Правильна стаття на УП: Нестерпна повинність ритуалу (/)
11/29/2008 | Pavlo
Неоплакане горе неминуче конвертується в зневіру, безнадію, страх, немотивовану агресію – перелік можна продовжувати, суть не в тому.
<...>
Зникає пам’ять про подію, але страх залишається і стає "безпричинним", породжує екзистенційну тривогу і незрозумілу недовіру до всіх і всього.
<...>
Для розуміння глибини трагедії Голодомору треба нагадати, що він був задуманий і організований легітимною на той час владою – не агресором як під час війни, якому можна опиратися чи здатися, від якого можна втекти, зрештою. Чи варто дивуватися, що базове почуття до будь-якої влади (наголошую – до будь-якої) у нас – це глибока недовіра, почуття, яке, зрештою, кожна влада успішно намагається підтвердити.
В 33-му мільйони виявилися безсилими протистояти повільній і неминучій смерті, смерті тотальній і всюдисущій. А протягом двох поколінь по тому згадка про це була кримінальним злочином.
Мало того, вже двадцять років про трагедію відкрито говорять, але суспільство парадоксальним чином опирається цій правді. Найсильніше в районах, де втрати були найбільшими.
Для збереження внутрішньої безпеки психіка повинна видаляти спогади про катастрофу – щоб знову не переживати свої нестерпні безсилля, лють, страх, жах. І вину перед вбитими, за те, що живеш.
Що ж дасть ритуал оплакування? Усвідомлений сум витіснить неусвідомлену недовіру.
Ми зрозуміємо, чому переживаємо себе як найнещасніший народ у світі - при тому, що для мільярдів мешканців Африки чи Азії наш середній стандарт виглядає недосяжною розкішшю.
Ми зрозуміємо, чому у непристосованих підвалах панельних будинків зберігаємо тонни картоплі на зиму, яку навесну пророслу викидаємо, чому запасаємося крупами і боїмося викинути костюм, якого не вдягали десятки років
http://www.pravda.com.ua/news/2008/11/28/85260.htm
====================================================================
Згадав, як мене в дитинстві вчили не лишати крохи хліба, хоча від тоді практично безкоштовний. Те саме з комплексом абсолютної недовіри до влади і постійного пригніченого стану.
<...>
Зникає пам’ять про подію, але страх залишається і стає "безпричинним", породжує екзистенційну тривогу і незрозумілу недовіру до всіх і всього.
<...>
Для розуміння глибини трагедії Голодомору треба нагадати, що він був задуманий і організований легітимною на той час владою – не агресором як під час війни, якому можна опиратися чи здатися, від якого можна втекти, зрештою. Чи варто дивуватися, що базове почуття до будь-якої влади (наголошую – до будь-якої) у нас – це глибока недовіра, почуття, яке, зрештою, кожна влада успішно намагається підтвердити.
В 33-му мільйони виявилися безсилими протистояти повільній і неминучій смерті, смерті тотальній і всюдисущій. А протягом двох поколінь по тому згадка про це була кримінальним злочином.
Мало того, вже двадцять років про трагедію відкрито говорять, але суспільство парадоксальним чином опирається цій правді. Найсильніше в районах, де втрати були найбільшими.
Для збереження внутрішньої безпеки психіка повинна видаляти спогади про катастрофу – щоб знову не переживати свої нестерпні безсилля, лють, страх, жах. І вину перед вбитими, за те, що живеш.
Що ж дасть ритуал оплакування? Усвідомлений сум витіснить неусвідомлену недовіру.
Ми зрозуміємо, чому переживаємо себе як найнещасніший народ у світі - при тому, що для мільярдів мешканців Африки чи Азії наш середній стандарт виглядає недосяжною розкішшю.
Ми зрозуміємо, чому у непристосованих підвалах панельних будинків зберігаємо тонни картоплі на зиму, яку навесну пророслу викидаємо, чому запасаємося крупами і боїмося викинути костюм, якого не вдягали десятки років
http://www.pravda.com.ua/news/2008/11/28/85260.htm
====================================================================
Згадав, як мене в дитинстві вчили не лишати крохи хліба, хоча від тоді практично безкоштовний. Те саме з комплексом абсолютної недовіри до влади і постійного пригніченого стану.
Відповіді
2008.11.29 | Koala
Re: Правильна стаття на УП: Нестерпна повинність ритуалу (/)
Pavlo пише:> Згадав, як мене в дитинстві вчили не лишати крохи хліба, хоча від тоді практично безкоштовний. Те саме з комплексом абсолютної недовіри до влади і постійного пригніченого стану.
Я нещодавно був шокований, побачивши радянську інструкцію по очищенню шпалер, де рекомендувалося чистити їх... скатаними шматками хлібу. Я тоді навіть не зміг нормально зрозуміти, що саме мене шокувало, просто відчув щось глибоко неправильне, і більше над цим не думав... а зараз зрозумів, що саме мене так гнітило. Дякую.