11/29/2008 | Shumko

Дуже цікаві факти є у статті про керівництво СБУ...

http://www.zaxid.net/articleru/11173/


Позитивний досвід східноєвропейських країн колишньої Варшавської угоди, що успішно влилися до "європейської сім'ї", наочно свідчить про те, що позитивні зміни в країнах, які одужають після комунизму можливі лише завдяки якісному оновленню еліт.
Мабуть, найближчим для України прикладом є Польща, що як здобула незалежність, однією з першочергових завдань обрала очищення від коммуністичних партійних кадрів. Але чи не менш важливим став напрямок з наведення порядку в силових структурах. 1989 року співробітники спецслужб Польської республіки, що бажали й надалі в них працювати, мали пройти так звану верифікацію, під час якої дізнавались, чи не брав цей працівник участі у протиправних діях протягом всієї своєї служби. Ті, що відмовились пройти верифікацію, автоматично втрачали роботу. Акцентування на очищенні в сфері спецслужб мало місце і в Чехії: закон про люстрацію відносився насамперед до таємних службовців, сексотів, позаштатним співробітникам цього відомства і меншою мірою до штатних працівників, зокрема в сфері розвідки.
Результат проведеної роботи очевидний, сьогодення ці східноєвропейські країни можуть сміливо хвалитися розвинутими демократичними інститутами і відчутним зменшенням рівню корупції.
Шкода, що всього цього не можна сказати про пострадянські держави (за вилученням країн Балтії). На превеликий жаль, серед офіцерів Комітету Державної Безпеки, які починали службу ще за часів СРСР, досі є популярною теза про те, що минулих працівників КДБ не буває... І небезпека для теперішніх країн минулого СРСР полягає не лише в старих кадрах, що намертво приклеїлись до до найважливіших постів у державі, але й у молодому, пізньорадянському поколінні "кадебістів", що стали поступово проникати у сфери держуправління і бізнесу вже по здобутті країнами незалежності.

За всю свою новітню історію Україна мінімум двічі мала змогу провести стерилізацію радянського управлінського спадку. Авжеж, ідеальним часом можна вважати 1991 рік, момент заборони Компартії за участь у «ГКЧП». Вдруге шанс на очищення влади та спецслужб ми отримали після оранжевої революції, коли на хвилі суспільного ємоційного підйому цілком можна було провести операцію з видалення цієї пухлини. І якщо управлінську люстрацію, через відсутність контреліти, дійсно можна вважати питянням дискусійним (клас нових ефективних менеджерів, не пов'язаних з минулою владою, тоді, втім як і тепер, був відсутній), але чому не було зроблено хоча б спроби необхідних реформ конкретно спецслужб - залишається таємницею.

Нинішня ж Служба Безпеки України усяк прагне показувати свою демократичність, заперечує будь-яку спадкоємність з КДБ і претендує чи не на роль совісті нації. Все це виглядає щонайменш лицемірно. Що й казати про всю структуру, якщо навіть особа нинішнього керівника СБУ, який намагається войти в образ першого "не чекістського" голови відомства, викликає багато питань. "Не маючий жодного відношення до КДБ"Валентин Олександрович цілком випадково, мабуть, доводиться тестем легендарному Степану Муха, не просто можновладному "гебісту", а й в свій час керівника українського КДБ. Ярким свідоцтвом подвигів родича нинішнього в.о. голови СБУ є хоча б такий відомий епізод, коли керівник українського КДБ Степан МУХА “побоявся” доповідати керівництву України інформацію, яку готували співробітники спецслужби саме про можливі загрози на ЧАЕС ще до аварії, і так ця інформація п’ять місяців і пролежала “у сейфі”»

Такою "солідною" ріднею Валентина Наливайченка цілком можна пояснити численні прогалини і загадки, якими рясніє його біографія. Як пише Інтернет-видання "Обком": "...в автобіографії Валентина Олександровича відсутні будь-які згадування про діяльність на початку 90-х років. Якщо говорити про доступну в Інтернеті біографію, то і в ній можна знайти багато цікавого: володар "червоного" диплому філологічного факультету київського університету ім. Т. Шевченка чомусь йде працювати у провінцію, до запорізького приватного підприємства. Незабаром Наливайченко робить надзвичайний кульбіт - і ось він вже другий секретар міністерства іноземних справ україни, трохи згодом - генеральний консул в США. Продовження дипломатичної кар'єри і знову різкий кульбіт - до керівництва СБУ".
Журналіст Вадим Долганов прямо пояснює "животіння" перспективного спеціаліста в Запоріжжі тим, що "робота на підприємстві" просто є банальною фікцією. Посилаючись на свої джерела, Долганов стверджує, що у вказаний проміжок часу Наливайченко проходив навчання у знаменитій 101-й спецшколі, тепер академії ФСБ, а наступні запаморочні зльоти кар'єри - це просування зусиллями інших "співчуваючих" товаришів. Його слова знайшли підтвердження у нещодавньому інтерв'ю "Московській правді" полковника у відставці, колишнього оперативного співробітника КДБ СРСР Б. Іманбаєва. Наведемо декілька цитат: "- Випускники Вищої школи КДБ СРСР (це нинішня Академія ФСБ) тепер всюди. І не лише в Росії, але й у багатьох країнах, що колись були республіками Союзу. Хтось очолює крупні банки, хтось - підприємства, багато хлопців дослужилися до серйозних урядових посад. Ходять чутки, що керівник Служби безпеки України (СБУ) Валентин Наливайченко колись навчався у цьому учбовому закладі... Валентин за своєю першою освітою - філолог. Серйозний хлопець, досконало володіє фінською і англійською, наче дуже недурний та чесний...
...- Валентин-то русофоб?! (Сміється). Якщо мені не зраджує пам'ять, українську мову він вивчив значно пізніше за фінську... Втім,я не буду коментувати його роботу шефом служби безпеки дружньої країни. Скажу лише, що світ насправді сміявся не з нього, а з України. У вашій пресі його обвинуватили: мовляв, засвітив усіх майбтніх нелегалів. Але ж це українські нелегали, не російські. Не треба плутати. Наших ніхто не світив і світити не буде ніколи. А Валентин Наливайченко робить лише те, що йому наказують".

Звичано, наведена, повністю заснована на відкритих джерелах інформація зовсім не є "обвинувальним актом" керівникові СБУ. Очевидно лише, що в будь-якій демократичній країні навіть десятої долі віщезгаданого вистачило б для скликання спеціальної комісії і ретельного росслідування указаних фактів. Нажаль, сьогодні українське суспільство навряд готове адекватно реагувати навіть на прямі виклики національній безпеці. У зв'язку з цим хотілося б звернутись до нинішнього голови СБУ, що так заповзято захищає свій імідж демократа і патріота, і покликати власноруч ініціювати розгляд з власної персони, спростувати напади "злих язиків" і найголовніше: створити найважливіший прецедент росслідування біографії можновладного чиновника, і запустити таким чином реальний механізм очищення системи. Не словом, а справою.