Троха поезії від Павла Тичини. (не для слабонєрвних)
11/28/2008 | Хвізик
Павло Тичина:
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають
Відповіді
2008.12.01 | Адвокат ...
Тепер я пойняв потаємний смисл шкільної приказки:
"Краще з`їсти кирпичину, ніж вивчать вірші Тичини!"Ґебня запобігала тому, аби усілякі "в`юноши вострі" совали носа у "звитяги ВКП(б)".
2008.12.01 | Хвізик
Re: Тепер я пойняв потаємний смисл шкільної приказки:
Адвокат ... пише:> "Краще з`їсти кирпичину, ніж вивчать вірші Тичини!"
аж до цього вірша, я до тичини ставився дуже погано. Особливо ненавиджу його вірш про "Дим-димок од машин, мов дівочі літа...", бо той лубочний віршик датовано 1933.
але даний вірш, хоч і ніякий з літературної точки зору, показує тичину з кращого боку
2008.12.01 | OlenaSt
Re: Тепер я пойняв потаємний смисл шкільної приказки:
Хвізик пише:> але даний вірш, хоч і ніякий з літературної точки зору, показує тичину з кращого боку
А Ви впевнені, що це таки Тичина?
Бо справді не дуже схоже, насамперед за стилем.
2008.12.02 | Хвізик
Re: Тепер я пойняв потаємний смисл шкільної приказки:
OlenaSt пише:> Хвізик пише:
> > але даний вірш, хоч і ніякий з літературної точки зору, показує тичину з кращого боку
>
> А Ви впевнені, що це таки Тичина?
> Бо справді не дуже схоже, насамперед за стилем.
я ні в чому нині не впевнений
2008.12.02 | OlenaSt
Може, джерело підтвердить автентичність твору?
2008.12.02 | Хвізик
Re: Може, джерело підтвердить автентичність твору?
перший рядок в гуглі висипає купу інтернет ресурсів, де розміщено цей вірш, авторство тичини під сумнів ніхто не ставить2008.12.02 | OlenaSt
Тоді я, мабуть, перша
Гугл мені дав 13 посилань. Пишуть, що опубліковане в останньому томі 12-томника. Мабуть, таки Тичина.Хоча навіть за цей вірш не зможу пробачити решти.
2008.12.02 | Хвізик
Ні - Re: Тоді я, мабуть, перша
ви не перша. я маю принаймні ще одного друга, котрий сумнівається в тичининому авторстві2008.12.02 | OlenaSt
Re: Ні - Re: Тоді я, мабуть, перша
Спробую знайти того 12-томника.Але Гугл не дав мені жодного посилання до 2006 р.
2008.12.02 | Адвокат ...
Ай`м вері соррі, але зробіть отакоє:
Спочатку промовте, хоч тихо, хоч гучно,-- "Троянди й виноград, красиве та корисне" ( автентичний Тичина! ), а потім,-- знов, про себе, прочитайте тего Вірша...2008.12.02 | OlenaSt
Еее... я ще веріше соррі, але то хіба не Рильський?
2008.12.02 | Адвокат ...
Саме за стилем,-- то Тичина. ІМНО, звичайно.