеться вірити назавжди.
І.Данилиха